Справа 939/1913/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5041/2021
Іменем України
21 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Міланіч А.М. в смт. Бородянка21 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Бородянського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною дією органу державної влади, його посадовою особою,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною дією органу державної влади, його посадовою особою.
Позов мотивовано тим, що 26 жовтня 2017 року на підставі виконавчого листа, виданого Бородянським районним судом Київської області на підставі рішення від 19 квітня 2017 року по справі № 360/2428/16-ц в Бородянському районному відділі державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження ВП 55013690 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів в розмірі 4 033 633,85 грн.
10 листопада 2017 року постановою начальника Бородянського районного відділу державної виконавчої служби було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику та внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження запис про заборону відчуження будинку АДРЕСА_1 . 20 грудня 2017 року начальник Бородянського районного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_5 неправомірно зняла арешт з домоволодіння за вказаною адресою, в той же день дружина боржника ОСОБА_3 відчужила будинок на користь своїх дітей, подарувавши їм будинок по Ѕ частки кожному із обдарованих.
26 грудня 2017 року Бородянським районним судом винесена ухвала, якою визначено, що боржнику належить Ѕ частка в домоволодінні за вказаною адресою. Судом встановлено та зазначено в ухвалі, що будь-яке інше майно боржника державним виконавцем не виявлено.
Крім того постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року визнано неправомірними дії по виконавчому провадженню начальника Бородянського районного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_5 по зняттю арешту з домоволодіння. Таким чином, неправомірні дії по виконавчому провадженню фактично призвели до неможливості державному виконавцю звернути стягнення на майно боржника на Ѕ частину домоволодіння та відповідно задовольнити його вимоги як стягувача у виконавчому провадженні за рахунок Ѕ частини домоволодіння.
На підставі вищевикладеного просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4 033 633,85 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями начальника Бородянського районного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_5
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки, неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в матеріалах справи наявний непідписаний відзив і в ньому не зазначено, хто його склав, а копія цього відзиву та додатків до нього не направлялася позивачу; з процесуальної точки зору невідомо звідки в матеріалах справи з'явились оригінали матеріалів виконавчого провадження, які суд почав незаконно досліджувати, а копії з них зробив вибірково, при цьому не скопіював декларацію про майновий стан боржника, в якій боржник ще восени 2017 року зазначав про відсутність в нього майна; суд не прийняв до уваги і не надав оцінки рішенню Бородянського районного суду та постанові Київського апеляційного суду по справі № 360/2626/18, якими встановлено, що в день зняття арешту право власності на домоволодіння було переоформлено на інших осіб та відповідно можливість виконання рішення суду була втрачена 20 грудня 2017 року.
Отже, враховуючи, що по виконавчому провадженню з боржника повинно було бути стягнуто 4 033 633,85 грн., а в рік виконавча служба стягувала з пенсії боржника 3783,80 грн., то для повного виконання знадобився би надто тривалий час.
Вважав, що обставини, за яких донька боржника після майже двох років сплатила позивачу 1 540 080 грн., а він на підставі укладеного з нею договору подав до суду та виконавчої служби заяву про те, що обов'язок боржника відсутній у повному обсязі, жодним чином не вплинули на можливість примусового виконання рішення суду з огляду на ті факти, що інше майно у боржника відсутнє; таким чином, саме протиправні дії від 20 грудня 2017 року начальника Бородянської державної виконавчої служби по зняттю арешту з домоволодіння знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданою йому шкодою.
Вказував, що в даній справі наявні всі три елементи цивільного правопорушення, а саме неправомірні дії - протиправне зняття арешту з домоволодіння, що встановлено рішенням Київського апеляційного суду та залишено в силі Верховним Судом; наявність шкоди - матеріальна шкода в розмірі 4 033 633,85 грн.; причинно-наслідковий зв'язок - внаслідок неправомірних дій посадової особи державний виконавець був фактично позбавлений можливості звернути стягнення на майно боржника, а іншого майна боржник не мав, що призвело до позбавлення можливості позивача задовольнити вимоги як стягувача у виконавчому провадженні за рахунок цього майна.
Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк до 02 березня 2021 року не надійшло. Після закінчення встановленого судом строку 05 квітня 2021 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який направлений 31 березня 2021 року, разом із тим клопотання про продовження строку для прийняття відзиву від відповідача не надходило, відтак доводи даного відзиву до уваги не приймаються та судом не досліджуються.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною дією органу державної влади, його посадовою особою, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів завдання йому відповідачем майнової шкоди.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що постановою Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 26 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП № 55013690 з примусового виконання виконавчого листа № 360/2428/16-ц/215/17, виданого 07 липня 2017 року Бородянським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 4 033 633,85 грн. (а. с. 6 - 7).
Постановою начальника відділу Бородянського районного відділу державної виконавчої служби від 10 листопада 2017 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника у ВП № 55013690 (а. с. 8 - 9).
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року в справі № 360/2424/16-ц, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2018 року, за поданням заступника начальника Бородянського районного відділу державної виконавчої служби про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у спільному майні подружжя подання задоволено, встановлено, що будь-яке інше майно державним виконавцем не виявлене, та визначено, що ОСОБА_2 належить Ѕ частка у будинковолодінні АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3 (а. с. 15 - 16, 84 - 86).
Також судом встановлено, що 20 грудня 2017 року начальником Бородянського районного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_5 винесена постанова про виправлення помилки в обтяженні № 233007373, відповідно до якої внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (виправлення помилки) щодо обтяження домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно листа Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за результатами звернення ОСОБА_1 від 20 вересня 2018 року, за результатами проведеної перевірки 12 жовтня 2018 року винесено постанову, якою дії начальника відділу Бородянського районного відділу державної виконавчої служби ОСОБА_5 визнано такими, що суперечать вимогам ст. 59, 74 Закону України «Про виконавче провадження», а саме порушено порядок зняття арешту з майна (а. с. 10).
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 360/2428/16-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника Бородянського районного відділу державної виконавчої служби апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 14 серпня 2018 року скасовано, скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано дії по виконавчому провадженню ВП № 55013690 начальника відділу неправомірними, а саме колегія суддів дійшла висновку про неправомірність дій державного виконавця під час винесення постанови про виправлення помилки у обтяженні, та погодилася з доводами апеляційної скарги, що державний виконавець не може вносити зміни до державного реєстру прав на нерухоме майно щодо скасування обтяжень на підставі постанови про виправлення помилки (а. с. 14).
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишено без змін (а. с. 116 - 129), колегія суддів погодилася з висновками судів про те, що накладення обтяження на майно, яке не належить боржнику, не є граматичною чи арифметичною помилкою, а тому начальник відділу державної виконавчої служби помилково виніс постанову про внесення виправлень у обтяження, знявши арешт з майна боржника з підстави, не передбаченої ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»; ОСОБА_3 з позовом про зняття з належного їй майна арешту до суду не зверталася, а тому вчинення таких дій з ініціативи начальника відділу державної виконавчої служби є протиправним.
Крім того, рішенням Бородянського районного суду Київської області у справі № 360/2626/18 від 25 червня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А., третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконною нотаріальної дії в позові відмовлено (а. с. 75 - 77).
Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задоволено, рішення Бородянського районного суду Київської області у справі № 360/2626/18 від 25 червня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування, в решті рішення залишено без змін (а. с. 78 - 83).
На а. с. 132 - 153 знаходяться копії матеріалів виконавчого провадження, із яких вбачається, що в жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби з заявою по виконавчому провадженню про відсутність в повному обсязі обов'язку ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 (а. с. 149).
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області у справі № 360/2626/18 від 08 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, повністю задоволено, визнано виконавчий лист № 360/2428/16-ц/215/17, виданий Бородянським районним судом Київської області 07 липня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 4033633,85 грн. таким, що не підлягає виконанню (а. с. 150 - 151). З змістом даної ухвали 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 , боржником ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_4 має спратити ОСОБА_1 кошти в сумі, еквівалентній 62500 доларів США, а він має звернутися до Бородянського районного суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із добровільним виконанням боржником або іншою особою рішення суду, згідно акту від 07 листопада 2019 року сторони виконали свої зобов'язання.
Постановою старшого державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби від 28 листопада 2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 360/2428/16-ц/215/17, виданого Бородянським районним судом Київської області 07 липня 2017 року, закінчено на підставі ухвали Бородянського районного суду від 08 листопада 2019 року (а. с. 152 - 153).
На а. с. 17 - 58 знаходиться звіт про незалежну оцінку вартості домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , складений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Роял Сіті Плюс» 08 липня 2020 року, згідно якого вартість об'єкта оцінки становить 8 175 960 грн., а Ѕ його частини - 4 087 980 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Апеляційний суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок неправомірних дій посадової особи Бородянського районного відділу державної виконавчої служби, якою протиправно знято арешт з нерухомого майна, накладеного при здійсненні виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 55013690, і оскільки зазначене нерухоме майно було в цей же день відчужене, він був позбавлений можливості задовольнити свої вимоги як стягувач у виконавчому провадженні ВП № 55013690 за рахунок частки в цьому майні, яка належала боржнику.
Протиправність дій державного виконавця, на які посилається позивач, встановлена постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 360/2428/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року.
Проте, сам по собі факт невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність майнової шкоди, та причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, саме в порядку виконавчого провадження, а отримані іншим чином, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки отримання позивачем коштів в сумі, еквівалентній 62500 доларів США, передбачено умовами угоди від 01 жовтня 2019 року № 01/10-2019, укладеної ОСОБА_1 з дочкою боржника ОСОБА_4 , виконання цієї угоди її сторонами встановлено ухвалою суду від 08 листопада 2019 року (а. с. 151).
Отже, наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 серпня 2020 року у справі №№ 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19), від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі№ 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).
Невиконання рішення суду в залишку коштів, які не були відшкодовані позивачу на підставі угоди від 01 жовтня 2019 року № 01/10-2019,також не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки виконавче провадження в даній справі закінчено не у зв'язку з неможливістю його виконання, а на підставі ухвали суду від 08 листопада 2019 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за заявою самого стягувача ОСОБА_1 , який вважав обов'язок боржника по виконанню рішення припиненим, тобто позивач добровільно відмовився від примусового виконання рішення в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», і майнову відповідальність за такі дії не може бути покладено на державу.
Доводи апеляційної скарги, що за наявності іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення, виконання рішення тривало б надмірно довго (1066 років), є нічим не підтвердженими припущеннями, які відхиляються апеляційним судом, враховуючи, що в ході виконавчого провадження у боржника могло з'явитися інше майно або доходи, однак від виконання рішення в порядку виконавчого провадження стягувач добровільно відмовився.
Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягала стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, і докази неможливості виконання судового рішення позивачем не надані, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Крім того, під час апеляційного розгляду справи позивач підтвердив, що він звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів дарування будинковолодіння АДРЕСА_1 , за якими майно вибуло із власності боржника ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 , його позов було задоволено і та договори дарування було визнано недійсними, відтак рішення суду про стягнення на його користь коштів та можливість стягнення коштів втрачена не була.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про наявність всіх елементів цивільного правопорушення в даній справі спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, та відхиляються апеляційним судом.
У зв'язку з наведеним суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов правомірного висновку, що позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди не підлягав задоволенню.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс16, в якій наведено висновки щодо складу відповідачів у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, посадовою або службовою особою, як не підтверджують, так і не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено не з підстав неналежного складу відповідачів, а в зв'язку із його недоведеністю та необґрунтованістю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині неправильного оформлення відзиву на позовну заяву і відсутності доказів направлення його копії позивачу, апеляційний суд враховує, що в рішенні суду першої інстанції відсутні посилання на зміст вказаного відзиву, а отже невідповідність зазначеного відзиву вимогам, встановленим ст. 178 ЦПК України, не впливає на законність і обґрунтованість судового рішення, яке оскаржується.
Спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, доводи апеляційної скарги, щодо невідомих джерел отримання судом оригіналу матеріалів виконавчого провадження, оскільки листом від 04 листопада 2020 року судом витребувано зазначені матеріали виконавчого провадження для огляду (а. с. 96).
При цьому, оскільки судом першої інстанції не встановлювалися в рішенні обставини подання боржником декларації про майновий стан, яка, згідно доводів позивача в апеляційній скарзі, знаходиться в оригіналі матеріалів виконавчого провадження, а позивачем не наведено доводів, яким чином вказана декларація відноситься до предмету позову, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи копії цієї декларації та неповноту встановлення судом обставин, що мають значення для справи.
Зазначені дії суду відповідають ч. 2 ст. 214 ЦПК України, відповідно до якої головуючий у судовому засіданні спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
Апеляційний суд не може погодитися із доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не прийнято до уваги рішення Бородянського районного суду Київської області і постанову Київського апеляційного суду у справі № 360/2626/18, а саме встановлені цими судовими рішеннями обставини про втрату можливості виконання рішення суду від 19 квітня 2017 року про стягнення на його користь грошових коштів. Так, як вбачається із змісту судових рішень, копії яких наявні в матеріалах справи, вказані ОСОБА_1 обставини в дійсності судами не встановлювались, а встановлено лише факт відчуження будинку АДРЕСА_1 (а. с. 75 - 83).
При цьому в задоволенні позову ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанції відмовлено, і станом на сьогоднішній день зазначені судові рішення не скасовані.
Апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, оскільки ним не зазначено, які докази він просив прийняти і в прийнятті яких судом першої інстанції йому було б необґрунтовано відмовлено, і таких обставин не вбачається також із протоколів судових засідань.
При цьому апеляційний суд враховує, що в самій апеляційній скарзі, в якій досліджувався перебіг судового розгляду в суді першої інстанції, позивачем зазначено, що 04 грудня 2020 року судом було досліджено всі докази, які були додані ним до позовної заяви, а також долучені до матеріалів справи 04 листопада 2020 року, а також матеріали виконавчого провадження (а. с. 172).
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів, перекручуванні фактичних обставин та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.