22 квітня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 362/3427/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7131/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Марчука О.Л., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав, -
У липні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На обґрунтування позову зазначила, що вона перебувала у шлюбі із відповідачем, який було розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2015 року. Відповідач після розірвання шлюбу повністю самоусунувся від виховання і утримання їхніх дітей, матеріальної допомоги не надає, аліменти не сплачує, не цікавиться життям дітей, їх фізичним і духовним розвитком, не зустрічається з ними, не купує дітям одяг, взуття і подарунки, не телефонує та не виявляє бажання спілкуватись із дітьми та приймати участь у їх вихованні. Звертала увагу на те, що на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Васильківської міської ради № 13-09 від 17 жовтня 2019 року виконавчим комітетом міської ради рішенням № 452 від 05 листопада 2019 року затверджено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх доньок (а.с. 1-2).
У березні 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що не погоджується з вимогами позивача та висновком органу опіки та піклування про позбавлення його батьківських прав. Зазначав, що позивач робить усе можливе для того, щоб позбавити його батьківських прав, перешкоджає у спілкуванні з доньками та забирає можливість заробляти гроші. Стверджував, що його неактивна участь у житті доньок спричинена тривалим конфліктом між сторонами та значною відстанню від дітей. Також зазначив, що його було засуджено і через відбування покарання та застосування спеціального обмеження у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, він не мав змоги заробляти гроші, оскільки його єдиним видом діяльності була робота водія, внаслідок чого утворилась заборгованість по аліментах та він не мав змоги відвідувати дітей. Наразі він відшкодував більшу частину заборгованості по аліментам та хоче приймати участь у житті дітей всіма можливими способами, допомагати їм. Пояснив, що він щиро любить своїх дітей та бажає спілкуватися із ними і примати участь у їх вихованні і утриманні (а.с. 83-87).
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (а.с. 106-109).
Не погодившись з рішенням міськрайонного суду, 26 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 113-119).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду є незаконним у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Також зазначила, що усі обставини справи та надані докази свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, тому суд безпідставно відмовив у задоволенні позову. Звертала увагу на ту обставину, що відповідач був засуджений та відбував покарання за наїзд на неї автомобілем марки «КАМАЗ» у стані алкогольного сп'яніння із завданням тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та ухилення відповідача від відбування покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Вважає, що встановлені вироками суду обставини щодо відповідача негативно його характеризують як особу та батька. Посилалася на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та безпідставно дійшов висновку про факт особистих неприязних відносин між сторонами.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Представник відповідача - адвокат Устенко І.О. подав клопотання про відкладення розгляду справи проте доказів наявності поважних причин неявки до суду не надав (а.с.129-134).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не доведено умисності поведінки відповідача щодо злісного ухилення ним від виконання обов'язків щодо його дітей, як і факту негативного впливу відповідача на дітей.
Колегія суддів погодилась з таким висновком суду виходячи з наступного.
Судом встановлено, що заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 7).
Як вбачається зі свідоцтв про народження у шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5-6).
Згідно з довідкою від 03 жовтня 2019 року депутата Васильківської міської ради Київської області ОСОБА_5 , позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом із своїми неповнолітніми дочками, діти знаходяться на утриманні матері, батько дітей вихованням і доглядом дітей не цікавиться (а.с. 13-14).
Із довідок №112, № 113 від 15 червня 2020 року Васильківського академічного ліцею «Успіх» Васильківської міської ради Київської області вбачається, що ОСОБА_2 не брав участі у вихованні дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і протягом навчання дитини не підтримував зв'язку із класним керівником (а.с. 10).
Також діти сторін відвідують курси англійської мови у школі «SAY OK» і викладач англійської мови не знайома із біологічним батьком дітей та жодного разу його не бачила, що підтверджується довідкою № 0012 від 01 жовтня 2019 року (а.с. 11).
Державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко О.Ю. складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментам за виконавчим листом № 2-н/362/4/18 від 19 січня 2018 року, у якій зафіксовано заборгованість відповідача по аліментах в сумі 70 289 гривень 20 копійок (а.с. 9).
Згідно з актом обстеження місця проживання ОСОБА_1 від 03 жовтня 2019 року, позивач разом з доньками та батьками проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що матір'ю створено належні умови для проживання дітей, будинок обладнаний всім необхідним для комфортного проживання, навчання та виховання дітей. Позивач бере участь та допомагає дітям у навчанні, позашкільній освіті, дозвілля родина зазвичай проводить разом (а.с. 15).
До позовної заяви позивач долучила рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 05 листопада 2019 року № 452 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 », додатком до якого є висновок Васильківської міської ради, як органу опіки та піклування. Згідно з висновком орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення громадянина ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 16-17).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб 07 липня 2020 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с. 27).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, провадження № 61-36905св18.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не доведено винної поведінки відповідача, як батька дітей, щодо умисного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків чи здійснення ним неправомірних дій відносно дітей, натомість відповідач показав, що бажає приймати участь у вихованні дітей.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також того, що батько дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів перевірила і відхилила доводи апеляційної скарги щодо негативної характеристики особи відповідача, як підставу позбавлення батьківських прав, з посиланням на вироки судів з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року відповідача ОСОБА_2 було визнано винним і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в сумі 4 250 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки (а.с. 48-52).
За змістом вказаного вироку суду, 15 вересня 2017 року, приблизно о 17 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «КАМАЗ», рухаючись по вулиці Джерельній в місті Василькові Київської області, будучи неуважним, невірно оцінивши дорожню обстановку та дорожні умови, допустив наїзд на ОСОБА_1 , котра в цей час знаходилась на узбіччі біля будинку № 15; в результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалості загоєння більше 21 дня.
Крім того, через ухилення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року його було визнано винним і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі з позбавленням прав керування транспортними засобами на строк 2 роки (а.с. 69-72).
Відповідно до листа Державної установи «Бердичівський виправний центр (№ 108)» від 01 березня 2021 року № 8-530, засуджений ОСОБА_2 відбував покарання у вигляді обмеження волі з 05 червня по 27 жовтня 2020 року (а.с. 77).
Факт притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України та ч. 1 ст. 389 КК України, на що посилалася позивач, не впливає на виконання відповідачем своїх обов'язків щодо виховання дітей та не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків. Судом не встановлено фактів вчинення відповідачем будь-яких негативних та (або) протиправних дій відносно дітей, тому такі доводи апелянта є безпідставними.
Висновок Васильківської міської ради, як органу опіки та піклування від 05 листопада 2019 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч. 5, 6 ст. 19 СК України). При цьому, фактично висновок ґрунтується на двох характеристиках дітей (з дошкільного закладу з посиланням, що батько до дитячого садка не з'являвся та зі школи з посиланням на те, що батько дитини зв'язку зі школою не підтримував, навчанням дитини не цікавився) та довідки про наявність заборгованості по сплаті аліментів (а.с. 16-17).
Зазначений Висновок не містить об'єктивних обставин або обґрунтувань, за яких суд мав би можливість дійти висновку про доцільність (в інтересах малолітніх дітей) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що слід врахувати обставини погашення відповідачем заборгованості по аліментах на користь позивача на утримання дітей в загальній сумі 43 000,00 грн., що підтверджується наданими відповідачем копіями квитанцій від 04 листопада 2019 року, 04 грудня 2020 року і 11 лютого 2021 року. Такі дії відповідача свідчать про його бажання брати участь у вихованні дітей та їх утриманні (а.с. 60, 61, 62).
З наданих до районного суду доказів фотофіксації зустрічі батька із доньками, діти радіють такій зустрічі із батьком ОСОБА_2 , ознак напруженості (заляканості) дітей не вбачається, тому суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи апелянта (а.с. 79-82).
Таким чином, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачкою не доведено, а судом не встановлено умисної поведінки відповідача щодо ухилення ним від виконання обов'язків щодо його дітей.
Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, тому колегія суддів їх відхилила.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 23 квітня 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова