Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 квітня 2021 р. Справа№200/2559/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення незаконним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії, -
10 березня 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.02.2021 №31 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 05.02.2021 про призначення пенсії та призначити пенсію відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею періоди роботи ОСОБА_1 з 01.09.1995 по 21.06.1999, з 28.07.1999 по 16.08.1999 , з 28.08.1999 по 12.08.2004, з 01.09.2004 по 03.03.2005, з 26.09.2005 по 05.02.2021 у пропорції кожний повний рік роботи за 9 місяців на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як 30 років 8 місяців 11 днів;
- зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.09.1995 по 21.06.1999,з 28.07.1999 по 16.08.1999, з 28.08.1999 по 12.08.2004, з 14.07.2005 по 19.07.2005, з 01.09.2004 по 03.03.2005, з 26.09.2005 по 05.02.2021, загально порахувавши вказаний період страхового стажу відповідно до ч.3 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як 48 років 8 місяців 17 днів з врахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 05.02.2021 року він звернувся до Селидовського об'єднаного Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії згідно ч.3 ст.114 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням відповідача № 31 від 10.02.2021 року йому було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутню пільгового стажу 25 років в підземних умовах та необхідного страхового стажу роботи.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії та вважає його таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 15 березня 2021 року позовну заяву залишено без руху/а.с.42-43/.
17 березня 2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви /а.с.46-95/.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року відкрито провадження у справі № 200/2559/21-а за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи)/а.с.96/.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній не погоджується з позовом. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивачу не зараховано до пільгового стажу період з 28.08.1999 по 28.08.2001, з 31.10.2001 по 31.12.2003 на підприємстві Російської Федерації ФГУП «Державний трест «Арктиуголь» рудник Баренцбург, оскільки довідка видана Російською Федерацією підлягає перевірці, з 01.01.2004 по 31.01.2004 на підприємстві Російської Федерації ФГУП «Державний трест «Арктиуголь» рудник Баренцбург, так як відсутні документи підтверджуючі сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. Також, не зараховано до пільгового стажу період з 01.09.2004 по 03.03.2005 на підприємстві ВП «Шахта «Бутівська», так як підприємство переєстровано на підконтрольній українській владі території та відсутні документи, підтверджуючі пільговий характер роботи. Періоди роботи з 01.05.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2018 по 31.12.2020 на підприємстві ДП «Селидіввугілля» Шахта 1-3 «Новогродівська» не зараховані, оскільки відсутні відомості про сплату щомісячних внесків за цей період до ДПС України та період з 01.01.2021 по 11.01.2021 оскільки відсутня сума нарахованої заробітної плати. Щодо періоду навчання позивача в Селидівському гірничому технікумі зазначив, що даний період не підлягає зарахування до пільгового стажу з огляду на приписи статтей Закону України «Про професійно-технічну освіту».
На підставі зазначеного, просив позивачу відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі/а.с.101-106/.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 2 червня 1995 року Новогродівським МВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області - орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач 05.02.2021 року звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Рішенням Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10 лютого 2021 року №31, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку за нормами ч.3 ст.114 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю пільгового стажу 25 років в підземних умовах. Рішення про відмову в призначенні пенсії обґрунтовано тим, що не зараховано до пільгового стажу період з 28.08.1999 по 28.08.2001, з 31.10.2001 по 31.12.2003 на підприємстві Російської Федерації ФГУП «Державний трест «Арктикуголь» рудник Баренцбург, оскільки довідка видана Російською Федерацією підлягає перевірці, з 01.01.2004 по 31.01.2004 на підприємстві Російської Федерації ФГУП «Державний трест «Арктикуголь» рудник Баренцбург, так як відсутні документи підтверджуючі сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. Не зараховано до пільгового стажу період з 01.09.2004 по 03.03.2005 на підприємстві ВП «Шахта «Бутівська», так як підприємство переєстровано на підконтрольній українській владі території та відсутні документи, підтверджуючі пільговий характер роботи. Періоди роботи з 01.05.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2018 по 31.12.2020 на підприємстві ДП «Селидіввугілля» Шахта 1-3 «Новогродівська», не зараховані, оскільки відсутні відомості про сплату щомісячних внесків за цей період до ДПС України та період з 01.01.2021 по 11.01.2021 оскільки відсутня сума нарахованої заробітної плати.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.14 Закону № 1788 «Про пенсійне забезпечення», а саме, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків №1 або №2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі №686/19687/14а.
