ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 квітня 2021 року м. Київ № 640/7017/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича
про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича ( АДРЕСА_2 ), в якому просить визнати протиправними пункту 3 постанови від 02.03.2021 про відкриття виконавчого провадження № 64685603, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 02.03.2021 у виконавчому провадженні № 64685603.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з позивача стягнуто основну винагороду приватного виконавця у подвійному розмірі, оскільки з цього приводу виконавцем було прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди, а також зазначено про таке стягнення у резолютивній частині постанови про відкриття виконавчого провадження. Також, позивач зазначає про передчасне стягнення з нього суми основної винагороди, оскільки розрахунок суми основної винагороди залежить від суми, яка була фактично стягнута під час примусового виконання, тоді як у спірному виконавчому провадженні виконавцем фактично не було стягнуто з боржника суму заборгованості, а тому відсутні підстави для стягнення основної винагороди.
Відповідач у встановлений судом строк не подав відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим суд проводить розгляд справи за наявними у матеріалах доказами.
У судовому засіданні суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження. Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича від 02.03.2021 відкрито виконавче провадження № 64685603 з примусового виконання виконавчого листа від 31.03.2020 у справі № 759/14976/19, виданого Святошинським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" відшкодування шкоди в порядку регресу 71042,00 гривень та судовий збір 1921,00 гривень, а всього - 72963,00 гривень.
Пунктом 3 зазначеної постанови стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконаця у розмірі 7296,30 гривень, що становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Того ж дня, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Чулієв Атаджан Абдуназарович приймає постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 7296,30 гривень, що становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Вважаючи протиправними постанову про відкриття виконавчого провадження в частині пункту, що стосується стягнення основної винагороди та постанову про стягнення основної винагороди, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Приписами статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частина п'ятою статті 31 Закону № 1403-VIII передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 цього Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця».
Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Отже, у спірних правовідносинах винагорода приватного виконавця має складати 10% від стягнутої ним суми. Будь-якої іншої основної винагороди приватного виконавця законодавство України не визначає.
Аналізуючи положення законодавства, що регулюють порядок справляння виконавчого збору, суд дійшов висновку, що постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, положеннями законодавства про виконавче провадження передбачено про те, що сума основної винагороди приватного виконавця зазначається у постанові про відкриття виконавчого провадження (стаття 26 Закону № 1404-VIII, яка застосовується також і до основної винагороди приватного виконавця в силу частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII. Також, законодавством передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина сьома статті 31 Закону № 1403-VIII).
Таким чином, зазначаючи про стягнення основної винагороди приватного виконавця одночасно у постанові про відкриття виконавчого провадження та в окремій постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця, діяв у відповідності до вимог Закону № 1404-VIII та № 1403-VIII.
Суд зазначає, що станом на момент відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю не відомо, яка саме сума буде стягнута з боржника за результатом проведення виконавчих дій.
Враховуючи викладене, приватним виконавцем розраховано суму виконавчого збору, виходячи з повної суми заборгованості за виконавчим документом, тоді як фактичному стягненню з боржника підлягає сума основної винагороди, пропорційна сумі заборгованості, що була фактично стягнута за результатами проведеним виконавчих дій.
Суд погоджується з доводами позивача, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.
При цьому, за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Аналогічна позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18.
Разом з тим, обставини справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду ухвалено відповідне рішення, відрізняються від спірних правовідносин, оскільки у справі № 2540/3203/18 виконавче провадження щодо стягнення заборгованості вже закінчене, а постанова про стягнення виконавчого збору виокремлена в окреме виконавче провадження та звернута до примусового виконання.
У свою чергу, у справі № 640/7017/21 постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця прийнята разом з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому, виконавче провадження ще триває, а постанова про стягнення основної винагороди не звернута до примусового виконання.
Суд звертає увагу, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються у процесі виконання відповідного рішення, а тому мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди.
Таким чином, оскільки постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, відповідно надання оцінки правомірності спірної постанови може бути надана лише у разі оскарження правомірності дій приватного виконавця щодо виокремлення постанови про стягнення основної винагороди в окреме виконавче провадження та оскарження постанови про відкриття відповідного виконавчого провадження.
Аналогічне правозастосування викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №260/801/19.
Отже, постанова про стягнення з боржника основної винагороди може бути оскаржена лише у разі її фактичного стягнення після закінчення виконавчих дій, передбачених законом. До моменту закінчення виконавчого провадження та звернення її до примусового виконання постанова про стягнення основної винагороди не порушує права та інтереси позивача, оскільки нею визначається розмір та порядок стягнення основної винагороди, яка підлягає стягненню у разі забезпечення виконавцем повного виконання рішення пропорційно до розміру фактично стягнутої суми.
Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 295-297. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов