вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"15" квітня 2021 р. Cправа № 902/10/21
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Німенко О.І.,
представника позивача - Безпалюка О.Л.,
присутнього ОСОБА_1 ,
у відсутності представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)
до: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21100)
про стягнення 247170,51 грн,
Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 247170,51 грн.
Ухвалою суду від 11.01.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/10/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.02.2021.
Під час підготовчого провадження у справі, строк якого ухвалою суду від 25.02.2021 продовжено на 30 днів з власної ініціативи суду на підставі ч.3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 124-137, том 1). При цьому сторонам забезпечено реалізацію права на подання відповіді на відзив та заперечення щодо відповіді на відзив, однак учасниками справи таких заяв по суті спору не було подано.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію судового процесу та призначено справу до розгляду по суті на 15.04.2021.
Окремо слід зазначити, що за клопотанням представника позивача останньому забезпечено участь у судових засіданнях у даній справі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На визначену дату та час у судове засідання з'явився представник позивача (в режимі відеоконференції) та присутній ОСОБА_1., відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив. Останній про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалою суду від 25.03.2021, яку направлено на адресу електронної пошти Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вказану у відзиві на позовну заяву.
Окрім того, ухвали суду у справі №902/10/21 офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи.
У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі з підстав та обставин, викладених у позовній заяві.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором №3405/18-БО-1 постачання природного газу від 01.10.2018 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ, внаслідок чого Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявлено до стягнення з Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" 247170,51 грн заборгованості, з яких: 144 113,94 грн - пені; 28 257,66 грн - 3% річних та 74 798,91 грн - збитків.
Суть заперечень відповідача зводиться до того, що останнім вжито усіх необхідних заходів щодо належного виконання своїх зобов'язань за Договором, всі наявні на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання кошти Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" відповідно до затвердженого НКРЕКП алгоритму направлені за призначенням, в т.ч. і позивачу. При цьому відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій, здійснений позивачем, є завищеним та непомірним тягарем для Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", яке знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані; вказує на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
01.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (Споживач, відповідач) укладено Договір №3405/18-БО-1 постачання природного газу (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (а.с. 15-24, том 1).
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. Договору).
Згідно із п. 2.1. Договору Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 850 тис.куб. метрів.
За змістом п. 3.7. Договору приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному періоді постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Розділом 5 Договору сторонами погоджено ціну природного газу.
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2. Договору).
Також сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п.10.3. Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє, в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1. Договору).
Додатковими угодами до Договору: № 1 від 22.10.2018, № 2 від 27.10.2018, №3 від 01.11.2018, №4 від 29.11.2018, №5 від 28.12.2018, №6 від 20.03.2019, №7 від 20.03.2019, №8 від 29.03.2019, №9 від 24.04.2019, №10 від 25.04.2019, №11 від 20.05.2019, №12 від 29.05.2019, №13 від 26.06.2019, №14 від 27.06.2019, №15 від 31.07.2019, №16 від 31.07.2019, №17 від 30.08.2019, №18 від 30.08.2019, №19 від 12.09.2019, №20 від 30.09.2019 сторонами внесено зміни до умов Договору, зокрема, щодо планового обсягу постачання природного газу, порядку та умов передачі природного газу, ціни та проведення розрахунків, відповідальності сторін (сторони погодили відшкодування Споживачем Постачальнику збитків, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період), найменування постачальника (найменування змінено а Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), строку дії договору з визначенням відповідних обсягів по вересень 2019 року (строк дії Договору продовжено до 30.09.2019 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення) (а.с. 25-57, том 1).
На виконання умов Договору, позивачем в період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 100 652 702,8 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 64-75, том 1).
Разом з тим оплату за переданий газ у період з 17.12.2018 по 13.08.2019 відповідач здійснював з порушенням умов Договору в частині повної та своєчасної оплати. При цьому як підтверджується довідкою бухгалтерського обліку "Операции по Договору "3405/18-БО-1", Предриятие "Вінницяміськтеплоенерго КП" с 01-09-2018 по 31-08-2020" станом на 31.10.2019 основний борг за Договором погашено у повному обсязі.
Несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за отриманий природний газ, стало підставою для звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 144 113,94 грн - пені; 28 257,66 грн - 3% річних та 74 798,91 грн - збитків.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Проаналізувавши укладений між позивачем та відповідачем Договір №3405/18-БО-1 постачання природного газу від 01.10.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п. 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як підтверджується матеріалами справи, на момент прийняття рішення у даній справі основний борг за Договором №3405/18-БО-1 постачання природного газу від 01.10.2018 погашений у повному обсязі.
Разом з тим відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" врегульовано питання механізму проведення розрахунків за газ коштами, які надходять до теплогенеруючих та теплопостачальних організацій від споживачів, і він не стосується коштів, які спрямовуються для розрахунків за газ за рахунок державних субвенцій.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 р. у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 79, 265 Господарського кодексу України щодо здійснення відповідачем господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі - щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Таким чином, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
Наведена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.10.2020 у справі №925/1235/19.
Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, положення Порядку № 217 не впливають на строки здійснення Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" оплати за поставлений позивачем газ, встановлені за Договором №3405/18-БО-1 постачання природного газу від 01.10.2018.
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторони дійшли згоди, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2. Договору).
Умови договору щодо обмеження розміру пені не більше подвійної облікової ставки Національного банку України кореспондуються з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" .
При цьому в силу приписів ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Умовами п. 10.3. договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу, суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.
Перевіривши правильність нарахування позивачем пені та 3% річних, судом помилок в періодах нарахування та в сумах не виявлено, що свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення 144 113,94 грн - пені та 28 257,66 грн - 3% річних.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення з відповідача 28 257,66 грн - 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно з положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені суд приймає до уваги такі обставини:
- відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями;
- ступінь виконання зобов'язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, основний борг погашено у повному обсязі;
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.
Таким чином, з нарахованих позивачем 144 113,94 грн - пені підлягають стягненню з відповідача 50% в сумі 72056,97 грн. При цьому в позові на суму 72056,97 грн пені слід відмовити у зв'язку з її зменшенням судом.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.
Окрім того, суд розглянувши заявлену позивача вимогу про стягнення 74 798,91 грн збитків дійшов висновку про її задоволення з огляду на наступне.
Як підтверджується матеріалами справи 28.11.2019 позивач направив відповідачу акти-претензії вих. № 26-3957-19 та вих. № 26-3961-19 від 22.11.2019, якими інформував відповідача про те, що:
- за підсумками травня 2019 року різниця між замовленим обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного за Договором від 01.10.2018 №3405/18-БО-1 природного газу перевищує 5%. У розрахунковому періоді Споживачем було використано природний газ в обсязі, меншому від замовленого, як наслідок, розрахована сума збитків на підставі пунктів 3.13 та 5.7 Договору від 01.10.2018 №3405/18-БО-1 та пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 (із змінами), становить 1569,62 грн;
- за підсумками вересня 2019 року різниця між замовленим обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного за Договором від 01.10.2018 №3405/18-БО-1 природного газу перевищує 5%. У розрахунковому періоді Споживачем було використано природний газ в обсязі, більшому від замовленого, як наслідок, розрахована сума збитків на підставі пунктів 3.13 та 5.7 Договору від 01.10.2018 №3405/18-БО-1 та пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 (із змінами), становить 73229,29 грн.
Пунктом 3.13. Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 29.11.2018) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. договору), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7. договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018). При цьому розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vn) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений позивачем відповідачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання - передачі природного газу;
Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п.2.1. Договору;
Ц - ціна природного газу за цим договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7. Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13. договору здійснюється наступним чином:
- Постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив п. 3.9. договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1. договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 договору;
- Постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- Споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту- претензії, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп. 8) п. 6.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 договору.
Згідно з підп. 4) п. 6.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1. договору у разі, якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти Договору узгоджуються з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами).
Відповідно до п. 2.1. Договору (у редакції Додаткової угоди № 12 від 29.05.2019) Постачальник передає Споживачу у травні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 170,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.04.2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 151,970 тис.куб.м.
Таким чином, Відповідач у травні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 18,030 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. договору.
Згідно з п. 2.1. Договору (у редакції Додаткової угоди № 20 від 30.09.2019) Постачальник передає Споживачу у вересні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 110 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.09.2019 року сторони підтвердили розмір фактично переданого природного газу в обсязі 137,16037 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач у вересні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 27,16037 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. Договору.
Частиною1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним з правових наслідків порушення зобов'язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1 ст. 623 ЦК України).
Перевіривши поданий позивачем розрахунок збитків, суд дійшов висновку, що загальний розмір збитків (за травень та вересень 2019 року), завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем п. 2.1. Договору, розрахований на підставі п. 3.13. та 5.7. Договору та п. 1 Розділу VI Правил, складає - 74798,91 грн.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені. При цьому викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовує вищенаведених судом підстав для часткового задоволення позову.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв'язку із зменшенням пені. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд.13, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 33126849) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 20077720) 72056,97 грн - пені; 28 257,66 грн - 3% річних; 74 798,91 грн - збитків та 3707,56 грн - витрат на сплату судового збору.
3. У стягненні решти пені в сумі 72056,97 грн - відмовити.
4. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 26 квітня 2021 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2,3 - позивачу - вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; OBezpalyuk@naftogaz.com;
4,5 - відповідачу - вул. 600-річчя, буд.13, м. Вінниця, 21100; office@vmte.vn.ua.