27 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/2070/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області
(суддя - Смелянець Г.Є.)
від 30.12.2020
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Філінюк І.Г., судді - Будішевська Л.О., Поліщук Л.В.)
від 16.03.2021
у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Подільськтеплокомуненерго"
про стягнення 2 261 954,02 грн,
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 18.02.2020, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в сумі 920 883,19 грн, 3% річних в сумі 380 270, 52 грн, пеню в сумі 96 080,03 грн та судовий збір в сумі 33 929,31 грн. У решті позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18.06.2020 скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 916/2070/19 та передано справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.12.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 16.03.2021, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 96 080,03 грн, 3% річних у сумі 286 277,22 грн, інфляційні втрати у сумі 695 708,94 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 29 141,79 грн. У решті позову відмовлено.
Суди виходили з того, що природний газ, який поставлений позивачем на виконання умов договору на суму 27 900 053,09 грн, оплачений відповідачем у повному обсязі, але із порушенням строків оплати.
Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок пені, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір нарахованої відповідачу пені становить 960 800, 31 грн, встановили відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача та умовам пункту 8.2. та пункту 8.3. договору у редакції додаткової угоди №1 від 25.01.2018 до договору, а саме: нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256.
При цьому, суди зменшили за клопотанням відповідача розмір пені на 90%, що становить 96 080, 03 грн, врахувавши, зокрема:
- факт сплати відповідачем всього розміру вартості поставленого позивачем природного газу, а також бюджетні кошти, які надходили незалежно від волі відповідача, що не заперечується позивачем;
- важкий фінансовий стан відповідача;
- відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, здійснення оплати значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем;
- негативна ситуація, що існує в країні у сфері оплати з житлово-комунальних послуг, є загальновідомою обставиною;
- водночас відповідачу потрібні грошові кошти, зокрема, на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг;
- для позивача не матиме негативних наслідків позбавлення його можливості стягнення пені на 90%, недоведеність наявності збитків та погіршення фінансового становища позивача, який вже отримав повний розрахунок за газ.
Також, враховуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у цій справі, господарським судом здійснений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат із врахуванням проведених відповідачем оплат в розмірі 9 961 465, 23 грн (саме за період, який визначений самим позивачем при нарахуванні відповідачу пені). Таким чином, суди дійшли висновку, що розмір 3% річних становить 286 277,22 грн, а розмір інфляційних втрат становить 695 708, 94 грн.
30.03.2021 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду 16.03.2021. Скаржник просить скасувати ці судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 846 720,28 грн, 3% річних у сумі 93 993,30 грн, інфляційних втрат у сумі 225 174,25 грн та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 щодо неправильного застосування судами постанови КМУ № 256 від 04.03.2002. Також вважає, що суди застосували статтю 233 Господарського кодексу України та статтю 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та не врахували інтереси позивача. Вирішення даних питань має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів та виняткове для скаржника значення. Крім того, суди порушили частину 2 статті 11 та статті 74, 76, 77, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі щодо неврахування судами інтересів позивача, оскільки вони не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права, а фактично є незгодою з висновками судів, які зроблені у справі, що переглядається, відповідно до встановлених конкретних обставин справи, що формують зміст спірних правовідносин. Водночас, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішення цих питань не є компетенції суду касаційної інстанції.
При цьому, існує сформована стала практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме - у спорах про стягнення заборгованості з комунальних підприємств за поставлений природний газ (у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 902/484/19, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 05.08.2019 у справі № 916/2292/18, від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18 з урахуванням фактичних обставин у кожній справі).
Касаційний господарський суд не погоджується з твердженнями скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилався позивач у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, з огляду на наступне.
У постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача, а також обставин наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 суд касаційної інстанції, пославшись на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, також дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 % за прострочення оплати за договором постачання природного газу. При цьому, суд врахував те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних внаслідок невиконання відповідачем умов договору.
Таким чином, встановлені судами попередніх інстанцій обставини у справах № 908/1453/14 та № 918/116/19 відрізняються від справи, яка переглядається, у зв'язку з чим у суду першої та апеляційної інстанцій були відсутні підстави для застосування цих висновків Верховного Суду.
Суд виходить з того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 925/74/19 та від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 щодо неправильного застосування судами постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 Суд не бере до уваги, оскільки встановлені судами обставини у цій справі є відмінними від встановлених обставин у наведених справах.
У постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення і направляючи справу на новий розгляд зазначив, що судами попередніх інстанцій не спростовано аргументи скаржника про те, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 256 Порядок не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами, а встановлює виключно порядок зарахування отриманих відповідачем бюджетних коштів на рахунки кредитора, тому порушення державою обов'язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє останніх від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов'язань.
Суд касаційної інстанції у справі № 925/74/19 дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не спростували доводів АТ "НАК "Нафтогаз України" стосовно того, що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 у наведеному випадку не застосовуються; не надали оцінки доводам АТ "НАК "Нафтогаз України", що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.
У цій справі, яка переглядається, суди врахували вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у даній справі, здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат із врахуванням проведених відповідачем оплат в розмірі 9 961 465, 23 грн (саме за період, який визначений самим позивачем при нарахуванні відповідачу пені).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1,4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції правильно переглянув судове рішення у справі № 916/2070/19 відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і підстави для відступлення від цих висновків у межах цієї справи відсутні, як і від висновків, що сформульовані у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на які посилається скаржник, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись нормами статті 234, пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/2070/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду 16.03.2021.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду 16.03.2021 у справі № 916/2070/19 разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Кібенко
Л. Стратієнко