вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" квітня 2021 р. Справа№ 910/5555/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Станіка С.Р.
Тарасенко К.В.
секретар судового засідання Макуха О.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 28.09.2020 (повний текст складено 29.09.2020)
у справі №910/5555/20 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
про стягнення 55 535 837,06 грн.
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - позивач, АТ «Укртрансгаз») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - відповідач, АТ «Укргазвидобування») про стягнення 55 535 837,06 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що в період дії Договору транспортування природного газу № 1512000980 від 30.08.2016 відповідач подавав до газотранспортної системи природний газ, який не відповідає вимогам, наведеним в Кодексі ГТС, зокрема, в п. 13 глави 1 розділу III Кодексу ГТС, що підтверджується розрахунками (актами) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року. На підставі розділу Х Договору, п. 16 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС позивач нарахував відповідачу додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, переданого протягом вересня 2018 року - березня 2019 року, розмір якої склав 46 553 173,72 грн. Посилаючись на те, що виставлені рахунки-фактури на сплату додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу відповідач не оплатив, позивач просив стягнути з останнього на свою користь 46 553 173,72 грн. додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, 5 296 112,28 грн. пені, 1 609 747,49 грн. 3% річних та 2 076 803,58 грн. інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому посилаючись на недоведеність заявлених позовних вимог, проси застосувати до позовних вимог про стягнення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року строк позовної давності, а також до позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за цей період.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/5555/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь «Укртрансгаз» 46 553 173,72 грн. додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу, 2 197 331,68 грн. пені, 1 609 747,49 грн. 3% річних, 2 076 803,58 грн. інфляційних втрат, 694 647,94 грн. судового збору.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ «Укргазвидобування» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за неправильного застосування приписів матеріального та порушення процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не врахував, що стягнення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу суперечить вимогам ст. 678 ЦК України, ст.268 ГК України та ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає можливість оплати компенсації за неякісний товар (газ) особі, яка не є ані покупцем, ані споживачем товару. На переконання апелянта, в силу приписів ст. 678 ЦК України продавець відповідає за якість товару виключно перед покупцем такого товару та лише покупець може пред'явити до продавця вимоги щодо якості товару. При цьому, апелянт стверджував, що законодавець чітко визначив осіб, які мають право заявляти вимоги щодо якості товару - це покупець чи споживач товарів, робіт, послуг та виключно зазначені особи мають право отримувати компенсацію за неякісний товар і відповідно пред'являти вимоги щодо такої компенсації. В той час, як позивач не є покупцем та споживачем природного газу, а є лише особою, яка здійснює переміщення такого природного газу (товару). Сплата додаткової плати, на думку апелянта, суперечить приписам ст. 901 ЦК України та ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу». Крім цього, судом першої інстанції при вирішенні даного спору безпідставно не враховано рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 5-р/2019 у справі № 1-17/2018 (5133/16), яким визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ч. 1 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4, ч. 1, абз. 12 ч. 2 ст. 5, абз 2,3, 4, 39, 40 ч. 3, ч. 6 ст. 8 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг». Акт також вказував на те, що судом не було застосовано приписів ч. 8 ст. 269 ГК України щодо строку позовної давності, які випливають з поставки неякісного товару.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що в даному випадку відповідальним за якість газу в точках входу є газовидобувне підприємство, а саме, відповідач, і саме на нього накладається відповідальність за недотримання параметрів якості природного газу. За твердженнями позивача, додаткова плата, передбачена п. 4.1 та 10.1 Договору, є платою за надання оператором послуг транспортування природного газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, саме належної якості. Тобто, вказана додаткова плата є збільшенням вартості наданих послуг, що було узгоджено сторонами в Договорів та визначено пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортних систем, та є грошовим зобов'язанням. Наведене, на переконання позивача, спростовує твердження апелянта про невідповідність нормам чинного законодавства розділу Х Договору та вказує на хибне розуміння відповідачем правової природи цієї додаткової плати. Крім цього, на думку позивача, приписи ч. 8 ст. 268 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, тому посилання відповідача на її підставі на сплив позовної давності є безпідставним та необґрунтованим.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.04.2021 з'явились представники сторін, представник відповідача в судових дебатах підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.
Представник позивача в судових дебатах заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 30.08.2016 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», найменування якого в подальшому змінено на АТ «Укртрансгаз» (позивач, оператор за договором), та Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування», найменування якого в подальшому змінено на АТ «Укргазвидобування» (відповідач, замовник за договором), укладено Договір транспортування природного газу №1512000980 (далі - Договір), за умовами п. 2.1 якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу (далі - послуги) на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлену Договором вартість таких послуг.
Відповідно до п. 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.
Положеннями п. 2.3 Договору сторони погодили послуги, які можуть бути надано замовнику за Договором:
послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (далі - розподіл потужності);
послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (далі - транспортування);
послуга балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (далі - балансування).
Обсяг послуг, які надаються за Договором, визначаються підписанням Додатка 1 (розподіл потужності) та/або Додатка 2 (транспортування) до Договору (п. 2.4 Договору).
За змістом п. 2.6 Договору замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі.
Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених Договором, протягом погоджених термінів (п. 2.7 Договору).
Обов'язок замовника здійснити додаткову оплату оператору у разі перевищення розміру договірної потужності та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспортну систему, передбачено п. 4.1 Договору.
Відповідно до умов п. 5.2 Договору якість газу має відповідати вимогам щодо норм якості газу, фізико-хімічним показників (далі - ФХП) та інших характеристик, визначених у Кодексі та нормативно-правових актах і відповідних стандартах, на які Кодекс містить посилання.
За порушення вимог щодо якості газу, який подається в газотранспортну систему оператора, стягується додаткова плата, визначена умовами Договору (п. 5.3 Договору).
Одночасно сторони погодили (п. 10.1 Договору), що сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.
Згідно п. 10.6 Договору розрахунок розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу проводиться щомісячно окремо по кожному параметру якості щодо природного газу на підставі даних, визначених оператором у звіті про недотримання параметрів якості природного газу, який він надає замовнику на його електронну адресу до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.
Відповідно до п. 10.7 Договору сторона, яка допустила порушення щодо якості газу, зобов'язана сплатити додаткову плату у строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до двадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.
Цей Договір згідно п. 17.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2016) набирає чинності з дня його укладення на строк до 31 грудня 2017 року. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що протягом вересня 2018 року - березня 2019 року відповідач подавав до газотранспортної системи природний газ, який не відповідав вимогам п. 13 глави 1 розділу III Кодексу газотранспортної системи (затв. постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС)), що підтверджується складеними позивачем розрахунками (актами) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за вказаний період.
На підставі розділу Х Договору, п. 16 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГТС позивач нарахував відповідачу додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, переданого протягом вересня 2018 року - березня 2019 року, розмір якої склав 46 553 173,72 грн.
Оскільки виставлені позивачем відповідачу рахунки-фактури на сплату додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу відповідач не оплатив, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача 46 553 173,72 грн додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, 5 296 112,28 грн пені, 1 609 747,49 грн 3% річних та 2 076 803,58 грн інфляційних втрат.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч.ч. 1-4, 7 ст. ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За визначенням пп. 19 п. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Положеннями пп. 45 п. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493, є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
За змістом п. 1 гл. 1 розд. VIII Кодексу ГТС одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у т.ч. послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюється виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом. Договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.
Відповідно до пп. 1 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС відповідальним за якість газу у точках входу (крім точок входу на міждержавному з'єднанні) є оператори суміжних систем, суміжні газовидобувні підприємства (яким в т.ч. є відповідач - примітка суду), які подають природний газ до газотранспортної системи в точці входу. В точках входу на міждержавному з'єднанні відповідальним є замовник послуг транспортування.
Визначення фізико-хімічних показників та інших характеристик (далі - ФХП) природного газу проводиться в точках входу і точках виходу (п. 2 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС)
Положеннями пп. 13 п. 1 гл.1 розд. ІІІ Кодексу визначено вимоги, яким повинен відповідати природний газ, що подається в газотранспортну систему.
За приписами пп. 16, 17, 18 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС, якщо природний газ, що не відповідає вимогам п. 13 цієї глави, був завантажений в газотранспортну систему з причин, незалежних від оператора газотранспортної системи, оператор газотранспортної системи одержує від суб'єкта, який подав у газотранспортну систему неякісний газ, додаткову оплату, визначену в договорі транспортування. ФХП транспортованого природного газу в точках виходу повинні відповідати вимогам п. 13 цієї глави, за винятком вимог щодо вмісту меркаптанової сірки. Якщо природний газ, який був переданий в точках виходу з газотранспортної системи, не відповідає встановленим вимогам п. 17 цієї глави, оператор газотранспортної системи сплачує оператору газорозподільної системи, оператору газосховищ, прямому споживачу додаткову оплату, визначену в договорі транспортування.
Відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, розділ Х такого договору визначає додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.
У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 ГК України встановлено застосування таких видів господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку (ч. 1, 2 ст. 235 ГК України). До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Як вище згадувалось, п. 4.1 Договору визначено обов'язок відповідача сплатити додаткову плату оператору у разі недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспортну систему, в порядку, визначеному Договором.
Відповідно до п. 10.1 Договору сторона, яка порушила вимоги щодо параметрів якості природного газу, який передається/відбирається до/з газотранспортної системи, визначені Кодексом, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу.
З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що передбачена Договором додаткова плата не є оперативно-господарською санкцією за порушення господарського зобов'язання щодо якості товару.
Разом з цим, додаткова плата (п. 4.1 та п. 10.1 Договору) є платою за надання оператором послуг транспортування природного газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, саме неналежної якості. Тобто, ця додаткова плата є збільшенням вартості наданих послуг, передбачена Договором та пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортної системи, і є грошовим зобов'язанням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.11.2019 у справі 910/11739/18 за первісним позовом АТ «Укртрансгаз» до АТ «Укргазвидобування» про стягнення додаткової плати за Договором транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 у розмірі 47 088 014,58 грн., 3 423 640,26 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 865 321,31 грн. 3% річних з простроченої суми, 5 741 505,80 грн. пені, та за зустрічним позовом АТ «Укргазвидобування» до АТ «Укртрансгаз» про визнання Договору транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 недійсним у частині розділу X.
При цьому, предметом спору у справі № 910/11739/18 за первісним позовом АТ «Укртрансгаз» до АТ «Укргазвидобування» були вимоги про сплату відповідачем додаткової плати за Договором транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 за період з січня 2016 року по серпень 2018 року, а у даній справі (№ 910/5555/20) за позовом АТ «Укртрансгаз» до АТ «Укргазвидобування» предметом спору є вимоги про сплату відповідачем додаткової плати за Договором транспортування природного газу №1512000980 від 30.08.2016 за період з вересня 2018 року по березень 2019 року. Тобто, вимоги у справі № 910/5555/20 заявлено за тих самих підстав, що і вимоги у справі № 910/11739/18, натомість за інший період нарахування додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, наведені в постановах Верховного Суду.
На виконання ч. 4 ст. 236 ГПК України ГПК України, судом враховано висновки Верховного Суду в постанові від 14.11.2019 у справі № 910/11739/18 про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи ст. 678 ЦК України, якою передбачено наслідки передання товару неналежної якості, оскільки предметом Договору є послуги транспортування природного газу.
Верховний Суд в зв'язку з цим констатував, що додаткова плата, передбачена п. 4.1 та п. 10.1 Договору є платою за надання оператором послуг транспортування природного газу, який подається в газотранспортну систему оператора або передається з неї оператором, саме неналежної якості. Тобто, ця додаткова плата є збільшенням вартості наданих Договором послуг, передбаченгих пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортної системи, і є грошовим зобов'язанням.
За висновками Верховного Суду у справі № 910/11739/18, судами попередніх інстанцій встановлено, що внесення сторонами за Договором транспортування природного газу норми про встановлення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу відповідає вимогам пп. 16 п. 1 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу газотранспортної системи, а розділ Х Договору нормам чинного законодавства. Судами правомірно відхилено посилання відповідача на Закон України «Про захист прав споживачів» в зв'язку з непоширенням згаданого Закону на правовідносини, які виникли між сторонами.
З огляду на наведене вище та приймаючи до уваги, що позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для визнання розділу Х Договору недійсним, судами правомірно відмовлено відповідачеві в задоволенні зустрічного позову.
При цьому, Верховним Судом відхилено доводи щодо неукладеності Договору, оскільки судами доведено, що Договір сторонами виконувався, що виключає кваліфікацію Договору як неукладеного. Крім цього, визнання Договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання Договору сторонами.
Крім цього, Верховним Судом відхилено доводи відповідача про те, що оператор стягуючи додаткову плату не надає замовнику жодних послуг, оскільки така плата Договором передбачена за транспортування газотранспортною системою оператора неякісного природного газу.
З огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду, зроблені за аналогічних правовідносин сторін, що й у даній справі, суд першої інстанції правомірно відхилив як безпідставні та необґрунтовані заперечення відповідача про те, що розділ X Договору суперечить ст. 678, 901 ЦК України, ст. 268 ГК України, ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу» та ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», а Договір не є укладеним.
Водночас, судом вірно не взято до уваги при вирішенні даної справи висновки Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, на які посилався відповідач, оскільки їх зроблено Верховним Судом за інших правовідносин сторін, ніж у даній справі. Так, предметом спору у справі № 462/9002/14-ц було неналежне виконання зобов'язань за договором про надання юридичних послуг в частині оплати додаткової винагороди адвокату у розмірі 10 % вартості частини квартири та стягнення відповідних сум у зв'язку з цим, а також визнання недійсним цього договору в частині умови про додаткову винагороду адвокату. В той час, як предметом спору у даній справі (№ 910/5555/20) як згадувалось вище, є стягнення з відповідача на підставі Договору транспортування природного газу додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу.
Твердження відповідача (апелянта) про відсутність у позивача підстав для стягнення з відповідача коштів за недотримання параметрів якості природного газу на підставі постанов НКРЕКП від 30.09.2015 №2497 та від 30.09.2015 № 2493, на які посилався позивач в обґрунтування позову, оскільки формування складу НКРЕП, на його думку, відбулося в неконституційний спосіб з огляду на рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 5-р/2019, не заслуговують на увагу, адже згадане рішення Конституційного Суду України жодним чином не стосується постанов НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (про затвердження Кодексу газорозподільних систем), № 2497 від 30.09.2015 (про затвердження типового договору) та автоматично не скасовує даних актів. Вказані постанови є чинними, їх не визнано протиправними та не скасовано у встановленому законом порядку, не скасовано їх також і на законодавчому рівні. При цьому, як вище згадувалось, у справі № 910/11739/18 встановлено, що стягнення коштів за недотримання параметрів якості природного газу здійснюється на підставі умов розділу Х Договору, який за висновками судів у цій справі відповідає вимогам чинного законодавства
Як встановлено матеріалами справи, відповідач протягом вересня 2018 року - березня 2019 року подав до газотранспортної системи природний газ, який за параметрами якості не відповідав нормам п. 13 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС, що підтверджується складеними позивачем розрахунками (актами) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за спірний період, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідач не заперечив обсягів природного газу, який за параметрами якості не відповідав нормам п. 13 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС та був поданий до газотранспортної системи протягом вересня 2018 року - березня 2019 року. Докази на спростування цього в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 10.6 Договору розрахунок розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу проводиться щомісячно окремо по кожному параметру якості щодо природного газу на підставі даних, визначених оператором у звіті про недотримання параметрів якості природного газу, який він надає замовнику на його електронну адресу до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.
Враховуючи умови п. 4.1, 5.2, 5.3, 10.1, 10.6 Договору та положення п. 16 гл. 1 розд. ІІІ Кодексу ГТС, позивач нарахував відповідачу додаткову плату за недотримання параметрів якості природного газу, переданого протягом вересня 2018 року - березня 2019 року, в загальному розмірі 46 553 173,72 грн.
Доказів невідповідності проведеного позивачем розрахунку та визначеного на його підставі розміру додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу умовам Договору матеріали справи також не містять.
При цьому, відповідач не заперечив сум, на підставі яких позивач визначив загальний розмір додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року в сумі 46 553 173,72 грн.
За змістом умов п. 10.7 Договору сторона, яка допустила порушення щодо якості природного газу, зобов'язана сплатити додаткову плату в строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до дванадцятого числа місяця наступного за газовим місяцем.
Отже, відповідач, який допустив порушення щодо якості природного газу, зобов'язаний сплатити додаткову плату у строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.
Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач здійснював надсилання відповідачу розрахунків (актів) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу та рахунків-фактур для оплати додаткової плати у визначених сумах за спірний період з вересня 2018 року по березень 2019 року, які не було оплачено відповідачем.
З огляду на наведене та враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції стягнення з відповідача на користь позивача 46 553 173,72 грн. додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак підлягають задоволенню.
Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 5 296 112,28 грн. пені, 1 609 747,49 грн. 3% річних та 2 076 803,58 грн інфляційних втрат за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором
Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Положеннями п. 13.5 Договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим Договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до умов п. 10.7 Договору сторона, яка допустила порушення щодо якості природного газу, зобов'язана сплатити додаткову плату у строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на підставі рахунка-фактури, який надсилається на її електронну адресу іншою стороною до дванадцятого числа місяця наступного за газовим місяцем.
Отже, відповідач, який допустив порушення щодо якості природного газу, був зобов'язаний сплатити додаткову плату у строк до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, а відповідно з шістнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, виникає прострочення такого грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, відтак сума пені складає 5 296 112,28 грн. пені.
При цьому судом досліджено, що позивач вірно визначив періоди прострочення виконання зобов'язання щодо сплати додаткової плати за недотримання параметрів якості переданого природного газу за кожний місяць у спірному періоді (з вересня 2018 року по березень 2019 року).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що такі нарахування позивачем виконано арифметично правильно й відповідно до чинного законодавства, відтак сума 3% річних складає 1 609 747,49 грн., а інфляційних втрат - 2 076 803,58 грн.
Як вище згадувалось, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, а також до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за цей період.
Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.20111 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини наведено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/56/19; від 22.01.2020 у справі № 916/521/18.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позовна давність на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України).
Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, в зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Зазначена правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц та міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17, від 14.08.2018 у справі № 9/057-09/6/13, від 18.07.2018 у справі № 910/24346/16, від 17.07.2018 у справі № 910/10056/17 та від 10.07.2018 у справі № 922/1898/17.
Оскільки позивачем стягується додаткова плата за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 23.04.2020, вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 553 173,72 грн. додаткової плати заявлено в межах загального строку позовної давності. Також, в межах загального строку позовної давності заявлено вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 609 747,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 076 803,58 грн. на підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку із простроченням відповідачем спірного грошового зобов'язання.
При цьому, положення ч. 8 ст. 269 ГК України, згідно якої позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спір у даній справі виник щодо стягнення додаткової плати, а не з приводу недоліків поставлених товарів. Відповідно доводи відповідача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
Стягнення неустойки можливе лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно ч.1 ст.260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 ЦК України, від дня порушення грошового зобов'язання (відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України із вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) особа може звернутись до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.
Судом враховано, що у разі, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі починається згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України зі спливом строку виконання зобов'язання по сплаті додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу, тобто з шістнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем (п. 10.7 Договору).
Як встановлено судом, з урахуванням умов Договору та положень ч. 6 ст. 232 ГК України, стягнення пені за порушення строку оплати додаткової плати за вересень 2018 року можливе за період з 16.10.2018 по 15.04.2019, за жовтень 2018 - за період з 16.11.2018 по 15.05.2019, за листопад 2018 - за період з 16.12.2018 по 15.06.2019, за грудень 2018 - за період з 16.01.2019 по 15.07.2019, за січень 2019 - за період з 16.02.2019 по 15.08.2019, за лютий 2019 - за період з 16.03.2019 по 15.09.2019, за березень 2019 - за період з 16.04.2019 по 15.10.2019.
Оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду 23.04.2019, вимоги про стягнення з відповідача пені за період до 23.04.2019 заявлено позивачем із пропуском позовної давності, тоді як вимоги про стягнення пені за період з 23.04.2019 заявлено в межах строку позовної давності (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 197 331,68 грн., з яких 202 383,27 грн. пені за порушення строку оплати додаткової плати за жовтень 2018 - за період з 23.04.2019 по 15.05.2019; 328 156,08 грн. пені за порушення строку оплати додаткової плати за листопад 2018 - за період з 23.04.2019 по 15.06.2019; 342 616,31 грн. пені за порушення строку оплати додаткової плати за грудень 2018 - за період з 23.04.2019 по 15.07.2019; 639 489,32 грн. пені за порушення строку оплати додаткової плати за січень 2019 - за період з 23.04.2019 по 15.08.2019; 674 680,78 грн. пені за порушення строку оплати додаткової плати за лютий 2019 - за період з 23.04.2019 по 15.09.2019; 10 005,92 грн. пені за порушення строку оплати додаткової плати за березень 2019 - за період з 23.04.2019 по 15.10.2019.
Відповідно в іншій частині вимог про стягнення 3 098 780,60 грн. пені слід відмовити з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 46 553 173,72 грн. додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за період з вересня 2018 року по березень 2019 року, 2 197 331,68 грн. пені, 1 609 747,49 грн. 3% річних, 2 076 803,58 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за встановлених судом вищезгаданих обставин.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, не застосування норм, які підлягають застосуванню, та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/5555/20 - без змін.
Матеріали справи № 910/5555/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.04.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.Р. Станік
К.В. Тарасенко