2/130/375/2021
130/2522/20
"13" квітня 2021 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
за участі: секретаря Маліщук Н.А.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Шаравського Богдана Олександровича, прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Омельчук Аліни Володимирівни, Жмеринської місцевої прокуратури, Вінницької обласної прокуратури, Держави Україна в особо Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, визнання порушення відповідачами пунктів 4, 7, 8, 9 частини 2 ст. 36 КПК України,
ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом до прокурорів Жмеринської місцевої прокуратури Шаравського Б.О., Омельчук А.В., Жмеринської місцевої та Вінницької обласної прокуратури, Держави Україна в особо Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, визнання порушення відповідачами пунктів 4, 7, 8, 9 частини 2 ст. 36 КПК України.
Просив: 1. Визнати порушення відповідачами вимог ст. 36 КПК; 2. Витребувати з Жмеринського суду справу №130/2635/19; 3. Стягнути з відповідачів через Державу України в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 500000 грн. на його користь; 4. Постановити окрему ухвалу.
Стислий виклад позиції позивача.
29.10.2020 Апеляційний суд стягнув шкоду з Нацполіції через Державу України, визнав бездіяльність відповідачів при невиконанні ними своїх посадових обов'язків при досудовому слідстві в кримінальних справах. Контроль за слідством здійснювали відповідачі його позову. Зазначив докази: постанова Апеляційного суду. Обґрунтування шкоди - похилий вік позивача, порушення його права на швидке неупереджене слідство.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Вінницька обласна прокуратура подала відзив, в якому вказала, що позов є абстрактним, не мотивований та не підтверджений жодним доказом, а тому не підлягає задоволенню.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.
В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 просили суд відмовити в задоволенні позову.
Процесуальні дії, заяви та клопотання.
05.01.2021 ухвалою судді було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 15.02.2021.
02.02.2021 від відповідача Вінницької обласної прокуратура надійшов відзив на позов.
15.02.2021 справа знята з розгляду через хворобу головуючого судді.
17.03.2021 позивач подав заяву про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність, а також про витребування доказів. Подібну заяву подав до суду повторно 23.04.2021.
17.03.2021 підготовче судове засідання було відкладено на 25.03.2021.
25.03.2021 ухвалою суду в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів відмовлено. Цього ж дня суд виніс ухвалу про закриття підготовчого провадження.
13.04.2021 позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився. Направив суду телефонограму про розгляд справи у його відсутність, вказав, що позовні вимоги підтримує. Представники відповідача Державної казначейської служби належним чином повідомлений про судове засідання судовою повісткою, в судове засідання не з'явився без повідомлення причин. Відповідач ОСОБА_4 повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи судовою повісткою, до суду не з'явилась без повідомлення причин.
Суд у відповідності до ч. 3 ст. 211, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за відсутності позивача та відповідачів, що не з'явилися.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
До позову позивачем не надано жодного доказу.
Мотив суду. Норми права застосовані судом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов'язаних із не наданням доказів.
В силу вимог п. 4 ч. 5 ст. 12, ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд лише сприяє сторонам у здійсненні їхніх прав, а не збирає докази замість таких сторін.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач просить визнати порушення відповідачами вимог ст. 36 КПК України в зв'язку ставить питання стягнути з держави на його користь моральну шкоду.
Суд звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених ст. 23 ЦК України.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд вважає, що позов ОСОБА_3 має абстрактний характер і його аргументи про заподіяння йому моральної шкоди діями відповідачів, не підтверджені належними доказами, а тому підстави для задоволення його позову відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судові витрати слід компенсувати за рахунок держави, оскільки ОСОБА_3 звільнений при подачі позову від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 280-281 ЦПК України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_3 до прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Шаравського Богдана Олександровича, прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Омельчук Аліни Володимирівни, Жмеринської місцевої прокуратури, Вінницької обласної прокуратури, Держави Україна в особо Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, визнання порушення відповідачами пунктів 4, 7, 8, 9 частини 2 ст. 36 КПК України - відмовити повністю.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Жмеринська місцева прокуратура, прокурор Шаравський Богдан Олександрович, прокурор Омельчук Аліна Володимирівна (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Національна, 6а), Вінницька обласна прокуратура (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909), Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 10601 м. Київ, вул. Бастіона, 6, ЄДРПОУ 37567646) .
Суддя: А.М. Заярний
Дата складання повного судового рішення 23.04.2021