Справа № 526/575/21
Провадження № 2/526/307/2021
23 квітня 2021 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі
головуючої судді Максименко Л.В.
секретаря судового засідання Павленко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч цивільну справу №526/575/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою судді 17.03.2021 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.
Позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 копію ухвали отримали відповідно 21.03.2021 та 20.03.2021.
У відведений строк, з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що 25 січня 2017 року ОСОБА_2 , взяла у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 26 000 грн., які зобов'язалась повернути до травня 2017 року, про що була складена боргова розписка.
Даний договір позики сторонами було укладено у простій письмовій формі.
У визначений договором строк та на час розгляду справи в суді ОСОБА_2 кошти не повернула, чим порушила взяте на себе зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують цивільні правовідносини. В зв'язку з невиконанням відповідачем умов позики, за якою ОСОБА_1 виконала всі умови повністю і своєчасно, порушено її майнові права, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 , відповідно до ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати у розмірі 8 574 грн. 88 коп. та 3% річних у сумі 3013 грн. 15 коп..
Суд вважає, що надані позивачем розрахунки індексу інфляції та 3% річних є правильними та відповідають вимогам закону, тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Розглядаючи позовні вимоги щодо покладення всіх судових витрат на відповідача, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.
Так, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір у розмірі 908 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, що відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Розглядаючи надані позивачем та адвокатом Сергієнко В.І. докази про понесені витрати на правову допомогу, суд встановив, що 01 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сергієнко В.І. було укладено договір про надання правової допомоги № 03/2021. Згідно п. 4.2 даного договору фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов'язань за договором, не включаються в розмір гонорару та оплачуються клієнтом окремо, шляхом перерахування коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок адвоката або сплати готівкою.
12 березня 2021 року сторонами вказаного договору складено акт наданих послуг на суму 3746,01 грн., який підписаний клієнтом та адвокатом.
12 березня 2021 року адвокатом ОСОБА_3 видано довідку про отримання ним від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 3746,01 грн. за фактично надані послуги на виконання умов договору №03/2021 від 01.02.2021 у відповідності з актом виконаних робіт від 12.03.2021 до вказаного договору.
Таким чином, хоча стороною позивача документально доведено факт надання адвокатом ОСОБА_3 правової допомоги, проте належних та допустимих доказів про їх оплату, як то платіжне доручення чи квитанцію до прибуткового ордеру, суду не надано.
Суд також враховує, що чинне законодавство не наводить форму та вимоги до документа, який підтверджує факт сплати клієнтом адвокатського гонорару, проте довідка адвоката явно не є фінансово - розрахунковим документом в прямому розумінні цього поняття.
Документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу (ДСТУ 2732 - 94 «Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення»). Класифікація документів - це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців. У поточній роботі класифікацію документів здійснюють на етапі групування їх у справи. За змістом документи поділяють на: організаційно-розпорядчі, фінансово-розрахункові, постачально-збутові та інші. Виходячи з наведеного стандарту, довідка є довідково - інформаційним документом і не може замінювати фінансово - розрахункових документів.
Пунктом 1 ст. З Закону про РРО передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.
Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.
Відповідно до ст. 8 Закону про РРО форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок (далі - РК), книг обліку розрахункових операцій (далі - КОРО), а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням РРО або використанням РК, встановлюються фіскальним органом.
Положення про форму та зміст розрахункових документів затверджено наказом № 614 (далі - Положення № 614).
Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів, які мають видаватися при здійсненні розрахунків суб'єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Пунктом 2.1 Положення № 614 передбачено, що встановлені у цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення документ не є розрахунковим.
Отже, позивач не довів поза розумним сумнівом факт оплати правової допомоги адвоката у даній справі допустимими доказами, тому суд не вбачає достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та відповідно положень п. 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, тому згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір в сумі 908 грн., від сплати якого позивач була звільнена при подачі позову до суду.
Керуючись ст. 509, 526, 527 ч.1, 530, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст. 12, 81, 141,263-265, 268, 273, 289 ЦПК України, суд, -
- позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 37588 грн. 03 коп., з яких сума основної заборгованості 26000 грн, інфляційні втрати у розмірі 8574 грн. 88 коп. та 3% річних у сумі 3013 грн. 15 коп.
Позовні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3746 грн. 01 коп. залишити без задоволення.
Стягти з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 908 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_3 .
Головуюча: Л. В. Максименко