вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 911/140/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Артактив"
про стягнення заборгованості в сумі 114 398,86 грн.,
за участю представника:
позивача: Гаврилюк Т.В. - адвоката (ордер, серії КС №780597, від 30.12.2020 року);
відповідача: не з'явився,
11 січня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Артактив" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 114 398,86 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №36/02/17-П від 17.02.2017 року, згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач товар, переданий позивачем, оплатив частково.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 96 063,84 грн. основного боргу; 11 018,48 грн. пені; 3 199,44 грн. трьох процентів річних та 4 117,10 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Ухвалою суду від 18.01.2021 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 10 лютого 2021 року.
22 січня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
08 лютого 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву від 05.02.2021 року.
10 лютого 2021 року представник позивача проти задоволення заяви про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву не заперечувала.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 10.02.2021 року представнику відповідача продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву, підготовче засідання відкладено на 24 лютого 2021 року.
22 лютого 2021 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли пояснення щодо обставин справи.
24 лютого 2021 року представник позивача в засіданні заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 24.02.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 24 березня 2021 року.
25 лютого 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.02.2021 року.
22 березня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 19.03.2021 року, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, яке підлягало задоволенню судом.
24 березня 2021 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
24 березня 2021 року представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 21 квітня 2021 року.
21 квітня 2021 року в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовільнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
17 лютого 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Артактив" (далі - відповідач) був укладений договір поставки №36/02/17-П, згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.
Відповідно до п. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з п. 4.6. договору, поставка товару здійснюється в строк не більше 14 календарних дня, починаючи з дня підтвердження позивачем замовлення. При відсутності в достатньої кількості товару на складі позивача, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Допускається дострокова поставка товару.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно з п. 5.1. договору, загальна сума договору складається з сум окремих поставок партій товару, що здійснюються відповідно до цього договору.
Пунктом 5.2. договору встановлено, що ціна товару, яка входить у партію поставки вказана в "Специфікації" - додаток №1 - договору, та остаточно узгоджується при прийманні позивачем замовлення та підтверджується сторонами у накладній.
Згідно з п. 5.3. договору, оплата за товар в повному обсязі здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача, на умовах відтермінування платежу 30 днів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору були направлені на адресу відповідача замовлення №1045 від 29 жовтня 2019 року на суму 62 806,75 грн., №1078 від 08 листопада 2019 року на суму 14 504,83 грн., №1080 від 08 листопада 2019 року на суму 24 152,26 грн., а також рахунки на оплату №1060 від 29 жовтня 2019 року на суму 62 806,75 грн., №1093 від 08 листопада 2019 року на суму 14 504,83 грн., №1095 від 08 листопада 2019 року на суму 24 152,26 грн.
Так, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 101 463,84 грн., про що сторонами підписані видаткові накладні №1015 від 04 листопада 2019 року на суму 62 806,75 грн., №1043 від 12 листопада 2019 року на суму 14 504,83 грн., №1045 від 12 листопада 2019 року на суму 24 152,26 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, а саме в сумі 5 400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2778 від 14 серпня 2020 року на суму 3000,00 грн., №3108 від 11 грудня 2020 року на суму 500,00 грн., №3126 від 18 грудня 2020 року на суму 400,00 грн. та №3137 від 24 грудня 2020 року на суму 1 500,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №157 від 08.12.2019 року з вимогою оплатити заборгованість.
Відповідач направив на адресу позивача відповідь №16/12-1 від 16.12.2020 року на вищевказану претензію, в якій зобов'язувався розрахуватись з позивачем в найкоротші терміни.
Проте, станом на 30 грудня 2020 року відповідач заборгованість перед позивачем не оплатив.
Позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до Господарського суду Київської області, просив стягнути з відповідача 96 063,84 грн. основного боргу, 11 018,48 грн. пені, 3 199,44 грн. трьох процентів річних та 4 117,10 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
25 лютого 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.02.2021 року, в якому представник відповідача просив застосувати позовну давність до вимог позивача в частині стягнення пені.
Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 96 063,84 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 3 199,44 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 4 117,10 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний оплатити переданий позивачем товар на умовах відтермінування платежу 30 днів.
Так, строк оплати за видатковою накладною №1015 від 04 листопада 2019 року, - до 04.12.2019 року включно;
за видатковими накладними №1043 та №1045 від 12 листопада 2019 року, - до 12.12.2019 року включно.
Три проценти річних за видатковою накладною №1015 від 04 листопада 2019 року, враховуючи період заборгованості з:
05.12.2019 року до 14.08.2020 року, складає 254 дні, тому три проценти річних від суми 62 806,75 грн. становлять 1 308,00 грн.;
15.08.2020 року до 11.12.2020 року, складає 119 днів, тому три проценти річних від суми 59 806,75 грн. становлять 583,36 грн.;
12.12.2020 року до 18.12.2020 року, складає 7 днів, тому три проценти річних від суми 59 306,75 грн. становлять 34,03 грн.;
19.12.2020 року до 24.12.2020 року, складає 6 днів, тому три проценти річних від суми 58 906,75 грн. становлять 28,97 грн.;
25.12.2020 року до 30.12.2020 року, складає 6 днів, тому три проценти річних від суми 57 406,75 грн. становлять 28,23 грн.;
за видатковою накладною №1043 від 12 листопада 2019 року, враховуючи період заборгованості з 13.12.2019 року до 30.12.2020 року, складає 384 дні, тому три проценти річних від суми 14 504,83 грн. становлять 456,61 грн.;
за видатковою накладною №1045 від 12 листопада 2019 року, враховуючи період заборгованості з 13.12.2019 року до 30.12.2020 року, складає 384 дні, тому три проценти річних від суми 24 152,26 грн. становлять 760,31 грн.,
а разом 3 199,51 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем три проценти річних визначені в розмірі 3 199,44 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за видатковою накладною №1015 від 04 листопада 2019 року, за період з 05.12.2019 року до 14.08.2020 року, в грудні 2019 року - 99,8% (УК №5 від 11.01.2020 року); у січні 2020 року - 100,2% (УК №27 від 12.02.2020 року), лютому - 99,7% (УК №47 від 12.03.2020 року); березні - 100,8% (УК №70 від 11.04.2020 року); квітні - 100,8% (УК №88 від 13.05.2020 року); травні - 100,3% (УК №109 от 11.06.2020 року); червні - 100,2% (УК №134 від 16.07.2020 року); липні - 99,4% (УК №154 від 12.08.2020 року) від суми 62 806,75 грн., складає 752,07 грн.; за період з 15.08.2020 року до 11.12.2020 року, в серпні 2020 року - 99,8% (УК №176 від 11.09.2020 року); вересні - 100,5% (УК №199 від 13.10.2020 року), жовтні - 101,0% (УК №219 від 11.11.2020 року); листопаді - 101,3% (УК №241 від 11.12.2020 року) від суми 59 806,75 грн., складає 1 566,29 грн.;
за видатковою накладною №1043 від 12 листопада 2019 року, за період з 13.12.2019 року до 13.12.2020 року, у грудні 2019 року - 99,8% (УК №5 від 11.01.2020 року); у січні 2020 року - 100,2% (УК №27 від 12.02.2020 року), лютому - 99,7% (УК №47 від 12.03.2020 року); березні - 100,8% (УК №70 від 11.04.2020 року); квітні - 100,8% (УК №88 від 13.05.2020 року); травні - 100,3% (УК №109 от 11.06.2020 року); червні - 100,2% (УК №134 від 16.07.2020 року); липні - 99,4% (УК №154 від 12.08.2020 року); серпні - 99,8% (УК №176 від 11.09.2020 року); вересні - 100,5% (УК №199 від 13.10.2020 року), жовтні - 101,0% (УК №219 від 11.11.2020 року); листопаді - 101,3% (УК №241 від 11.12.2020 року) від суми 14 504,83 грн., складає 558,10 грн.;
за видатковою накладною №1045 від 12 листопада 2019 року, за період з 13.12.2019 року до 13.12.2020 року, у грудні 2019 року - 99,8% (УК №5 від 11.01.2020 року); у січні 2020 року - 100,2% (УК №27 від 12.02.2020 року), лютому - 99,7% (УК №47 від 12.03.2020 року); березні - 100,8% (УК №70 від 11.04.2020 року); квітні - 100,8% (УК №88 від 13.05.2020 року); травні - 100,3% (УК №109 от 11.06.2020 року); червні - 100,2% (УК №134 від 16.07.2020 року); липні - 99,4% (УК №154 від 12.08.2020 року); серпні - 99,8% (УК №176 від 11.09.2020 року); вересні - 100,5% (УК №199 від 13.10.2020 року), жовтні - 101,0% (УК №219 від 11.11.2020 року); листопаді - 101,3% (УК №241 від 11.12.2020 року) від суми 24 152,26 грн., складає 929,31 грн.
а разом 3 805,77 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 11 018,48 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно з п. 12.4. договору, порушення сплати будь-яких сум за цим договором, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період порушення за весь період прострочення.
25 лютого 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.02.2021 року, в якому представник відповідача просив застосувати позовну давність до вимог позивача в частині стягнення пені.
Як вбачається з матеріалів справи, за порушення умов договору позивачем нарахована пеня за видатковою накладною №1015 від 04 листопада 2019 року за період з 05.12.2019 року до 05.06.2020 року, за видатковими накладними №1043 та №1045 від 12 листопада 2019 року за період з 13.12.2019 року до 13.06.2020 року.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 ст. 260 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Як встановлено судом, відповідач зобов'язаний був оплатити переданий позивачем товар на умовах відтермінування платежу 30 днів.
Так, строк оплати за видатковою накладною №1015 від 04 листопада 2019 року, - до 04.12.2019 року включно; за видатковими накладними №1043 та №1045 від 12 листопада 2019 року, - до 12.12.2019 року включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Частиною 2 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Так, про обставини порушення відповідачем грошового зобов'язання, згідно з умовами договору поставки, позивач міг дізнатись із моменту прострочення відповідачем виконання відповідних зобов'язань, а тому річний строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення пені:
за видатковою накладною №1015 від 04 листопада 2019 року сплив 05.12.2020 року;
за видатковими накладними №1043 та №1045 від 12 листопада 2019 року сплив 13.12.2020 року.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із позовом 30 грудня 2020 року, тобто після спливу строку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для відповідної вимоги річного строку позовної давності.
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, вимога позивача про стягнення пені задоволенню не підлягає.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 21 727,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" (далі - клієнт) та адвокатським об'єднанням "Голдрейн Партнерс" (далі - адвокатське об'єднання) був укладений договір №78 про надання правової допомоги (далі - договір). відповідно до умов якого, клієнт доручав, а адвокатське об'єднання прийняло на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
У якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 21 727,50 грн., адвокатом Гаврилюк Тетяною Володимирівною до матеріалів справи долучено копію договору №78 про надання правової допомоги від 18 грудня 2020 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №5599/10, виданого 26.02.2016 року, оригінал ордеру, серії КС №780597, від 30.12.2020 року, копії рахунка №000086 від 18.12.2020 року, на суму 14 000,00 грн. та рахунка №000146 від 26.02.2021 року, на суму 7 727,50 грн., копії акту виконаних робіт №000103 від 18.01.2021 року до договору №78 від 18.12.2020 року, на суму 14 000,00 грн., та акту виконаних робіт №000146 від 26.02.2021 року до договору №78 від 18.12.2020 року, на суму 7 727,50 грн., копію платіжного доручення №27 від 18.01.2021 року, на суму 14 000,00 грн.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 21 727,50 грн. є обґрунтованою.
Оскільки позов товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" задоволено частково, то витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ст. 253, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 260, ч. ч. 1, 5 ст. 261, ч. ч. 3, 4 ст. 267, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 16, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 2 ст. 116, ч. 1, ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 123, ч. 3 ст. 126, п. 3 ч. 4, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" до товариства з обмеженою відповідальністю "Артактив" про стягнення заборгованості в сумі 114 398,86 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Артактив" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Мала Кільцева, будинок 4-А, ідентифікаційний номер 37074937) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" (09634, Київська область, Рокитнянський район, село Синява, вулиця Шевченка, будинок 101, ідентифікаційний номер 40827436) 96 063,84 грн. (дев'яносто шість тисяч шістдесят три грн. 84 коп.) основного боргу; 3 199,44 грн. (три тисячі сто дев'яносто дев'ять грн. 44 коп.) трьох процентів річних; 3 805,77 грн. (три тисячі вісімсот п'ять грн. 77 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 19 575,66 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять грн. 66 коп.) витрат на професійну правничу допомогу; 1 893,82 грн. (одну тисячу вісімсот дев'яносто три грн. 82 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 28.04.2021 року.
Суддя С. Грабець