Справа № 367/8060/19 Головуючий 1 інстанція- Саранюк Л.П.
Проваження № 22-ц/824/5468/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
22 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 лютого 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,-
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно задоволена заява позивача ізабезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти в органах державної реєстрації прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, нотаріусам та іншим органам чи особам, які мають право виконувати чи виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які дії в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (інші реєстраційні дії) будь-які дії направлені на відчуження (оплатну, безоплатну передачу права власності), знищення, пошкодження об'єкту нерухомого майна (житлового будинку), а саме 34/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про прийняття спадщини.
Не погоджуючись із ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції,посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом при її постановленні норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що при відкритті провадження суд не врахував пропуск позивачем строку позовної давності та не подав заяву про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Суд знехтував тим, що умовами звернення до
- 2 -
суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно є наявність спору про право на спадщину і відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, не надав підтвердження відсутності умов отримання свідоцтва у нотаріуса, зокрема постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Суд не врахував, що позивач, який знав про смерть мами і про прийняття спадщини сестрою, протягом більш як 37 років не вчинив жодної дії щодо прийняття спадщини і вважається таким, що відмовився від неї. Вважає, що суд відкрив провадження у справі за відсутності предмету позову, оскільки видане відповідачці свідоцтво є дійсним і не оспорюється, а вона є власником будинку із 1992 року. Забезпечення позову обмежує її права як власника, що є порушенням ст.ст.317-321 ЦК України. Суд не врахував наявність іншої справи № 367/986/20 за позовом ОСОБА_1 до позивача та ряду інших осіб про виселення позивача з членами його родини із спірного будинку, з якої вбачається, що позивач пошкодивши двері вселився до будинку у серпні 2019 року, у зв'язку з чим відповідачка несе матеріальні збитки.
Позивач ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками 16 березня 2021 року направлена на адресу його представника адвоката Бойчука Д.В. з підтвердженням про доставлення.
В суді апеляційної інстанції представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Вожакіна Т.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати оскаржувану ухвалу Ірпінського міського суду Київської області як незаконну.
Представник позивача адвокат Бойчук Д.В. належним чином повідомлений про розгляд справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на його електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення. До суду не з'явився, в день розгляду справи направив електронною поштою заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із його зайнятістю в судовому слідстві у Святошинському районному суді м.Києва.
Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними.
Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представника позивача з таких міркувань.
По-перше, посилаючись на неможливість явки до судуз огляду на зайнятість в кримінальному провадженні, представник позивача не додав до заяви жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджувалийого участь у кримінальному провадженні, зокрема договір про надання правової допомоги або про призначення захисника, ордер, судову повістку про виклик чи проведення слідих дій тощо).
По-друге, представник позивача повідомлений про день розгляду справи завчасно - 04 квітня 2021 року, тобто більше ніж за два тижні до дня розгляду і мав можливість спланувати свою роботу з урахуванням часу розгляду даної справи. Доказів про наявність непередбачуваних чи вийняткових обставин, пов'язаних із необхідністю участі у іншій справі саме у момент розгляду даної справи, які б свідчили про поважність причин неявки, суду не надав.
По-третє, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних
- 3 -
засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи (ч.1 ст.371 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, а вказані у його заяві про відкладення розгляду причини неявки визнати неповажними.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 09 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав до Ірпінського міського суду Київської області позов до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Предметом спору у справі є визнання частково недійсним виданого відповідачці ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини та визнання за позивачем права власності на 34/100 частини спадкового будинку в порядку спадкування за законом. Вимоги обгрунтовані тим, що після смерті у 1983 році матері сторін ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належні матері 34/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . Він приняв спадщину, оскільки постійно проживав із матір'ю та був зареєстрований у спірному будинку, а тому вважає, що має право на половину від спадщини. Звернувшись до нотаріуса він дізнався, що на все спадкове майно вже видано свідоцтво на ім'я відповідачки.
Провадження у справі відкрите ухвалою судді від 20 грудня 2019 року.
21 лютого 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачці вчиняти в органах державної реєстрації прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, нотаріусам та іншим органам чи особам, які мають право виконувати чи виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які дії в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (інші реєстраційні дії) будь-які дії направлені на відчуження (оплатну, безоплатну передачу права власності), знищення, пошкодження об'єкту нерухомого майна (житлового будинку), а саме 34/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що починаючи із 2016 року відповідачка неодноразово
- 4 -
намагається продати спадкове майно. Вона звернулася до ОСОБА_5 , який у свою чергу допомагає їй у продажу, приводить покупців для огляду, а на сайтах https://agent.ua та https://asnu.net, ним розміщено об'яву про продаж спірного будинку. Можливе відчуження призведе до невиконання можливого рішення суду про визнання за ним права власності на спадкове майно і унеможливить ефективний захист його прав.
Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи (ч.2 ст.149 ЦПК).
Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту на майно. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).
Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.
За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та
- 5 -
необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Задовольняючи заяву позивача, судпершої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову.
При цьому суд виходив із того що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або ж унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист порушених прав позивача та створити небезпеку заподіяння шкоди його правам та законним інтересам у випадку відчуження відповідачкою нерухомого майна.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону.
При вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог позивача, які полягають у оспоренні виданого відповідачці свідоцтва про право на спадщину та визнання за ним права власності на частину спадкового майна, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Доводи апеляційної скарги про те, що при відкритті провадження суд не врахував пропуск позивачем строку позовної давності безпідставні та суперечать ч.2 ст.267 ЦК України, згідно якої заява про захист цивліьного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом того факту що позивач не подав заяву про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини необгрунтовані. Спірні правовідносини щодо спадкування виникли у 1983 році на момент смерті матері сторін. На той час діяв ЦК УРСР 1963 року, який не передбачав зверенння спадкоємця до суду із заявою про встанволення додаткового строку необхідного для прийняття спадщини. Таке положення містить ЦК України 2003 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року і який не має зворотньої сили відповідно до ст.58 Конституції України.
Доводи скарги про нехтування судом тими обставинами, що умовами звернення до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно є наявність спору про право на спадщину і відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, а позивач не надав підтвердження відсутності умов отримання свідоцтва у нотаріуса, зокрема постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
По-перше, наявність чи відсутність постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії не є безумовною підставою для звернення до суду, таке може мати місце лише тоді, коли можливість оформлення спадщини у нотаруса не втрачена.
- 6 -
По-друге, з матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 видане відповідачці на усю спадщину, що свідчить неможливість оформлення позивачем спадщини в нотаріальному порядку.
І по-третє, таке очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про наявність між сторонами спору про право на спадкове майно після смерті матері.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд відкрив провадження у справі за відсутності предмету позову, оскільки видане відповідачці свідоцтво є дійсним і не оспорюється, а вона є власником будинку із 1992 року, суперечать наявному у справі позову, в якому позивач оспорює видане відповідачці свідоцтво в частині.
Посилання на неврахування судом іншої справи № 367/986/20 за позовом ОСОБА_1 до позивача та ряду інших осіб про виселення із спірного будинку, з якої вбачається, що позивач пошкодивши двері вселився до будинку у серпні 2019 року, у зв'язку з чим відповідачка несе матеріальні збитки, не мають правового значення як такі, що не стосуються даного спору.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржниці на те, що позивач, який знав про смерть мами і про прийняття спадщини сестрою, протягом більш як 37 років не вчинив жодної дії щодо прийняття спадщини і вважається таким, що відмовився від неї. Дані обставини відповідно до положень цивільного процесуального закону з'ясовуються при розгляді справи по суті позовних вимог, де сторонами подаються відповідні докази на обгрунтування їх доводів. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд не вправі давати оцінку доказам, а також вирішувати наперед питання обгрунтованості доводів та заперечень сторін по суті позову і давати висновки про порушення чи непорушення прав позивача.
Колегія суддів вважає, що посилання скаржниці на порушення судом їїправа володіння і розпоряджання власністю не грунтуються на законі.
Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Поскільки цивільний процесуальний закон, а саме ст.ст.151-152 ЦПК України (в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали) передбачає можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову зокрема шляхом накладення арешту на спірне майно, то такі дії суду відповідають приписам Конституції України і діючому законодавству.
При цьому, кодегія суддів враховує, що в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд вирішив лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи відповідачку права власності на належне їй майно. Заборона реєстраційних дій за своїм змістом полягає у обмеженні права особи лише розпорядитися майном (провести його відчуження), проте не позбавляє скаржницю права володіння і користування цим майном.
Таке втручання суду відповідає ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожен має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Дана норма дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. В даному випадку втручання у право власності відповідачки у вигляді обмеження на відчуження майна здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті,
- 7 -
поскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб.
Даючи оцінку доводам відповідачки, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: