ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
26 квітня 2021 року м. Київ№ 826/5038/15
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., під час розгляду у порядку письмового провадження адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемко Романа Анатолійовича
третя особаФонд гарантування вкладів фізичних осіб
прозобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемко Романа Анатолійовича про зобов'язання вчинити дії щодо включення вимоги ОСОБА_1 по вкладу у золоті 999,9 проби 132 грами/4,24 троїцькі унції та нараховані по ньому відсотки до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк".
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від від 25.03.2015 відкрито провадження у справі та закінчено підготовче провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2015 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №826/4469/15.
Постановою Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 826/4469/15 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 поновлено провадження у справі. У судовому засіданні суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з початком процедури ліквідації банку позивач звернувся із заявою про включення вимог до реєстру кредиторів, проте відповідач відмовив у включенні з огляду на закінчення встановленого строку на звернення з такою заявою, встановленому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Розглядаючи справу, суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент подання даної позовної заяви) справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент подання даної позовної заяви) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент подання даної позовної заяви) визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Зі змісту позовних вимог у справі, яка розглядається, вбачається, що вкладник банку оскаржує дії щодо відмови у прийнятті її заяви про визнання грошових вимог кредитора під час здійснення процедури ліквідації банку.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі за текстом також - Закон) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами.
Відповідно до статті 3 Закону Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
При цьому, аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема, здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.
Такі вимоги до банку кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. При цьому вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються (частина п'ята статті 45 Закону).
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частин першої статті 48 Закону.
При цьому статтею 47 Закону встановлено, що уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Тобто, Законом диференційовано правовідносини, що:
1) виникають між вкладником банку та Фондом щодо відшкодування коштів за вкладами у межах граничної суми виплати за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку боржника та регулюються положеннями розділу V «Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами» Закону;
2) виникають між вкладником та банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду під час його ліквідації, щодо вимог кредиторів за вкладами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задоволення яких здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку та регулюються положеннями розділу VІІІ «;Ліквідація банків» Закону.
У першому випадку правовідносини випливають із владних управлінських функцій Фонду як суб'єкта публічного права, який реалізує публічні інтереси держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
У другому випадку правовідносини випливають із майнових (кредиторських) вимог фізичної особи до банку за договором банківського владу, задоволення яких відбувається не з підстав гарантування вкладів фізичних осіб, а з інших підстав - за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації банку в загальному порядку. Закон не покладає на державу в особі уповноважених нею органів забезпечення гарантійних зобов'язань щодо задоволення таких вимог.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторін договірних відносин.
Отже, спір про визнання кредитором банку та включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 307/2765/15-ц.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 238, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження в адміністративній справі.
2. Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
3. Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
4. Копію ухвали направити учасникам справи.
Згідно з частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 та пунктом 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов