Справа № 221/1106/2012
Провадження № 4-с/127/52/21
23 квітня 2021 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
за участю секретаря Яковенко Д.Д.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича, -
ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовичамотивуючи її тим, що в провадженні приватного виконавця Собчука В.В. знаходиться виконавче провадження №64308196 з примусового виконання виконавчого листа у справі №221/1106/2012, виданого 14.09.2012 року на підставі рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 17.05.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML-B/049/2007 від 19.07.2007 року в сумі 54805,77 дол. США.
Ухвалою суду від 07.05.2019 року було замінено стягувача з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «Вердикт Капітал». В подальшому постановою приватного виконавця Собчука В.В. було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все належне боржнику рухоме і нерухоме майно. В березні 2021 року приватний виконавець Собчук В.В. подав заявку до ДП «Сетам» на реалізацію арештованого майна в рамках виконавчого провадження №64308196, а саме на житловий будинок та земельну ділянку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Торги призначені на 26.04.2021 року. Вказані дії ОСОБА_2 вважає незаконними, оскільки вказаний будинок було придбано нею за рахунок коштів отриманих по валютному кредиту, майно перебуває в іпотеці, це є єдиним житлом та наразі діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Оскільки права ОСОБА_2 , як власника житла, порушені, тому вона звернулася до суду з цією скаргою.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 вимоги скарги підтримав та просив суд її задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у скарзі.
Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук В.В. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення скарги та пояснив, що дійсно в його провадженні перебуває виконавче провадження №64308196 щодо боржника ОСОБА_2 . Майно боржника було передано на реалізацію, оскільки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що в Луганській області у боржника ОСОБА_2 є інше житло - квартира. Просив відмовити ОСОБА_2 в задоволенні скарги.
В судове засідання представник стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» не з'явився, хоча був повідомлений судом належним чином про час, дату і місце розгляду скарги, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали скарги, суд дійшов висновку, що скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що заочним рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 17.05.2012 року, у справі № 221/1106/2012, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-В00/049/2007 від 19.07.2007 року в сумі 45805,77 дол. США, що станом на 19.01.2012 року відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 437887,17 грн. та пеню в розмірі 178663,83 грн., а також витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2823,00 грн.
За вказаним вище судовим рішенням, Староміським районним судом м. Вінниці 14.09.2012 року було видано два виконавчі листи № 221/1106/2012 (а.с. 8).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.04.2017 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішенняСтароміського районного суду м. Вінниці від 17.05.2012 року.
В подальшому, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.05.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задоволено та замінено вибулого стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» у цивільній справі №221/1106/2012 (а.с. 9).
Згодом, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було задоволено та визнано поважними причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання, виданих за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2012 року в цивільній справі №221/1106/2012. Поновлено ТОВ «Вердикт Капітал» пропущений строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2012 року в цивільній справі №221/1106/2012.
З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В.В. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №221/1106/2012, де боржником є ОСОБА_2 , що підтверджується постановою ВП №64308196 (а.с. 6). В цей же день, приватним виконавцем також було винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, кошти, цінні папери, майнові права, корпоративні права - частки у статутному капіталі, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної діяльності, інше майно та майнові права боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб, або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами, та інше майно боржника, яке зберігається у банку, в тому числі в індивідуальному банківському сейфі, що належить боржнику ОСОБА_2 (а.с. 7).
Під час здійснення примусового виконання рішення суду, 24.03.2021 рокуприватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В.В. було подано ДП «СЕТАМ» заяву на реалізацію арештованого майна у ВП №64308196, а саме житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 110,90 кв.м. та земельної ділянки, загальною площею 0,2477 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520682209:04:002:0045, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
Судом встановлено, що аукціон з продажу було призначено на 26.04.2021 року (а.с. 12-13).
При цьому, в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та проживає малолітня дитина - дочка племінниці ОСОБА_4 , 2019 року народження (2019 року народження).
Крім того, стягнення коштів приватним виконавцем здійснюється на підставі заборгованості по кредитному договору, позика по якому була надана в валюті - долари США (а.с. 14-16), в забезпечення якої, 23.08.2007 року було укладено Договір іпотеки відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17-18).
Також, проаналізувавши матеріали долучені до скарги, судом було встановлено, що ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_2 , проте 18.06.2002 року її продав (а.с. 19). Також 19.02.2004 року ОСОБА_2 здійснила продаж квартири АДРЕСА_3 (а.с. 21, 22). Тобто, продаж вказаних квартир було здійснено задовго до купівлі будинку, який виставлений на торги.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 07 липня 2015 року у справі № 6-345цс15.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який виступив предметом іпотеки, придбаний за кредитні кошти, надані в іноземній валюті за споживчим кредитом, його площа не перевищує 140 кв.м, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в цьому будинку, іншого нерухомого майна у власності не має, добровільної згоди на відчуження спірного майна не надавала, а тому на нього розповсюджується дія мораторію, введеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім того, суд враховує те, що у разі реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні діти, необхідним є дозвіл органів опіки та піклування або відповідне рішення суду, що передбачено Порядком реалізації арештованого майна №1301/29431 від 30.09.2016 року.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Також, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
За правилами частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1). Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Caseof Hornsbyv. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін…».
Таким чином, суд вважає неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича у виконавчому провадженні ВП №64308196 за виконавчим листом №221/1106/2012, виданим 14.09.2012 Староміським районним судом м. Вінниці щодо передачі на реалізацію арештованого майна - житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки кадастровий номер 0520682209:04:002:0045, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , у зв'язку з дією мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Враховуючи те, що у приватного виконавця були відсутні правові підстави для передачі нерухомого майна на електронні тоги, то суд приходить до висновку про обґрунтованість скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 18, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1, 33 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ст.ст. 447-451 ЦПК, суд, -
Скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича - задовольнити.
Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича щодо передачі на реалізацію арештованого майна - житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки кадастровий номер 0520682209:04:002:0045, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали суду складений 27.04.2021 року.
Суддя: