ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
01 квітня 2010 року 16:16 № 12/368
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Гальченко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві
Головне Управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київради (КМДА)
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненю соціальних виплат
про проведення перерахунку раніше призначеної пенсії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1.(особисто) ОСОБА_2
від відповідача1: Прохоренко Я.О.
від відповідача2: не з'явився
від відповідача3: Тиєнчук І.С.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання відповідача провести перерахунок додаткової пенсії, як ветерану війни -учаснику бойових дій з 01.01.2005 р. з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком та здійснити її виплату; провести перерахунок щорічної (до 5 травня) разової грошової допомоги у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком за 2005, 2006 та 2007 р. відповідно та здійснити її виплату; стягнути з відповідача на користь позивача 25 380,19 грн., у тому числі: погашення заборгованості по недосплаченої додаткової пенсії 17 172,22 грн.; погашення заборгованості по недосплаченої щорічної (до 5 травня) разової грошової допомоги у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком 4 735,30 грн.; компенсація з урахуванням індексації за несвоєчасну виплату 3 472,67 грн.; зобов'язати відповідача у подальшому своєчасно проводити перерахунок пенсії у зв'язку зі змінами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зміною розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та змінами розміру мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2008 року відкрито провадження у даній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2009 р. було залучено Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат до участі в справі в якості другого відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2009 р. залучено Головне Управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київради (КМДА) до участі в справі в якості третього відповідача.
У відповідності до протоколу розподілу справи від 21.01.2010 р. справу № 12/368 передано до розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Федорчуку А.Б.
Позивач 27.12.2009 р. подав Уточнення позовних вимог, а саме просить суд: визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві по застосуванню до правовідносин законодавчих актів які обмежують права ОСОБА_1 на розмір підвищення пенсії в 150% мінімальної пенсії за віком -протиправними; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зробити донарахування і виплату ОСОБА_1 заборгованості, з урахуванням індексації за несвоєчасну її виплату, створеної протягом періоду з 2005 року по день прийняття судом Постанови, за різницею не отриманих і обчислених за розміром 150% мінімальної ї за віком підвищень пенсії, як учаснику бойових дій і отриманих розмірів цієї пільги, зобов'язати в подальшому проводити перерахунок пенсії в разі збільшення мінімального розміру пенсії за віком; визнати дії Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо виплати щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, виходячи з її роз міру, меншого ніж 5 (п'ять) фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком,- протиправними; зобов'язати Головне управління соціального захисту населення м. Києва при Київський міський державний адміністрації усунути порушення права ОСОБА_1 на пільгу шляхом надання письмових підстав Київському міському центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про донарахування виплат заборгованості періоду з 2005-2009 роки щорічної до 5 травня разової допомоги у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком і виділити для цього кошти; зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі письмового подання Головного управління соціального захисту населення м. Києва при Київський міській державній адміністрації і виділених необхідних коштів, вчинити нарахування та виплату заборгованості, з урахуванням індексації за несвоєчасну її виплату, на пенсійний рахунок ОСОБА_1 і цим заходом остаточно усунути порушення права на пільгу в розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій; прийняти Ухвалу на підставі ч. 2 п. 8 ст. 162 КАС України: а) про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нара ховувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення пенсії, як учаснику бойових дій в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком з дати прийняття Постанови за позовом; б) про зобов'язання Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської державної адміністрації надати розпорядження Київському міському центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нараховувати та виплачувати у майбутньому починаючи з 2010 року пільгу -щорічної до 5 травня разової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Позивач позов підтримує та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач є учасником бойових дій і відповідно до законодавства має право на підвищення до пенсії у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, але на думку Позивача, розмір виплати підвищення до пенсії є значно меншим ніж передбачено законодавством. Позивач звертався з заявою до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві з вимогою зробити перерахунок та виплату на що отримав відповідь, в якій зазначено, що підвищення пенсії учасникам війни було нараховане відповідно до законодавства, що підтверджено прийняттям Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
У судовому засіданні представник Відповідача 1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що згідно із положеннями чинного законодавства України підстав для перерахунку пенсії Позивачу немає, а тому відмова у такому перерахунку прийнята правомірно.
Відповідач-3 надав письмове заперечення, у якому просить суд відмовити в задоволені позову, оскільки підвищення пенсії учасникам війни нараховане відповідно до законодавства та Позивачем пропущений строк звернення до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим 28.08.2001 р., копія якого міститься в матеріалах справи. Наказом Міністерства оборони України від 24.12.2004 р. № 1167 позивач звільнений з лав Збройних Сил України в запас за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу. Наказом директора Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства Оборони України від 28.12.2004 р. № 184 виключений зі списків особового складу Департаменту та всіх видів забезпечення з 31.12.2004 р. Правовий статус: ветеран війни -учасник бойових дій. Пенсія призначена (нарахована) з 01.01.2005 р.
Відповідно до п. «г»ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»в редакції чинній а момент призначення позивачу пенсії, передбачалося, що учасникам бойових дій пенсії за вислугу років підвищується на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Аналогічний припис містить ч.3 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії, де було передбачено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»у редакції Закону України від 04.04.2006 № 3591-IV (чинній на момент вирішення спору) передбачалося, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Відповідно до ч.4 ст.12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції до 01.07.2006 передбачалося, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
З 1 липня 2006 року до частини четвертої статті 12 були внесені зміни, передбачені пунктом 2 Закону України від 05.10.2005 р. N 2939-IV, згідно із Законом України від 05.10.2005 р. N 2939-IV та викладено її в такій редакції: "Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".
Відповідач у своїх поясненнях зазначив про те, що позивачу здійснювалося підвищення пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»№ 1 від 03.01.2002, виходячи з розміру 19,91 грн.
Разом з тим, відповідно до абз.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум»передбачено, що для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
Відповідно до ст. 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Таким чином, даний припис щодо надання повноважень Кабінету Міністрів України в сфері соціального забезпечення, зокрема, осіб, що мають статус учасників бойових дій, стосується здійснення підвищення розмірів доплат, пенсій та компенсацій, а не визначення величини, з якої здійснюється розрахунок таких доплат, пенсій та компенсацій.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно зі ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом, позивач повинен був дізнався про порушення свого права з моменту призначення йому пенсії, тобто з 01.01.2005 (дата, з якої позивач просить провести перерахунок пенсії). Проте, звернення до суду мало місце лише 26.12.2007.
Відповідно до ч.1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Зважаючи на вищевикладене, а також на те, що відповідачі наполягають на застосуванні наслідків пропуску строку на звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів, а також те, що позивач не навів суду обґрунтованих причин пропуску ним встановленого строку на звернення до суду, суд вважає за необхідне задовольнити заяву відповідачів про застосування наслідків пропуску строку на звернення до суду.
Позивач є учасником бойових дій, і має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій і має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня та пенсію або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що у 2005 - 2009 р. до 5 травня отримано виплату у розмірі 250,00 грн. - 280,00 грн., а підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але не погоджується з її розміром і просить суд визнати дії відповідача щодо виплати меншої суми неправомірними.
Відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог щодо визнання бездіяльності протиправною, перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня та щомісячного підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи із розміру 150 % мінімальної пенсії за віком, за 2005-2006 з підстав пропуску строку звернення до суду.
Поважність причин пропущення строку позивачем не наведено і судом не встановлено.
Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до адміністративного суду 26.12.2008 р., позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною, перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня та щомісячного підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи із розміру 150 % мінімальної пенсії за віком за 2005-2006 роки не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання провести перерахунок та виплату позивачеві щомісячного підвищення пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи із розміру 150 % мінімальної пенсії за віком, за 2007 р.- 2009 р. суд зазначає наступне.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, що діяла з 1995 р. по 01.01.2006 р.) встановлено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 5 жовтня 2005 року N 2939-IV, який чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року, постановлено: частину четверту статті 12 викласти в такій редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність». Зміни до зазначеної норми не вносились, та останні не визнані неконституційними.
Отже, посилання позивача на виплату щомісячного підвищення пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру пенсії за віком, є необґрунтованими та безпідставними, такими, що протирічать нормам чинного законодавства України, оскільки з 2006 р. Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»чітко встановлено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлені законами про Державний бюджет України на відповідні роки.
Крім того, суд додатково звертає увагу, що положення вказаних законів не були предметом розгляду конституційного провадження та не визнані неконституційними. Тому мають юридичну силу і є обов'язковими для виконання.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Як встановлено матеріалами справи позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 р. в травні відповідного року.
Суд вважає необхідним зазначити, що дію положень статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (№ 3551-XII від 22.10.1993) зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V. Крім того, Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V, а саме: статтею 29 установлено на 2007 рік відповідні розміри виплат щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 положення статті 29 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V та зупинення дії частини п'ятої статті 12 на 2007 рік, передбачене пунктом 13 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996), у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд приймає до уваги, зокрема, пункт 4 рішення Конституційного Суду України "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)" (№ 15-рп/2000 від 14.12.2000).
Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, суд бере до уваги зміст пункту 4 мотивувальної частини і пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України "Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій)" (№ 8-зп від 24.12.1997).
Конституційний Суд України в четвертому пункті мотивувальної частини зазначає, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. 3а цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.
Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (які проявляються в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв'язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб'єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.
Позивач отримав щорічну разову грошову допомогу за 2007-2009 рік в травні відповідного року у відповідності до положень статті 29 та пункту 13 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, тобто до дня прийняття Конституційним Судом України рішенням від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
Таким чином, виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007-2009 рік здійснена у встановленому законом порядку та розмірах. Отже, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача в подальшому розраховувати і виплачувати підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій та щорічну допомогу до 5 травня, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону судом відзначається наступне.
Відповідно до приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Також, право звернення до адміністративного суду визначено ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до вимог якої до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова відповідно до вимог ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Б. Федорчук
Дата підписання та складання постанови в повному обсязі -13.04.2010 р .