26.04.2021 року м. Дніпро Справа № 904/3906/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є., розглянувши без повідомлення учасників провадження у справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020р. (повний текст складено 14.12.2020р., суддя - Юзіков С.Г., м. Дніпро) у справі за позовом Акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про стягнення 13 287,40 грн.
1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на користь Акціонерного товариства "ВТБ Банк" 13 287,40 грн. боргу, 2 102,00 грн. судового збору.
Вказане рішення мотивовано тим, що грошові кошти у розмірі 79 762,65 грн., сплачені позивачем, є такими, що набуті відповідачем без достатніх правових підстав, та з 25.09.2019р. підлягали поверненню на користь позивача в порядку ст. 1212 ЦК України. Відповідач повернув позивачу 66 475,25 грн., що підтверджується випискою по рахунку від 30.07.2020р. і на цю суму позивач зменшив свої позовні вимоги. Залишок неповернутих коштів складає 13 287,40 грн.
2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020р., відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було прийняте незаконне та необґрунтоване рішення. Нормами податкового законодавства на АТ "ВТБ Банк" покладено обов'язок зареєструвати в єдиному реєстрі податкових накладних від'ємну податкову накладну у випадку повернення відповідачем коштів. Однак, по відношенню до АТ "ВТБ Банк" було розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку з чим у ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" були та є всі підстави вважати, що позивач не виконує свого обов'язку щодо реєстрації відповідної податкової накладної. Не виконання з боку позивача своїх зобов'язань були в тому числі підтверджені тим, що в процесі судового розгляду даної справи, відповідач частково повернув кошти переплати у розмірі 66 475, 25 грн. Однак, відповідної податкової накладної позивачем зареєстровано не було. Невиконання АТ "ВТБ Банк" свого обов'язку не заперечувалось позивачем, натомість тільки підтверджувалось та наголошувалось на тому, що він такий обов'язок не виконає у зв'язку з процедурою ліквідації. Позивач зазначав про те, що він не є платником ПДВ, а тому і не може зареєструвати таку податкову накладну. Однак, останнє твердження позивача не відповідає дійсності. З інформації, що міститься на сайті Державної податкової служби України стосовно платника ПДВ АТ "ВТБ Банк" реєстрація платника ПДВ АТ "ВТБ Банк" скасована не була. Якщо податкова накладна не була зареєстрована, то відповідно, у відповідача відсутня можливість надати таку податкову накладну. Натомість, якщо позивач заперечував би проти цієї обставини справи, то мав би надати підтвердження реєстрації такої податкової накладної. В зв'язку з невиконанням АТ "ВТБ Банк" вищезазначеного обов'язку у ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" виникають збитки у розмірі сплаченого податку на додану вартість, в даному випадку, у розмірі 13 287, 40 грн. Після отримання передоплати за договором, ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" виконало вимоги, покладені на товариство нормами податкового законодавства та виписало відповідну податкову накладну на ім'я позивача, що останнім не заперечується. У зв'язку з вищезазначеним, відповідач сплатив суму у розмірі 13 287, 40 грн. податку на додану вартість до бюджету. В свою чергу, позивач отримав суму ПДВ у розмірі 13 287, 40 грн. з бюджету або грошима або шляхом зменшення своїх податкових зобов'язань перед бюджетом. Вищезазначене врегульовано нормами податкового законодавства України. Таким чином, позивач отримав дані кошти, натомість відповідач поніс витрати в розмірі суми ПДВ, а саме 13 287, 40 грн., оскільки дану суму відповідач сплатив до бюджету, а за наслідками виконання оскаржуваного рішення суду має сплатити цю суму повторно, однак вже на рахунок позивача. Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми, яка включає в себе ПДВ у розмірі 13 287, 40 грн., яку відповідачем сплачено до бюджету та у зв'язку з чим позивачем використано дану суму як податковий кредит, без реєстрації коригування податкової накладної, є такими, що не відповідають засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" без задоволення. Посилається на те, що Публічним договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за особовим рахунком № 606857, не передбачено обов'язок сторін здійснювати реєстрацію, в контролюючих органах, електронної податкової накладної, а будь яких інших договорів між сторонами не укладалось. АТ "ВТБ Банк" звертає увагу, що повноваження по контролю за обчисленням, сплатою податків та своєчасного подання звітності є тільки у Державної податкової служби та її територіальних органів. Позивач вважає, що у відповідача відсутні будь які підстави вважати, що позивач не виконає свої зобов'язання, визначені Податковим кодексом України, оскільки вказані зобов'язання станом на сьогодні не покладені на позивача, а виникнуть вони тільки після повного повернення суми заборгованості, стягнення якої є предметом даної справи.
3. Апеляційне провадження.
3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2021р. (головуючий суддя - Вечірко І.О., судді - Мороз В.Ф., Чередко А.Є.) відкрито апеляційне провадження та постановлено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників провадження у справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 25.03.2021р. у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Мороза В.Ф., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі, за результатом якої для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Вечірко І.О., судді - Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.
3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до заяви-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу, позивач приєднався до Публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (надалі - Договір).
Договір про постачання електричної енергії Постачальником універсальних послуг є Публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим не побутовим споживачам (надалі -Споживач) постачальником універсальних послуг (надалі - Постачальник) та укладається сторонами з урахуванням ст. ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання Споживача до цього Договору, згідно із заявою-приєднання, яка є додатком 1 до цього Договору (п. 1.1 Договору).
Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1. Договору).
Якщо за ініціативою Споживача необхідно припинити постачання електричної енергії на об'єкт Споживача для проведення ремонтних робіт, реконструкції чи технічного переоснащення тощо, Споживач має звернутися до оператора системи та поінформувати Постачальника (п. 8.4. Договору).
За умови відсутності заборгованості та виконання своїх зобов'язань перед Постачальником Споживач має право розірвати цей Договір з урахуванням вимог положень цього Договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику (п. 13.4. Договору).
Відповідно до переліку об'єктів та точок комерційного обліку Споживача, що є додатком до Договору, постачання електроенергії здійснювалося в приміщення, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Віталія Матусевича, 8.
Згідно з Договором купівлі-продажу від 21.08.2019р., позивач продав приміщення, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Віталія Матусевича, 8, у зв'язку з чим ініціював процедуру розірвання Публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Листом № 4915/1-2 від 22.08.2019р. позивач повідомив відповідача, що у відповідності до вимог ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було проведено торги, відповідно до яких реалізовано приміщення позивача, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Віталія Матусевича, 8. У зв'язку з цим, а також на виконання вимог п. 4.27 ПРРЕЕ позивач проінформував відповідача про те, що ним було надіслано прохання про надання представника АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" з метою обстеження вищевказаного об'єкту для проведення остаточних фінансових розрахунків за ним для забезпечення процедури припинення дії зазначеного Договору.
Відповідач, листом № 50147/9700 від 05.09.2019р., повідомив, що Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який був укладений сторонами, для постачання електричної енергії об'єкту "відділення банку", розташованому за адресою: м. Кривий Ріг, Металургійний район, вул. Віталія Матусевича, 8, розірвано з 25.09.2019р. На виконання вимог п.4.27. ПРРЕЕ, до зазначеної дати розірвання Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг позивачу необхідно здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених умовами Договору. Крім того, відповідач повідомив про необхідність звернення із письмовою заявою про розірвання Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії до оператора системи розподілу АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на території провадження ліцензованої господарської діяльності з розподілу електричної енергії якого приєднані електроустановки позивача. У випадку несвоєчасного звернення, оператором системи розподілу до позивача можуть бути вжиті заходи з передачі на договірні відносини до постачальника "останньої надії".
Листом № 68486/1001 від 04.11.2019р. відповідач повідомив позивача про виключення з переліку об'єктів та точок комерційного обліку споживача публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з 25.10.2019р., у відповідності до вимог правил роздрібного ринку електричної енергії затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. № 312.
Сторонами підписано Акт звіряння станом на 03.02.2020р., відповідно до якого у позивача обліковується переплата у розмірі 79 762,65 грн.
Позивач направив відповідачу лист № 1598/1-2 від 06.03.2020р. з проханням повернути переплату в сумі 79 762,65 грн.
За даними позивача відповідь на зазначений лист не надходила.
Позивач повторно направив відповідачу лист № 1598/1-2 від 10.06.2020р. з проханням повернути переплату в сумі 79 762,65 грн.
Відповідач, листом № 20132/DNEP від 17.06.2020р. повідомив позивача про те, що для того, щоб повернути грошові кошти, які є залишком з оплати за Договором, Постачальникові необхідно зменшити суму податкових зобов'язань на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеного в порядку, установленому для податкових накладних, і зареєстрованого в ЄРПН. У зв'язку з тим, що по відношенню до АТ "ВТБ Банк" було розпочато процедуру ліквідації, у відповідача є всі підстави припускати порушення з боку банку положень ст. ст. 192, 201 ПК України щодо порядку реєстрації розрахунків коригування. Тому, відповідач готовий повернути банку суму без ПДВ, на яку просить зареєструвати розрахунок коригування. За умови реєстрації АТ "АТБ Банк" розрахунку коригування в ЄРПН, відповідачем буде перераховано залишок коштів.
Наведені обставини стали підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.
29.07.2020р. відповідач повернув на рахунок позивача суму у розмірі 66 475,25 грн.
Суму ПДВ у розмірі 13 287,40 грн. не повернуто відповідачем з посиланням на ч. 3 ст. 538 ЦК України.
Позивач подав до місцевого господарського суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 13 287,40 грн.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.
Згідно із ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметом позову у даній справі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, є матеріально правова вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 13 287,40 грн., сплачених на виконання умов Договору про постачання електричної енергії споживачу, проте, який 25.09.2019р. розірвано за згодою сторін.
Главою 83 ЦК України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вини заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведені висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
При цьому, за приписами ст. ст. 11 та 509 ЦК України безпідставне отримання чужого майна є підставою виникнення особливого позадоговірного зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Аналіз ст. 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
З урахуванням викладеного, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Положення ст. 1212 ЦК України визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку з так завним безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми вказаної статті мають застосовуватися для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.
Таким чином, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною у встановленому порядку, або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.
Оскільки між сторонами у справі перестали існувати договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за договором, розірваним за згодою сторін з 25.09.2019р., тобто, підстава, на якій набуті відповідачем кошти, згодом відпала, такі кошти може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі відсутність існування договірного характеру правовідносин передбачає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що грошові кошти у розмірі 79 762,65 грн., сплачені позивачем, є такими, що набуті відповідачем без достатніх правових підстав, та з 25.09.2019р. підлягали поверненню на користь позивача в порядку ст. 1212 ЦК України.
Оскільки відповідач повернув позивачу 66 475,25 грн., що підтверджується випискою по рахунку від 30.07.2020р. і на цю суму позивач зменшив свої вимоги, то залишок неповернутих коштів складає 13 287,40 грн.
Разом з тим, заперечуючи позовні вимоги про стягнення 13 287,40 грн., відповідач посилається на припущення щодо можливості виникнення у нього проблем з фіскальною службою, оскільки заявлена сума є податком на додану вартість.
Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що невиконання зобов'язань на підставі припущень не передбачене чинним законодавством.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 13 287,40 грн. на підставі ст. 1212 є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався місцевий господарський суд.
3.3. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.
3.5. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський, суд -
Апеляційну скаргу ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2020р. у справі № 904/3906/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.О. Вечірко
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко