20.04.2021 року м.Дніпро Справа № 908/633/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання Михайловій К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бердянської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 (прийняте суддею Корсун В.Л., повний текст складено 18.11.2020) у справі № 908/633/20
за позовом: Бердянської міської ради
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України
про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ
1.Короткий зміст позовних вимог.
Бердянська міська рада (звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" про передачу на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток включений до статутного капіталу ПрАТ "Бердянськбуд" за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська, 102 у розмірі 395/2600 частки.
2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 у справі № 908/633/20 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з наступних обставин:
- станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі по суті спору, суду не надано доказів прийняття та набрання чинності Закону України яким було б затверджено Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад (зокрема, про яку йде мова в п. 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.08.18 № 578-р "Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки", яким було схвалено вказану Концепцію (п. 1), а Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади було доручено розробити і подати Кабінету Міністрів України проект Закону України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки" (п. 2).
- в рішенні Бердянської міської ради № 3 від 22.12.17, міською радою не вирішено (не визначено) способу передачі гуртожитку (ів), а саме: безоплатно, чи з частковою, чи з повною компенсацією.
- матеріали цієї справи не містять доказів проведення позивачем у цій справі процедури (умов) погодження з власником гуртожитків умов їх передачі територіальній громаді, та доказів відсутності згоди власника від погодження такої передачі. саме прийняття рішення Бердянською міською радою від 22.12.17 № 3 про прийняття до комунальної власності гуртожитків, не свідчить про проведення процедури (умов) погодження з власником гуртожитків умов їх передачі територіальній громаді, та відсутності згоди власника від погодження такої передачі.
- з урахуванням того, що гуртожиток належить відповідачу на праві власності за договором купівлі-продажу (розмір частки становить 395/2600), відсутності доказів погодження з власником умов передачі гуртожитку та за наявності позову міської ради, передача гуртожитку у власність територіальної громади повинна відбуватись з урахуванням підпункту б пункту 2 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", а саме: на частково - компенсаційній основі відповідно до ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.
3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Бердянська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 у справі № 908/633/20, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених в позовній заяві вимог, оскільки дослідження та аналіз рішення Бердянською міською радою "Про майнові питання" № 3 від 22.12.2017 року не відноситься до предмету спору у даній справі.
В жодній нормі закону не визначено обов'язку для органів місцевого самоврядування при прийняті рішення щодо визначення способу передачі гуртожитку до комунальної власності територіальних громад.
Матеріали справи не містять пропозиції відповідача щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі. Також відсутні пропозиції щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності в протоколі розширеного засідання наглядової ради ПрАТ "Бердянськбуд" від 07.11.2019 року. Під час судового розгляду відповідач жодного разу не повідомив суд або сторін про можливість прийняття рішення про передачу спірного гуртожитку до комунальної власності. Така позиція відповідача із засідання в засідання підтверджує його відмову у прийняті рішення щодо передачі гуртожитку. Вказані вище обставини лише підтверджують відсутність згоди відповідача на передачу гуртожитків у будь-яких з визначених Законом способів.
Апелянт звертає увагу суду, що в матеріалах справи на підтвердження наявності факту листування щодо визначення способу передачі гуртожитку в матеріалах справи містяться: копія фіскального чеку від 29.12.2017 року; копія повідомлення про вручення листа за номером посилання 71118 07526040 з відміткою "31.10.17 отримано представником відповідача за довіреністю Ільїних H.І.". Заперечуючи проти встановлення факту листування, відповідачем до матеріалів справи було долучено оригінал "Книга канцелярська (вхідна кореспонденція ЗАТ "Бердянськбуд", розпочата 28.07.15)." Під час дослідження вищевказаного доказу, представники позивача неодноразово намагалися звернути увагу суду першої інстанції про реєстрації вхідної кореспонденції "Про інформації щодо гуртожитків" отриману Відповідачем ще до подання Бердянською міською радою позову, щодо передачі гуртожитку. Проте судом було проігноровано дані обставини.
Окрім того судом першої інстанції було проігноровано доводи та пояснення представників позивача, які повідомили суд про особливості документообігу в Бердянській міській раді та виконавчому комітеті Бердянської міської ради, а також особливості поштового обігу, оскільки відсутність на офіційному веб-сайті ПАТ "Укрпошта" відомостей про поштове відправлення не є безумовною підставою вважати, що відправлена кореспонденція не надсилалася: термін зберігання інформації для відстеження руху листів - обмежений, і після спливу встановленого терміну неможливо з даних вказаного веб-сайту встановити, зокрема, факт відправлення кореспонденції.
Примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується конституцією України.
Висновки ж Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Рішення ЄСПЛ завжди є індивідуальним і всі правові аргументи (правові позиції), що в певному контексті є обов'язковими в інших умовах можуть бути лише додатковим способом тлумачення, тобто, є обмеження прецедентності рішення та закладені вони у самому предметі судового розгляду.
5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що позивач не зазначив в апеляційній скарзі мотивованих підстав для скасування рішення.
Відповідач зазначає, що ч. 3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено процедуру як таку, що допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі у власність територіальної громади гуртожитків. Для передачі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради останньою мало бути прийнято відповідне рішення в межах наданих законом повноважень із визначенням способу такої передачі - безоплатного, з частковою чи повною компенсацією.
Як вбачається із матеріалів даної справи, 22.12.2017 Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення № 3 "Про майнові питання", згідно з п. 6 якого, міська рада вирішила прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків", зокрема, гуртожитку за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська 102, в п. 8 зазначеного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків вказаних у пункті 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської ради необхідно здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконання цього рішення.
Ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідач звертає увагу колегії апеляційного суду, щодо фактичних обставин які мали місце при розгляді справи по суті. Так, при розгляді справи відповідач запропонував позивачеві укласти мирову угоду. Натомість представниками позивача було доведено суду щодо відсутності грошових коштів у бюджеті позивача, тому розгляд мирової угоди недоречний, що підтверджується звукозаписом судового розгляду справи.
Виходячи із вище наведеного та враховуючи відсутність грошей у місцевому бюджеті, з метою неправомірним заволодіння гуртожитками у тому числі і спірними за допомогою суду, позивач діючи недобросовісно, штучно створив наявність спірних правовідносин, не довів інформацію стосовно дій які проводив відносно майна відповідача - гуртожитки які є його приватною власністю, на підставі рішення Бердянської міської ради № 3 від 22.12.17 "Про майнові питання", умисно не доводив відповідачу інформації, не провів перемов, штучно створив наявність листування між відповідачем, на підставі штучно створених обставин у тому числі нібито відмови відповідача надати згоду на добровільну передачу спірного гуртожитку у власність територіальної громади, при відсутності фактично спірних правовідносин звернувся з позовом до суду.
Відповідач зазначає, що до позивної заяви не додаються ані копії листів, якими б підтверджувалось посилання позивача на наявність здійснення ним листування як і доказів на підтвердження. Не надано жодного повідомлення та отримання їх відповідачем. Аналогічне стосується і наявності пропозицій позивача стосовно способу передачі гуртожитків до комунальної власності міста Бердянська. Не додано доказів відмови відповідача передати спірний гуртожиток до комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ.При цьому позивач не навів суду доводів стосовно наявності об'єктивних та обґрунтованих причин неможливості подання доказів з позовною заявою з причин, що не залежали від нього. Позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу на підтвердження надсилання відповідачу інформації про порушення питання стосовно гуртожитків відповідача, як і про прийняте рішення № 3 Бердянської міської ради від 22.12.2017. Позивач фактично приховав своєї бездіяльності в частині обов'язку щодо врегулювання способу передачі спірного гуртожитку.
Позивачем не враховано що передача у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на яке правомірно зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно. Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.
6.Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2021 колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Кузнецова В.О., Чередка А.Є. відкрито апеляційне провадження у справі № 908/633/20; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.03.2021 о 16:00 год.
Згідно розпорядження керівника апарату суду № 443/21 від 15.03.2021 у зв'язку з перебуванням на лікарняному члена колегії - судді Кузнецова В.О., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/633/20.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2021 для розгляду справи № 908/633/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження зазначеним складом суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 судове засідання у справі, призначене на 16.03.2021 о 16:00 год. постановлено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Бердянської міської ради з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon.
В судовому засіданні 16.03.2021 оголошено перерву в судове засідання до 20.04.2021 о 14:00 год.
В судовому засіданні 20.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
7.Встановлені судом обставини справи.
01.04.1990 між ТСО "Запорожбуд" (Орендодавець) та трестом організації орендарів "Бердянськбуд" (Орендар) укладено договір оренди (а.с., 15-18,т. 1), відповідно до якого (п. 1.1.1. договору), Орендодавець здає, а Орендар приймає за актом в оренду майно тресту "Бердянськбуд", основні виробничі фонди за залишковою ціною 10 689 тис. карбованців (додаток № 1), довідково-балансова вартість 12935 тис. карбованців та оборотні кошти в розмірі 3222,0 тис. карбованців (додаток № 1), строком на 5 років для виконання будівельно-монтажних робіт, випуску промислової продукції та надання платних послуг населенню, передбачених умовами даного договору, а також робіт на свій розсуд, не протирічащих діючому законодавству.
Відповідно до п. 1.1.2. договору, після підписання даного договору і приймання майна Орендар набуває статусу орендного підприємства та іменується як орендне підприємство "Бердянськбуд". З дня державної реєстрації у виконавчому комітеті Бердянської міської ради народних депутатів орендар набуває права юридичної особи та стає правонаступником майнових прав та зобов'язань організації майно якої орендовано. Вступ Орендаря у володіння майном настає одночасно з підписанням договору.
Згідно із п. 1.1.3. договору, орендне підприємство трест "Бердянськбуд" по рішенню конференції трудового колективу не виходить зі складу ТСО "Запоріжбуд" та Мінбуду УРСР. При введені ринкових відносин або в разі систематичного невиконання Орендодавцем своїх договірних зобов'язань, Орендар має право виходу зі складу ТСО та Мінбуду УРСР.
У відповідності до п. 4.1. договору, даний договір укладено з 01.04.1990 по 01.04.1995.
Відповідно до Відомості залишкової вартості основних засобів станом на 01.05.93 по ОП "Бердянськбуд", яка є Додатком № 1 до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд", в розділі "ЖКК" під п. 39 визначена залишкова вартість гуртожитку по вул. Дюміна, 102 в розмірі 1 041 621,78 карбованців (а.с. 23-24, т. 1).
16.06.1993 розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". За даним актом у вартість цілісного майнового комплексу увійшла вартість гуртожитку по вул. Дюміна, 102 (а.с. 19, т. 1).
23.06.1993 між Фондом державного майна Уркаїни (Продавець) та організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства (а.с. 27-28, т. 1), відповідно до якого (п. 1. договору купівлі-продажу), Продавець продає, а Покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд", який знаходиться за адресою: Україна, 332440, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Шевченка, 13 і відповідно до договору оренди від 01.04.1990 та додаткової угоди до цього договору від 17.11.1992 № 1553 (вказана додаткова угода сторонами до матеріалів справи не надавалась та, у зв'язку із вказаним, судом не досліджувалась) з Фондом державного майна України було передано організації орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" в тимчасове платне користування.
Відповідно до п. 2. договору купівлі-продажу, сума даного договору купівлі-продажу відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд", який складено за Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердж. постановою КМУ від 02.09.92 № 522, складає 71 115 700,00 карбованців. Акт оцінки і ціна об'єкту приватизації затверджені розпорядженням Фонду державного майна України від 16.06.1993 № 124-РОМ, який є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу.
Згідно із п. 16 договору купівлі-продажу, даний договір набуває чинності з моменту його підписання продавцем і покупцем та нотаріального посвідчення.
У відповідності до Акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" від 09.09.1993, Фонд державного майна України (Продавець) передає, а організація орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" (Покупець) приймає згідно з відомістю інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" вартістю 71 115 700,00 карбованців. Крім того, у вказаному акті зазначено (мовою оригіналу): "П/д № 1 від 22.07.93р. перераховані грошові кошти 33 915 700 карбованців. Решта в сумі 37 200 000 карбованців повинна бути сплачена майновими сертифікатами" (а.с. 29, т. 1).
У переліку жилих будинків, нежилих будівель та споруд, що є власністю ЗАТ "Бердянськбуд" (договір купівлі-продажу від 23.06.93), затв. заст. голови Фонду державного майна О. Тимошенко, в п. 6 зазначено гуртожиток по вул. Дюміна (нинішня назва Італійська) 102 (а.с. 30, т. 1).
Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.10.2003 Серії САА № 324068, власником гуртожитку за адресою Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Дюміна, 102, є Закрите акціонерне товариство "Бердянськбуд", форма власності колективна, частка 1/1, опис об'єкта - основна будівля "А", прибудова "а", підстава - рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 02.10.2003 № 552 (а.с. 40, т. 1).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 162598235 від 08.04.2019, № 211802935 від 09.06.2020, № 231008175 від 04.11.2020 власником гуртожитку за адресою Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Італійська, 102, є Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд", форма власності приватна, розмір частки 395/2600 (а.с.31-34, т. 1; а.с. 117-120, т. 2, а.с. 116-117, т. 3).
Відповідно до рішення Бердянської міської ради від 22.12.17 № 3 (а.с. 13, т. 1) рада керуючись ст. ст. 25, 26, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 9, 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 70, 111 Статуту територіальної громади м. Бердянська та враховуючи протоколи постійної комісії міської ради з питань реалізації державної регуляторної політики, підприємницької діяльності та управління комунальною власністю від 22.11.17 № 42, від 08.12.17 № 43 вирішила:
п. 6. Прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки у м. Бердянську зокрема, за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська (Дюміна), 102.
п. 8. У випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у п. 6, юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконання цього рішення.
Судом першої інстанції також встановлено, що до прийняття вказаного рішення Бердянська міська рада зверталась до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" з листами від 17.07.2017 № 01-4411/29 (а.с. 40-41, т. 2), від 04.10.2017 № 02-6244/29 (а.с. 55, т. 3) з вимогою розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська, гуртожитків, в тому числі, які перебувають у власності ПрАТ "Бердянськбуд" розташовані по вул. Італійській, 102.
Позивачем не було надано доказів надсилання вказаних листів на адресу Відповідача та отримання їх Відповідачем. Відповідачем надано копію витягу з "Книга канцелярська" з якої не вбачається надходження листів від Позивача щодо вирішення питання про передачу гуртожитків.
До матеріалів справи також надано лист від 24.10.2017 р. № 02-6673/29 (а.с. 56, т. 3) адресований голові правління ПрАТ "Бердянськбуд" з проханням визначити спосіб передачі гуртожитків, яке має підтвердження вручення Відповідачу, а саме рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.10.2017 отримано за довіреністю Ільіних Н.І. (а.с. 115, 116, т. 2, а.с. 54, т. 3)
Оскільки ПрАТ "Бердянськбуд", як власник гуртожитку, рішення про передачу його у власність територіальної громади, не приймало, позивачем, з посиланням на положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ініційовано спір про передачу гуртожитку у власність територіальної громади за рішенням суду на безоплатній основі.
За положеннями ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 у справі № 8/25д/09 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", третя особа - Бердянська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.06.1993 року № КП-119 в частині приватизації 7 гуртожитків, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14, вул. Дюміна, 102 в м. Бердянську та виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" (рішення залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011), судом встановлено наступні обставини:
23.06.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-119, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу, яке відповідно до договору оренди від 01.04.1990 та додаткової угоди до нього від 17.11.1992 № 1553, укладеним з Фондом державного майна України, було передане організації орендарів Орендного підприємства "Бердянськбуд" в тимчасове платне користування (п. 1 договору); сума даного договору відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд", який є невід'ємною частиною договору і який складено за Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженою постановою КМУ від 02.09.1992 № 522, складає 71115700 крб. (п. 2 договору); строки та організаційні форми приватизації підтверджуються Планом приватизації Орендного підприємства "Бердянськбуд", який є невід'ємною частиною договору і який затверджений Фондом державного майна України 16.06.1993 (п. 3 договору); право власності на майно, вказане в Акті оцінки об'єкту приватизації, переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту прийомки-передачі майна (п. 6 договору); свідоцтво про право власності на придбаний згідно цього договору об'єкт приватизації видається Фондом державного майна України після підписання акту прийомки-передачі (п. 9 договору).
На виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу покупець прийняв у власність об'єкт приватизації, в т.ч. 7 гуртожитків, які розташовані у м.Бердянську за адресами: вул.Свободи, 60, вул.Червона, 16, вул.Червона, 20, вул.Дюміна, 102, вул.Кірова, 72, вул.Кірова 74, вул.Франка, 14, що підтверджується актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд" від 02.09.1993 та Переліком житлових будинків, нежитлових будівель і споруд, що є власністю ЗАТ "Бердянськбуд", затвердженим Фондом державного майна України 23.04.1995, а продавець видав Свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд" від 22.12.1993 № П-130.
У 2002 - 2003 роках Виконавчим комітетом Бердянської міської ради, виходячи з договору купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-119 від 23.06.1993 та Переліку об'єктів, які є власністю ЗАТ "Берданськбуд", були прийняті рішення про оформлення права власності та видані Свідоцтва про право власності на нерухоме майно будівлі, які посвідчують право колективної власності ЗАТ "Берданськбуд" на гуртожитки по вул.Кірова, 72, вул.Кірова, 74, вул.Свободи, 60, вул.Дюміна, 102, вул.Червона, 16, вул.Червона, 20, вул.Франка, 14, у м.Бердянську.
Суди у вказаній справі дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №КП-119 від 23.06.1993 щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено.
Крім того, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства.
ЗАТ "Бердянськбуд" є правонаступником прав і обов'язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла з 11.06.1993 по 01.08.1993 під час реєстрації статуту ЗАТ "Бердянськбуд") з моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов'язків орендаря.
В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2011 року у справі № 2/5009/52767/11 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" про зобов'язання передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянську Запорізької області. Вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.
У вказаній справі суди дійшли висновків, що гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, тому могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неправомірність набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки. При цьому, колегія звернула увагу на те, що приватизація Орендного підприємства "Бердянськбуд" відбувалась на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, шляхом викупу. Суди відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент звернення з позовом про передачу гуртожитків у комунальну власність держава в особі Фонду державного майна взагалі не була їх власником.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).
Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").
Гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").
За положеннями ч. 1 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:
1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;
б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;
2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;
б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;
3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:
а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;
б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки (ч. 5 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").
Крім того, відповідно до статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" до повноважень органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках віднесено, зокрема, прийняття рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону.
Системний аналіз положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" дозволяє зробити висновок про те, що сфера дії цього Закону поширюється, зокрема, на гуртожитки, які ввійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб.
Закон не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти.
Згідно з ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Колегією суддів встановлено, що спірний гуртожиток до 01.12.1991 не перебував у колективній чи приватній власності та належав підприємству державної форми власності, матеріали справи не містять доказів того, що ці гуртожитки збудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти, а відтак на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
При цьому, приватизація спірного об'єкта державного майна у спосіб, який не передбачав його обов'язкового включення у статутний фонд (капітал), не змінює загального правила, передбаченого частиною четвертою статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Таким чином, гуртожитки, які ввійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб є лише одною із (але не виключною) категорій гуртожитків, на які поширюється сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та які, відповідно, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 13.05.2019 у справі № 924/166/18.
Набуття приватизованого майна на відплатній основі (шляхом викупу) також не є тією обставиною, яка виключає поширення норм даного закону на правовідносини (постанова Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 927/513/19, від 04.02.2020 у справі № 924/57/19, від 13.05.2019 № 924/166/18).
Обставини щодо поширення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на спірні правовідносини встановлені також у межах справи № 904/3479/19.
Як вбачається із матеріалів даної справи, 22.12.2017 Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення № 3 "Про майнові питання", згідно з п. 6 якого, міська рада вирішила прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків", зокрема, гуртожитку за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська, 102. П. 8 зазначеного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у пункті 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської ради необхідно здійснити претензійно-позовну роботу, направлену на виконання цього рішення.
Бердянська міська рада Запорізької області звернулась до ПрАТ "Бердянськбуд" листом від 28.12.2017 р. № 01-8297/41 "Про передачу гуртожитків до комунальної власності", в якому просила розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитку (а.с. 39, т. 1, а.с. 57, т. 3). У вказаному листі міська рада зазначила про те, що у випадку відсутності згоди власника міська рада буде ініціювати вирішення вказаного питання в судовому порядку.
В якості доказів направлення вказаного листа позивачем надано фіскальний чек (а.с. 53, т. 3), копія якого є нерозбірливою, проте вказане не спростовує факту здійснення відправлення.
Відповідь на вказаний лист Бердянської міської ради ПрАТ "Бердянськбуд" не надало.
Матеріали справи не містять пропозицій відповідача щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі, як і вчинення жодних дій відповідачем щодо передачі гуртожитку до комунальної власності згідно вимог закону. У даному випадку, відмова відповідача у передачі гуртожитку до комунальної власності полягає в його бездіяльності.
Статтею 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються у судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.
Враховуючи те, що Відповідач не вчиняв дій по передачі гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська, Бердянська міська рада як представницький орган територіальної громади м. Бердянська, відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на виконання своїх повноважень і звернулась до суду за захистом порушених прав шляхом примусової передачі спірної будівлі по вул. Італійська, 102 у м. Бердянську до комунальної власності.
Відповідно до частин 1, 5 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується Конституцією України (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 р. у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 р. у справі № 927/224/18).
Згідно з положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на які посилається Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за Відповідачем, повинно відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р. ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. При цьому ЄСПЛ вважає, що не існує універсальних правил визначення розміру компенсації й таке питання повинно розглядатися в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин. Компенсація має бути розумно пов'язаною з вартістю втраченого майна, але не обов'язково має відповідати його ринковій вартості.
У рішенні у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки "на умовах, передбачених законом", а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів".
Доводи Відповідача щодо неправомірного порушення його права власності з посиланням на ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не приймаються апеляційним судом, оскільки практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства" (справа "Прессос Компанія Нав'єра С.А. та інші проти Бельгії", рішення від 20.11.1995 р. № 332). Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 ст. 1 Протоколу лише за виключних обставин (справа "Україна-Тюмень" проти України, рішення від 22.11.2007).
Також, рішення ЄСПЛ завжди є індивідуальним і всі правові аргументи ( правові позиції), що в певному контексті є обов'язковими в інших умовах можуть бути лише додатковим способом тлумачення, тобто, є обмеження прецедентності рішення та закладені вони у самому предметі судового розгляду.
Ст. 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Бердянською міською радою, як позивачем у справі, було дотримано встановлений законом порядок передачі гуртожитків, зокрема, щодо прийняття рішення, яким фактично надано згоду прийняти до комунальної власності спірний гуртожиток, та звернення до Відповідача для вирішення питання щодо такої передачі.
Підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом стало порушення прав громадян, які звертались до Бердянської міської ради з колективними заявами, як мешканці спірного гуртожитку.
Зокрема, позивач повідомив, що підтвердженням того, що мешканці гуртожитку звертались до міського голови щодо здійснення необхідних заходів щодо забезпечення прав мешканців гуртожитку є колективне звернення від 14.06.2017 № Ко- 1306 (а.с. 68-69, т. 3).
Дія Закону направлена на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які, як свідчать встановлені обставини, зверталися щодо забезпечення їх житлових прав, зокрема, на приватизацію займаних кімнат.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, встановив, що будівля за адресою: вул. Італійська, 102 у м. Бердянську є саме гуртожитком; цей гуртожиток увійшов до статутного фонду ПрАТ "Бердянськбуд" (Відповідача); доказів того, що цей гуртожиток збудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти у матеріалах справи немає, отже спірний гуртожиток, зважаючи на положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", має бути переданий у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська. При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що дія зазначеного Закону спрямована на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які зверталися щодо забезпечення їх житлових прав, зокрема на приватизацію займаних кімнат, і дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в обраний Позивачем спосіб.
Оскільки передача спірного гуртожитку до комунальної власності обумовлена забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна не порушує Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.
Отже, доводи відповідача про відсутність підстав для передачі спірної будівлі з приватної власності у примусовому порядку є безпідставними.
Водночас колегія суддів зазначає, що відсутність затвердженої Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у відповідному періоді не виключає можливості задоволення цього позову про зобов'язання передати гуртожиток та не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку, встановленого законом; концепцію Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад відображено у Законі України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки", схвалено розпорядженнями Кабінету Міністрів України, зокрема, від 13.01.2010 № 83-р, вона не втратила чинності та передбачала можливість передачі гуртожитків шляхом поєднання зусиль центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, у власності чи у господарському віданні яких перебувають гуртожитки, з урахуванням складення графіка передачі гуртожитків, які є об'єктами права державної власності, та визначення орієнтовних строків передачі гуртожитків, що не є об'єктами права державної власності та увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 924/57/19 від 04.02.2020.
Щодо посилання відповідача на дані витягу з Книги канцелярської "Вхідна кореспонденція ЗАТ "Бердянськпобут" (а.с. 134-138, т. 1), колегія суддів зазначає, що з вказаної книги не можливо встановити, чи реєструвалася у ній вся вхідна кореспонденція товариства. Так, зокрема, у книзі відсутня відмітка про реєстрацію отримання відправлення згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.10.2017 (а.с. 116, т. 2, а.с. 54, т. 3).
Відносно того, що зазначене рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.10.2017 не є належним доказом отримання саме листа позивача від 24.10.2017 № 02-6673/29 колегія суддів зазначає, що відповідач, заперечуючи отримання вказаним відправленням листа від 24.10.2017, не зазначив та не подав іншої кореспонденції, яка отримана за цим рекомендованим повідомленням.
Докази листування між сторонами та їх відправлення не були подані позивачем разом з позовною заявою, проте за клопотанням позивача судом першої інстанції було визнано поважними причини пропуску строку на подачу цих доказів та поновлено строк для подання документів зазначених в заяві від 09.06.20 № 41, що узгоджується з нормами господарського процесу. Також, судом було прийнято до розгляду надані представником позивача на виконання вимог ухвали від 14.09.20 по цій справі документи: скріншоти запитуваних листів від 28.12.17 № 01-8297/41, від 04.10.17 № 02-6244/29, від 24.10.17 № 02-6673/29 та відповідь від 23.09.20 № 45/08 на службову записку.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За встановлених вище обставин справи, оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
10. Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 278, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Бердянської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 у справі № 908/633/20 задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 у справі № 908/633/20 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток включений до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" (ідентифікаційний код 01239826) за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська, 102 у розмірі 395/2600 частки.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" (Україна, 71100, Запорізька обл., місто Бердянськ, вулиця Шевченка, будинок 13, ідентифікаційний код 01239826) на користь Бердянської міської ради (71100, Запорізька обл., місто Бердянськ, площа Єдності, будинок 2, ідентифікаційний код 20525153) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" (Україна, 71100, Запорізька обл., місто Бердянськ, вулиця Шевченка, будинок 13, ідентифікаційний код 01239826) на користь Бердянської міської ради (71100, Запорізька обл., місто Бердянськ, площа Єдності, будинок 2, ідентифікаційний код 20525153) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн 00 коп.
Видачу наказів доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.04.2021
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко