Рішення від 26.04.2021 по справі 923/705/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/705/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін"

до:

відповідача-1 - державного реєстратора Комунального підприємства "Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради Пигиди Андрія Борисовича,

відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт",

про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності

за участі:

- секретаря судового засідання Бєлової О.С.,

- представників:

позивача - адвоката Санька В.В.,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - адвоката Міщенко С.І.,

УСТАНОВИВ:

Дії та аргументи Позивача

08.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" звернулося до суду з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства "Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради Пигиди Андрія Борисовича про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора № 40829572 від 26.04.2018 (т. 1, а.с. 17-23).

Під час підготовчого провадження Позивач заявою від 11.09.2019 здійснив зміну позовних вимог шляхом викладення прохальної частини позову в іншій редакції, а саме просив суд скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 25907441 від 16.04.2018 (т. 4, а.с. 4-5). Ухвалою від 30.09.2019 (т. 5, а.с. 105-107) заява прийнята до розгляду та судом зазначено, що предметом спору у справі є вимоги, які вказані у ній.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:

- 07.03.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами укладений договір іпотеки № 1053, за умовами якого в іпотеку переданий цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін», що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, «Цукур», територія 14,

- додатковими угодами від 13.11.2007 та 15.10.2008 до договору іпотеки внесені зміни щодо основного зобов'язання та вартості предмета іпотеки, у зв'язку з чим іпотечним майном забезпечене виконання зобов'язання на суму 6 027 100 грн зі строком його виконання до 01.10.2018,

- відповідно до витягу № 21316898 від 15.10.2008 до Державного реєстру іпотек були внесені відповідні відомості,

- 25.05.2017 за наслідками укладених між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Кристалбанк», а також між Публічним акціонерним товариством «Кристалбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» нотаріально посвідчених договорів відповідно № 1497 та № 1501 про відступлення прав за вказаним іпотечним договором ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» набуло право вимоги за договором іпотеки № 1053 від 07.03.2007,

- 26.04.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради Пигидою А.Б. прийняте рішення № 40829572 від 26.04.2018 про реєстрацію за ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» права власності на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» та у Реєстрі здійснено запис про право власності № 25907441 від 16.04.2018, чим фактично здійснено позасудове стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна,

- такі дії державного реєстратора суперечать положенням статей 10, 18 та 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки він не пересвідчився у наявності зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно, які мали місце стосовно іпотечного майна, а саме: 1) арешт майна відповідно до постанови про арешт майна боржника від 23.02.2017 у виконавчому провадженні № 52017681, 2) арешт майна відповідно до постанови про арешт майна боржника від 16.12.2013 у виконавчому провадженні № 40806555, 3) арешт майна відповідно до постанови про арешт майна боржника від 01.10.2015 у виконавчому провадженні № 48892468,

- у відповідності до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор повинен був відмовити у проведенні державної реєстрації, оскільки існували обтяження щодо іпотечного майна,

- пункт 7 частини 4 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набув чинності після оспорюваного запису, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

- цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» є дитячим закладом оздоровлення та відпочинку, у зв'язку з чим відповідно до частини 6 статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями та не може передаватися у заставу, а тому перехід права власності за наслідками позасудового стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна є неправомірним,

- названий Закон розповсюджує дію на факти неможливості звернення стягнення на майно, а не на дію договорів у залежності від дати їх укладення,

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 «Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» майно дитячого закладу не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями та не може передаватися у заставу,

- у зв'язку з наявними заборонами на передачу майна дитячого закладу в іпотеку безпосередньо сам договір іпотеки є нікчемним,

- направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав про неможливість розповсюдження дії Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» на правовідносини за укладеним договором іпотеки, але в інших справах, які розглянуті Верховним судом висновки щодо цього зроблені протилежні.

Дії та аргументи Відповідача-1

Державним реєстратором Комунального підприємства «Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради Пигидою А.Б. зазначені вимоги не визнаються з тих підстав, що:

- положеннями статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлені випадки відмови у державній реєстрації прав, але вони не є обов'язковими для реєстратора, оскільки у статті застосовується словосполучення «може бути відмовлено», що фактично вказує на наявність права у реєстратора самостійно оцінити відповідну підставу, а тому не є обов'язковим для застосування,

- у даному випадку арешти на майно у межах виконавчих проваджень були накладені з метою забезпечення прав самого ж іпотекодержателя, тобто ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», а тому ця обставина була врахована при застосуванні статті 24 вказаного Закону,

- застосування положень Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» унеможливлене приписами статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону у часі, оскільки він набрав чинності з 01.01.2009, а договір іпотеки укладений у 2007 році.

Дії та аргументи Відповідача-2

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" зазначені вимоги не визнаються з тих підстав, що:

- положеннями статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не встановлено обов'язку державного реєстратора у відмові у реєстрації з тієї підстави, що існує відповідне обтяження, оскільки вони викладені із застосуванням можливості такої відмови, яка повинна оцінюватися самим реєстратором на предмет неможливості подальших реєстраційних дій,

- відповідно до пункту 7 частини 4 статті 24 названого Закону відмова у державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини 1 цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку»; наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем,

- у даному випадку, вказана норма набула чинності після оспорюваного запису у Реєстрі, але, на його думку, сам факт прийняття законодавцем цієї норми вказує на правильне тлумачення і сприйняття положень статті 24 Закону про реєстрацію прав стосовно наявності у реєстратора права, а не обов'язку у відмові від реєстрації,

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 (за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності) зроблений висновок стосовно застосування положень діючого законодавства у випадку наявності зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, зокрема вказано, що не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем наявність таких заборон,

- пунктом 61 постанови Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем,

- станом на час вчинення оспорюваного запису у Державному реєстрі були невиключені з нього обтяження - арешти на майно боржника, які застосовані відповідно до постанов державного виконавця: 1) від 23.02.2017 у виконавчому провадженні № 52017681, 2) від 16.12.2013 у виконавчому провадженні № 40806555, 3) від 01.10.2015 у виконавчому провадженні № 48892468, проте самі виконавчі провадження існували стосовно стягнення з боржника заборгованості, яка виникла перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитними договорами, які і були забезпечені іпотечним майном,

- до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», оскільки у відповідності до статті 58 Конституції України його норми не розповсюджуються на правовідносини, які виникли до дати набрання ним чинності.

Поряд з цим, ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» заявлено вимогу про поворот виконання рішення, оскільки за результатами попередніх судових рішень позовні вимоги були задоволені та 02.03.2020 державним реєстратором відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та туризму Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області скасовано запис про право власності Товариства на майно № 25907441 від 16.04.2018.

Предмет спірних правовідносин

Зі змісту викладених позицій сторін слідує, що предметом спірних правовідносин є необхідність визначення обґрунтованості дій державного реєстратора при вчиненні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з огляду на той факт, що на момент державної реєстрації у реєстрі були наявними записи про обтяження щодо майна, а безпосередньо саме майно (цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін») є дитячим закладом оздоровлення та відпочинку.

Отже, при вирішенні спору суд повинен відповісти на питання:

- чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав положенням статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»?

- яка правова природа правовідносин, які виникли між сторонами та були підставою для вчинення оспорюваного запису?

- чи впливає факт наявності обтяжень у реєстрі на державну реєстрацію майна за іпотекодержателем?

- чи є положення пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які стосуються випадку відмови у державній реєстрації, дискреційними (являються вони «правом», чи «обов'язком») у застосуванні та у якій частині?

- чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення частини 6 статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 «Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» щодо неможливості звернення стягнення за борговими зобов'язаннями на іпотечне майно, яке є дитячим закладом оздоровлення та відпочинку?

- чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав положенням Закону України «Про іпотеку» з огляду на його посилання на неправомірність запису про реєстрацію названим положенням Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 «Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку»?

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою від 10.10.2018 відкрите провадження у справі за правилами загального провадження (т. 1, а.с. 110-111).

Під час підготовчого провадження ухвалою від 12.09.2019 до участі у справі у якості додаткового відповідача залучене Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (т. 4, а.с. 43-45).

За результатами розгляду справи судом 22.11.2019 прийняте рішення, яким позовні вимоги задоволенні шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 25907441 від 16.04.2018 (т. 5, а.с. 164-172). Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 (т. 6, а.с. 159-170) рішення від 22.11.2019 залишене без змін. Проте, за результатами касаційного перегляду постановою Верховного Суду від 22.12.2020 (т. 7, а.с. 141-157) вказані судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

Зокрема, відповідно до постанови від 22.12.2020 Верховний Суд вказав, що судами при розгляді справи не враховано висновків щодо застосування норм права, які викладені:

- у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18 про те, що: "суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо наявності обтяжень у вигляді арешту (заборони відчуження), накладеного державним виконавцем на все майно боржника не з'ясували та не надали жодної оцінки змісту обтяження у вигляді арешту на майно (його обсягу), не встановили в інтересах кого було накладено відповідний арешт та його впливу на права й інтереси боржника" (пункт 5.6.),

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 (за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності) про те, що: "наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору є позасудовим способом захисту і не передбачено як спосіб захисту права шляхом звернення до суду (фактично про встановлення права за рішенням суду) ні статтею 16 Цивільного кодексу України, ні Законом України "Про іпотеку", ні договором, укладеним між сторонами" (пункт 5.7.).

Поряд з цим, у пункті 5.8. постанови Верховний Суд вказав, що, з урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, оскільки позивач звернувся із позовом в цій справі про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності, судам попередніх інстанцій необхідно було з'ясувати та надати оцінку змісту обтяження у вигляді арешту на майно (його обсягу), і встановити в інтересах кого було накладено відповідний арешт та який його вплив на права та інтереси боржника.

Водночас, у пункті 5.16. Верховний Суд зробив правовий висновок стосовно застосування положень Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Так, Верховний Суд вказав, що за чинною редакцією частини 6 статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями та не може передаватися у заставу.

Проте, частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що закони та нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності. Закріплення на конституційному рівні принципу незворотності дії в часі нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/1999 від 09.02.1999, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

З урахуванням наведеного, при вирішенні питання щодо дії в часі частини 6 статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» застосовуються загальні вимоги щодо незворотності дії в часі нормативно-правових актів.

Новий розгляд справи за правилами загального провадження розпочато ухвалою від 27.01.2021 (т. 7, а.с. 164-165) та проведено у підготовчих засіданнях, які відбулися 02.03.2021 та 23.03.2021.

Під час нового розгляду справи 02.03.2021 Позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог (т. 7, а.с. 167-170) та просив суд додатково з вимогами про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 25907441 від 16.04.2018 розглянути вимоги про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради № 40829572 від 26.04.2018.

Протокольною ухвалою у судовому засіданні 02.03.2021 Позивачу відмовлено у прийнятті цієї заяви, оскільки у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити розмір позовних вимог. Отже, за вказаною нормою встановлена правова можливість збільшення позивачем розміру позовних вимог, яким є величина, обсяг чого-небудь в одному або в кількох вимірах.

Проте, Позивачем не збільшено розмір вимог, а доповнено позовні вимоги додатковими, що не є тотожним збільшенню розміру вимог у певному їх вимірі. При цьому здійснене Позивачем доповнення позовних вимог не є зміною предмету позову, яка допускається за частиною 3 статті 46 ГПК України, оскільки відносно наявних первісних вимог ним не здійснювалася зміна.

Поряд з цим, суд зазначає, що у відповідності до частини 4 статті 45 ГПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускається, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталися після закінчення підготовчого засідання.

Отже, доповнення позовних вимог та зміна підстав позову на стадії нового розгляду справи унеможливлена, а тому подана Позивачем заява не є обґрунтованою.

Ухвалою від 23.03.2021 закінчене підготовче провадження та розгляд справи по суті призначений на 13.04.2021 (т. 7, а.с. 208-209).

Після переходу суду до стадії розгляду справи по суті Позивач 26.03.2021 подав «додаткову позовну заяву» (т. 8, а.с. 9-18) та заявив додаткову вимогу про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради № 40829572 від 26.04.2018.

У судовому засіданні 26.04.2021 представником позивача подана заява про залишення вказаної заяви без розгляду, яка судом задоволена.

На стадії розгляду справи по суті 07.04.2021 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маков Люкс» про вступ у справу у якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, за змістом якої ним заявлено вимоги до державного реєстратора Комунального підприємства "Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради Пигиди Андрія Борисовича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Херсонське обласне бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради Пигиди Андрія Борисовича від 26.04.2018 за № 40829572.

Ухвалою від 12.04.2021 заява повернута заявникові з тих підстав, що у спорі предметом первісних вимог є «скасування запису про право власності № 25907441 від 16.04.2018», а предметом поданої ТОВ «Маков Люкс» заяви є вимоги про «визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора від 26.04.2018 за № 40829572». Ці вимоги є різними за своїм предметом та не можуть виключати одна одну у випадку їх спільного розгляду та прийняття рішення. Поряд з цим, ТОВ «Маков Люкс» заява подана не на стадії підготовчого провадження, а на стадії розгляду справи по суті, що не відповідає положенням частини 1 статті 49 ГПК України.

У судовому засіданні 26.04.2021 судом також розглянута заява Позивача про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 923/954/20 про визнання недійними договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеними між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Кристалбанк», а також між ПАТ «Кристалбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт». За результатами розгляду заяви у її задоволенні відмовлено.

Безпосередньо розгляд справи по суті здійснений у судових засіданнях 13.04.2021 та 26.04.2021. У судовому засіданні 26.04.2021 після власного виступу із вступним словом представником Позивача було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому розгляді. Це клопотання судом відхилене через необґрунтованість та фактичне відкладення розгляду з аналогічних причин у судовому засіданні 13.04.2021.

Після відхилення вказаного клопотання представником Позивача заявлене клопотання про подальший розгляд справи без його участі, яке судом задоволене, а розгляд справи проведений без його участі.

Установлені судом обставини

Відповідно до рішення Господарського суду Херсонської області від 22.10.2013 у справі № 923/1166/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Приватного підприємства «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» про стягнення 4 406 191,81 грн та 260 217,26 доларів США позовні вимоги задоволені шляхом стягнення з ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на користь Банку:

- за Кредитним договором № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005 - 142 016,14 грн заборгованості по кредиту, 55 814,37 грн відсотків за користування кредитом, 37 620,37 грн пені за порушення строків сплати кредиту, 8 289,76 грн пені за порушення строків сплати відсотків,

- за Кредитним договором № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007 - 196 032,87 дол. США, що еквівалентно 1 566 890,73 грн, заборгованості по кредиту, 44 841,26 дол. США, що еквівалентно 358 416,19 грн, заборгованості по відсоткам, 12 532,23 дол. США, що еквівалентно 100170,11 грн, пені за порушення строків сплати кредиту, 6 810,79 дол. США, що еквівалентно 54438,64 грн, пені за порушення строків сплати відсотків,

- за Кредитним договором № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007 - 2 042 444,52 грн заборгованості по кредиту, 741 046,53 грн заборгованості по відсоткам, 130 938,02 грн пені за порушення строків сплати кредиту, 109 860,24 грн пені за порушення строків сплати відсотків,

- за Кредитним договором № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008 - 747 959,47 грн заборгованості по кредиту, 307 084,67 грн заборгованості по відсоткам, 36 683,85 грн пені за порушення строків сплати кредиту, 46 434,04 грн пені за порушення строків сплати відсотків,

- 68 820 грн компенсації по сплаті судового збору (т. 3, а.с. 153-154, т. 8, а.с. 89-93).

З огляду на положення частини 4 статті 75 ГПК України обставини, які установлені цим рішенням, не потребують повторного доказування, оскільки воно стосується наявних правовідносин між ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» (правонаступника ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»).

Зокрема, цим рішенням установлені обставини:

- укладення між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі Херсонської обласної дирекції, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Херсонської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», та Приватним підприємством «Дитячий оздоровчий комплекс «Дельфін», правонаступником якого є Приватне підприємство «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін», 15 грудня 2005 року Генеральної кредитної угоди № 010/03-051/434, за умовами якої банк зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в межах цієї угоди, в розмірі не більше 1 000 000 грн. З урахуванням додаткових угод № 1 від 26 лютого 2007 року, № 2 від 12 листопада 2007 року, № 3 від 13 жовтня 2008 року та № 010/03-051/434/4 від 27 вересня 2010 року сторонами визначено ліміт кредитування в розмірі 6 027 100 грн з кінцевим строком погашення 1 жовтня 2018 року,

- укладення у межах Генеральної угоди: 1) 15 грудня 2005 року кредитного договору № 010/03-051/434-1, з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 12 вересня 2006 року, № 010/03-051/434-1/3 від 18 листопада 2009 року та № 010/03-051/434-1/4 від 27 вересня 2010 року, за змістом якого банк, виступаючи в якості кредитодавця, зобов'язався надати позичальнику, кредит в розмірі 177 200 грн зі сплатою 21,5 % річних, строком до 1 вересня 2011 року, з погашенням кредиту та відсотків згідно з графіком; 2) 26 лютого 2007 року кредитного договору № 010/03-051/434-4, з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 12 листопада 2007 року, № 010/03-051/434-4/3 від 18 листопада 2009 року та № 010/03-051/434-4/4 від 27 вересня 2010 року, за умовами якого банк, виступаючи в якості кредитодавця, зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 214 472 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 25 лютого 2017 року, з погашенням кредиту та відсотків згідно з графіком; 3) 12 листопада 2007 року кредитного договору № 010/03-051/434-5, з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 8 серпня 2008 року, № 2 від 9 січня 2009 року, № 010/03-051/434-5/3 від 18 листопада 2009 року, № 010/03-051/434-5/4 від 24 лютого 2010 року, № 010/03-051/434-5/5 від 24 лютого 2010 року, № 010/03-051/434-5/6 від 8 червня 2010 року та № 010/03-051/434-5/7 від 27 вересня 2010 року, за умовами якого Банк, виступаючи в якості кредитодавця, зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 2 300 000 грн, зі сплатою 13 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно з графіком; 4) 14 жовтня 2008 року кредитного договору № 010/03-051/434-6, з урахуванням додаткових угод до нього № 010/03-051/434-6/4 від 23 лютого 2010 року, № 010/03-051/434-6/5 від 24 лютого 2010 року, № 010/03-051/434-6/6 від 8 червня 2010 року, № 010/03-051/434-6/7 від 27 вересня 2010 року, за умовами якого Банк, виступаючи в якості кредитодавця, зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 762 581,60 грн, зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно з графіком строком до 25 лютого 2017 року.

Аналогічні обставини щодо надання кредитів підтверджуються наданими Відповідачем-2 доказами, а саме:

- Генеральною кредитною угодою № 010/03-051/434 від 15.12.2005 (т. 3, а.с. 54-59),

- додатковою угодою № 1 від 26.02.2007 (т. 3, а.с. 60),

- додатковою угодою № 2 від 12.11.2007 (т. 3, а.с. 61),

- додатковою угодою № 3 від 13.10.2008 (т. 3, а.с. 62),

- додатковою угодою № 010/03-051/434/4 від 27.09.2010 (т. 3, а.с. 63)

- кредитним договором № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005 (т. 3, а.с. 64-69)

- додатковою угодою № 1 від 12.09.2006 (т. 3, а.с. 70),

- кредитним договором № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007 (т. 3, а.с. 71-76),

- кредитним договором № 010/03-051/434-1/4 від 27.09.2010

- додатковою угодою № 1 від 12.11.2007 (т. 3, а.с. 77),

- додатковою угодою № 1 від 09.01.2009 (т. 3, а.с. 78-80),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-1/3 від 18.11.2009 (т. 3, а.с. 81-82),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-4/3 від 18.11.2009 (т. 3, а.с. 85-88),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-1/4 від 27.09.2010 (т. 3, а.с. 89-90),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010 (т. 3, а.с. 91-92),

- кредитним договором № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007 (т. 3, а.с. 93-98),

- додатковою угодою № 1 від 08.08.2008 (т. 3, а.с. 100),

- додатковою угодою № 2 від 08.08.2008 (т. 3, а.с. 101-102),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-5/3 від 18.11.2009 (т. 3, а.с. 104-108),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-5/4 від 23.02.2010 (т. 3, а.с. 109-112),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-5/5 від 24.02.2010 (т. 3, а.с. 113-118),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-5/6 від 08.06.2010 (т. 3, а.с. 119-120),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-5/7 від 27.09.2010 (т. 3, а.с. 121-122),

- кредитним договором № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008 (т. 3, а.с. 123-130),

- додатковою угодою № 2 від 18.02.2009 (т. 3, а.с. 131),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-6/3 від 18.11.2009 (т. 3, а.с. 132-134),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-6/4 від 23.02.2010 (т. 3, а.с. 135-136),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-6/5 від 24.02.2010 (т. 3, а.с. 137-140),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-6/6 від 08.06.2010 (т. 3, а.с. 141-142),

- додатковою угодою № 010/03-051/434-6/7 від 27.09.2010 (т. 3, а.с. 143-144).

Як слідує із рішення Господарського суду Херсонської області від 24.04.2014 у справі № 5024/1076/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Херсонської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до Приватного підприємства «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» про стягнення 5 307 059,85 грн за рахунок іпотечного майна позовні вимоги задоволені частково шляхом звернення стягнення на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Херсонської обласної дирекції на предмет іпотеки - цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін», що знаходиться за адресою: Херсонська обл., м. Скадовськ, «Цукур» територія 14, в рахунок погашення заборгованості за Генеральною кредитною угодою № 010/03-051/434 від 15.12.2005 та додатковими угодами № 1 від 26.07.2007, № 2 від 12.11.2007, № 3 від 13.10.2008, № 03-051/434/4 від 27.09.2010 до неї та кредитними договорами № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005, № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007, № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007, № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008, які укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/03-051/434 від 15.12.2005 в сумі 5 258 262,99 грн та 290 587,54 дол. США, яка складається із: заборгованості по кредиту в сумі 2 932 420,13 грн., заборгованості по відсотках в сумі 1 447 627,64 грн, пені за порушення строків повернення кредиту в сумі 341 144,86 грн, пені за порушення строків сплати відсотків в сумі 288 529,94 грн, заборгованості по кредиту в сумі 196 032,87 дол. США, що еквівалентно 2 107 353,35 грн, заборгованості по відсотках в сумі 60 770,01 дол. США, що еквівалентно 653 352,86 грн, пені за порушення строків повернення кредиту в сумі 22 552,27 дол. США, що еквівалентно 242 436,90 грн, пені за порушення строків сплати відсотків в сумі 11 225,39 дол. США, що еквівалентно 120 672,94 грн (т. 5, а.с. 121-124).

З урахуванням наведеної частини 4 статті 75 ГПК України обставини, які установлені цим рішенням, не потребують повторного доказування, оскільки воно стосується наявних правовідносин між ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» (правонаступника ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін») та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» (правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»).

Так, цим рішенням установлені обставини:

- виконання Банком зобов'язань за кредитними договорами, а саме наданням кредитних коштів: за договором № 434-1 - 799 200 грн. (станом на 13.04.2007), за договором № 434-4 - 283 005 дол. США (станом на 25.05.2007), за договором № 434-5 - 2 399 238,34 грн (станом на 26.05.2010), за договором № 434-6 - 876 939,91 грн (станом на 26.05.2010),

- укладення між Банком та Позичальником з метою забезпечення виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою, з урахуванням укладених в її рамках кредитних договорів №/№ 434-1, 434-4, 434-5, 434-6, договорів іпотеки від 11.01.2006 та від 07.03.2007, із змінами до нього,

- за умовами договору іпотеки від 11.01.2006 Позичальник взяв на себе зобов'язання відповідати за виконання генеральної кредитної угоди, з урахуванням усіх укладених в її рамках кредитних договорів, іпотечним майном - цілісним майновим комплексом дитячого оздоровчого табору «Дельфін», що знаходиться за адресою: Херсонська обл., м. Скадовськ, «Цукор» територія 14, із заставною вартістю іпотечного майна 2 053 389,00 грн,

- за умовами договору іпотеки від 07.03.2007 Позичальник взяв на себе зобов'язання відповідати за виконання генеральної кредитної угоди, з урахуванням усіх укладених в її рамках кредитних договорів, іпотечним майном - цілісним майновим комплексом дитячого оздоровчого табору «Дельфін» із заставною вартістю 6 163 400 грн згідно первинної редакції цього договору та 15 220 000 грн в редакції договору № 2 від 15.10.2008 до цього договору іпотеки.

Поряд з цим, відповідно до пунктів 5.4.1. договору іпотеки № 23 від 11.01.2006 (т. 1, а.с. 49-51) та 6.5.1. договору іпотеки № 1053 від 07.03.2007 (т. 1, а.с. 52-54) його сторонами передбачені застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на іпотечне майно у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за договором.

Відповідно до ухвали Господарського суду Херсонської області від 25.11.2014 у справі № 5024/1076/2011 здійснено заміну Приватного підприємства «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад Санаторного типу «Дельфін» (т. 8, а.с. 107-109).

Поряд з цим, як слідує з ухвали Господарського суду Херсонської області у справі № 5024/1076/2011 від 20.10.2015 (т. 3, а.с. 238-241) судом здійснений розгляд скарги ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на дії та рішення відділу примусового виконання судових рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області у межах виконання наказу суду, виданого у цій справі, від 19.05.2014. Зокрема, за змістом ухвали судом розглянута вимога (серед інших) скаржника стосовно передачі майна боржника (ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін») стягувачу (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») за результатами здійсненого виконавчого провадження № 43465701 на підставі постанови від 13.02.2015 про передачу майна стягувачу та акту приймання-передачі майна від 06.03.2015.

На підставі частини 4 статті 75 ГПК України обставини, які установлені цим судовим рішенням, не потребують повторного доказування, оскільки воно стосується наявних правовідносин між ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ТОВ «ФК «Форінт»).

Так, ухвалою установлено, що:

- 19.05.2014 у справі № 5024/1076/2011 видані накази № 5024/1076/2011 на примусове виконання рішення від 24.04.2014 (т. 5, а.с. 124), а саме про звернення стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна та стягнення судових витрат,

- за наказом про звернення стягнення заборгованості 27.05.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішення УДВС ГУЮ у Херсонській області Григоренко М.Ю. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 43465701 (т. 5, а.с. 125), а за наказом про стягнення судових витрат того ж дня винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 43466263,

- 04.06.2014 державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 43465701 до зведеного виконавчого провадження № 43581760,

- у межах виконавчого провадження реалізація майна проводилася на торгах 06.10.2014 року, 03.12.2014 та 12.01.2015, зокрема 12.01.2015 треті прилюдні торги у системі СЕТАМ не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців,

- 06.03.2015 державним виконавцем складений Акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу (т. 5, а.с. 133),

- 13.02.2015 державним виконавцем прийнята постанова про передачу майна боржника - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін» стягувачу у рахунок погашення боргу (т. 5, а.с. 131-133).

Відповідно до рішення Господарського суду Херсонської області від 19.07.2016 у справі № 923/611/16, яке набрало законної сили у відповідності до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2016, за позовом ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Головного територіального управління юстиції у Херсонській області за участі третьої особи - Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання недійсним акту у задоволенні позовних вимог відмовлено (т. 6, а.с. 42-43).

На підставі частини 4 статті 75 ГПК України обставини, які установлені цим рішенням, не потребують повторного доказування, оскільки воно стосується наявних правовідносин між ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ТОВ «ФК «Форінт») щодо оспорювання складеного у межах виконавчого провадження № 43581760 Акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Зокрема, судом установлено, що:

- за Актом державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 06.03.2015 цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» переданий стягувачу - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в ході зведеного виконавчого провадження щодо виконання наказів Господарського суду Херсонської області у справах № 923/1166/13 та № 5024/1076/2011,

- за результатами проведення публічних торгів не відбулося оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна, натомість державними виконавцем за наслідками складення Акту проведена реалізація майна шляхом передачі майна стягувачеві.

При цьому суд зазначає, що підставою для відмови у позові у рішенні вказано на неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушених прав.

Згідно із договором факторингу (портфельне відступлення прав вимоги) від 24.05.2017, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», виступаючим у якості Клієнта, та ПАТ «Кристалбанк», як Фактором, Фактор зобов'язався передати (сплатити) Клієнту загальну суму фінансування, а Клієнт відступає (передає) Факторові права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій до відступлення, включаючи право нараховувати за умовами кредитних договорів і вимагати від позичальників сплати процентів за користування кредитом, комісій, штрафних санкцій та інших платежів згідно з кредитними договорами. З дати відступлення прав вимоги Клієнт перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в реєстрі відступлених прав вимоги, а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за відповідними кредитними договорами та набуває всіх прав за ними. Права вимоги переходять до фактора у повному обсязі, безвідклично та без можливості зворотного відступлення (без регресу) (т. 3, 165-167).

З тексту Реєстру відступлених прав вимоги від 25.05.2017, складеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Кристалбанк», слідує, що за ним Фактор приймає від Клієнта право вимоги заборгованості ПП «Дитячий оздоровчий комплекс «Дельфін» за кредитними договорами №010/03-051/434-1 від 15.12.2005, № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007, № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007, №010/03-051/434-6 від 14.10.2008 (т. 3, а.с. 182-184).

Відповідно до меморіального ордеру № 38640 від 25.05.2017 ПАТ «Кристалбанк» сплатило ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 21 799 000 грн у якості оплати за договором факторингу (т. 3, а.с.180.

Поряд з цим, відповідно до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 25.05.2017, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Кристалбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язалося на виконання договору факторингу від 24.05.2017 передати ПАТ «Кристалбанк» право вимоги за іпотечними договорами, наявними із позичальниками (т. 3, а.с.188-193).

Як слідує з Реєстру іпотечних договорів, права вимоги за якими передаються рецедентом цесіонарію, на виконання договору від 25.05.2017 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передав ПАТ «Кристалбанк» право вимоги за договорами іпотеки № 23 від 11.01.2006 та № 1063 від 07.03.2007, щодо іпотечного майна - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (т. 3, а.с. 194-196).

Відповідно до договору факторингу від 25.05.2017, укладеного між ПАТ «Кристалбанк», виступаючим у якості Клієнта, та ТОВ «ФК «Форінт», як Фактором, ТОВ «ФК «Форінт» зобов'язалось передати (сплатити) ПАТ «Кристалбанк» загальну суму фінансування, а Клієнт зобов'язався відступити (передати) Фактору права вимоги згідно до реєстру кредитних операцій до відступлення. З дати відступлення прав вимоги Клієнт перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в реєстрі відступлених прав вимоги, а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за відповідними кредитними договорами та набуває всіх прав за ними. Права вимоги переходять до фактора в повному обсязі, безвідклично та без можливості зворотного відступлення (без регресу) (т. 3, а.с.168-179).

Згідно з Реєстром відступлених прав вимоги за договором факторингу від 25.05.2017, складеним між ПАТ «Кристалбанк» та ТОВ «ФК «Форінт» Клієнт передав Фактору право вимоги заборгованості ПП «Дитячий оздоровчий комплекс «Дельфін» за кредитними договорами № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005, № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007, № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007, №010/03-051/434-6 від 14.10.2008 (т. 3, а.с.186-184).

Відповідно до платіжного доручення № 2 від 25.05.2019 ТОВ «ФК «Форінт» сплатило на користь ПАТ «Кристалбанк» 549 997 грн у якості виконання зобов'язань за договором факторингу від 25.05.2017 (т. 3, а.с.181).

