справа № 755/7730/16-ц головуючий у суді І інстанції Зінченко О.М.
провадження № 22-ц/824/5872/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
19 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським Олександром Володимировичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів,-
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту та стягнення коштів. Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року та 22 листопада 2010 року були укладені попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094 грн., що було еквівалентно 260 000 доларів США, та 555 639 грн., що було еквівалентно 70 000 доларів США. Також ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117 грн., що було еквівалентно
70 000 доларів США. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови від прийняття спадщини, або якщо вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та за життя зобов'язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами не виконав. Позивач у визначений законом строк подав нотаріусу заяви-претензії із проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І.О. повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги. ОСОБА_4 за життя належали та увійшли до складу спадщини: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га, 0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області, земельні ділянки площами 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, автомобіль Аudi А4, квартира АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 по АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , яка на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, а отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
З урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_1 просив суд: здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 400 000 доларів США, що еквівалентно 10 876 000 грн., за рахунок спадкового майна.
Справа розглядалась судами неодноразово. Так, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року залишено без змін.Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про тлумачення заповіту залишено без змін, а в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Зінченко О. М., від 13 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , через представника Навродського О. В. , подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, яким стягнути з ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 430 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 876 000,00 грн. за рахунок спадкового майна.Свої вимоги обґрунтував тим, що в оскаржуваному рішенні містяться протиріччя між нормами права та наявними доказами по справі щодо кола спадкоємців, належного спадкового майна заповідача, вартості спадкового майна та інших вимог. Судове рішення є незрозумілим, оскільки належним чином не мотивовано позицію суду. Судом першої інстанції не виконано вимоги Верховного Суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Навродського О. В. задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 10 891 880 грн. за рахунок спадкового майна, судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 6 890 грн., за подачу апеляційної скарги - 10 470 грн., витрати за проведення незалежної оцінки майна - 38 380 грн. та витрати на правову допомогу - 90 712 грн.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасовано з підстав неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено тих обставин, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , а тому має відповідати за борговими зобов'язаннями спадкодавця.
Оцінюючи вказані висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Так, судом встановлено, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися
до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (с. Трипілля), площею 0, 5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За вказаним договором ОСОБА_1 з метою забезпечення його виконання сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн., що еквівалентно 260 000 доларів США.
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22 листопада 2010 року був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94, 4 кв. м. До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн., що еквівалентно 70 000 доларів США.
Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.
Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн., що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2, 5 % на місяць.
Суд також встановив, що 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови неї від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., зареєстрований у реєстрі за № 3347.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер.
ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, завірені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215, № 1273, в яких просить повідомити нотаріуса спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути борг.
Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Берестової І. О. станом на 05 січня 2012 року спадкоємцям ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
31 липня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Відповідно до листа комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце № НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року №8/50, та квартира АДРЕСА_3 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.
Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року ОСОБА_4 є власником: квартири АДРЕСА_5 та машино-місця № НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_6 ; земельної ділянки площею 0,084 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області.
Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.
Відповідно до листа головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 , однак 26 вересня 2013 року перереєстрований на нового власника.
Оцінюючи доводи викладені в апеляційній скарзі, беручи до уваги мотиви, зазначені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у даній справі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до частини першої статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Частиною другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 заповів належні йому квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_3 , а у випадку її смерті чи інших обставин, що унеможливлюють прийняття спадщини, заповів це майно ОСОБА_2 ..
ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, зокрема квартиру АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 та задовольнила вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості всього цього майна.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року задоволено позов ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О., ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі № 755/9148/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 за рахунок майна, яке залишено у спадок спадкоємцю за заповітом, а тому за відсутності іншого спадкового майна ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов'язаннями перед іншими кредиторами.
Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_8 до Обслуговуючого кооперативу «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради і свідоцтва про право власності, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.
Як вбачається з пояснень ОСОБА_3 , вона спадщину за законом не приймала і такі обставини судом не встановлені, а сторонами не доведені.
З даних підстав ОСОБА_1 відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_3 , тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , оскільки саме вона на час прийняття спадщини, на думку позивача, була неповнолітньою спадкоємицею за законом.
Враховуючи всі встановлені обставини справи колегія суддів бере до уваги наступне.
