17.08.06 р. Справа № 38/221
Господарський суд Донецької області у складі судді Радіонової О.О.
при секретарі судового засідання Зікєєвої Л.П.
за позовом: Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк
до відповідача: Спільного українсько-турецького підприємства у формі закритого акціонерного товариства «Донецький завод алюмінієвих профілей» м.Донецьк
про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005р. в розмірі 27 954грн.32коп. та суми нарахованої пені у сумі 523грн.86коп. ( усього 28 478грн.18коп.).
Представники сторін:
від позивача: Вдовін М.М.-спеціаліст юр.служби за дов. б/н від 25.04.2006р.
від відповідача: Данішурка Б.М.- адвокат за дов. № б/н від 09.08.2006р.
Суть справи:
Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Спільного українсько-турецького підприємства у формі закритого акціонерного товариства «Донецький завод алюмінієвих профілей» м.Донецьк про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005р. в розмірі 27 954грн.32коп. та суми нарахованої пені у сумі 523грн.86коп. ( усього 28 478грн.18коп.).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», копію державної статистичної звітності ф.10-ПІ та на те, що відповідачем не створено 4 робочих місця у 2005р. для працевлаштування інвалідів відповідно до вимог п. 3 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314.
Оскільки Фонд соціального захисту інвалідів та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з підприємствами ( об»єднаннями), установами та організаціями, зокрема, у зв»язку із застосуванням штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищености інвалідів в Україні», реалізує владні управлінські функції щодо іншого суб»єкта, який є учасником спору, такий спір має встановлені нормами КАС України ознаки справи адміністративної юрисдикції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено у законодавчому порядку, 23.06.2006р. судом було відкрите провадження у адміністративній справі № 38/221.
Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву від 10.08.2006р., які судом розглянуті та залучені до матеріалів справи. У запереченнях відповідач зазначає наступне.
Кожного місяця підприємство інформувало державну службу зайнятості про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів , надаючи звіт за формою З-ПН.
Жоден із 8 інвалідів не був направлений на підприємство для працевлаштування органами, вказаними в ст.18 Закону України» Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на яких такий обов'язок покладено.
Створення (атестація) робочого місця інваліда при відсутності інваліда неможливо, з приводу того, що робоче місце влаштовується під конкретного інваліда.
Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.
Позивач у судовому засіданні 17.08.2006р. надав суду заперечення на відзив відповідача, в яких просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005р. в розмірі 27 954грн.32коп. та суму нарахованої пені у розмірі 523грн.86коп. ( усього 28 478грн.18коп.), які судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.
Відповідач у судовому засіданні 17.08.2006р. надав суду клопотання про залучення додаткових документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Сторони звернулися до суду з клопотанням від 10.08.2006р., в якому надали суду згоду на початок судового розгляду справи, яке судом залучено до матеріалів справи.
Сторонам у судовому засіданні роз»яснені права та обов»язки згідно вимог ст.ст. 49, 51 КАС України та вручена пам»ятка на виконання ст. 130 КАС України.
У судовому засіданні cторони надали клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом прийнято до розгляду та задоволено.
Судом складений протокол судового засідання згідно вимог ст. 45 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд
Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005р., середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача у 2005р. становила 289 осіб. З урахуванням вказаних даних та вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для інвалідів становить 12 робочих місць.
На підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та даних статистичної звітності Ф№10-ПІ позивачем нарахована сума штрафних санкцій за нестворені 4 робочих місця, яка складає 27 954грн.32коп. та нарахована пеня у сумі 523грн.86коп.
Відповідач до теперішнього часу не перерахував штрафні санкції, тому позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача у доход Державного бюджету штрафних санкцій у розмірі 27 954грн.32коп. та пені у сумі 523грн.86коп., а всього 28 478грн.18коп.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на державну статистичну звітність Ф №10-ПІ за 2005р., розрахунок штрафних санкцій, наказ від 10.12.2003р. № 189-к, заперечення на відзив від 17.08.2006р., лист від 28.04.2006р. № 02-09/1451, правоустановчі документи тощо.
Відповідач посилається на заперечення від 10.08.2006р., лист від 10.08.2006р. № 494, звіт про фінансові результати за 2005р., звітність форми 3-ПН за 2005р., колективний договір, клопотання від 17.08.2006р., правоустановчі документи тощо.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об»єктивному дослідженні відповідно ч. 1 ст. 86 КАС України.
За приписами ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції Закону України від 23.02.2006р. № 3483-1У підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніш установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, в тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно із ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (далі Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п.2 Положення “Робочим місцем інваліда може бути:
- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;
- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.
Тобто, інвалід може бути працевлаштований як на спеціалізоване робоче місце так і звичайне робоче місце.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов»язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.
Відповідно до п.2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244: звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; ... у графі 4 проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст. 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення» для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
З представлених відповідачем звітів форми № 3-ПН за 2005р. вбачається, що дані про наявність на підприємстві відповідача вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів центру зайнятості повідомлялись протягом звітного періоду.
Згідно ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб»єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здйснення господарської діяльності. Частина 2 тієї ж статті передбачає, що перелік порушень, за які з суб»єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Між тим, відповідно до частини шостої статті 20 Закону порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434:
Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому (пункт 1);
Основними завданнями Фонду є:
участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;
здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3);
Фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4);
Фонд має право, зокрема, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 5).
У приписах пункту 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (далі - Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів), визначено:
“Контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.»
Таким чином, представлені відповідачем докази стосовно здійснення заходів щодо дотримання встановленого законом нормативу створення робочих місць для інвалідів у 2005р. спростовують доводи позивача.
Суд вважає, що вини підприємства у невиконанні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів не має, а тому відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій та пені, оскільки відповідно вимог ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов»язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про охорону праці» працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Особливості господарської діяльності підприємства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875 нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Отже, на підставі наведеного суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості додержання нормативу робочих місць для інвалідів через небезпечні умови праці.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача щодо нестворення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд вважає необґрунтованими.
При таких обставинах позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій у сумі 27 954грн.32коп. та суми нарахованої пені у розмірі 523грн.86коп. (усього 28 478грн.18коп.) з Спільного українсько-турецького підприємства у формі закритого акціонерного товариства «Донецький завод алюмінієвих профілей» м.Донецьк, задоволенню не підлягають.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно вимог ч. 4 ст. 94 КАС України.
Враховуючи викладене, керуючисьст.ст. 19, 121, 129 Конституції України, ст.ст.17, 48, 69, 71, 87, 89, 94, 122-154, 160, 162, 163, пунктів 2-1, 6,7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,-
У позовних вимогам Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Спільного українсько-турецького підприємства у формі закритого акціонерного товариства «Донецький завод алюмінієвих профілей» м.Донецьк про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005р. в розмірі 27 954грн.32коп. та суми нарахованої пені у сумі 523грн.86коп. ( усього 28 478грн.18коп.) відмовити у зв»язку з безпідставністю.
Текст постанови оголошений у судовому засіданні 17.08.2006р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Радіонова О.О.
Надруковано 3 примірника:
1 - до справи
2 - сторонам у справі