Щодо не зарахування відповідачем до пільгового стажу періоду навчання позивача з 01.09.1995 по 21.06.1999, суд зазначає наступне.
Як вбачається з Диплому молодшого спеціаліста серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 закінчив у 1999 році Селидівський гірничий технікум за спеціальністю «Шахтне підземне будівництво» і здобув кваліфікацію гірничого техніка-шахтобудівника/а.с.21/.
Згідно Довідки Селидівського гірничого технікуму від 18.01.2021 №02/7, ОСОБА_1 дійсно навчався на денному відділенні Селидівського гірничого технікуму зі спеціальністю «Шахтне підземне будівництво» з 01.09.1995 року по 21.06.1999 року (Диплом НК №11179034)/а.с.21з.б./.
Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_1 , останній проходив виробничу практику з 25.05.1998 по 29.06.1998 - учнем гірника на ДВАТ Шахта «Росія» Дочірнього підприємства «Селидіввугілля» з повним робочим днем під землею, з 30.12.1998 по 18.04.1999 - учнем гірника очисного вибою з повним робочим днем під землею.
Довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 02.02.2021 року №04-14/537 видана Відокремленим підрозділом Шахти «Котляревська» підтверджує, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на «Шахті «Росія» за період з 25.05.1998 року по 29.06.1998 за професією учень гірника підземного, та за період з 30.12.1998 року по 18.04.1999 за професією учень гірника очисного вибою, що передбачені списком №1/а.с.30/.
Згідно розрахунку стажу позивача, судом встановлено, що періоди: з 25.05.1998 по 31.05.1998, з 16.06.1998 по 29.06.1998, з 30.12.1998 по 28.02.1999 та з 02.03.1999 по 18.04.1999 зараховані відповідачем до пільгового стажу за статтею 14, постанова 202, підземні, сп.1р.1.
При цьому, періоди навчання позивача з 01.09.1995 по 24.05.1998, 01.06.1998 по 15.06.1998, з 30.06.1998 по 29.12.1998, 01.03.1999 та з 19.04.1999 по 21.06.1999 не зараховано відповідачем до пільгового стажу.
Суд не погоджується з відмовою відповідача у зарахуванні періодів навчання позивача Селидівському гірничому технікумі до пільгового стажу, з огляду на наступне.
За приписами статті 32 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про освіту» № 1060-ХІІ від 23.05.1991 (далі - Закон № 1060), який введений в дію 26 червня 1991 року (в редакції, яка була чинною до 06 вересня 2014 року) професійними навчально-виховними закладами є: професійно-технічне училище; професійні училища різних рівнів.
Професійні навчально-виховні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, входити до різних типів комплексів, об'єднань (професійно-технічне училище-радгосп, професійно-технічне училище-завод тощо).
Професійні навчально-виховні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за договорами з підприємствами, установами, організаціями, окремими громадянами.
Професійні навчально-виховні заклади можуть мати одне або декілька базових підприємств (об'єднань, організацій), для яких вони готують робітничі кадри і відносини з якими регулюються на основі договорів.
Учні державних професійних навчально-виховних закладів з терміном навчання десять і більше місяців перебувають на повному утриманні держави.
Випускникам професійно-технічного училища та інших професійних училищ різних рівнів присвоюється робітнича професія певної кваліфікації відповідно до набутої освіти, кваліфікаційних умінь і навичок.
Статтею 34 Закону Української РСР від 23 травня 1991 року №1060-XII "Про освіту", до вищих навчальних закладів були віднесені технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 4 червня 1991 року №1144-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про освіту":
1. Введено в дію Закон Української РСР "Про освіту" з дня його опублікування, а частину третю статті 11 і статтю 39 - з 1 серпня 1991 року; статті 18 і 19 - з 1 вересня 1991 року; статтю 12, частину п'яту статті 48 у питанні нових умов оплати праці учнів професійно-технічних училищ, частину першу статті 57 у питанні обсягів фінансування наукових досліджень - з 1 січня 1992 року; частину третю статті 27 - з 1 липня 1992 року, статті 24, 36, 37 в частині, що стосується нових документів про освіту та нових кваліфікацій і наукових ступенів, - з 1 вересня 1992 року; останній абзац частини першої статті 52 - з 1 січня 1993 року.
2. До приведення законодавства Української РСР у відповідність із Законом Української РСР "Про освіту" чинні законодавчі та інші нормативні акти Української РСР застосовуються, якщо вони не суперечать цьому Закону.
3. Закон Української РСР "Про освіту" застосовується до правовідносин в галузі освіти, що виникли після введення в дію Закону. У правовідносинах в галузі освіти, що виникли до введення в дію цього Закону, права й обов'язки, які виникнуть після введення його в дію, визначаються відповідно до цього Закону.
З урахуванням викладеного, суд не приймає доводи відповідача щодо неможливості зарахування періоду навчання позивача у Селидівському гірничому технікумі до пільгового стажу з підстав навчання останнього не в професійному (професійно-технічному) закладі.
Згідно з пунктом «д» частини третьоїстатті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення'до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців (абзац 1 частини першої статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту»).
Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.
За наявними у справі матеріалами, судом встановлено, що позивач з 01.09.1995 по 21.06.1999 навчався в Селидівському гірничому технікумі за спеціальністю «Шахтне підземне будівництво» і здобув кваліфікацію гірничого техніка-шахтобудівника.
Починаючи з 28.07.1999 року позивач почав працювати гірником очисного вибою 5 розряду з повним робочим днем під землею, що підтверджується записами у трудовій книжці та записами у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 02.02.2021 №04-14/537 виданої Відокремленим підрозділом Шахти «Котляревська».
Згідно розрахунку стажу, відповідачем період роботи позивача з 28.07.1999 по 16.08.1999 зараховано відповідачем до пільгового стажу за статтею 14, постанова 202, підземні, сп.1р.1
З огляду на те, що позивач протягом 1 місяця після закінчення навчання в Селидівському гірничому технікумі, працевлаштувався за здобутою спеціальністю, відповідно суд доходить висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано періоди навчання позивача з 01.09.1995 по 24.05.1998, 01.06.1998 по 15.06.1998, з 30.06.1998 по 29.12.1998, 01.03.1999 та з 19.04.1999 по 21.06.1999 до пільгового стажу.
Щодо відмови відповідача у зарахованні до пільгового стажу періоду з 28.08.1999 по 28.08.2001, з 31.10.2001 по 31.12.2003 та періоду з 01.01.2004 по 31.01.2004 на підприємстві Російської Федерації ФГУП «Державний трест «Арктивуголь» рудник Баренцбург, суд зазначає наступне.
Згідно статті 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлюється Законом України «Про міжнародні договори України».
Частина 1 ст. 19 цього Закону під назвою «Дія міжнародних договорів України на території України» передбачає, що «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства», а ч.2 цієї статті встановлює правило, згідно з яким «якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».
Це твердження ґрунтується також на ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, учасницею якої є Україна: «...учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору».
Відповідно до Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала законної сили 13.03.1992 статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, підписаної 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди та членів їх сімей здійснюється за нормами законодавства держави, на території якого вони проживають.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Відповідно статті 5 дія Угоди поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян які встановлені або будуть встановлені законодавством держав учасниць Угоди.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, зокрема Російської Федерації.
Час роботи на території держав-учасниць держав-учасниць вказаної Угоди ( в тому числі Російської Федерації) враховується до стажу, що дає право на призначення пенсії за Списками №» 1 та № 2 за умови підтвердження пільгового стажу належно оформленою ( відповідно до вимог вищезазначеної постанови ) уточнюючою довідкою.
Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР ратифіковано «Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» В силу другої-третьої статті 4 даної Угоди, трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. При виїзді трудящого мігранта з Сторони працевлаштування, працедавцем (наймачем) видається йому довідка або інший документ, що містить відомості про тривалість роботи і заробітної плати помісячно.
Водночас, згідно абзацами 2 та 3 статті 6 «Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації » про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, передбачено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбулась трудова діяльність.
Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Тобто, якщо певний період роботи особи на території РФ згідно з законодавством цієї держави повинен обчислюватися на пільгових підставах, то в такому ж порядку цей стаж повинен враховуватися щодо цієї людини і в Україні. Таким чином, стаж позивача має бути обчислений згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність особи.
В трудовій книжці НОМЕР_1 позивача містяться наступні записи щодо спірних періодів праці:
- з 28.08.1999 прийнятий на посаду гірника підземного з повним робочим днем під землею на Виробниче об'єднання «Арктиквугілля» рудник Баренцбург (наказ про прийняття від 30.08.99 №66-к);
- з 01.09.2000 гірничим майстром з повним робочим днем під землею (наказ від 31.08.2000 року №104-к);
- 16.02.2002 з 28.08.2001 надана відпустка з подальшим звільненням (наказ від 23.08.2001 року №78-к);
- з 31.10.2001 прийнятий на посаду гірничого майстра з повним робочим днем під землею на дільницю ВТБ на Державний трест «Арктиквугілля» рудник Баренцбург (наказ про прийняття від 31.10.2001 №105-к);
- 27.06.2002 переведений гірничим майстром з повним робочим днем під землею на дільницю по видобутку вугілля (наказ від 28.06.2002 року №42/к);
- з 13.05.2004 звільнений за закінченням строку договору (наказ від 22.11.2003 року №250/к)/а.с.18-20/.
До матеріалів справи, позивачем надано контракт, укладений між позивачем та Державним трестом «Арктиквугілля» про те, що робітник направляється на рудник Баренцбург (архіпелаг Шпіцберген) для виконання робіт у якості гірника підземного. Контракт укладено 22.08.1999 року/а.с.27-29/.
Між позивачем та Державним трестом «Арктиквугілля» укладено контракт про те, що робітник направляється на рудник Баренцбург (архіпелаг Шпіцберген) для виконання робіт у якості гірничого майстра. Строк дії контракту з 01.11.2001 по 01.11.2003.
Згідно довідки від 29.10.2003 б/н, виданої Державним трестом «Арктиквугілля» рудник Баренцбург, позивач перебував у відрядженні на арх. Шпіцберген рудник Баренцбург ДТ «Арктиквугілля» з 31.10.2001 по 29.10.2003/а.с.22/.
Згідно довідки від 22.08.2001 б/н, виданої Державним трестом «Арктиквугілля» рудник Баренцбург, позивач перебував у відрядженні на арх. Шпіцберген рудник Баренцбург ДТ «Арктиквугілля» з 28.08.1999 по 22.08.2001/а.с.23/.
Довідкою ФГУП «Державний трест «Арктиквугілля» рудник Баренцбург від 22.11.2003 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював гірничим майстром підземним з повним робочим днем під землею з 31.10.2001 по 26.06.2002, з 27.06.2002 по 22.11.2003, з 28.11.2003 за працю на арх. Шпіцберген надана відпустка у кількості 159 календарних днів. Звільнений від праці з 13.05.2004.
Протоколом засідання комісії із встановлення трудового стажу для виплати винагороди за вислугу років при р.Баренцбург від 10 листопада 2003 року постановлено, що стаж роботи ОСОБА_1 для нарахування в/років на 21.04.2004 року складає 04 роки 07 місяців 08 днів/а.с.23 з.б./.
В контексті викладеного, суд вважає, що періоди пільгової роботи позивача на Федеральному унітарному підприємстві «Державний трест «Арктиквугілля» архіпелаг Шпіцберген, рудник Баренцбург за спірний період підтверджено належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 64 Закону №1058-IV визначено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Відповідно до п. 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Отже, дії відповідача стосовно направлення запиту та перевірки інформації, поданої для призначення пенсії, передбачені законодавством та належать до компетенції відповідача. При цьому, зазначені довідки видані не офіційним органом влади іноземної держави, а її господарюючим суб'єктом, який знаходиться поза межами юрисдикції відповідних органів України, через що відповідач може мати обґрунтовані сумніви щодо відповідності змісту такої довідки та вживати передбачені законом заходи щодо їх перевірки.
Разом з цим, суд зазначає, що наявність сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої мають бути встановлені обставини, які перешкоджають врахуванню вказаних вище довідок. При цьому, виключно встановлення факту подання недостовірних відомостей, а не виникнення сумнівів і проведення перевірки, є підставою для не врахування довідок.
Суд зазначає, що проведення відповідачем перевірки довідок, наданих позивачем не може нівелювати відомості самих довідок, оформлених належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу та одержаної заробітної плати. Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем здійснено будь-які дії щодо складання та направлення до підприємства, на якому працював позивач актів-перевірки, не містять доказів того, що відповідач звертався з запитом до Пенсійного фонду Російської Федерації.
При цьому, суд звертає увагу, що незважаючи на встановлений строк подання додаткових документів, всупереч приписам порядку 22-1 в частині подання у тримісячний строк з дня прийняття заяви відсутніх документів, відповідачем 10 лютого 2021 року винесено рішення про відмову в призначенні пенсії.
Також, відповідачем жодним чином не доведено того факту, що ФГУП «Державний трест «Арктивуголь» рудник Баренцбург не здійснювались відповідні відрахування з заробітку позивача.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі №344/1402/14-а.
Крім цього, факту подання позивачем документів, які містять недостовірні відомості не встановлено, а періоди роботи позивача в ФГУП «Державний трест «Арктивуголь» рудник Баренцбург, зазначені у наданих довідках, узгоджуються із записами у трудових книжках ОСОБА_1 .
Таким чином, на підставі зазначеного вище, суд приходить висновку, що період роботи позивача у ФГУП "Державний трест "Артикуголь" архіпелаг Шпіцберген, в місцевості прирівняній до районів крайньої півночі з 28.08.1999 по 31.01.2004, необхідно зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. При цьому, періоди роботи позивача 29.08.2001 по 30.10.2001 та 01.01.2004 по 31.01.2004 року також необхідно зарахувати до страхового стажу.
Щодо не зарахування відповідачем до пільгового стажу періоду роботи позивача з 01.09.2004 по 03.03.2005 на підприємстві ВП «Шахта «Бутівська» з підстави відсутності документів, підтверджуючих пільговий характер роботи та перереєстрації підприємства на підконтрольну територію, суд зазначає наступне.
В трудовій книжці НОМЕР_1 позивача містяться наступні записи щодо спірного періоду праці:
- з 01.09.2004 позивач прийнятий на Відособлений підрозділ «Шахта «Бутівська» Державного підприємства Макіїввугілля гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті (наказ від 01.09.2004 №544к);
- з 03.03.2005 звільнений за статтею КЗпП України за власним бажанням (наказ від 03.03.2005 №160к).
Вивченням змісту трудової книжки позивача судом встановлено, що в ній наявні відповідні записи, які підтверджують пільговий стаж роботи позивача за період роботи з 01.09.2004 по 03.03.2005 на ВП «Шахта «Бутівська», а тому записів, наявних в трудовій книжці достатньо для зарахування спірного стажу позивача.
Між іншим, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірні періоди на вищезазначених підприємствах. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами. Записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.
Відповідачем не надані докази того, що записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні.
В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відсутність у позивача уточнюючої довідки про характер роботи та характеристики виконуваної роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки та усіх додаткових документів не спростовує наявності у працівника пільгового стажу роботи, що дає право виходу на пенсію на пільгових умовах.
Як вже було зазначено судом, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Суд зауважує, що відповідач всупереч зазначеному у 3-місячний строк не витребував додаткових документів (зокрема, від підприємства «Шахта «Бутівська») та не вчинив інших дій спрямованих на підтвердження стажу роботи для зарахування періодів роботи до страхового та пільгового стажу, а прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу позивача період його роботи з 01.09.2004 року по 03.03.2005 року на підприємстві ВП «Шахта «Бутівська» ".
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу періодів роботи з 01.05.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.06.2018 року по 31.12.2020 року на підприємстві ДП «Селидіввугілля» Шахта 1-3 «Новогродівська» з підстави відсутності відомостей про сплату щомісячних внесків, суд зазначає наступне.
За приписами статті 1 Закону №1058-IV наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється персоніфікований облік.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону № 1058-IV).
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Крім того, згідно із частиною шостою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (з наступними змінами та доповненнями) за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз даних нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Як вбачається з Довідки Відокремленого підрозділу Шахта 1-3 «Новогродівська» від 08.02.2021 №59/02р, наданої ОСОБА_1 , йому була нарахована заробітна плата, нараховано ЄСВ та підприємством було перераховано до органів Пенсійного фонду внески за період з травня 2010 року по грудень 2010 року/а.с.33з.б./.
Згідно Довідки Відокремленого підрозділу Шахта 1-3 «Новогродівська» від 08.02.2021 №60/02р, наданої ОСОБА_1 , була нарахована заробітна плата, нараховано ЄСВ та підприємством було перераховано до органів ДФС внески за 2018 рік, 2019 рік, січень 2020 року по листопад 2020 року/а.с.33/.
Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
На підставі частини першої статті 16 Закон №1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини другої статті 17 Закону №1058-IV) незалежно від фінансового стану платника (частини дванадцята статті 20 Закону №1058-IV).
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
З наведеного слідує, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивачу періоди його роботи.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, яка була викладена Верховним Судом раніше, зокрема у постанові від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а.
Окрім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність суми нарахованої заробітної плати за період з 01.01.2021 по 11.01.2021, оскільки будь-яких доказів відсутності цих нарахувань відповідачем не надано.
При цьому, за результатом дослідження трудової книжки позивача НОМЕР_1 , судом встановлено, що позивач з 26.09.2005 року працює на ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» та запис про звільнення позивача з шахти станом на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії (05.02.2021 року)- відсутня.
На переконання суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періодів роботи, а тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу, для призначення пенсії періоди роботи позивача з 01.05.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2018 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 05.02.2021 (дата звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії) на підприємстві ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля».
Разом з тим, за результатом дослідження розрахунку стажу позивача, судом встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період перебування останнього у Новогродівському міському центрі зайнятості з 14.07.2005 по 19.07.2005, на що суд зазначає.
Статтею 24 Закону України №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
При цьому, періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Закону 1058 (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, визначених Законом 1058. Згідно із статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 передбачено, що до 01.01.2010 період одержання допомоги по безробіттю підтверджується на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01.01.2010 - довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
В трудовій книжці НОМЕР_1 позивача містяться наступні записи:
- 14.07.2005 розпочата виплата допомоги по безробіттю (наказ від 14.07.2005),
- 19.07.2005 року припинено виплату допомоги по безробіттю (наказ від 20.07.2005).
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, відповідач повинен врахувати період з 14.07.2005 по 19.07.2005 до страхового стажу позивача.
Окрім того, суд зазначає, що Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац дев'ятий частини третьої статті 24 Закону №1058-IV).
Абзацом десятим частини третьої статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Враховуючи вищезазначені приписи статті 24 Закону №1058-IV суд вважає, що відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії повинна була бути застосована для обрахунку його страхового стажу частина 3 статті 24 Закону №1058-IV.
Щодо застосування роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України від 20.01.1992 №8, згідно якого кожний повний рік роботи, передбаченої списком №1, зараховується за 9 місяців, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.
Суд звертає увагу, що частина третя статті 114 Закону №1058-IV та Постанова №202 чітко визначає, як обов'язкову вимогу для призначення пенсії необхідність роботи особи на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії повний робочий день.
Відповідно до роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8 працівникам, зайнятим на підземних роботах та у металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку у відповідності зі ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», але не відпрацювавши повного стажу, передбаченою зазначеною статтею Закону, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної та в металургії роботи із зарахуванням до нього:
- кожного повного року роботи гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого проказу за 1 рік роботи 3 місяці;
- кожного повного року роботи, передбаченої у відповідних розділах списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, - за 9 місяців.
Крім цього, Кабінет Міністрів України 22.02.1992 прийняв Постанову № 81 «Про заходи щодо застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», у якій є Додаток, який містить перелік проектів нормативних актів щодо застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», який у свою чергу містить Документи, що затверджуються міністерствами. Серед цих документів є Роз'яснення від 20.01.1992 №8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсії незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На даний час Постанова КМУ №81 від 22.02.1992 є чинною.
Судом встановлено, що посади на яких працював позивач з повним робочим днем у шахті передбачені відповідним розділом Списку №1 згідно постанови КМУ №36 від 16.01.2003, постанови КМУ №461 від 24.06.2016 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», та тим самим підпадають під Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та відповідач під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії повинен їх застосувати.
Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України- людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до положень частини першої, третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Разом з цим, суд зазначає, що статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий та пільговий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 08.02.2021 №31 про відмову в призначенні пенсії позивачу та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2021 про призначення пенсії з зарахуванням до пільгового стажу певних періодів роботи з застосуванням Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та до страхового стажу позивача певних періодів роботи з застосуванням ч.3 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити належну пенсію за віком, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки як було зазначено вище, суд, з урахуванням дискреційних повноважень органу, не може підміняти собою орган владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції.
Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що …повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються:
1) дата і місце його ухвалення;
2) найменування суду;
3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;
4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;
5) номер справи;
6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи;
7) вимоги позивача;
8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються:
1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;
2) заяви, клопотання учасників справи;
3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;
7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються:
1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;
2) розподіл судових витрат;
3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. квитанцією Приватбанк від 17.02.2021 №0.0.2018610173.1 за подання до суду адміністративного позову до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення незаконним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Героїв Праці, 6, м. Селидове, 85400, ЄДРПОУ 41247274) про визнання рішення незаконним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.02.2021 №31 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Героїв Праці, 6, м. Селидове, 85400, ЄДРПОУ 41247274) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) від 05.02.2021 про призначення пенсії з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 01.09.1995 по 21.06.1999, з 28.07.1999 по 16.08.1999, з 28.08.1999 по 12.08.2004, з 01.09.2004 по 03.03.2005, з 26.09.2005 по 05.02.2021 з застосуванням Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1995 по 21.06.1999,з 28.07.1999 по 16.08.1999, з 28.08.1999 по 12.08.2004, з 14.07.2005 по 19.07.2005, з 01.09.2004 по 03.03.2005, з 26.09.2005 по 05.02.2021, з застосуванням ч.3 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Героїв Праці, 6, м. Селидове, 85400, ЄДРПОУ 41247274).
Рішення прийнято в порядку спрощеного позовного провадження 21 квітня 2021 року. Повний текст рішення виготовлено та підписано 26 квітня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов