Справа № 357/2104/20
2/357/430/21
Категорія 2
13 квітня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Сінчук С. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Кривенький Сергій Анатолійович, про визнання договору удаваним, визнання права власності на частку в спільній сумісній власності подружжя та поділ майна подружжя, -
26.02.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Кривенький С.А. про визнання договору дарування удаваним, визнання права власності на частку в спільній сумісній власності подружжя та поділ майна подружжя. Позивач просила:
визнати удаваним договір дарування 19/50 частки житлового будинку АДРЕСА_2 від 25 вересня 2017 р ., посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Кривеньким С.А., реєстровий номер 1204;
застосувати наслідки визнання договору удаваним - визнати 19/50 частки
житлового будинку
АДРЕСА_2 перший спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 19/100
частки житлового будинку
АДРЕСА_2 ;
cтягути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 1/2 вартості автомобіля ЗАЗ Vida (легковий седан-В) 2012 року випуску, р.н. НОМЕР_1 - 69 311,00 грн.
І. Позиція сторін у справі.
Позов обґрунтовано тим, що з 17.07.2001 року по 15.06.2018 року сторони перебували в шлюбі. 06.12.2013 року, за спільні кошти, подружжя придбало квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу. 25.09. 2017 р. сторонами було відчужено зазначену вище квартиру за Договором купівлі-продажу від 25 вересня 2017р. та цього ж дня, за кошти, одержані від продажу квартири сторони придбали частину будинку - 19/50 частки житлового будинку АДРЕСА_2 . Після оформлення правочинів, позивач документи не перевіряла, а лише після розірвання шлюбу їй стало відомо, що по домовленості з продавцем частини будинку, було оформлено договором дарування від 25.09.2017 р., хоча, фактично, відбувався продаж будинку, передавалися кошти, які були вилучені від продажу спільної квартири подружжя.
Позивач вважає, що укладений ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений договір дарування вказаного нерухомого майна є удаваною угодою (правочином), який відповідачі вчинили з метою приховання дійсного договору купівлі-продажу частини будинку, чим було порушено права позивача, як співвласника спільного майна подружжя на належну їй частину цього майна. Також, позивач вказує, що ОСОБА_2 , самостійно, без погодження позивача, відчужив автомобіль АЗ Vida (легковий седан-В) 2012 року випуску, який був оформлений на відповідача, хоча дане авто було придбано в шлюбі та є об'єктом спільного майна подружжя. А тому позивач просить відшкодувати їй 1\ 2 частину вартості автомобіля, що становитиме 69311 грн., оскільки повна вартість цього ТЗ 138622 грн.
Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи позов, зазначив, що частина спірного будинку була йому подарована його знайомою ОСОБА_3 . Позивачем не доведено належними й достовірними доказами, що між відповідачем та дарувальником виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором-дарування, також, позивачем не доведено вартість будинку та автомобіля, який було відчужено відповідачем під час шлюбу, та позивач вказує, що отримані кошти від продажу автомобіля були використані в інтересах сім'ї, а тому відповідач просив відмовити в позові.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
26.03.2020 року суддею Кошель Л.М. було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.28-29).
Ухвалою суду від 04.06.2020р. за клопотанням позивача накладено арешт на 19/50 частки спірного будинку ( а.с.82-85).
Ухвалою судді Кошель Л.М. від 15.06.2020 року було залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 (а.с.100-101).
06.07.2020 року суддею Кошель Л.М. було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду(138-139).
В зв'язку із закінченням повноважень та відставкою судді ОСОБА_4 , 26.09.2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану справу було передано для розгляду судді Ярмолі О.Я. (а.с.146).
Ухвалою судді Ярмоли О.Я. від 30.09.2020 року прийнято справу до провадження та призначено до розгляду на 11.11.2021 року ( а.с.150).
Ухвалою суду від 11.11.2020 р. було задоволено клопотання позивача про витребування доказів.(а.с. 158-159).
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та надали пояснення аналогічні викладеним у позові.
Відповідач ОСОБА_2 , його представник позов не визнали, подали до суду відзив на позовну заяву (а.с.45-47).
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явилась, на адресу суду від особи іменованої ОСОБА_3 направлено відзив на позовну заяву, позов не визнано (а.с.112-113).
Третя особа приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Кривенький С.А., у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, на адресу суду направив клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 61,142).
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.07.2001 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.12).
Згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.06.2014 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується копією рішення суду у справі № 357/3445/18 ( а.с. 13).
25.09.2017 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджено договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кривеньким С.А., /зареєстрованого у реєстрі за №1201/ (а.с.172).
25.09.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування частини житлового будинку, який було посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кривенким С.А., зареєстровано в реєстрі за № 1204 (а.с.97-98,171 ).
Згідно вищевказаного Договору дарування ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 , прийняв дар 19/50 частин житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 , який в цілому складається з житлового будинку літ «А-1», загальною площею 170,8 кв.м., житловою площею 90,6 кв.м., літ «Б», «б-1», «б-2»- прибудова, сарай, літ «К»- колодязь., № 1,2, 5,6- огорожа.
Дар сторонами договору оцінено в 323546 грн. ( триста двадцять три тисячі п'ятсот сорок шість гривень).
Право власності ОСОБА_2 , на 19/50 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 належно зареєстровано, що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 22500942 від 25.09.2017р. (а.с.15-16).
Згідно Інформаційної довідки з Територіального сервісного центру № 3242, у відповідності до даних Єдиного державного реєстру МВС, автомобіль ЗАЗ VIDA кузов НОМЕР_3 , був зареєстрований за гр. ОСОБА_2 21.03.2013 р. на підставі довідки - рахунку № ДПІ 820980 від 13.03.2013року, а 20.03.2018 р. даний автомобіль був переєстрований на ОСОБА_6 на підставі договору купівлі- продажу, укладеного в ТСЦ № 61411/2018/865785 від 20.02.2018р. Вартість ТЗ складала 38 500 грн. (а.с.178-179).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести:
1) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним,
2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин,
3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
В силу ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Тобто, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Відповідно до ч.2 ст. 235 Цивільного кодексу України, у разі, якщо правочин здійснено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), до нього застосовуються правила, що регулюють той правочин, який сторони мали на увазі.
Таким чином суд вважає, що договір дарування частини житлового будинку від 25.09.2017 року частини житлового будинку який було посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кривеньким С.А., та який укладений між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , необхідно визнати удаваним правочином, та визнати, що насправді був укладений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, і цей житловий будинок входить до обсягу спільної сумісної власності подружжя, і відповідно - підлягає поділу між сторонами. Такий висновок судом зроблено у зв'язку із наступним.
Як було встановлено судом, державна реєстрація договору купівлі-продажу спільної квартири подружжя ОСОБА_2 була проведена 25.09.2017року о 10:41:18, реєстровий номер 1201, а спірний договір дарування частини будинку був укладений того ж дня, і посвідчений тим самим нотаріусом, за реєстровим номером 1204, дата державної реєстрації 25.09. 2017 р. о 12:02:26, тобто з інтервалом часу у півтори години (а.с.14-17).
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_3 чужа їх сім'ї особа, яка продавала своє житло, і подружжя ОСОБА_2 вирішило купити частину будинку за кошти, що були вилучені від продажу їхньої спільної квартири. Оформлення покупки відбувалося в один день та в одній нотаріальній конторі. Позивачу невідомо чому було оформлено купівлю-продаж частини будинку договором дарування. З ОСОБА_3 позивач не була знайома, родинних чи дружніх відносин не мала.
Відповідач ОСОБА_2 , стверджує, що з початку 2017 року, фактично, не проживає однією сім'єю з позивачем, їхня сім'я фактично не існувала, а влітку 2017 року вирішили розірвати відносини, і тому погодили продати спільну квартиру. Виручені від продажу кошти поділили між собою навпіл. У вересні 2017 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 частину будинку, оскільки не мала потреби проживати в цьому будинку, а також, ОСОБА_3 вирішила подарувати свою частину будинку в знак подяки ОСОБА_2 за моральну підтримку. Позивач не вселялася в спірний будинок, а іноді приходила в гості, залишалася ночувати. Спільна дитина подружжя ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала деякий період по АДРЕСА_5 з батьком. Стосовно автомобіля відповідач пояснив, що продав ТЗ за усної згоди дружини за 38500 грн. Половину отриманих грошових коштів вартості авто їй віддав. Автомобіль на момент продажу перебував у несправному стані після ДТП, а тому його вартість була значно нижчою від ринкової, яку зазначає позивач.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка є матір'ю позивача ОСОБА_1 , суду показала, що сторони у вересні 2017 року продали свою квартиру та купили частину житлового будинку, все оформили в один день. Подружжя ОСОБА_2 до весни 2018 року проживали однією сім'єю. Свідок при переїзді допомагала дітям пакувати і перевозити речі, робила ремонт в придбаному будинку. На придбання будинку свідок позичила доньці й зятю 6000 доларів США, а повернули їй борг, лише, в сумі 4100 дол. США. До весни 2020 року свідок підтримувала добрі й дружні відносини з бувшим зятем і його родиною.
Свідок ОСОБА_9 , який приходиться рідним братом позивача, суду показав, що сторони придбали в шлюбі квартиру по АДРЕСА_6 , а також, в шлюбі спільно продали квартиру і за виручені кошти придбали частину житлового будинку. Будинок купували для спільного проживання. ОСОБА_1 любить собак, а тому вирішили купувати приватний будинок, хотіли мати своє подвір'я. Свідок допомагав сторонам вселитись до спірного житлового будинку. В 2018 році сторони розірвали шлюб, позивач залишилася без житла, бо ОСОБА_2 заперечує її право на частину майна.
Аналізуючи наведені обставини та надані суду докази, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено жодних мотивів передачі ОСОБА_3 для ОСОБА_2 у дар частини житлового будинку, а також, не доведено останнім наявності з дарувальником довірливих відносин, які слугували підставою для дорогоцінного подарунку.
Суд ставиться критично до пояснень відповідача щодо близького знайомства із ОСОБА_3 , оскільки відсутні будь-які належні докази на підтвердження вказаного. Також, суд критично оцінює позицію відповідача ОСОБА_2 з приводу відсутності сімейно-шлюбних відносин з позивачем на час укладення спірного договору дарування. ОСОБА_2 зазначає, що у вересні 2017 року на час дарування частини будинку він фактично не перебував в шлюбі з позивачем, але в той же час, ОСОБА_2 стверджує, що в березні 2018 року шлюб з позивачем ще існував та виручені кошти від продажу автомобіля були використані в інтересах сім'ї, на її потреби (а.с.46).
Така подвійна позиція сторони вказує на недобросовісність та слугує підставою суду для переконливих висновків про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Взявши до уваги вказані обставини у їх сукупності, їх аналіз та всебічну оцінку, взаємозв'язок вказаних доказів із наслідками, враховуючи пояснення свідків, які повідомили про відомі їм обставини справи, в ході судового розгляду можна переконливо стверджувати про доведеність того факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали намір, волевиявлення, внутрішню волю та її спрямованість на виникнення між ними правовідносин із купівлі-продажу нерухомого майна, однак, з метою приховання своїх реальних намірів та фактично вчинених правовідносин, уклали договір дарування. Судом не знайдено підстав, мотивів та причин, які б спонукали дарувальника безоплатно передати у власність ОСОБА_2 спірне майно, уклавши із ним договір дарування. При тому, не можна залишити поза увагою, що за півтори години до посвідчення їхнього договору, було продано подружжям ОСОБА_2 спільну квартиру.
Враховуючи, вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позивачем повністю доведено факт укладення правочину, що є удаваним, що воля сторін в удаваному правочині була направлена на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, а саме укладення договору купівлі-продажу, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, а також настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Оскільки судом об'єктивно встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто договору купівлі-продажу.
Так, відповідно до приписів ст.60 СК України: визнається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та відповідно до вимог ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
За вищевказаних обставин, суд прийшов до висновку про можливість визнання договору дарування 19/50 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 25 вересня 2007 року між ОСОБА_3 , як дарувальником та ОСОБА_2 , як обдарованим, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Кривеньким удаваним та встановити, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу 19/50 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , набутої в шлюбі як частку в спільній сумісній власності подружжя.
За таких підстав, позивачу належить право власності на 1/2 частину від 19/50 частин, житлового будинку АДРЕСА_2 .
Згідно зі ст. 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 65 Сімейного кодексу України визначає право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якій зазначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно роз'яснень п.30 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права йог спільно сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідачем ОСОБА_2 визнано, що автомобіль ЗАЗ Vida (легковий седан-В) 2012 року випуску, р.н. НОМЕР_1 був придбаний в шлюбі та був спільним майном подружжя. Однак, суд критично оцінює позицію відповідача ОСОБА_2 , що цей автомобіль було продано за усною згодою його дружини і кошти одержані від продажу були витрачені в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або
приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідачем ОСОБА_2 не доведено обставин, що кошти від продажу автомобіля були витрачені відповідачем на потреби сім'ї та в її інтересах і тому на користь позивача підлягає до стягнення половина вартості спірного майна, оскільки один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя половину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.
За таких підстав, оскільки позивачу належало право на 1/2 вказаного автомобіля, то суд дійшов висновку про задоволення вимоги щодо компенсації 1\2 частини вартості автомобіля.
Однак, щодо визначеної позивачем вартості спільного автомобіля, то суд вважає за необхідне взяти до уваги саме інформаційну довідку Територіального сервісного центру №3242 від 03.12.2020р. за № 624 (а.с.178), де зазначено, що автомобіль було відчужено за 38500 грн. Належних та допустимих доказів щодо іншої вартості автомобіля матеріали справи не містять. А наданий позивачем Висновок № 011-02-16 експертного автотоварознавчого дослідження ТЗ, було вчинено без безпосереднього дослідження самого ТЗ, а тому не може бути належним доказом при визначенні вартості спірного майна. Крім того, позивач суду підтвердила, що була обізнана про пошкодження автомобіля в ДТП, а тому його вартість могла бути нижчою за ринкову вартість. Отже, вимога про стягнення з відповідача 1\ 2 частини вартості автомобіля підлягає до часткового задоволення та слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 19250 грн.
Згідно ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно (88,26 % ) розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати складаються з судового збору в сумі 4266 грн., який позивач сплатила при подачі позову до суду, а тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 3766 грн.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70 Сімейного кодексу України, ст. 202, 203, 235, 717 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 76-82, 89, 133, 134, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Кривенький Сергій Анатолійович, про визнання договору удаваним, визнання права власності на частку в спільній сумісній власності подружжя та поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати договір дарування 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , посвідчений 25.09.2017 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Кривеньким С.А. - удаваним правочином, визнавши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 .
Визнати 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1 /2 частину від 19/50 частин, житлового будинку АДРЕСА_2 , що становить 19/100 частин вказаного будинку.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) 1/2 частину вартості автомобіля ЗАЗ Vidа (легковий седан - В) 2012 року випуску, що становить 19250 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень)
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) судові витрати по справі в сумі 3766 грн.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено 23.04.2021 року.
СуддяО. Я. Ярмола