Апеляційне провадження № 22-ц/824/5259/2021
Справа 369/2038/20
Іменем України
23 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Дубас Т.В. в м. Київ 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення авансового платежу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В лютому 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про повернення авансового платежу.
Позов мотивовано тим, що він уклав з відповідачем попередній договір б/н від 20 вересня 2019 року, за умовами якого сторони мають намір в майбутньому у строк до 01 листопада 2019 року укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . На виконання своїх намірів ОСОБА_2 сплатив авансовий платіж у сумі 3000 грн. за платіжним дорученням від 03 вересня 2019 року та авансовий платіж у сумі 49220 грн., що є еквівалентом 2000 доларів США, ОСОБА_1 , про що він склав розписку від 20 вересня 2019 року.
Сторонами у строк до 01 листопада 2019 року не були укладені відповідні договори купівлі-продажу, а на пропозицію позивача повернути сплачений авансовий платіж відповідач відмовив, мотивувавши своє рішення тим, що він поніс додаткові витрати з реклами об'яви об'єкта продажу та видатки на співпрацю з ріелторами, тому грошей немає.
Вказував, що на відміну від завдатку аванс є лише способом платежу, він не виконує забезпечувальної функції, а є попередньою оплатою, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму авансового платежу за попереднім договором в розмірі 52220 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансового платежу за договором про наміри сторін від 20 вересня 2019 року у розмірі 52220 грн. та судові витрати 840 грн.; вимогу про оплату витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що 29 серпня 2019 року подав оголошення про продаж будинку і земельної ділянки, в цей же день йому зателефонував позивач і за результатами огляду будинку повідомив, що хоче придбати будинок та попросив зняти оголошення і призупинити продаж будинку іншим особам. 20 вересня 2019 року відповідач одержав від позивача в рахунок оплати за земельну ділянку і будинок 49220 грн. та надав розписку про одержання вказаних грошей, передав йому ключі від будинку для планування майбутнього ремонту. Позивач запевнив відповідача, що кошти за даний будинок в нього будуть раніше вказаної в договорі дати і зобов'язався попередити відповідача про необхідність записатися на переоформлення будинку і земельної ділянки у нотаріуса.
07 жовтня 2019 року позивач зателефонував ОСОБА_1 і повідомив, що відмовляється купувати нерухомість у зв'язку з недостатністю коштів на ремонт та вимагав від ОСОБА_1 повернути йому кошти. 01 листопада 2019 року в узгоджений час відповідач прибув до приватного нотаріуса за адресою розташування його офісу для засвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки та будинку, проте позивач безпричинно не прибув до нотаріуса, тим самим не виконав умови договору про наміри сторін.
08 листопада 2019 року ОСОБА_1 направив позивачу рекомендований лист про те, що договір купівлі-продажу будинку не був підписаний у зв'язку з невиконанням зобов'язання позивачем та його відмовою від купівлі будинку, а тому згідно з п. 6 договору про наміри сторін від 20 вересня 2019 року кошти не підлягають поверненню. При цьому позивач та його дружина майже щоденно турбували відповідача з питань придбання будинку, за проханням позивача відповідач зняв з продажу будинок понад як на два місяці, відповідач повністю виконав умови договору про наміри сторін, відповідач надав позивачу ключі від будинку для благоустрою і можливого проживання 20 вересня 2019 року у день підписання договору, а в результаті позивач відмовився від наміру придбати будинок та порушив засади цивільного законодавства про добросовісність та справедливість.
Вважав, що висновки суду про те, що сплачені позивачем кошти є авансом і підлягають поверненню відповідачем, суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 344/434/16-ц щодо добросовісності, а також постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 про обов'язковість договору і доказової сили наявності вини в діях сторони договору.
Вказував, що у відзиві на позовну заяву він стверджував, що договір купівлі-продажу не було укладено в зв'язку з невиконанням зобов'язання позивачем та його відмовою від купівлі будинку, а позивач не заперечив ці обставини і не спростував, не надав відповідь на відзив, а у позові не зазначив причини відмови від придбання земельної ділянки та будинку, що свідчить про наявність вини позивача у невиконанні умов договору. Отже, суд першої інстанції не врахував, що договір купівлі-продажу не був підписаний в зв'язку з невиконанням зобов'язання позивачем та його відмовою від купівлі.
Не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що передані позивачем кошти відповідачу є авансом, оскільки умови п. 4, 5, 6 договору мають ознаки завдатку, який не повертається.
Вважав, що судом першої інстанції протиправно не взято до уваги, що договір про наміри сторін підготував позивач, який є адвокатом, у договорі зазначив, що аванс передається для забезпечення зобов'язань щодо купівлі будинку, умови повернення коштів із штрафом та умови неповернення коштів, які мають ознаки поняття завдатку, що не дає можливість з'ясувати справжній зміст умов договору, тому зміст договору повинен тлумачитися проти того, хто його склав, а передані позивачем кошти - вважатися завдатком, який не підлягає поверненню.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення як безпідставну і необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що відповідачем не надано позивачу та суду доказів порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, посилання відповідача на загальні фрази в апеляційній скарзі не підкріплені належними доказами по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вище вимогам закону.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про повернення авансового платежу, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки передані позивачем кошти відповідачу є авансом, про що також зазначено у договорі про наміри сторін, одна сторона правочину відмовилася від майбутнього укладення договору відчуження нерухомого майна, однак особа, що отримала грошову суму, по даний час не повернула безпідставно отримане, а тому такі кошти, незалежно від поведінки та вини будь-якої зі сторін, повинні бути повернуті власнику в тому розмірі, в якому вони надавались.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали договір про наміри сторін, за умовами п. 1 якого сторони мають наміри в майбутньому і в строк, обумовлений п. 12 договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 зобов'язується продати, а ОСОБА_2 - купити земельну ділянку (кадастровий номер 3222481201:01:001:5135) загальною площею 0,0501 га., з домоволодінням, розташованим за адресою АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві власності.
Згідно п. 3 договору ОСОБА_1 зобов'язаний провести скасування реєстрації свого проживання і проживання третіх осіб в нерухомості, що відчужується, до підписання основного договору купівлі-продажу та звільнити її до підписання основного договору купівлі-продажу.
Згідно п. 4 договору до підписання договору, з метою підтвердження і забезпечення реалізації своїх намірів і зобов'язань по відношенню придбання нерухомості (п. 1 договору), а також для підтвердження своєї платоспроможності ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 отримав суму авансового платежу в розмірі 49220 грн., що еквівалентно 2000 доларів США. При укладенні основного договору купівлі-продажу сума авансового платежу зараховується в суму оплати об'єкта нерухомості, зазначену в п. 2 договору. В підтвердження отримання даної суми ОСОБА_1 видає розписку про отримання вказаної суми ОСОБА_2 , в день оформлення договору купівлі-продажу розписку належить повернути ОСОБА_1 і даний договір підлягає знищенню у присутності сторін.
Згідно п. 5 договору шляхом підписання даного договору ОСОБА_1 повністю згоден і підтверджує, що отримав від ОСОБА_2 авансовий платіж і при невиконанні своїх зобов'язань за цим договором, неукладенні договору з вини ОСОБА_1 , ОСОБА_1 зобов'язується повернути ОСОБА_2 впродовж трьох банківських днів від дати, встановленої п. 10 договору, суму отриманого авансового платежу, а також штраф в розмірі суми, зазначеної в п. 4 даного договору.
Згідно п. 6 договору ОСОБА_2 повністю згоден і підтверджує, що він передав ОСОБА_1 авансовий платіж і при невиконанні своїх зобов'язань за цим договором, авансовий платіж не підлягає поверненню ОСОБА_2 .
За умовами п. 10 договору ОСОБА_1 зобов'язується укласти з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу в строк не пізніше 15:00 01 листопада 2019 року за адресою місцезнаходження нотаріуса м. Боярка, вул. Білогородська 19-а, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Никитенко В.В., на умовах, встановлених цим договором; не здійснювати ніяких дій, спрямованих на відчуження нерухомості, що продається, або виникнення на неї прав третіх осіб; не погіршувати технічний стан нерухомості, що продається; на момент укладення договору купівлі-продажу мати всі необхідні документи для відчуження; сплатити всю заборгованість, пов'язану з нерухомістю, що продається, до укладення договору купівлі-продажу; дотримуватися конфіденційності відносин і умов відчуження.
За умовами п. 11 договору ОСОБА_2 зобов'язується: укласти договір купівлі-продажу нерухомості, що продається, в строк і на умовах, встановлених цим договором; при підписанні договору купівлі-продажу сплатити вартість нерухомості, що продається, вказану в п. 2 договору і платежі, передбачені п. 8 даного договору; прийняти придбану нерухомість у визначені договором строки; не змінювати в односторонньому порядку ціну придбання, строк укладення і місця нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; дотримуватися конфіденційності відносин і умов даного договору.
Згідно п. 12 договору сторони домовились, що договір купівлі-продажу має бути підписаний і посвідчений в нотаріальному порядку до 01 листопада 2019 року.
Згідно п. 13 договору зобов'язання, встановлені цим договором, припиняються, якщо договір купівлі-продажу не укладений в строк, установлений договором за взаємною згодою сторін. За достовірність і справжність документів, необхідних для підписання договору купівлі-продажу, відповідальність несе сторона, яка їх надала.
Згідно п. 14 договору договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до виконання сторонами їх зобов'язань за договором.
На а. с. 8 знаходиться копія платіжного доручення від 03 вересня 2019 року, за яким ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_3 3000 грн., призначення платежу - сума авансового платежу за буд. АДРЕСА_1 .
На а. с. 9 знаходиться копія розписки, складеної ОСОБА_1 20 вересня 2019 року, згідно якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 49220 грн., що є еквівалентом 2000 доларів США в рахунок оплати за земельну ділянку та будинок за адресою АДРЕСА_1 ; дана розписка дійсна на строк дії договору про наміри від 20 вересня 2019 року.
На а. с. 10 - 19 знаходяться копії претензій про повернення авансових платежів на загальну суму 52220 грн., адресованих ОСОБА_2 ОСОБА_1 , від 14 листопада 2020 року і 11 січня 2020 року, та докази їх направлення цінними листами.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч. 1 - 3 ст. 635 ЦК України).
Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
Тобто, у попередньому договорі, крім основного зобов'язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов'язання у виді штрафних санкцій.
Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором (частина четверта статті 635 ЦК України).
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції встановив, що сторони виявили намір укласти договір купівлі-продажу у строк до 01 листопада 2019 року, однак договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами у справі не було укладено, внаслідок чого передані позивачем грошові кошти є авансом, а оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу на випадок неукладення основного договору, то ці кошти підлягають поверненню позивачу в тому розмірі, в якому вони передавалися.
Враховуючи вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, передані відповідачу ОСОБА_1 , є авансом, та підлягають поверненню позивачу відповідачем.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св1), від 09 грудня 2020 року у справі № 211/5994/17 (провадження № 61-15037св19), від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20), від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20).
Виходячи із наведеного, не ґрунтуються на вимогах закону та приймаються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що передані йому позивачем кошти мають ознаки завдатку, який не повертається, а не авансу.
Доводи апеляційної скарги, що договір купівлі-продажу не був підписаний у зв'язку з невиконанням зобов'язання позивачем і його відмовою від купівлі будинку, не підтверджуються будь-якими доказами, зводяться до письмових пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, цитування умов договору про наміри від сторін від 20 вересня 2019 року, яким було надано належної оцінки судом першої інстанції, та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд враховує, що у пункті 13 договору про наміри сторін від 20 вересня 2019 року сторони домовились про припинення зобов'язань, встановлених цим договором, якщо договір купівлі-продажу не було укладено впродовж строку, встановленого договором за взаємною згодою сторін.
Зазначені положення договору узгоджуються з ч. 3 ст. 635 ЦК України.
Таким чином, неукладення основного договору саме по собі не свідчить про наявність в цьому вини будь-якої сторони договору про наміри.
Враховуючи наведене, є нерелевантними і не приймаються апеляційним судом посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 344/434/16-ц (провадження № 61-17183св18) про добросовісність як стандарт поведінки та обов'язковість виконання договору, та від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18) щодо обов'язковості договору та доказової сили наявності вини в діях сторони договору.
Виходячи із вищевикладеного, із тих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що з укладенням договору та виникненням зобов'язання позивач набув не лише права, а й обов'язки, які він мав виконувати у зв'язку з обов'язковістю договору.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях і є необґрунтованими, про те, що позивач не заперечував проти його відзиву на позовну заяву і не спростував відповіддю на відзив доводи відповідача щодо невиконання зобов'язань самим ОСОБА_2 , а отже фактично погодився з ними.
Подання відповіді на відзив на позовну заяву є правом, а не обов'язком позивача у справі, а отже її відсутність не може сама по собі свідчити про згоду чи незгоду позивача з наведеними у відзиві доводами.
Доводи апеляційної скарги, що позивач, називаючи в позові договір про наміри сторін попереднім договором, намагається ввести суд в оману, не звертаючи уваги на назву та зміст підписаного договору, висновків суду першої інстанції щодо правової природи переданих коштів (авансу) і відсутність підстав їх залишення у відповідача не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що зміст договору підготував позивач, який є адвокатом, і оскільки він склав договір, положення якого не дають можливість з'ясувати справжній зміст умов договору, тому слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав, та вважати передані ним кошти завдатком, який не підлягає поверненню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів, яким судом першої інстанції було надано належної оцінки, перекручуванні фактичних обставин, встановлених судом, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача, свідчить про неправомірність дій позивача. Проте такі доводи і обставини були перевірені і спростовані судом першої інстанції під час розгляду справи з посиланням на належні докази.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів, яким судом першої інстанції було надано належної оцінки, та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.