Апеляційне провадження № 22-ц/824/4180/2021
Справа 365/353/19
Іменем України
21 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Селянського фермерського господарства «Чайка-6» на ухвалу Яготинського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Литвин Л.І. в м. Яготин 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, слідчого СВ Згурівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області ОСОБА_3, заступника начальника Згурівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області ОСОБА_2, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, третя особа прокуратура Київської області про відшкодування моральної (немайнової шкоди), завданої вчиненням кримінального правопорушення та бездіяльністю посадових та службових осіб органу, що здійснює досудове розслідування,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати незаконною бездіяльність слідчого ОСОБА_3 слідчого відділення Згурівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області та заступника начальника Згурівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області - керівника патрульної поліції ОСОБА_2 , які є посадовими та службовими особами Головного управління Національної поліції у Київській області при нездійсненні ними покладених на них чинним законодавством України обов'язків, зокрема щодо повного об'єктивного і неупередженого досудового розслідування та збереження матеріалів кримінального провадження № 12016110170000127 від 08 квітня 2016 року та речових доказів; стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Головним управлінням Державної казначейської служби України в Київській області суми коштів у розмірі 200000 грн. з рахунку Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконної бездіяльності та недбальства відповідачів, а також інших посадових та службових осіб Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області.
Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року провадження в справі закрито.
Позивач ОСОБА_1 та особа, яка не брала участі в справі Селянське фермерське господарство «Чайка-6», не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що судом зроблено протиправний висновок про те, що нібито саме СФГ «Чайка-6» - юридична особа є потерпілим у кримінальному провадженні, а не ОСОБА_1 як фізична особа, що насправді не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки документи, винесені представником органу досудового розслідування, чітко свідчать про те, що ОСОБА_1 є потерпілим, а тому він як фізична особа і звернувся до суду з даним позовом.
Вказували, що до компетенції судді в межах розгляду даної цивільної справи не відноситься вирішення питання визнання чи невизнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальній справі, оскільки це є втручання в реалізацію органами влади дискреційних повноважень і прерогатива слідчого. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань вказує виключно на те, що юридична особа СФГ «Чайка-6» було заявником у кримінальному провадженні, але ніяким чином не є доказом того, що дана юридична особа визнана потерпілим в порядку, передбаченому КПК України.
Не погоджувався з висновками суду про об'єднання позовних вимог в одному позові, які нібито підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, посилаючись на те, що КПК України передбачає оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, а не визнання незаконною бездіяльності посадової особи, при цьому оскарження бездіяльності слідчого, прокурора відповідно до ст. 303-306 КПК України передбачає зобов'язання його (їх) вчинити певну дію, на відміну від визнання незаконною бездіяльності, яка є виключно позовною вимогою цивільного процесу п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а позовна вимога про визнання незаконною посадової особи державного органу ніяк не зобов'язує посадову особу правоохоронного органу вчинити будь-які дії в рамках розслідування кримінального провадження.
Зазначив, що судом першої інстанції протиправно встановлено, що нібито ОСОБА_1 не було завдано шкоди як фізичній особі від вчинення кримінального правопорушення, однак це є припущенням, оскільки цей факт не був досліджений судом в межах розгляду цивільної справи.
Від відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, погоджувався з висновками суду щодо наявності підстав для закриття провадження.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись з даним позовом в липні 2019 року, ОСОБА_1 посилався на те, що 07 квітня 2016 року ним виявлено факт передискування земельної ділянки з кадастровим номером 3221955100:08:009:0015, що розташована на території Згурівської селищної ради Київської області, та яка фактично на підставі зареєстрованого договору оренди земельної ділянки знаходиться в оренді СФГ «Чайка-6», підприємства, яке належить йому на праві приватної власності, і обробіток зазначеної земельної ділянки, як і інших, орендованих підприємством, здійснював він особисто, таким чином, відносно нього як особи, так і відносно СФГ «Чайка-6» вчинено злочин, передбачений ст. 356 КК України (самоправство), чим, з урахуванням сплаченої орендної плати за землю та витрачених на підготовку ґрунту коштів завдано значних матеріальних збитків, а йому особисто завдано моральної шкоди.
Після подачі ним заяви до Згурівського відділу поліції зазначену заяву було зареєстровано за № 538 від 08 квітня 2016 року та визнано його у даному кримінальному провадженні № 12016110170000127 потерпілим і видано пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Разом із тим, слідчим ОСОБА_3 свідомо затягувалось досудове розслідування, не вчинялось процесуальних дій, і постановою від 10 серпня 2017 року закрито кримінальне провадження, яка позивачем була оскаржена і скасована.
Після направлення в жовтні 2017 року Згурівським районним судом Київської області матеріалів кримінального провадження вони безслідно зникли, а йому надавалася відповідь органами досудового розслідування та прокуратури, що матеріали кримінального провадження № 12016110170000127 до слідчого відділення не передавалися.
Станом на день подачі даного позову з органів прокуратури та поліції надходить інформація про неможливість встановлення місця перебування матеріалів кримінального провадження, що підтверджує їх незаконну втрату через службове недбальство або умисне знищення.
Закриваючи провадження в справі ухвалою від 07 грудня 2020 року в частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, враховуючи наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено юрисдикцію загальних судів, зокрема у ній зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК).
Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у Главі 26 КПК України.
Так, відповідно до ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Звернення до суду з цим позовом обумовлене неналежним, на думку позивача, виконанням посадовими особами Згурівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області покладених на ним чинним законодавством обов'язків, зокрема щодо повного об'єктивного і неупередженого досудового розслідування.
У межах спірних правовідносин (щодо визнання бездіяльності відповідачів незаконною) позивач і відповідачі діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі повинен розглядатися за правилами КПК України.
Враховуючи те, що у цій справі спір стосується правомірності дій посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання бездіяльності відповідачів незаконною повинні бути розглянуті лише в межах кримінального, а не цивільного судочинства.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 813/1596/18 (провадження № 11-1478апп18), від 21 листопада 2018 року в справі № 757/59807/17-ц (провадження № 14-357цс18), Верховний Суд в постанові від 04 листопада 2020 року в справі № 761/20966/17 (провадження № 61-17262св19), в постанові від 07 квітня 2021 року в справі № 243/11715/18 (провадження № 61-6946св19).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання Держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи не применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany») від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98, § 44).
Враховуючи, що знищення або втрата матеріалів кримінального провадження самі по собі є злочинами, відповідальність за скоєння яких передбачена КК України, у випадку встановлення цих обставин в передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до держави про відшкодування шкоди з цих підстав.
Доводи апеляційної скарги, що визнання незаконною бездіяльності посадових і службових осіб органів державної влади, в даному випадку - посадових осіб органів досудового слідства, є передумовою для подальшої компенсації шкоди, завданої такою незаконною бездіяльністю, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині та відхиляються апеляційним судом.
Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції про закриття провадження в справі в частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди з підстав належності спору до господарської юрисдикції, враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
У позові ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з державного бюджету України на свою користь 200000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб органів досудового слідства.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Тому із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 саме як фізична особа, а не як представник, керівник та засновник СФГ «Чайка-6», звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав, зазначивши, що завдана йому бездіяльністю відповідачів моральна шкода полягає в емоційних, моральних, душевних стражданнях, хвилюваннях, переживаннях, а за їх наслідками і розладів здоров'я; були порушені його нормальні життєві зв'язки, відновлення яких потребує значного часу й зусиль, він був позбавлений можливості реалізувати свої уподобання та бажання як звичайна людина, яка вела енергійний спосіб життя.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
ЦПК України не передбачає обмежень щодо розгляду спору між фізичною і юридичною особами про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.
У ГПК України визначено право виключно юридичної особи звертатися до суду з подібними вимогами, та лише в спорах про захист ділової репутації (пункт 14 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Разом з тим визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу (стаття 13 ЦПК України). Установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи (статті 89, 263, 264 ЦПК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18 (провадження № 14-483цс18), від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18 (провадження № 14-485цс18), від 13 березня 2019 року у справі № № 607/7618/18 (провадження № 14-590цс18).
З огляду на наведені положення норм ЦПК України та ГПК України спір, що виник між сторонами, де позивачем є фізична особа, а відповідачами - державні органи, їх посадові особи, за суб'єктним складом є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди фізичній особі - засновнику чи власнику підприємства не віднесені законом до юрисдикції господарського суду.
Суд першої інстанції безпідставно вважав, що правом на звернення з даним позовом має не ОСОБА_1 як фізична особа, а юридична особа СФГ «Чайка-6», оскільки, закриваючи провадження в справі, одночасно вдався до встановлення обставин, що мають значення для справи, а отже до фактичного розгляду спору по суті.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 саме як фізична особа, а не як представник, керівник та засновник СФГ «Чайка-6», звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав, зазначивши, що завдана йому бездіяльністю відповідачів моральна шкода полягає в емоційних, моральних, душевних стражданнях, хвилюваннях, переживаннях, а за їх наслідками і розладів здоров'я; були порушені його нормальні життєві зв'язки, відновлення яких потребує значного часу й зусиль, він був позбавлений можливості реалізувати свої уподобання та бажання як звичайна людина, яка вела енергійний спосіб життя.
Посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на те, що він є засновником і керівником СФГ «Чайка-6», мають значення при вирішенні справи по суті заявлених позовних вимог, але не впливають на визначення юрисдикції цього спору, в якому сам позивач вказує себе не представником юридичної особи, а фізичною особою, за захистом немайнових прав якої він звернувся до суду, а тому спір за своїм суб'єктним складом та з урахуванням предмета належить до цивільної юрисдикції.
За таких обставин суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, безпідставно вказав, що за суб'єктним складом даний спір підпадає під дію ГПК України і належить до компетенції господарських судів.
Таким чином, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин апеляційний суд приходить до висновку, що спір в частині відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про його належність до юрисдикції господарських судів України.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року про закриття провадження в справі в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не можна вважати законною та обґрунтованою.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду про закриття провадження в справі в частині вимог про відшкодування моральної шкоди - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
В частині закриття провадження в справі за вимогами про визнання незаконною бездіяльності посадових осіб органів досудового слідства ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Селянського фермерського господарства «Чайка-6» задовольнити частково.
Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року про закриття провадження в справі в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати і направити в цій частині справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В частині закриття провадження в справі за позовом про визнання незаконною бездіяльності посадових осіб органів досудового слідства ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.