Ухвала
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 705/2607/20
провадження № 61-6552ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) звернулося до суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву від 17 серпня 2006 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 000,00 грн. У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 02 квітня 2020 року виникла заборгованість у сумі 21 647,41 грн, яка складається із: 14 005,29 грн - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 0,00 грн. - заборгованість за поточним кредитом; 14 005,29 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 5 076,36 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 958,74 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України; 100,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 007,02 грн - штраф (процентна складова).
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21 647,41 грн за кредитним договором від 17 серпня 2006 року та судові витрати в сумі 2 102,00 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не надав жодного доказу, що надані ним Умови та Правила надання банківських послуг дійсно є складовою частиною укладеного між сторонами договору.Крім того, суду не надано документальних підтверджень того, що розрахунки заборгованості за договором від 17 серпня 2006 року, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувалася відповідач, так як у розрахунках та в анкеті-заяві немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року змінено в частині правового обґрунтування.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що АТ КБ «Приватбанк», звертаючись до суду із позовом, довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_1 користування нею, також банк довів право на стягнення поточного тіла кредиту, проте в силу відсутності боргу у вказаний позивачем період, що підтверджено випискою по рахунку відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позову, проте не з тих мотивів, оскільки не врахував та не дослідив всі надані банком докази.
У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення 21 647,41 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних відносинах, зроблені Верховним Судом у постановах від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 04 грудня 2019 року № 750/6058/17-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року, від 24 березня 2021 року у справі № 159/2146/15-ц, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року.
Такі доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів (розрахунку заборгованості) та встановлення обставин щодо наявності заборгованості за кредитним договором.
Проте, підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України як підставу для оскарження у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах визначено саме ситуацію, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що питання оцінки доказів, які може підтверджувати ті, чи інші обставини у справі, не є питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, відповідно доводи касаційної скарги про те, що у цій малозначній справі наявні підстави, визначені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є безпідставними.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має для нього виняткове значення, є безпідставним, оскільки нічим не обґрунтоване. Формальне посилання у касаційній скарзі на зазначений пункт, без наведення відповідного обґрунтування, не може бути підставою для висновків суду касаційної інстанції, що у цій справі наявні обставини, за яких рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостівідмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик