ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" квітня 2021 р. справа № 300/1065/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною щодо здійснення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж встановлено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 22.03.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо здійснення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж встановлено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов'язати здійснити перерахунок і виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус учасника бойових дій та наділений державою пільгами, компенсаціями і гарантіями, визначеними у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі, має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообо'язкове державне пенсійне страхування". Даний закон із змінами набрав чинності з 01.01.1999 та діє на сьогоднішній день. Проте, відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплачено лише 1 390 гривень 00 копійок, що є протиправним, оскільки починаючи з 27.02.2020 ОСОБА_1 набув права на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2020 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1 638 гривень 00 копійок, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 8 190 гривень 00 копійок. Таким чином, враховуючи бездіяльність відповідача щодо доплати 6 800 гривень 00 копійок разової допомоги, з метою ефективного та повного захисту своїх порушених прав, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 відкрито провадження у справі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.17-18).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позов, який отримано судом 14.04.2021за №14/45.1-37/775 від 13.04.2021 (а.с.22-23). У відзиві представниця відповідача проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечила, вказала на те, що відповідачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 визначено розмір щорічної разової допомоги для позивача як учаснику бойових дій 22.04.2020 та виплачено разову грошову допомогу в розмірі 1 390 гривень 00 копійок. Разом з цим, зауважила, що відповідно до пункту 3 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які затверджені на відповідні виплати. Вказала на те, що органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначених джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'зань. Отже, до повноважень Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради визначення розміру грошової допомоги не входить. Представниця також звернула увагу на те, що позивачем безпідставно пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України.
Враховуючи наведені обставини, представниця Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
На адресу суду 20.04.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 заперечив доводи представниці відповідача, викладені у відзиві на позов (а.с.26-30 та зворотна сторона).
З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 263 КАС України у справах, розгляд яких проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив. З огляду на викладене, пояснення, міркування та аргументи, наведені представником позивача у відповіді на відзив, при розгляді та вирішенні даної справи судом до уваги не бралися.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.03.2015, ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни (а.с.7).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 01.12.2020 звернувся до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з відповідною заявою про нарахування і виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком (а.с.9).
За результатами розгляду такого звернення, відповідачем листом від 15.12.2020 № С 832 повідомлено, що позивачу здійснено виплату вказаної допомоги, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та зазначено, що інших розмірів такої виплати чинними правовими нормами Постановою №112 не передбачено (а.с.8).
Вважаючи такий лист протиправною відмовою відповідача у виплаті належної ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі, також - Закон №3551-XII).
Пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію приписів цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де, серед іншого, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як слідує зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27.02.2020 ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні приписи статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, для учасників бойових дій.
Відтак, починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 12 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 за №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2020 у розмірі 1 638,00 грн.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу Департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8 190,00 грн (1 638,00 х 5).
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 виплачені кошти в сумі 1 390,00 грн, що суперечить положенню статті 12 Закону №3551-ХІІ. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 6 800,00 грн.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов до висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить 5 мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
Також, суд не погоджується із посиланнями представниці відповідача на пропуск строку звернення до суду, та з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до приписів частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 4 статті 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги
Враховуючи наведені правові положення суд зазначає, що право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня мають право визначені в статті 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи до 30 вересня, відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги та саме до вказаної дати особа має право звернутися до відповідного суб'єкта владних повноважень щодо виплати йому разової грошової допомоги.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В контексті зазначеного, суд зважає на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.02.2018 по справі №607/7919/17 та від 14.08.2018 по справі №472/2190/17, згідно із якою, Суд відхилив посилання позивача про те, що строк звернення до суду із аналогічним позовом ним не пропущено, так як про порушення свого права на належний розмір щорічної допомоги до 5 травня за 2016 рік він дізнався після отримання листа управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 28 квітня 2017 року, виходячи з того, що отримавши у квітні 2016 року разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік у сумі 920,00 грн позивач міг дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, 30 вересня 2016 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року.
До суду із даним позовом ОСОБА_1 звернувся 22.03.2021, тобто в межах встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до суду, який обчислюється починаючи з 30 вересня 2020 року, а тому доводи представниці Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в цій частині є безпідставними.
Враховуючи все вищевикладене, суд зазначає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у неналежному розмірі, всупереч вимогам статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - протиправною є обґрунтованою, відповідає приписам чинного законодавства та підлягає задоволенню.
Відтак, з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у повному обсязі, що становить п'ять мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати не підлягають розподілу.
Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (ідентифікаційний код 36733431) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (ідентифікаційний код 36733431) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
відповідач - Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради адреса: вул. Грушевського, буд. 29, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76004, ідентифікаційний код 36733431.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.