У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджено наявність у спадкодавця іншого майна, яке не охоплене заповітом, а саме: земельна ділянка, площею 0,2582 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968417, зареєстрований за № 010995001773 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0052 , цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,0372 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968416, зареєстрований за № 010995001774 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0051, цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,5666 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663998, зареєстрований за № 010991601395 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0050, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,2954 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663997, зареєстрований за №010991601396 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0049, цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0,1245 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968319, зареєстрований за № 010995001055 від 17.09.2009 р. 3223188000:01:005:0037, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,8620 га,яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЖ № 686165, зареєстрований за № 010991600138 від 26.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0048, цільове призначення 1.2, Земельна ділянка, площею 0,3014 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634005, зареєстрований за № 322310011000395 від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0060, цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,2214 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634006, зареєстрований за № 322310011000396 від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0061 цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,1922 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЛ № 426140, зареєстрований за № 011098600983 від 18.10.2010 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0059, цільове призначення 01.03; Земельна ділянка, площею 0,5228 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0057, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0.0106 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0053, цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0.0995 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0069, цільове призначення 1.13; Парко місце № НОМЕР_2 , розташовані за адресою, АДРЕСА_4 .
Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця. Згідно частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, яка відноситься до п'ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено, що вбачається із спадкової справи.
Крім того, підстави, передбачені частинами другою - четвертою статті 1273 ЦК України, за наявності яких, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, є такою, що не прийняла спадщину апеляційним судом не встановлено, а відповідачем на підтвердження таких доводів та заперечень, доказів не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4 в силу вимог закону.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини щодо позики та попередніх договорів купівлі-продажу і в матеріалах справи відсутні будь які докази, що підтверджують повернення позики та укладення спірних договорів купівлі-продажу, а отже, ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , і його права підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.
Проаналізувавши положення статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України колегія суддів дійшла висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).
Згідно статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, а отже зобов'язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.
Відповідно до частин першої - третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
При цьому, в силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов'язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов'язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статі 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що основні договори купівлі-продажу у порушення визначених умов попередніми договорами від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року станом на 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладалися.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Приписи статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц.
Враховуючи вказані вимоги закону та встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів вважає, що грошові кошти в розмірі 2 057 094,00 грн. що еквівалентна 260000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів та 555 639,00 грн., що еквівалентна 70000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів, які були сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року відповідно, в рахунок платежів за основним договором, є авансом та є такими, що увійшли до обсягу відповідальності спадкоємця перед кредитором, а отже, підлягають стягненню в судовому порядку.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
А відтак, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
За правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов?язання за договором позики від 23 липня 2011 року на суму 558 117,00 грн., що на дату укладення правочину еквівалентно 70 000,00 доларів США, не виконав, вказана сума згідно правил статті 1282 ЦК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в межах вартості спадкового майна.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи, що позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3 170 850 грн., що еквівалентно 400 000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, так як грошові зобов'язання ОСОБА_4 тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився і становить станом на день ухвалення судового рішення - 19 квітня 2021 року 27,9783 грн. за один долар США, сума боргу еквівалентна 400 000 доларів США, становить 11 191 320 грн., який підлягає стягненню з відповідача за рахунок і в межах спадкового майна.
Ухвалюючи рішення апеляційний суд, крім іншого звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково було скасовано постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року лише у зв'язку з порушення судом апеляційної інстанції, під час попереднього апеляційного розгляду, норм процесуального права, а саме проведення судового розгляду за відсутності даних про належне повідомлення відповідача.
Будь-яких інших порушень норм процесуального чи матеріального права судом касаційної інстанції встановлено не було.
А відтак, при апеляційному розгляді колегією суддів враховано вказівки суду касаційної інстанції, визначені у даній справі.
У відповідності до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм процесуального та матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, за наведених вище висновків.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, що вимагає розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, за необхідне перерозподілити судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що основні позовні вимоги задоволено, виходячи із принципу співмірності та пропорційності, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме: судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6 890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10 470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38 380 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 90 712 гривень, а всього - 146 072 гривні.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським Олександром Володимировичем задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 191 320 (одинадцять мільйонів сто дев'яносто одна тисяча триста двадцять) гривень за рахунок і в межах вартості спадкового майна.
Стягнути з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6 890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10 470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38 380 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 90 712 гривень, а всього - 146 072 (сто сорок шість тисяч сімдесят дві) гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура