ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
26 березня 2010 року 14:29 № 2а-2684/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Прокопюк В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м.Києва Головне управління Державного казначейства України у м.Києві
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача -1 : Хмельницький С.Ю. -за довіреністю
від відповідача -2 : Олешко О.М. -за довіреністю
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідачів, в якому просив зобов'язати ДПІ у Дарницькому районі м. Києва виконати вимоги чинного законодавства України щодо здійснення бюджетного відшкодування та повернення Позивачу суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб в сумі 7716 грн. та сплатити штраф в сумі 7716 грн., всього -15532,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до норм Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” Позивач має право на податковий кредит та бюджетне відшкодування. Відповідно до пункту 10.5 статті 10 Закону України „Про податок доходів з фізичних осіб” право на включення до складу податкового кредиту надається, починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися. Керуючись роз'ясненнями Міністерства фінансів України, викладеними в листі № 31-20030-05-18/1283, Позивач уклав додаткову угоду до кредитного договору, визначивши умову в зобов'язанні позичальника щодо реєстрації в квартирі після набуття права власності на неї. Проте, всупереч нормам Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” Відповідач відмовив Позивачу в застосуванні права на податковий кредит та здійсненні бюджетного відшкодування. Здійснити реєстрацію місця свого проживання за адресою АДРЕСА_2 в будинку, який зазначений в кредитній угоді, як того вимагає Відповідач, немає можливості, оскільки відсутній технічний паспорт на квартиру в цьому будинку, який ще будується і, відповідно, не набуте право власності на цю квартиру. Вважає дії податкового органу неправомірними і просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач -1 позов не визнав. Свої заперечення обґрунтовував тим, що основне місце проживання відповідно до норм Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлюється шляхом здійснення в ньому реєстрації (внесення відомостей до паспортного документу). Оскільки будівництво об'єкта житлової іпотеки не завершено, платник податку не має права на податковий кредит.
Відповідач -2 позов не визнав також. В своїх запереченнях посилався на відсутність підстав у задоволенні вимог Позивача.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 25 жовтня 2007 року Позивачем була укладена угода №103 про участь у фонді фінансування будівництва (ФФБ) з ТОВ ФК „Укрреставрація” з метою будівництва трикімнатної квартири у будинку по АДРЕСА_2 м. Києва. Для фінансування витрат, пов'язаних з участю ФФБ, 06 листопада 2007 року Позивач уклав Кредитну угоду №014/1179/1591 з кредитором, Київською регіональною дирекцією Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль”, згідно якої отримав іпотечний житловий кредит на 240 місяців та уклав Договір іпотеки до кредитного договору №014/1179/1591 від 06 листопада 2007 року. 23 лютого 2009 року Позивач уклав Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору №014/1179/1591, відповідно до пункту 5.11 якого після набуття права власності на квартиру, що вказана в пункті 2.1 угоди Позичальник повинен зареєструватись в ній додержуючись вимог Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”. Відповідно до пункту 5.1 Позивач щомісяця сплачував відсотки за фактичне використання кредитних коштів, загальна сума яких за 2008 рік склала 55514,03 грн. (квитанції № 13 від 04.01.2008, № 40 від 07.02.2008, № 16 від 12.03.2008, № 17 від 10.04.2008, № IРТ/2034-89 від 08.05.2008, № IРТ/1636-135 від 13.06.2008, № IРТ/951-73 від 04.07.2008, № IРТ/2186-14 від 07.08.2008, № IРТ/951-73 від 10.09.2008, №70 від 10.10.2008, № 76 від 13.11.2008 та № OWS083345 від 11.12.2008).
Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” передбачене право платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Згідно з підпунктом 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 та підпункту „б” пункту 18.1 статті 18 Закону Позивач подав до податкового органу податкову декларацію (вх. № 92/3 від 21.01.2009 р.) про доходи, одержані з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Проте, листом від 06 березня 2008 року № 7867/р/17-118 Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м. Києва відмовила Позивачу в реалізації права на податковий кредит з мотивів незавершеності будівництва, а отже відсутності реєстрації в такому об'єкті будівництва.
Суд, таку позицію Відповідача вважає помилковою.
Статтею 1 Закону України „Про іпотеку” передбачено, що іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця.
Згідно з положеннями статті 5 та статті 16 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва з переданням у іпотеку прав на земельну ділянку, на якій він розташований, або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Відповідно до положень пункту 1.5 статті 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” іпотечним житловим кредитом є фінансовий кредит, що надається фізичній особі (позичальнику) строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки) у власність з відповідним прийняттям кредитором такого житла у заставу.
Пунктом 1.16 статті 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” визначено поняття податкового кредиту, - як суми (вартості) витрат, понесених платником податку -резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів -фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Умови та порядок надання податкового кредиту визначені у статті 5 вищезазначеного Закону. Згідно з нормами цієї статті право платника податку на податковий кредит виникає за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
Отже, платник податку, який бажає скористатися правом на податковий кредит за підсумками звітного року повинен подати річну податкову декларацію до податкової інспекції за місцем своєї податкової адреси (місце постійного або переважного проживання платника податку) про суму свого загального річного оподатковуваного доходу та вказати в ній підстави, суми та підтвердні документи щодо податкового кредиту.
Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, наведено у пункті 5.3 статті 5 Закону. Витрати, фактично понесені платником податку мають бути підтверджені фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами, або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Як було встановлено судом, дії Позивача та надані ним до податкового органу документи відповідали вищенаведеним нормам.
Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено обмеження права на нарахування податкового кредиту, а саме: податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер, і загальна суму нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного податкового року як заробітна плата.
Позивач відповідав наведеним нормам.
Також пунктом 10.1 статті 10 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що право у платника податку щодо податкового кредиту на іпотеку виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Таке визначення здійснюється платником податку самостійно, зокрема, шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документу такого платника податку) об'єкта житлової іпотеки його місцем проживання відповідно до норм Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Саме відсутність реєстраційної відмітки у паспорті Позивача щодо адреси, вказаної в кредитній угоді, стала підставою для відмови йому в реалізації права на податковий кредит.
На думку суду, дана норма може бути застосована в разі придбання (купівлі) житла.
Щодо визначення основним місцем проживання житла, яке будується , слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту його державної реєстрації. Таким чином норма цивільного законодавства вказує на декілька етапів виникнення права власності на нерухомість: на юридичний склад, який спричинює право власності та на момент виникнення права власності на створене нерухоме майно. Необхідно зазначити, що законодавчо визначена необхідність державної реєстрації при придбанні житлового будинку у власність. Нормативно-правовими документами передбачено, що право власності виникає тільки з моменту державної реєстрації.
Однак, в той же час з моменту фізичного завершення будівництва об'єкта до визнання його об'єктом права власності існує певний проміжок часу для відповідної підготовки документації, прийняття до експлуатації об'єкту та державної реєстрації. І лише з моменту державної реєстрації можливо здійснити реєстрацію особи в новоствореному нерухомому майні шляхом внесення відмітки до паспортного документу особи про реєстрацію.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_2 у місті Києві прийнятий до експлуатації, про що складено Акт від 25 грудня 2008 року, затверджений Розпорядженням ДРДН 27 лютого 2009 року № 136. Проте, з листа № 265 від 29 липня 2009 року ТОВ „Фінансова компанія „Укрреставрація”, з яким Позивачем була укладена угода про участь у фонді фінансування будівництва (ФФБ), вбачається, що провести остаточний розрахунок та передати квартири довірителям товариство не має змоги, у зв'язку з відсутністю технічних паспортів БТІ.
Таким чином, оформити право власності на квартиру, що зазначена в Договорі іпотеки до кредитного договору № 014/1179/74/1591 від 06 листопада 2007 року (АДРЕСА_2 у місті Києві), відповідно до вимог чинного законодавства, і відповідно, здійснити реєстраційну відмітку в паспортному документі, Позивач не має змоги за наявності причин, які від нього не залежать.
На думку податкового органу скористатись своїм правом Позивач зможе після закінчення будівництва, оформлення належним чином права власності на квартиру та після внесення відповідних даних до паспортного документу.
В той час, норми підпункту 5.4.3 статті 5 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” визначають, що якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.
З позиції Відповідача та з урахуванням наведеного випливає, що Позивач зможе скористатись своїм правом на податковий кредит лише за наслідками останнього звітного податкового року (тобто року, коли повністю буде оформлено право власності на об'єкт житлового будівництва та проставлена відмітка в паспортному документі платника податку, який бажає скористатись правом на податковий кредит, про його реєстрацію в такому об'єкті, як основному місці проживання). Але, за таких обставин, Позивач втрачає право, передбачене пунктами 10.1, 10.5 та 10.6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” на отримання податкового кредиту за кожний звітний податковий рік, що передував року закінчення будівництва та належному оформленні такого будівництва.
В даному випадку складається ситуація, коли норми Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” одночасно, як дозволяють платнику податку реалізувати своє право на податковий кредит, починаючи з року , в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися (п.10.5 ст. 10 Закону), так і обмежують це право обов'язком визначити цей об'єкт як основне місце проживання (при цьому, що визнати об'єкт житлової іпотеки, який ще тільки будується, основним місцем проживання шляхом внесення реєстраційних відміток до паспортного документу платника податку - неможливо навіть на законодавчому рівні).
На думку суду, з метою врегулювання таких колізій Міністерство фінансів України у своєму листі від 25 січня 2007 року №31-20030-05-18/1283 „Щодо застосування податкового кредиту” надало роз'яснення щодо практичного застосування підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 та статті 10 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, в якому зазначило, що при визначенні основним місцем проживання житла, яке будується, - є відповідний пункт договору про іпотечний житловий кредит на таке житло. У відповідність з цими роз'ясненнями Позивач уклав 23 лютого 2009 року Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору № 014/1179/74/1591 від 06 листопада 2007 року, в якій до пункту 5 додано підпункт 5.11 в такій редакції: „після набуття права власності на квартиру, що вказана в пункті 2.1 угоди Позичальник повинен зареєструватись в ній додержуючись вимог Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”. Проте, і за таких підстав Позивачу було відмовлено податковим органом в реалізації права на податковий кредит.
Згідно з статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це означає, що адміністративний суд не повинен застосовувати положення правового акту, в тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права та свободи людини і громадянина. Адміністративний суд не повинен також допускати тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало ці права.
Оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Підпунктом 20.4.1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” визначені органи, які несуть відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит.
Відповідно до підпункту 20.4.2 Закону за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються штрафи, зокрема, якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.
Позивачем податкова декларація була подана 21 січня 2009 року. З доданих до позову квитанцій вбачається, що сума бюджетного відшкодування складає 7716,26 грн. Таким чином, сума штрафу становить 7716,26 грн.
Згідно з підпунктом 20.4.2 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” нарахування таких штрафів здійснюється самостійно органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 20.4.3 вищезазначеного Закону повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 94, 97, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задоволити.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі м. Києва виконати вимоги щодо бюджетного відшкодування та повернення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 7 716,26 (сім тисяч сімсот шістнадцять грн.) 26 коп.
Зобов'язати Головне управління державного казначейства м. Києва повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб 7716, 26 (сім тисяч сімсот шістнадцять грн.) 26 коп. і штраф у розмірі 7716, 26 (сім тисяч сімсот шістнадцять грн.) 26 коп. з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів, та стягнути судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Т.І. Шейко