справа № 755/15182/18
головуючий у суді І інстанції Чех Н.А.
провадження № 22-ц/824/1486/2021
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
12 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Стрижеуса А.М., Сліпченка О.І.,
за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», про визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Родовід Банк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України», у якому просила визнати недійсними кредитний договір № 77.2/СЖ-284.07.2 від 06 серпня 2007 року та додаткову угоду до кредитного договору від 13 жовтня 2008 року, укладені між ОСОБА_1 та ВАТ «Родовід Банк».
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», було укладено кредитний договір № 77.2/СЖ-284.07.2, та 13 жовтня 2008 року додаткову угоду до кредитного договору.
Згідно з цих договорів банк відкрив відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 250 000 доларів США, зі строком погашення кредиту - 06 серпня 2020 року, та процентною ставкою 15 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання між банком та ОСОБА_2 06 серпня 2007 року укладено договір іпотеки.
В силу вимог статті 15 Закону України «Про захист прав споживача», який діяв на момент укладення договору, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.
Надання інформації врегульовано і Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Це підтверджується і Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, а також іншими міжнародними актами.
Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку діяльність.
Однак, банк, всупереч заборони вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, пред'явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, рішенням якого від 10 лютого 2014 року у справі № 359/11494/13-ц відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності. Рішення набуло законної сили.
У 2013 році банк пред'явив позов до неї, як позичальника, який був задоволений заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року у справі № 2604/9944/12. Позивач не була присутня при розгляді цієї справи та не мала можливості подати заяву про застосування позовної давності.
Рішенням Правління НБУ від 19 грудня 2017 року № 811-рш ліцензія ПАТ «Родовід Банк» відкликана, розпочато ліквідацію банку. 13 вересня 2018 року її представник звернувся до ліквідатора із запитом щодо розміру заборгованості з деталізацією сум боргу станом на 13 вересня 2018 року, та правових підстав вимог щодо сплати боргу з боку ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі». Проте, на час подачі цього позову, відповіді не отримано. Разом з тим, нараховуються відсотки по договору, який припинив свою дію у зв'язку із спливом строку.
Агресивна підприємницька діяльність полягає у тому, що на адресу позивача надходять листи, які містять елементи примусу, докучання та неналежного впливу, а також загрозливі вислови на її адресу.
У зв'язку з тим, що банком використовується агресивна підприємницька практика при виконанні кредитного договору, просила визнати недійсним кредитний договір та додаткову угоду з моменту їх вчинення.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в суді, тому не підлягають задоволенню. Посилання позивача на статтю 19 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними є необґрунтованим, та не відповідає діючому законодавству України. Крім того, позивачем не доведено здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності. Оскільки судом підстав для задоволення позовних вимог не встановлено, тому відсутня необхідність застосування позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення незаконне, необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З 06 серпня 2007 року (дати укладення кредитного договору) до 08 червня 2017 року (дати втрати чинності) була чинною Постанова Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, якою було затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі по тексту - Правила № 168).
Банком при укладенні кредитного договору не були дотримані вимоги
пункту 1.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 щодо надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача;
пункту 1.3. цих Правил щодо обов'язку банку забезпечувати виконання цих Правил: у разі поширення інформації про послуги з надання кредитів споживачам; під час укладення кредитних договорів зі споживачами; у разі усних чи письмових звернень споживачів;
пункт 2.4. Правил № 168 щодо обов'язку банку отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Однак, суд першої інстанції не звернув на це уваги, вважаючи, що наявність в укладених договорах визначених всіх умов кредитування, зокрема, розміру наданого кредиту, строку користування ним, порядку його надання та повернення, розміру плати за користування кредитним коштами, прав та обов'язків кредитодавця і позичальника, відповідальності сторін є достатнім, хоча перелік необхідних умов та документів значно ширший.
Щодо ненадання доказів порушення прав позивачем, то слід зазначити, що доказами цих порушень є відсутність певних відомостей в кредитних договорах та додатках до них та недотримання певного процесу, обов'язкового при укладенні таких договорів.
Письмові докази (у засвідчених фотокопіях), що підтверджують як факти використання банком нечесної (в тому числі агресивної) підприємницької практики щодо позивача при виконанні кредитного договору, так і за завдання з вини банку шкоди здоров'ю позивача, були додані до позовної заяви.
Слід зазначити, що єдиною особо, зацікавленою у сплаті коштів ОСОБА_1 , є саме відповідач. Зрозуміло, що банк буде використовувати для цього будь-які засоби, можливо, не завжди законні.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказаний довід сторони позивача.
Таким чином, судом першої інстанції були проігноровані вищевказані вимоги законодавства та інші нормативно-правові акти, їх вимоги стосовно захисту прав позивача не виконані, що потягло за собою ухвалення неправомірного рішення. Висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, є поверховими, без належного їх обґрунтування.
ПАТ «Родовід Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2007 року між ОСОБА_1 (змінила прізвище на « ОСОБА_1 ») та ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», було укладено кредитний договір № 77.2/СЖ-284.07.2, за умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у розмірі 250 000 доларів США, процентна ставка - 15 % річних, кредит надано терміном по 06 серпня 2010 року.
13 жовтня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору.
Встановлено, що 26 березня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2604/9944/12 на стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості у розмірі 517 227,08 доларів США. Виконавчий лист пред'явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ВП № 49503377).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 стаття 5 ЦПК України).
Отже, судовому захисту в цивільних судах підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та законні інтереси особи. При цьому позивач на власний розсуд визначає, які і яким чином порушені його права. Визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
Положення пунктів 4 і 5 частини 3 статті 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Обґрунтовуючи недійсність оспорюваного кредитного договору від 06 серпня 2007 року та додаткової угоди до нього від 13 жовтня 2008 року, частиною 6 статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач посилалася на те, що під час виконання оспорюваного кредитного договору банком використовується агресивна підприємницька практика, яка полягає у тому, що:
у 2018 році на адресу позивача надходять листи, які містять елементи примусу, докучання та неналежного впливу, а також загрозливі вислови на її адресу;
всупереч заборони вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, пред'явлений позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 (рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2014 року у справі № 359/11494/13-ц );
у 2013 році пред'явлений позов до позивача, як позичальника;
нараховуються відсотки по кредитному договору, який припинив свою дію у зв'язку із спливом позовної давності.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Момент укладення договору визначено у частині 1 статті 638 ЦК України, у якій зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, як передбачено у частині 1 статті 215 ЦК України.
За загальним правилом невиконання або неналежне виконання правочину не спричинює правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У цьому випадку зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Підставою для визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону. Якщо ж у момент укладення договору (правочину) порушення закону відсутні, то звичайне невиконання або неналежне виконання договору не може бути підставою для визнання його недійсним
Отже, оскільки колегія апеляційного суду не встановила наявність обставин з якими закон пов'язує визнання недійсним оспорюваного кредитного договору та додаткової угоди до нього, позовні вимоги про визнання їх недійсними правильно не задоволені судом першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються»
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа: «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді А.М. Стрижеус
О.І. Сліпченко