Як вбачається із договору відступлення прав за іпотечними договорами від 25.05.2017, укладеного між ПАТ «Кристалбанк» та ТОВ «ФК «Форінт», ПАТ «Кристалбанк» зобов'язалося на виконання договору факторингу від 25.05.2017 передати ТОВ «ФК «Форінт» право вимоги за іпотечними договорами, наявними із позичальниками (т. 3, а.с.198-203).

Згідно з додатком № 1 до договору відступлення прав за іпотечними договорами від 25.05.2017 ПАТ «Кристалбанк» передав ТОВ «ФК «Форінт» право вимоги за договорами іпотеки № 23 від 11.01.2006 та № 1063 від 07.03.2007 щодо іпотечного майна - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (т. 3, а.с. 204-206).

Отже, вказаними доказами підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Форінт» прав вимоги до ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» як за кредитними договорами № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005, № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007, № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007, №010/03-051/434-6 від 14.10.2008, так і за договорами іпотеки № 23 від 11.01.2006 та № 1053 від 07.03.2007 щодо іпотечного майна - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 108388906 від 20.12.2017 стосовно цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (т. 4, а.с. 250-256) у Реєстрі була наявна актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, а саме:

- арешт нерухомого майна, який зареєстрований 09.03.2013 на підставі постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області від 04.03.2013 у виконавчому провадженні № 36830871 (номер запису 305219),

- арешт нерухомого майна, який зареєстрований 30.07.2013 на підставі постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області від 29.07.2013 у виконавчому провадженні № 39112838 (номер запису 1930892),

- арешт нерухомого майна, який зареєстрований 16.12.2013 на підставі постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області від 16.12.2013 у виконавчому провадженні № 4080655 (номер запису 3876553),

- арешт нерухомого майна, який зареєстрований 05.10.2015 на підставі постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області від 01.10.2015 у виконавчому провадженні № 48892468 (номер запису 11464681),

- арешт нерухомого майна, який зареєстрований 23.02.2017 на підставі постанови Скадовського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області від 23.02.2017 у виконавчому провадженні № 52017681 (номер запису 19163885).

Як вбачається з постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.12.2013, прийнятої Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області у межах виконавчого провадження № 4080655, державним виконавцем накладений арешт на все майно ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» за наказом Господарського суду Херсонської області № 923/1166/13 від 13.11.2013 про стягнення 6 554 927,50 грн з ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (т. 3, а.с. 234).

Відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.10.2015, прийнятої Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області у межах виконавчого провадження № 48892468, державним виконавцем накладений арешт на все майно ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» за наказом Господарського суду Херсонської області № 923/1166/13 від 03.02.2014 про стягнення 6 554 927,50 грн з ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (т. 3, а.с. 233).

Як слідує з інформаційної довідки з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 21.08.2019 у системі зареєстроване лише виконавче провадження № 52017681, яке закінчене (т. 3, а.с. 235).

Згідно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві 15.07.2013, прийнятої Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області у межах виконавчого провадження № 36830871 за наказом Господарського суду Херсонської області № 5024/1076/2011 від 29.11.2012 про стягнення з ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за рахунок іпотечного майна - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін» наказ суду повернутий стягувачу, а накладений на майно арешт припинений (т. 8, а.с. 38-39).

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 11.02.2014, прийнятої Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області у межах виконавчого провадження № 39112838 за наказом Господарського суду Херсонської області № 5024/1076/2011 від 29.11.2012 про стягнення з ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за рахунок іпотечного майна - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін» виконавче провадження закінчене, а накладений на майно арешт припинений (т. 8, а.с. 40-41).

Згідно із Заявою від 13.03.2018 ТОВ «ФК «Форінт» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. із заявою про передачу ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» вимоги про усунення порушень Генеральної кредитної угоди № 010/03-051/434 від 15.12.2005 та усіх кредитних договорів, укладених у її межах (т. 3, а.с. 217-223).

Відповідно до листа за вих. № 54/02-24 від 13.03.2018 приватний нотаріус Данич О.Ф. надіслав на адресу ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» вимогу ТОВ «ФК «Форінт» про погашення заборгованості, а також зазначив, що у разі її невиконання за ТОВ «ФК «Форінт» буде зареєстровано право власності на предмет іпотеки (т. 3, а.с. 224). Як слідує з поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 0312714003331 ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» отримало вимогу 16.03.2018 (т. 3, а.с. 225).

Згідно зі Свідоцтвом від 15.04.2018, виданим приватним нотаріусом Данич О.Ф. ТОВ «ФК «Форінт», Нотаріусом підтверджено факт подачі вказаної заяви ТОВ «ФК «Форінт», направлення вимоги про сплату заборгованості ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» та її отримання (т. 3, а.с. 226-228).

Як слідує із Заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.04.2018 ТОВ «ФК «Форінт» звернулося до Комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації» із заявою про здійснення державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» (т. 5, а.с. 47).

Відповідно до Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2018 № 40829572 державним реєстратором Пигидою А.Б. вирішено провести державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» за ТОВ «ФК «Форінт» (т. 5, а.с. 48).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 122133585 від 26.04.2018 до Реєстру 16.04.2018 внесений запис про реєстрацію права власності № 25907441 стосовно цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 1540494665247) за ТОВ «ФК «Форінт». При цьому у якості підстави виникнення права власності зазначені (серед інших) договори іпотеки № 23 від 11.01.2006 та № 1053 від 07.03.2007 (т. 3, а.с. 236-237).

Згідно з Довідкою про внесення дитячого закладу оздоровлення та відпочинку до Державного реєстру від 05.10.2010 № 13.3/12093 Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» внесений до Реєстру під номером 0078 на підставі рішення від 29.09.2010 (т. 1, а.с. 65).

Як слідує зі Свідоцтв про державну атестацію дитячого закладу оздоровлення та відпочинку серії ІІІ-ВТ № 00370 від 29.10.2012 (т. 1, а.с. 64) та серії ІІІ-ХУ № 000078 від 01.09.2017 (т. 5, а.с. 156) Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» за результатами державної атестації, визнаний таким, що пройшов державну атестацію.

Відповідно до рішення Господарського суду Херсонської області від 02.10.2019 у справі № 923/740/18, яке набрало законної сили) за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» до ТОВ «Маков Люкс» та ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» про визнання договору припиненим, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом звільнення нерухомого майна позовні вимоги задоволенні шляхом: 1) визнання припиненим Договору управління майном № 3266 від 15.06.2016, укладеним між відповідачами, 2) усунення перешкод у здійсненні права власності ТОВ «ФК «Форінт» щодо цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін» шляхом припинення користування та розпорядження ним ТОВ «Маков Люкс» на підставі договору управління майном від 15.06.2016, 3) зобов'язання ТОВ «Маков Люкс» звільнити приміщення цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін» та передати їх власнику ТОВ « ФК «Форінт» (т. 6, а.с. 52-54).

З урахуванням частини 4 статті 75 ГПК України обставини, які установлені цим рішенням, не потребують повторного доказування, оскільки воно стосується наявних правовідносин між ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» (правонаступника ПП «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»).

Так, цим рішенням установлені обставини:

- набуття ТОВ «ФК «Форінт» прав кредитора відносно ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» за Генеральною кредитною угодою №010/03-051/434 від 15.12.2005, за всіма кредитними договорами, укладеними в її рамках, та договорами іпотеки № 23 та № 1053 відносно нерухомого майна - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін»,

- з 26.04.2018 ТОВ «ФК «Форінт» набув право власності на предмет іпотеки - нерухоме майно цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін», а право власності ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» на це майно відповідно припинилося,

- 15.06.2016 між ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» та ТОВ «Маков Люкс» був укладений Договір довірчого управління майном, на підставі якого ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» передав ТОВ «Маков Люкс» на строк з 01.03.2015 майно в управління, а саме ЦМК дитячого оздоровчого табору «Дельфін»,

- листами від 11.06.2018, 18.06.2018 та 10.07.2018 ТОВ «ФК «Форінт» направляв відповідачам повідомлення про припинення договору управління майном та вимоги про звільнення приміщень.

Оцінка суду установлених обставин та положень законодавства

Щодо обраного Позивачем способу захисту

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та таке право може бути захищене судом у спосіб, що встановлений законом.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Предметом спору у справі є вимоги Позивача про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 25907441 від 16.04.2018, які заявлені ним 11.09.2019.

За змістом частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, судовому аналізу підлягають положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-ІV) у редакції станом на час подання Позивачем заяви від 11.09.2019.

Так, за змістом Закону № 1952-ІV:

- дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (частина 1 статті 1),

- у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина 1 статті 5),

- до системи органів та суб'єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, віднесено, серед інших державних реєстраторів прав на нерухоме майно (пункт 3 частини 1 статті 6),

- державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина 1 статті 11),

- державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина 1 статті 12),

- записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії; у разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (частина 2 статті 12),

- записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (частина 1 статті 26),

- у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (частина 2 статті 26).

Таким чином, станом на час визначення Позивачем предмету спору - «скасування запису про право власності», належними способами захисту у контексті оспорювання дій та рішень державного реєстратора були вимоги про: 1) скасування рішення про державну реєстрацію прав, 2) скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, 3) скасування записів про проведену державну реєстрацію прав.

Аналогічне застосування та тлумачення наведених положень статті 26 Закону № 1952-ІV наведене у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 756/13679/16-ц.

У даному випадку заявлені Позивачем вимоги відповідають одному із належних способів захисту («скасування запису про проведену державну реєстрацію прав»), який існував станом на час звернення до суду, а тому суд констатує про правомірність обраного способу захисту.

Щодо правової природи правовідносин, які стали підставою для внесення оспорюаного запису

Установлені судом обставини наявності укладених між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» договорів № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005, № 010/03-051/434-4 від 26.02.2007, № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007, № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008 свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов'язань, в силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договорів, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на їх підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладені кредитні договори.

Зокрема, згідно до приписів статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Таким чином, несплата отриманих сум кредиту та процентів за користування ними є порушенням взятих позичальником на себе зобов'язань за договорами та вказаних правових положень. Зокрема, рішеннями у справах № 923/1166/13 від 22.10.2013 та № 5024/1076/2011 від 24.04.2014 установлені обставини невиконання ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» взятих на себе зобов'язань зі сплати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язань за вказаними кредитними договорами.

Водночас, аналіз договорів № 23 від 11.01.2006 та № 1053 від 07.03.2007 вказує, що вони за своєю правовою природою є договорами іпотеки, правовідносини за яким регулюються приписами параграфу 6 глави 49 ЦК України, а також Законом України «Про іпотеку» (Закон № 898-ІV).

Так, за змістом статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. За частиною 1 статті 575 того ж Кодексу іпотекою є застава нерухомого майна.

Частиною 6 статті 3 Закону № 898-ІV передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, а згідно до статті 33 у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

В свою чергу, статтею 7 того ж Закону встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, а за змістом частини 1 статті 11 Закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, у випадку несплати позичальником кредитних зобов'язань за кредитним договором, на підставі іпотечного договору виникають забезпечувальні зобов'язання щодо погашення кредиту за рахунок вартості майна, переданого в іпотеку.

З урахуванням того, що оспорювана державна реєстрація права здійснювалася стосовно іпотечного майна, а її ініціатором є сам іпотекодержатель, аналізу підлягають положення діючого законодавства, якими урегульовано порядок та підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, Законом № 898-ІV у редакції станом на час проведення спірної державної реєстрації, визначені умови, які регулюють порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме:

- за частиною 1 статті 33 у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі (серед іншого) виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя,

- відповідно до статті 36 сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору; позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі; договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону; визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки; договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону,

- згідно з положеннями статті 37 іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

З викладених правових положень слідує, що:

- у разі неналежного виконання зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя,

- визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки,

- питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі,

- відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору і за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки,

- правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є застереження в іпотечному договорі,

- рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Пунктами 5.4.1. договору іпотеки № 23 від 11.01.2006 та 6.5.1. договору іпотеки № 1053 від 07.03.2007 передбачені застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на іпотечне майно у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань, а тому реалізація ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» права на звернення стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на підставі застереження в іпотечних договорах є правомірною.

При цьому суд також зазначає, що сам факт звернення іпотекодержателя (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до суду про звернення стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна (рішення у справі № 5024/1076/2011) та подальший позасудовий порядок звернення стягнення на підставі реєстрації права власності за застереженням у договорі не суперечать положенням статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на час реєстрації права), так як ними допускається одночасне використання різних способів звернення стягнення.

Щодо оспорюваного запису про державну реєстрацію прав

Порядок проведення державної реєстрації прав станом на час вчинення оспорюваного запису (16.04.2018) регулювався положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-ІV).

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 12 Закону № 1952-ІV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-ІV: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

За змістом частини 1 статті 18 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав проводиться у такому порядку:

- прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв,

- виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав,

- встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

- перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

- прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

- відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

- формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

- видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

У відповідності до положень частини 7 цієї ж статті під час подання заяви про державну реєстрацію прав заявник зобов'язаний повідомити державного реєстратора про наявність встановлених законом обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 9 тієї ж статті датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Отже, за вказаними правовими положеннями державний реєстратор при вчиненні реєстраційних дій повинен здійснити перевірку документів на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Безпосередньо порядок та підстави відмови у державній реєстрації встановлені приписами статті 24 Закону № 1952-ІV. Зокрема, за змістом пункту 6 частини 1 цієї статті у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Проте, відповідно до пункту 61 постанови Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2017 № 925 «Деякі питання удосконалення механізмів захисту речових прав на земельні ділянки» (тобто станом на час здійснення оспорюваного запису):

- для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу),

- наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VІІІ) у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

У відповідності до частини 1 та 2 статті 56 Закону № 1404-VІІІ арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника або про опис та арешт майна боржника.

Отже, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/4772/17.

Разом з тим у постанові від 03.04.2019 у справі № 755/5072/17, в якій спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача у позасудовому порядку та предметом позову були вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.

Подібна позиція також викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 338/1118/16-ц та від 11.12.2019 у справі № 303/577317.

Водночас, у пункті 111 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18 зазначено, що: «… суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо наявності обтяжень у вигляді арешту (заборони відчуження), накладеного державним виконавцем на все майно боржника, не з'ясували та не надали жодної оцінки змісту обтяження у вигляді арешту на майно (його обсягу), не встановили в інтересах кого було накладено відповідний арешт та його впливу на права й інтереси боржника».

З огляду на вищевикладене, а також з урахуванням заперечень державного реєстратора Пигиди А.Б. стосовно наявності у нього права, а не обов'язку для відмови у державній реєстрації прав у випадку зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно, а також застосованого у наведеній частині 1 статті 24 складеного дієслівного присудка «може бути відмовлено» суд зазначає наступне.

Так, складений дієслівний присудок «може бути відмовлено» утворений із допоміжного дієслова «може», яке передає граматичне значення способу (можливість волевиявлення), часу, особи, числа та інфінітива «бути відмовлено», який називає конкретну дію.

Поряд з цим, за змістом Словника української мови (Академічний тлумачний словник (1970-1980) в 11 томах, Том 4, 1973, стор. 774) дієслово «може» походить від слова «могти» та за своїм значенням означає: «бути в стані, в силах що-небудь робити», «мати можливість що-небудь робити», «можливість дії, вираженої інфінітивом», «у питальних і спонукальних реченнях уживається у значенні слів «можна», «дозволяється».

Відтак, слово «може» у частині 1 статті 24 слід сприймати як «право» на застосування відмови у реєстрації прав у певному випадку, а не безумовний «обов'язок» щодо його застосування.

Наявне «право на відмову» є дискреційним, а тому суд зазначає, що дискреція, будучи адміністративним розсудом, видом повноваження адміністративного органу, надає останньому певний простір, оскільки він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій. Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.

