справа №378/1122/20 головуючий у І інстанції: Марущак Н.М.
провадження 22-ц/824/4975/2021 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
23 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Сліпченка О.І. (суддя-доповідач), Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 січня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В листопаді 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват банк» (далі АТ КБ «Приват банк» та/або Банк) звернулось з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №б/н від 06 липня 2012 року ОСОБА_1 отримав від Банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та належним чином, а саме надав відповідачеві кредит у розмірі, передбаченому договором, а відповідач зобов'язань не виконав, що стало підставою для звернення до суду.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 153 193,76 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 05 січня 2021 року відмовленов задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Вважає, що матеріали справи містять необхідні докази, які даються встановити факт укладення договру між сторонами, та те, що відповідач був ознайомлений із умовами та правилами банківських послуг
Зазначає, що місцевий суд не врахував того, що матеріали справи містять докази наявної заборгованості у відповідності до наданого розрахунку, факт користування коштами підтверджено випискою по рахунку відповідача, а тому підстав для відмови в задоволенні позову в оскаржувані частині не вбачає.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами;
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів
3) показань свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення договору банківських послуг від 06 липня 2012 року та отримання відповідачем платіжної картки.
Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 06 липня 2012 року року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначив свої персональні дані, такі як ПІБ, дата народження, ІПН, дані свого паспорта, адресу проживання та реєстрації, сімейний стан. Анкета-заява містить застереження про згоду Клієнта з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Клієнт ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , довідку про видачу кредитних карток ОСОБА_1 .
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом, що доданий до позовної заяви, заборгованість за кредитним договором б/н від 06 липня 2012 року станом на 31 серпня 2020 року становить в загальній сумі 153 193,76 грн., яка складається з наступного: 311,8 грн. - заборгованість за тілом кредита; 146879,34 грн. - заборгованість за відсотками; 6002,62 грн. - пеня.
Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На підтвердження узгодження з відповідачем умов договору банк надав суду копію анкети-заяви, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, довідку про умови кредитування, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку.
Однак, вказані документи не підтверджують погодження сторонами умов кредитування.
Як вбачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису ОСОБА_1 .
Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію. Заява не містить даних про умови кредитування.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду позивач має право лише на повернення сум фактично отриманих коштів.
З огляду на наведене, суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку, щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення кредитних коштів з відповідача, які він фактично отримав.
При цьому, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому доводи апеляційної скарги, щодо актуальності вказаної редакції Умов та правил надання банківських послуг у зв'язку із затвердженням їх наказом відхиляються.
За наведених обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами не дає підстав уважати, що з відповідачем погоджені розмір відсотків, пені та штрафів, порядок та підстави їх нарахування, а тому доводи апеляційної скарги, що позичальник, здійснюючи погашення заборгованості, тим самим висловив свою згоду з запропонованими банком умовами, є безпідставними.
Колегія суддів враховує, що у відзиві на позовну заяву, відповідач заперечував факт укладення кредитного договору між сторонами.
Таким чином, місцевий суд прийшов до необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності в частині стягнення із ОСОБА_1 тіла кредиту, при цьому вірно визначив підстав відмови в задоволенні позову в частині стягнення відсотків та пені.
При цьому, відповідачем у відзиві на позов заявлено, щодо необхідності застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
З огляду на те, що факту укладення кредитного договору між сторонами із визначеним позивачем терміном дії не встановлено, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності необхідно розраховувати із врахуванням терміну дії картки, за якою відповідач отримав відповідні кошти в сумі 311.8 грн.
Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , він користувався коштами наданими позивачем 25 січня 2013 року, в подальшому фактів користування відповідачем коштами АТ КБ «ПриватБанк» із виписки по рахунку не вбачається(а.с. 12-15).
Використання коштів було здійснено за допомогою кредитної картки « НОМЕР_1 », термін дії якої встановлено банком - січень 2016 року (а.с.17).
Таким чином, звернувшись із позовом в листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» пропустило трирічний строк позовної давності, враховуючи, що він сплив в 01 лютого 2019 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення відсотків та штрафів необхідно відмовити з огляду на недоведеність вимог, а в частині стягнення тіла кредиту у зв'язку із наслідками спливу строку позовної давності.
Враховуючи, що суд першої інстанції прийшов до правильно висновку про відмову в задоволенні позову, але невірно зазначив підстави, апеляційний суд змінює судове рішення, але виключно у частині правового обґрунтування мотивів його прийняття.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 січня 2021 року про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року.
Сліпченко О.І.
Гаращенко Д.Р.
Сушко Л.П.