Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 квітня 2021 р. Справа№200/1846/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження(в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (84207, Донецька область, м. Дружківка, вул. Машинобудівників, 64, ЄДРПОУ 26010987) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з врахуванням попередньо виплаченої суми допомоги; зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня у 2020 році, з врахуванням попередньо виплаченої суми допомоги в розмірі 9089 гривень 60 копійок; стягнення 4000 гривень на відшкодування моральної шкоди, що заподіяна протиправною бездіяльністю щодо нездійснення нарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з врахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, щоє інвалідом внаслідок війни ІІ групи. Зазначив, що у квітні 2020 року отримав щорічну одноразову виплату до 5 травня у розмірі 3 640 грн. Зазначив, що відповідачем не враховано рішення Конституційного суду України №3-р/2020 від 27 лютого 2020 року, що призвело до зменшення розміру виплати до 5 травня. На звернення до відповідача з приводу перерахунку щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідач відмовив з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 р. № 112.Бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком вважає протиправною, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідачемчерез канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, щоу 2020 році розміри разової грошової допомоги до 5 травня визначено постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» розмір такої допомоги для учасників бойовий дій складає 1 390 грн, що й було виплачено позивачу.Посилання позивача на право отримання недоплаченої допомоги до 5 травня як інваліду війни 2 групи за 2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком вважає неправомірними. Крім того, зазначив, що позивачем не надано жодного доказу спричинення йому моральної шкоди, вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Позивачем подано відповідь на відзив, зміст якої аналогічний викладеному у позовній заяві.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_1 , громадянин України (паспорт № НОМЕР_2 , виданий органом 143209.09.2019року), є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни (посвідчення від 06.02.2020 року). (а.с. 9, 16)
Відповідач, Управління соціального захисту Дружківськоїміської ради (код ЄДРПОУ 26010987) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
На звернення позивача з питань виплати щорічної допомоги до 5 травня відповідачем надано відповідь листом від 02.02.2021 року №0.2191/909/21, відповідно до якої сума разової грошової допомоги у 2020 році була призначена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 позивачу як інваліду війни ІІ групи сплачено у 2020 році разову грошову допомогу у сумі 3640 грн. на особовий рахунок АТ «Ощадбанк», згідно платіжного доручення №1357 від 08.04.2020 року. Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 не визнавалась неконституційною, управління діяло в межах своїх повноважень, виплата грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як інваліду війни ІІ групи у розмірі 3640 грн. здійснена правомірно (а.с. 14)
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірним питанням у справі є правомірність виплати щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому Постановою КМУ від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Жертви нацистських переслідувань».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998р. статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік'згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу »Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу«Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення,що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КонституційнимСудом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, у квітні 2020 року, діяли положення ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 р., яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи як вісім мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ця норма діяла з 01.01.2015р.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 19.02.2020 р. №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де, зокрема, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
27.02.2020 року рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Враховуючи зазначене, з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України №3-р/2020 положення п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та приписи ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Таким чином, починаючи з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 1 групи, внаслідок війни як десять мінімальних пенсій за віком.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112, як акт який регулює розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає, що вказані посилання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки норми підзаконних нормативно-правових актів, чим є в даному випадку постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112, не має вищої юридичної сили над положеннями ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-ХІV, якими передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 1 групи, внаслідок війни як десять мінімальних пенсій за віком.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що право позивача на щорічну одноразову допомогу до 05 травня, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, ненарахування та невиплати вказаної щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 року (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
В даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки наявний статус позивача передбачає право на нарахуванні та виплату щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фактично звужує право позивача на отримання щорічної одноразової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту Дружківської міської ради щодо нездійснення виплати позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Правові висновки аналогічного змісту, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20.
Відповідно до п.3 ст.291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 4000 грн. суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 4000 грн. та не підтверджено її документально.
Також, судами не встановлено, що мали місце такі неправомірні дії чи бездіяльність зі сторони відповідачів, які б спричинили негативні зміни у житті позивача.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року у справі № 818/1430/17, в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 818/1429/17, від 20.02.2020 року у справі № 813/2729/16, від 18.06.2020 року у справі № 339/183/16-а.
Водночас, позивачем не надано обґрунтованих доказів спричинення шкоди, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань, що настали у зв'язку з бездіяльністю Управління.
За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (84207, Донецька область, м. Дружківка, вул. Машинобудівників, 64, ЄДРПОУ 26010987) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльністьУправління соціального захисту населення Дружківської міської ради щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради (84207, Донецька область, м. Дружківка, вул. Машинобудівників, 64, ЄДРПОУ 26010987)нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 23 квітня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Троянова