На даний час виділяються три основних види дискреції адміністративного органу: 1) дискреція щодо рішення/дії, при якій адміністративний орган має право самостійно вирішити, чи буде або не буде він приймати рішення/діяти; 2) дискреція щодо одного з варіантів рішення/дії, за яким адміністративному органу надається можливість прийняти одне з юридично допустимих рішень або вчинити одну із юридично допустимих дій; 3) дискреція щодо способу дії, за якою адміністративному органу надається можливість самостійно вирішити, яким чином він буде діяти у конкретній ситуації.

Сама дискреція не є довільною, оскільки вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), а саме у відповідності до положень частини 2 статті 19 Конституції України. Так цією нормою установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Використання повноважень адміністративним органом на власний розсуд у контексті цивільних правовідносин повинне буди пов'язаним із загальними принципами цивільного законодавства. Так, за пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, серед інших, справедливість та добросовісність.

Ці принципи втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Отже, зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, у тому числі і між адміністративними органами мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, мета дискреції (адміністративного розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що, по-перше, завдяки їй забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, бо вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб'єктом; по-друге, такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності; по-третє, вона дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і, особливо, під час їх зважування з публічним інтересом.

У даному контексті суд також вказує, що на час розгляду справи та винесення рішення частина 1 статті 24 Закону № 1952-ІV викладена в іншій редакції, за змістом якої у державного реєстратора відсутні повноваження щодо дискреційного застосування права на відмову у державній реєстрації, оскільки вони викладені безальтернативно, тобто фактично є безумовними випадками для відмови. Зокрема, частиною 1 статті 24 передбачені підстави для відмови в державній реєстрації прав, а за частиною 2 цієї ж статті за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Поряд з цим, відокремлення «права» та «обов'язку» до вчинення відповідних дій наявне у застосуванні законодавцем словосполучень «суд може», «суд зобов'язаний», яке має місце у статтях 227 та 228 ГПК України при вирішенні питання про зупинення провадження у справі. Зокрема, у випадку визначення «права» суду на зупинення провадження у справі використовується словосполучення «суд може», а у випадку «обов'язку суду» використовується - «суд зобов'язаний».

Отже, складений дієслівний присудок «може бути відмовлено» повинен сприйматися як «право на вчинення дії», а не «обов'язок на вчинення дії».

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що наявність у державного реєстратора дискреційних повноважень стосовно права (а не обов'язку) на відмову у реєстрації через присутність відповідних обтяжень нерозривно пов'язане із необхідністю вчинення ним аналізу обтяжень, їх актуальністю станом на час вчинення реєстраційної дії, пов'язаністю із самими суб'єктами правовідносин (наприклад заявником).

За частиною 2 статті 24 Закону № 1952-ІV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Згідно з пунктом 5.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 (за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності) Судом зроблений висновок, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до пунктів 5.7. та 5.8. постанови Верховного Суду у справі № 923/705/18 від 22.12.2020 (т. 7, а.с. 141-157) скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд Суд вказав, що вказаний висновок не був врахований судами при вирішенні спору.

З цього приводу суд зазначає, що у даному спорі підставою позовних вимог є наявність зареєстрованих обтяжень, які накладені державним виконавцем у межах виконавчих проваджень, а не зареєстрованого обтяження, вчиненого нотаріусом при під час посвідчення договору іпотеки, проте, враховуючи обов'язковість застосування висновків Верховного Суду при вирішенні спору, вказаний висновок в обов'язковому порядку підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.

Таким чином, прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації за наявності відомостей у реєстрі про обтяження можливе лише за наслідками використання ним дискреційних повноважень по аналізу обтяжень щодо їх актуальності, відносності стосовно заявника тощо, а безпосередньо обов'язком суду при розгляді спору, який стосується аналізу таких дискреційних повноважень, є з'ясування та надання оцінки змісту обтяження у вигляді арешту на майно (його обсягу), встановлення в інтересах кого було накладено відповідний арешт та його вплив на права й інтереси боржника.

У справі судом установлено, що наявні обтяження стосовно застосованого арешту на майно Позивача за виконавчими провадженнями № 36830871, № 39112838, № 4080655, № 48892468, № 52017681 стосувалися безпосередньо ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (як стягувача та одночасно іпотекодержателя майна боржника) та ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» (як боржника), а тому їх наявність у Реєстрі ніяким чином не порушувала прав та охоронюваних законом інтересів учасників цих правовідносин, тобто стягувача та боржника, при здійснені оспорюваної реєстрації прав.

За таких обставин, державним реєстратором не порушено положень щодо реєстрації права власності на іпотечне майно при вчиненні запису про право власності № 25907441 від 16.04.2018, а тому твердження Позивача про наявність порушень є необґрунтованими.

Щодо рішення про державну реєстрацію права власності

Як зазначено судом вище, предметом спору, який окреслений безпосередньо Позивачем, є вимога про скасування запису про реєстрацію права власності.

У відповідності до положень статті 14 ГПК України суд розглядає справи у межах заявлених вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, із застосуванням принципу диспозитивності сторін суд не має самостійного права виходити за межі предмету спору, який визначений позивачем.

За наведеною статтею 37 Закону № 898-ІV у редакції Закону № 1414-VІІІ у випадку непогодження іпотекодавця із проведеною державною реєстрацією права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем за наслідками застосування позасудового способу звернення стягнення іпотекодавець може оскаржити її у суді.

Проте, Позивачем не надано доказів такого оскарження та прийняття судом відповідного рішення про скасування рішення про державну реєстрацію.

Більш того, суд вважає, що Позивач у межах справи хоча і послався на неможливість проведення державної реєстрації через необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422, але обрав спосіб захисту (скасування запису про реєстрацію), який не відповідає визначеному статтею 37 Закону № 898-ІV (у редакції станом на час подачі позову) способу, тобто оскарження у судовому порядку рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Так, за загальними правилами цивільного законодавства, предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

У свою чергу, підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Частиною 2 статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною другою статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Поряд з цим, відповідно до статті 13 названої Конвенції особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

На підставі викладених правових положень слідує, що право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав.

У даному випадку обраний Позивачем спосіб захисту (скасування запису про реєстрацію) не відповідає закону, оскільки при посиланні на невідповідність рішення про реєстрацію приписам Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 належним способом захисту є оскарження самого рішення про реєстрацію права власності. Більш того, такий спосіб захисту узгоджується з положеннями статті 24 Закону № 1952-ІV, за якими одним із належних способів захисту у контексті оспорювання рішень державного реєстратора була вимога про «скасування рішення про державну реєстрацію прав».

Водночас, хоча обраний Позивачем спосіб захисту у даному контексті не відповідає встановленому законом, суд вважає, що в обов'язковому порядку зобов'язаний надати відповідь на доводи Позивача про неправомірність реєстрації за наявних положень Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422.

Так, Законом України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» (Закон № 375-VІ) у редакції станом на час вчинення оспорюваного запису (16.04.2018) визначалися основні засади державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, правові, фінансові та організаційні засади утворення і діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, права, обов'язки та відповідальність усіх учасників процесу.

Зокрема, за частиною 6 статті 15 Закону № 375-VІ у редакції Закону № 2081-VІІІ майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями та не може передаватися у заставу.

Проте, відповідно до пункту 1 його Прикінцевих положень передбачено, що Закон набирає чинності з 01.01.2009.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 «Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» (у редакції станом на час здійснення оспорюваного запису) затверджене Типове положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, але у цій редакції у ньому відсутні правові норми, на які посилається Позивач, стосовно неможливості звернення стягнення за борговими зобов'язаннями та неможливості передачі у заставу майна дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Отже, станом на час оспорюваного запису про реєстрацію чинними були лише положення частини 6 статті 15 Закону № 375-VІ, але їх чинність не розповсюджується на правочини та правовідносини, які виникли до набрання чинності цим Законом, а саме до 01.01.2009.

Зокрема, за частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що закони та нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності. Закріплення на конституційному рівні принципу незворотності дії в часі нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/1999 від 09.02.1999, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

У даному випадку обраний Позивачем спосіб захисту (скасування запису про реєстрацію) не відповідає закону, оскільки при посиланні на невідповідність рішення про реєстрацію приписам Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 належним способом захисту є оскарження самого рішення про реєстрацію права власності. Більш того, такий спосіб захисту узгоджується з положеннями статті 24 Закону № 1952-ІV, за якими одним із належних способів захисту у контексті оспорювання рішень державного реєстратора була вимога про «скасування рішення про державну реєстрацію прав».

Водночас, хоча обраний Позивачем спосіб захисту у даному контексті не відповідає встановленому законом, суд вважає, що в обов'язковому порядку зобов'язаний надати відповідь на доводи Позивача про неправомірність реєстрації за наявних положень Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422.

Так, Верховний Суд вказав, що при вирішенні питання щодо дії в часі частини 6 статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» застосовуються загальні вимоги щодо незворотності дії в часі нормативно-правових актів.

З цих підстав спростовуються твердження Позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 375-VІ щодо застосування інших законодавчих актів в частині, що не суперечить цьому Закону.

Суд також зазначає, що посилання Позивача на інші висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові по справі № 920/579/14 від 04.11.2015, Вищого адміністративного суду України - в ухвалі від 03.03.2016 по справі № К/800/20485/15 від 03.03.2016, Верховного Суду - в ухвалі від 09.07.2020 по справі № 160/9413/19, не є обґрунтованими, оскільки постанова Верховного Суду у справі № 923/705/18 від 22.12.2020 прийнята останньою, а тому зроблені у ній висновки за часом їх прийняття мають перевагу над іншими, які прийняті у часі попередньо.

На підставі викладеного посилання Позивача на частину 6 статті 15 Закону № 375-VІ та постанову Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 при ствердженні про неправомірність запису про державну реєстрацію є необґрунтованими.

Висновки за результатами судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів суд вважає, що:

стосовно обраного способу захисту порушених прав

- станом на час звернення Позивача із заявою про зміну позовних вимог (11.09.2019) одним із належних способів захисту у контексті оспорювання дій та рішень державного реєстратора була вимога про «скасування записів про проведену державну реєстрацію прав», а тому заявлені вимоги відповідають такому способу,

стосовно правової природи правовідносин, які стали підставою для внесення оспорюаного запису

- зміст та умови договорів, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань, які виникли між сторонами на їх підставі, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладені кредитні договори,

- несплата отриманих сум кредиту та процентів за користування ними є порушенням взятих позичальником на себе зобов'язань, зокрема, рішеннями у справах № 923/1166/13 від 22.10.2013 та № 5024/1076/2011 від 24.04.2014 установлені обставини невиконання ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» взятих на себе зобов'язань зі сплати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язань за кредитними договорами,

- аналіз договорів № 23 від 11.01.2006 та № 1053 від 07.03.2007 вказує, що вони за своєю правовою природою є договорами іпотеки, на підставі яких виникли забезпечувальні зобов'язання щодо погашення кредиту за рахунок вартості майна, переданого в іпотеку,

стосовно впливу наявності обтяжень у реєстрі на державну реєстрацію права та наявності дискреційних повноважень у реєстратора на відмову у реєстрації за такої обставини

- за положеннями статті 18 Закону № 1952-ІV у редакції Закону № 2269-VІІІ державний реєстратор при вчиненні реєстраційних дій повинен здійснити перевірку документів на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень,

- у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно,

- наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем,

- наявність у державного реєстратора дискреційних повноважень стосовно права (а не обов'язку) на відмову у реєстрації через присутність відповідних обтяжень нерозривно пов'язане із необхідністю вчинення ним аналізу обтяжень, їх актуальністю станом на час вчинення реєстраційної дії, пов'язаністю із самими суб'єктами правовідносин,

- прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації за наявності відомостей у реєстрі про обтяження можливе лише за наслідками використання ним дискреційних повноважень по аналізу обтяжень щодо їх актуальності, відносності стосовно заявника тощо,

- законом визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, серед яких «звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя», а правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є застереження в іпотечному договорі,

- наявні обтяження стосовно застосованого арешту на майно Позивача за виконавчими провадженнями стосувалися безпосередньо ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як стягувача та одночасно іпотекодержателя майна боржника, а тому їх наявність у Реєстрі ніяким чином не порушувала прав та охоронюваних законом інтересів учасників цих правовідносин, тобто стягувача та боржника, при здійснені оспорюваної реєстрації прав, у зв'язку з чим державним реєстратором не порушено положень щодо реєстрації права власності на іпотечне майно,

стосовно дії у часі Закону № 375-VІ у редакції Закону № 2081-VІІІ, чинності постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422 та обраного способу захисту порушених прав

- право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав,

- статтею 37 Закону № 898-ІV у редакції Закону № 1414-VІІІ у випадку непогодження іпотекодавця із проведеною державною реєстрацією права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем за наслідками застосування позасудового способу звернення стягнення іпотекодавець може оскаржити її у суді,

- у межах справи Позивач хоча і послався на неможливість проведення державної реєстрації через необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону № 898-ІV та постанови КМУ від 28.04.2009 № 422, але обрав спосіб захисту (скасування запису про реєстрацію), який не відповідає визначеному статтею 37 Закону № 898-ІV у редакції Закону № 1414-VІІІ способу, тобто оскарження у судовому порядку рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а тому обраний спосіб захисту не відповідає закону,

- станом на час оспорюваного запису про реєстрацію чинними були лише положення частини 6 статті 15 Закону № 375-VІ у редакції Закону № 2081-VІІІ, але їх чинність не розповсюджується на правочини та правовідносини, які виникли до набрання чинності цим Законом, а саме до 01.01.2009, оскільки вказаний Закон не містить у собі положень стосовно розповсюдження його дії на попередній час,

- встановлена частиною 6 статті 15 Закону № 375-VІ у редакції Закону № 2081-VІІІ неможливість звернення стягнення на майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку та передачі його у заставу підлягає застосуванню лише на правовідносини (правочини), які виникли (укладені) після 01.01.2009.

За наведених висновків суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо повороту виконання рішення суду

ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» заявлено вимогу про поворот виконання рішення, оскільки за результатами попередніх судових рішень позовні вимоги були задоволені та 02.03.2020 державним реєстратором відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та туризму Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області скасовано запис про право власності Товариства на майно № 25907441 від 16.04.2018.

Вирішуючи подану заяву, суд зазначає, що за результатами первісного розгляду справи позовні вимоги Позивача були задоволенні шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 25907441 від 16.04.2018.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 204493746 від 17.03.2020 стосовно цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору «Дельфін» (т. 6, а.с. 77-87) до реєстру 02.03.2020 внесений запис № 35882270 про реєстрацію права власності на вказане майно за ТОВ «ДЗСТ «Дельфін».

Отже, станом на час розгляду справи в суді ТОВ «Фінансова компанія «Форінт», хоча і набуло право власності на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» на підставі позасудового звернення стягнення на нього, але державна реєстрація відповідного права скасована рішенням державного реєстратора № 51558549 від 11.03.2020 прийнятим на виконання рішення суду у даній справі, яке у подальшому скасоване.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 333 ГПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді він відмовляє у позові повністю.

Згідно з положеннями частини 3 статті 26 Закону № 1952-ІV (у редакції чинній на даний час):

- відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню,

- у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону,

- ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав),

- державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

За таких обставин, наразі способами захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про:

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- скасування державної реєстрації прав.

При цьому ухвалення одного із таких рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішення речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, заява ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» підлягає задоволенню шляхом скасування рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та туризму Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області № 51558549 від 11.03.2020 стосовно державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» за ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» (номер запису про право власності 35882270 від 02.03.2020) з одночасним припиненням ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» відповідного права власності.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 1762 грн, які у відповідності до статті 129 ГПК України підлягають покладенню на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 238, 240 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Заяву про поворот виконання рішення задовольнити.

3. Скасувати рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та туризму Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області № 51558549 від 11.03.2020 стосовно державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» (реєстраційний номер об'єкта 1540494665247) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» (номер запису про право власності 35882270 від 02.03.2020) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору «Дельфін» та відновленням права власності на нього Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене - 29.04.2021

Суддя М.К. Закурін