79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.04.2021 справа № 914/1178/20
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В. розглянув матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Актив Спец Пром", м. Київ,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни, м. Золочів, Львівська область,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод", м. Львів,
предмет позову: стягнення 240 000,00 грн.,
підстава позову: безпідставна сплата грошових коштів,
за участю представників:
позивача: Воронюк Юлія Петрівна - представник на підставі довіреності вих. № 24/02 від 10.02.2020 року, наказу № 13 від 20.02.2020 року про прийом на роботу, посадової інструкції юрисконсульта,
відповідача: Боровець Володимир Дмитрович - адвокат, ордера серії ЛВ № 044670 від 07.07.2020 року,
третьої особи: не з'явився.
18.05.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Актив Спец Пром" до Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни про стягнення 240 000,00 грн.
Ухвалою суду від 19.05.2020 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 16.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Хід підготовчого провадження відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, причинами відкладення судових засідань на стадії підготовчого провадження були систематичні дії представників сторін по долученню документів та заявленню клопотань з процесуальних питань, клопотань про відкладення розгляду справи, необхідність забезпечення судом можливості представникам ознайомитись із поданими в матеріали справи документами та виготовити свою правову позицію, а також причини, пов'язані з перебуванням у листопаді судді на самоізоляції.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву 29.07.2020 року.
Позивачем подано відповідь на відзив 27.08.2020 року.
Під час підготовчого засідання сторонами неодноразово подавались письмові пояснення, заперечення та клопотання про долучення доказів, розгляд клопотань про поновлення пропущеного строку щодо яких судом здійснено в судовому засіданні 10.03.2021 року, що відображено в протоколі відповідного судового засідання.
16.09.2020 року залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державне підприємство "Львівський бронетанковий завод".
22.02.2021 року від Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни надійшла заява про відвід судді, у задоволенні якої відмовлено згідно з ухвалою суду від 23.02.2021 року.
У судовому засіданні 10.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31.03.2021 року.
15.04.2021 року від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд не вважає обґрунтованим подане клопотання та не вбачає підстави для відкладення розгляду справи, адже явка представника третьої особи у судове засідання, як і у попередні засідання, обов'язковою не визнавалась і на вирішення спору по суті не впливає. Неявка представника третьої особи у судове засідання 16.04.2021 року не є першою у розгляді даної справи і заявником клопотання не зазначено наміру взяти участь в розгляді справи та не вказано, для вчинення ним яких дій необхідним є відкладення судового засідання.
У судовому засіданні 16.04.2021 року за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Як стверджує позивач, між сторонами існували правовідносини на підставі договору № 02-01-19 про надання послуг відповідального зберігання від 14.01.2019 року. Станом на дату закінчення терміну дії договору (31.12.2019р.) жодного майна на зберіганні відповідача не перебувало та після 31.12.2019р. відповідачу на зберігання не передавалось.
Разом з тим позивач звернувся до відповідача з додатковою угодою від 30.01.2020 року про внесення змін до п. 1.3 договору з пропозицією встановити плату за зберігання майна за період 01.01.2020 року по 30.06.2020 року у розмірі 240 000,00 грн. та здійснив передоплату за відповідальне зберігання за перше півріччя 2020р. у сумі 240 000,00 грн., проте відповідачем не було вчинено жодних дій на підтвердження прийняття від позивача пропозиції щодо зміни умов договору. Відтак, позивач передчасно та без належних підстав сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн., які просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач заперечує стосовно позовних вимог, подав в матеріали справи копію підписаної ним додаткової угоди № 3 (оригінал надав для огляду судом) та зазначає, що після отримання додаткової угоди від 30.01.2020р. частина майна позивача ще зберігалась у відповідача, існувала домовленість про строк зберігання такого майна до 30.06.2020р., а тому відповідач одразу підписав вказану вище додаткову угоду.
Відповідач зазначає також, що позивач просив відповідача продовжити строк зберігання його майна і на друге півріччя 2020р., у зв'язку з чим сплачував грошові кошти і за друге півріччя, які відповідачем були повернуті. Відповідач заперечує твердження позивача про те, що все майно було повернуто йому до 31.12.2019р. і що після цієї дати відповідач не надавав позивачу послуг із зберігання майна, на підтвердження чого зазначає, що оформляв і передавав позивачу у першому півріччі 2020р. матеріальні цінності разом із оформленими із своєї сторони актами приймання-передачі. Однак, позивач підписаних із його сторони актів не повертав.
Крім цього, відповідач стверджує, що позивач впродовж січня - березня 2020р. отримав від відповідача із зберігання 7 (сім) прицілів в строк за п'ять календарних днів до моменту їх наступної передачі Державному підприємству "Львівський бронетанковий- завод" згідно із актами від 05.02.2020р., від 13.02.2020р., від 28.02.2020р., від 12.03.2020р., від 18.03.2020р.
Третя особа письмової позиції щодо позовних вимог не надала.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
14.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Актив Спец Пром" (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - поклажодавець) і Фізична особа-підприємець Терещенко Христина Михайлівна (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором зберігач) уклали договір № 02-01-19 про надання послуг відповідального зберігання, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності, перелік яких визначений в акті приймання - передавання, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1).
Поклажодавець передає майно зберігачу на зберігання відповідно до акту приймання - передавання, який підписуються представниками сторін (п. 1.2). Відповідно до п. 1.3 договору плата за зберігання майна визначається сторонами додатковими угодами до цього договору (або безоплатно).
Відповідно до п. 2.1.5 договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцю по першій вимозі протягом п'яти календарних днів.
Відповідно до п. 6.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
31.07.2019 року сторонами укладено додаткову угод № 1, відповідно до якої визначено, що плата за зберігання майна за період 01.02.2019 р. по 31.07.2019 р. складає 200 000,00 грн. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури протягом 10 робочих днів з моменту отримання.
01.11.2019 року сторонами укладено додаткову угод № 2, відповідно до якої плата за зберігання майна за період 01.08.2019 р. по 31.12.2019 р. складає 200 000, 00 грн.
Як вбачається з додатків до позовної заяви, сторонами упродовж 2019 року складено ряд актів приймання-передачі матеріальних цінностей, зокрема, позивачем передано на зберігання матеріальні цінності згідно з актами від 08.02.2019 року, від 26.03.2019 року, від 04.04.2019 року, від 25.04.2019 року, від 23.05.2019 року, від 25.05.2019 року, від 29.05.2019 року, від 10.06.2019 року, від 13.06.2019 року, від 21.06.2019 року, від 02.07.2019 року, від 03.07.2019 року, від 12.07.2019 року, від 30.07.2019 року, від 12.08.2019 року, від 18.09.2019 року, від 04.10.2019 року, від 18.10.2019 року, від 12.11.2019 року, а відповідачем повернуто з відповідального зберігання цінності згідно з актами від 22.02.2019 року, від 08.04.2019 року, від 09.04.2019 року, від 18.04.2019 року, від 11.05.2019 року, від 30.05.2019 року, від 04.06.2019 року, від 13.06.2019 року, від 21.06.2019 року, від 03.07.2019 року, від 04.07.2019 року, від 10.07.2019 року, від 08.08.2019 року, від 13.08.2019 року, від 04.09.2019 року, від 26.09.2019 року, від 25.10.2019 року, від 11.10.2019 року, від 28.10.2019 року, від 15.11.2019 року, від 21.11.2019 року.
Також із таких актів вбачається, що
приціл 1Г42 з П-2 передано на зберігання в загальній кількості 31 шт.,
приціл ТПД-К1 в кількості 1 шт.,
приціл 1А40-1 з БВД в кількості 3 шт.,
приціл 1А40 з БВД в кількості 9 шт.,
приціл 1А40 (ТПД-К1) з БВД в кількості 3 шт.,
приціл 1А40 без БВД в кількості 2 шт.,
приціл 1А40 в кількості 1 шт.,
приціл 1Г42 в кількості 8 шт.,
приціл 1Г42 з блоком П-2 в кількості 4 шт., тобто всього в кількості 62 шт.
Згідно з актами за період лютий - листопад 2019 року повернуто такі цінності:
приціл 1А40-1 з БВД в кількості 6 шт.,
приціл 1Г42 з П-2 в кількості 11 шт.,
приціл ТПД-К1 з БВД в кількості 2 шт.,
приціл 1А40 з БВД в кількості 13 шт.,
приціл 1А40 без БВД в кількості 0 шт.,
приціл 1А40 в кількості 0 шт.,
приціл 1Г42 в кількості 5 шт.,
приціл 1Г42 з блоком П-2 в кількості 10 шт., тобто всього 47 шт.
Співставивши передані та повернуті приціли по їх найменуваннях, вказаних в актах, вбачається, що не всі приціли, які були передані на зберігання у 2019 році, були повернуті позивачу.
Інших актів приймання-передачі матеріальних цінностей про повернення зі зберігання майна, крім описаних вище, сторонами в матеріли справи не подано.
Позивачем надано копію додаткової угоди № 3 від 30.01.2020 року до договору № 02-01-19 від 14.01.2019 року, підписану лише позивачем, відповідно до якої визначено плату за зберігання майна за період 01.01.2020 р. по 30.06.2020 р. у розмірі 240 000,00 грн., та докази надіслання вказаної додаткової угоди відповідачу 28.05.2020 року (опис вкладення та поштова накладна). Усуваючи недоліки позовної заяви, позивачем подано оригінал угоди № 3, підписаний лише позивачем. Оригінал такої ж додаткової угоди подав у судовому засіданні 10.02.2021 року.
Відповідачем до відзиву долучено копію додаткової угоди № 3, яка підписана обома сторонами. У судовому засіданні 10.02.2021 року надав оригінал такої угоди для огляду судом.
Згідно з платіжним дорученням № 562 від 30.01.2020 року позивачем сплачено відповідачу 240 000,00 грн. з призначенням платежу «передплата за відповідальне зберігання за перше півріччя 2020 року зг. дог. № 02-01-19 від 14.01.2019р.».
Згідно з банківською випискою, наданою відповідачем, позивачем 20.02.2020 року здійснено платіж в сумі 240 000,00 грн. з призначенням платежу «передплата за відповідальне зберігання за друге півріччя 2020 року зг. дог. № 02-01-19 від 14.01.2019р». Вказані кошти було повернуто як помилково сплачені 21.02.2020 року, що підтверджується випискою по рахунку та не заперечується сторонами.
25.03.2020 року позивач звернувся до відповідача із вимогою від 25.03.2020 року вих. № 141 про повернення відповідно до умов договору № 02-01-19 240 000,00 грн. здійсненої плати, оскільки додаткова угода не підписана відповідачем.
На підтвердження висловленого у судових засіданнях твердження, що позивач звертався до відповідача із вимогою повернути підписану додаткову угоду № 3, позивачем не подано відповідних доказів.
Суд зазначає, що встановлює лише ті обставини, які стосуються предмета спору, та не дає оцінку правовідносинам сторін поза межами предмета спору, зокрема, щодо правовідносин оренди та щодо правовідносин позивача із третьою особою.
Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок укладення 14.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Актив Спец Пром" і Фізичною особою-підприємцем Терещенко Христиною Михайлівною договору між сторонами існують правовідносини відповідального зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Відповідно до умов договору (п. 2.1.5) зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцю по першій вимозі протягом п'яти календарних днів.
Суд зазначає, що жодної вимоги позивача у матеріали справи сторонами не подано. Як на підставу позовних вимог позивач посилається на безспірне підписання актів повернення майна зі зберігання за період 2019 року та відсутність послуг зберігання у 2020 році.
Позивач у позовній заяві стверджує, що на 31.12.2019р. жодного майна на зберіганні відповідача не перебувало та після 31.12.2019 року не передавалось. Проте, співставивши описані вище акти, не вбачається, що станом на 31.12.2019 року повернуто всі цінності, які були передані на зберігання. Зі встановлених вище обставин справи вбачається, що сторонами не надано суду підписаних сторонами актів повернення майна зі зберігання щодо всіх прицілів, які передавались на зберігання у 2019 році (передано 62, повернуто 47, тобто актів щодо 15 актів у матеріалах справи немає) ні до кінця грудня 2019 року, ні станом на даний час.
Суд зазначає, що пояснення представника позивача стосовно фактичного повернення прицілів зі зберігання чи з ремонту є нечіткими та не завжди співпадають з попередньо наданими поясненнями.
Однозначні твердження відповідача та зазначені ним обставини у відзиві щодо того, що всі приціли повернуті лише в березні 2020 року, не підтверджені належними доказами. Пояснення представника відповідача про те, що ним складались акти повернення майна, проте такі не повернуті позивачем після підписання, також не підтверджені жодними доказами та не можуть підтверджувати висловлену відповідачем позицію, що всі приціли повернуті в березні 2020 року. Натомість відповідачем подано заяви свідків, які свідчать, що приціли повертались позивачу упродовж січня-березня 2020 року. Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Відтак, заяви свідків не можуть підміняти належні та допустимі докази, якими б мали бути акти приймання-передачі чи акти повернення майна зі зберігання.
Відтак, пояснення представників сторін щодо точної дати фактичного повернення відповідачем позивачу прицілів не підтверджені доказами, а зі встановлених обставин вбачається, що 31.12.2019 року у відповідача на зберіганні залишились 15 прицілів. Суд зауважує, що відповідач у поясненнях стверджував, що не повернутими на кінець 2019 року залишались 7 прицілів, проте, жодними документами такої кількості прицілів не підтверджено.
Акти передачі прицілів позивачем третій особі № ДГ/1/Л від 05.02.2020р., № ДГ/2/Л від 13.02.2020р., № ДГ/2/Л-1 від 28.02.2020р., № ДГ/3/Л від 12.03.2020р., № ДГ/4/Л від 18.03.2020р., про які стверджує відповідач та копії яких подано ним 29.07.2020 року і третьою особою 20.01.2021 року, суд не може врахувати як достовірні докази повернення у вказаний період саме тих прицілів, які перебували на зберіганні у відповідача з 2019 року, адже такі містять інші назви прицілів, які не повністю співпадають із тими, що передавались по актах приймання-передачі на зберігання. Так, долучені відповідачем акти стосуються повернення відремонтованих прицілів 1Г42 №7Д33-07Т, П-2 №1М74-05, 1Г42 №МКФ10286, П-2 №6Г61-07Т, 1Г42 №5Л50-07, П-2 №3Н164-05, 1Г42 №ДМЯ1813-07, П-2 №5Г43-07, 1Г42 №ТШИ13384, П-2 №4А120-06, 1Г42 №2А21-07, П2 №5213308, 1Г42 №ЛОЦ20208-07, тоді як згідно з актами передачі на зберігання відповідачу та про повернення зі зберігання зазначались приціли 1Г42 з П-2, ТПД-К1, 1А40-1 з БВД, 1А40, 1А40 (ТПД-К1) з БВД, 1А40 без БВД, 1А40, 1Г42, 1Г42 з блоком П-2. Відтак, такі неможливо ідентифікувати саме із переданими на зберігання відповідачу у 2019 році.
Суд зазначає, що він не оцінює в межах даного спору правовідносин та результатів їх оформлення між позивачем і третьою особою, а також не встановлює обставин у відносинах оренди між позивачем та відповідачем (зокрема, з посиланнями позивача на докази, що свідчать про існування між сторонами таких відносин), так як такі не входять в предмет доказування в даній справі.
Відповідно до п. 6.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Крім цього, відповідно до п. 6.4 договору у випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 10 днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.
Враховуючи, що після закінчення визначеного п. 6.1 строку дії договору позивачу не повернуто всі приціли, то значить такі залишились на зберіганні у відповідача. У матеріалах справи відсутні докази звернень позивача до відповідача про повернення таких, тобто відсутні докази, які б вказували на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по поверненню зі зберігання майна на вимогу поклажодавця.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч. ч. 1, 3 ст. 946 Цивільного кодексу України).
Відповідно, у позивача наявний обов'язок оплатити весь фактичний час зберігання речі.
Попередньою додатковою угодою до договору зберігання було встановлено плату за зберігання до 31.12.2019 року в сумі 200 000 грн. Плата за зберігання після 31.12.2019 року встановлена сторонами у додатковій угоді № 3 до договору зберігання. За умов, коли сторонами надаються кардинально різні та взаємосуперечливі пояснення стосовно обставини підписання відповідної спірної угоди, суд виходить із наявних у матеріалах справи доказів. Так, позивач стверджує у поясненнях і у позовній заяві, що на кінець грудня 2019 року всі приціли повернуті і що договір закінчив свою дію 31.12.2019 року. Таким твердженням позивача суперечать дії того ж позивача, вчинені щодо підписання додаткової угоди № 3 та сплати по ній коштів у той же день - 30.01.2020 року. Суд звертає увагу, що вказана угода не спрямована на встановлення нового строку дії договору чи інших умов договору зберігання, а лише встановлює плату за зберігання на конкретний період - перше півріччя 2020 року. Взаємосуперечливою є позиція позивача, коли він намагається довести, що зберігання у 2020 році не було і що приміщення відповідача використовувалась лише для одноденного ремонту прицілів, але разом з тим пропонував відповідачу підписати відповідну угоду. Більше того, така угода датована не початком січня 2020 року, а в кінці місяця, коли позивач не міг не знати, чи тривають послуги зберігання упродовж місяця чи ні.
Так, згідно з платіжним дорученням № 562 від 30.01.2020 року позивачем сплачено відповідачу 240 000,00 грн. з призначенням платежу «передплата за відповідальне зберігання за перше півріччя 2020 року зг. дог. № 02-01-19 від 14.01.2019р.». Таке призначення платежу узгоджується зі змістом додаткової угоди № 3, тобто таке не є помилковим, а свідомим волевиявленням позивача щодо визнання угоди. Більше того, оплату послуг зберігання позивач мав здійснити упродовж 10 робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури, проте, такий здійснено у момент підписання позивачем угоди.
Суд не має підстав визнавати відповідний платіж таким, що здійснений без достатньої правової підстави, оскільки відносини зберігання не повернутих до 31.12.2019 року прицілів з невідомих причин тривали і після закінчення строку дії договору та підлягали оплаті. Додаткова угода № 3, примірник якої з підписами обох сторін, наявний у матеріалах справи, не визнана недійсною та не встановлено її нікчемності.
Як зазначав суд вище, позиції сторін щодо обставини підписання додаткової угоди особисто відповідачем, обставини передачі чи надіслання засобами поштового зв'язку відповідної додаткової угоди не доведені та не підтверджені належними доказами. Так, позивач у позовній заяві стверджував, що він направив примірник додаткової угоди на підписання відповідачу, проте, така йому не повернулася. Підтверджуючи наведене, позивач надав докази надіслання вказаної додаткової угоди відповідачу - опис вкладення та поштову накладну лише 28.05.2020 року. Тобто факту надіслання відповідачу додаткової угоди № 3 для підписання і погодження позивачем в січні 2020 року не підтверджено, бо таку угоду він надіслав відповідачу лише після пред'явлення цього позову.
У подальшому позивач стверджував, що додаткова угода № 3 підписана ним у місті Київ 30.01.2020 року в офісі позивача у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте, така не була підписана у той же день відповідачем, оскільки у Терещенко Х.М. не було печатки. Після цього, за твердженнями позивача, відповідачем підписану додаткову угоду позивачу не повернуто, а значить, не погоджено, що стало підставою звернення з даним позовом до суду.
Згідно з твердженнями відповідача додаткова угода № 3, підписана позивачем, передана йому для підписання у місті Золочів представником позивача та підписана Терещенко Х.М. у той же день і повернута.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Жодною зі сторін не підтверджено доказами висловленої позиції, тому суд не визнає обґрунтованою жодною із них. Суд також не бере до уваги та не надає оцінки наданим позивачем доказами відправки додаткової угоди для підписання відповідачем засобами електронного зв'язку, які подані 24.02.2021 року, оскільки такі подані з пропуском процесуального строку і у клопотанні про його поновлення судом відмовлено у судовому засіданні 10.03.2021 року. Разом з тим оригінал додаткової угоди з підписом позивача у той чи інший спосіб відповідач отримав і підписав, про що свідчить копія наданої ним угоди та оригінал, представлений для огляду судом, підписаний обома сторонами. За наведених обставин суд не може встановити дійсну дату підписання сторонами додаткової угоди № 3 від 30.01.2020 року. Проте, сам факт зберігання майна у першому півріччі 2020 року однозначно не свідчить про безпідставність сплати позивачем грошових коштів.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Враховуючи встановлені вище обставини, зокрема, продовження зберігання переданого у 2019 році майна відповідачем після 31.12.2019 року, із досліджених в сукупності доказів та пояснень сторін, суд доходить висновку, про безпідставність заявлених позовних вимог. Суд також враховує непослідовну та взаємосуперечливу поведінку позивача після закінчення визначеного договором строку дії договору. Так, представник позивача стверджує, що послуги зберігання у 2020 році довірителю не були потрібні і зберігання не здійснювалось, оскільки з третьою особою була домовленість приймати в ремонт приціли та одразу повертати їх, тобто без зберігання. Разом з тим, в кінці січня позивач ініціює підписання додаткової угоди № 3 та в той же день сплачує грошові кошти з призначенням платежу, яке відповідає змісту такої угоди.
Більше того, у лютому 2020 року (тобто, ще до того, як позивач звернувся із претензією про повернення грошових коштів, сплачених 30.01.2020 року) позивач здійснює платіж на користь відповідача за друге півріччя по договору зберігання, який відповідачем одразу повернутий платнику. Видається, що не будучи обізнаним про підписання відповідачем додаткової угоди № 3 упродовж тривалого часу, позивач, керуючись принципами розумності та добросовісності у цивільних правовідносинах, мав би проявити розумну обачність та перед здійсненням повторного платежу в лютому з'ясувати (уточнити) підписання іншою стороною відповідної додаткової угоди та пред'явити претензію по поверненню відповідних грошових коштів, якщо б такі вважалися помилково чи безпідставно сплаченими. Судом вище обґрунтовувалось, чому обставина повернення зі зберігання всіх прицілів у березні 2020 року, про яку стверджує відповідач, не може визнаватись судом встановленою та доведеною. Разом з тим, враховуючи твердження позивача про повернення всіх прицілів третій особі саме у березні 2020 року, враховуючи відсутність претензій позивача до відповідача про повернення підписаного ним (позивачем) примірника додаткової угоди № 3, видається, що пред'явлення відповідачу претензії про повернення грошових коштів саме в березні 2020 року, могло бути як співпадінням таких подій в часі, так і свідомим вчиненням позивачем таких.
Як вказує Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України", згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Щодо поданого відповідачем клопотання про постановлення окремої ухвали з приводу фактів можливих злочинних дій із сторони посадових осіб позивача суд зазначає таке.
Так, 09.03.2021 року від відповідача надійшли пояснення, у яких, серед іншого, заявлено клопотання про постановлення окремої ухвали з приводу фактів можливих злочинних дій із сторони посадових осіб позивача. Клопотання обґрунтовується тим, що позовна заява позивача та інші подані і в основному засвідчені позивачем документи містять візуально відмінні підписи директора позивача Шульги С.В., що суд дізнався у судовому засіданні про факт підробки зі сторони позивача документів - додаткової угоди № 3, яка надані в чотирьох оригінальних примірниках, а також що позивачем на підтвердження надіслання відповідачу різних документів подано одні і ті ж докази - службовий чек та трекінг відправлення 0209420017339.
Постановлення судом окремої ухвали регламентовано ст. 246 Господарського процесуального кодексу України. Так, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
Суд звертає увагу, що заява відповідача жодним чином не обґрунтована нормами права, ні матеріального, ні процесуального. Стороною не вказаної конкретної законодавчої норми, яку, на його переконання, порушено позивачем і що було б обґрунтованою підставою для вжиття судом заходів, про які просить відповідач.
Крім цього, суд зазначає, що жодних клопотань про призначення почеркознавчих чи інших судових експертиз щодо візуально відмінних підписів директора позивача не заявлено; законодавством не передбачено обов'язковості одо вчинення особою однакового підпису; Господарським процесуальним кодексом України не визначено підставою для неприйняття судом до уваги та до провадження подання документів, які містять візуально відмінні підписи особи. Суд також звертає увагу, що у жодному судовому засіданні не встановлено факту підробки позивачем додаткової угоди № 3, а здійснено з'ясування обставини підписання та обміну сторонами відповідною додатковою угодою, яка є підставою позову, тому твердження відповідача про обізнаність суду про підробку документів є голослівним і таким, що не відповідає обставинам справи. Щодо доказів надіслання відповідачу різних документів одним і тим же відправленням, то із зазначеного і запереченнях не зрозуміло, чиї дії: позивача чи працівників поштового відділення вважає незаконними відповідач. Суд звертає увагу, що надані сторонами, у тому числі позивачем, докази підлягають оцінці судом на предмет належності, допустимості та достовірності, що зроблено судом вище стосовно обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що заявлене відповідачем клопотання про постановлення окремої ухвали з приводу фактів можливих злочинних дій із сторони посадових осіб позивача є не обґрунтованим і задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 28.04.2021 року.
Суддя Р.І. Матвіїв