справа № 369/10847/19 головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
провадження № 22-ц/824/5609/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
19 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-
У серпні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що на підставі рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 10 сесії 26 скликання № 6/2 від 20.12.2011 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності серія ЯМ №322569 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га за кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, що розташована в АДРЕСА_1 . Даний акт 13.02.2012 року зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №322240001000371. Однак, вважає, що рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 10 сесії 26 скликання № 6/2 від 20.12.2011 року сільської ради прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Всупереч чинним на час передачі земельної ділянки норм законодавства, Гореницька сільська рада передала у власність землі лісового фонду, що вказує про перевищення сільською радою її повноважень. Всупереч вимогам ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України відповідачем на підставі оскаржуваного рішення відведено у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення органом виконавчої влади з питань лісового господарства та без вилучення її, відповідно до порядку передбаченого нормами чинного законодавстава.
Позивач, також, просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, зазначає, що судом першої інстанції не встановлено порушень вимог законодавства під час відведення у приватну власність земель лісогосподарського призначення, та безпідставно застосовано позовну давність. Вказує, що будь-яких видимих, явних і очевидних робіт на спірній земельній ділянці лісогосподарського призначення не проводилось, тому позивачі не могли усвідомлювати, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення та зарахування її до земель запасу Гореницької сільської ради. Висновки суду апелянт вважає виключно припущеннями.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
12 березня 2021 року до суду надійшов відзив Гореницької сільської ради, поданий представником, Вакуленком О.М. , згідно якого представник просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що доводи апеляційної скарги безпідставні та не підлягають задоволенню. Вважає, що сплинув загальний строк позовної давності.
В судовому засіданні апелянт просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник Гореницької сільської ради, адвокат, Вакуленко О.М. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с. 237, 238, 244) до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 10 сесії 26 скликання № 6/2 від 20.12.2011 року ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га за кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, що розташована в АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 13.02.2012 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності серія ЯМ №322569. Даний акт 13.02.2012 року зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №322240001000371.
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 29.12.2018 року №612 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відноситься до 44 кварталу виділу 35, а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, відноситься до 68 кварталу виділу 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» №02-02/879 від 14.11.2018 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68, виділ 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме плану лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу).
Крім того, згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» №02-02/136 від 14.02.2019 спірна земельна ділянка відносилась і на даний час обліковується в землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва квартал 68 виділ 20 згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року, та за матеріалами лісовпорядкування 2003 року - квартал 44, виділ 25.
Листом №02-1448 від 03.10.2007 року ДП «Лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області.
Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 за даними матеріалів лісовпорядкування 2003 року та до 2014 року входила до кварталу 44 Приміського лісництва. При цьому, ДП «Лісове господарство» у своєму погодженні зазначає, що вилучення вказаної земельної ділянки, площею 0,84 га та зарахування її до земель запасу Гореницької сільської ради з послідуючим використанням для потреб не пов'язаних з веденням лісового господарства можливе за умови відшкодування збитків землекористувачу, що передбачено ст. 156, 157 Земельного кодексу України, постанови Кабінету міністрів України №284 від 19.04.1993 року та №21 від 14.01.2004 року та оформлення правовстановлюючих документів згідно чинного законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодних порушень щодо відведення спірної земельної ділянки не встановлено, окільки ДП «Лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки. При цьому, суд дійшов висновку, що так як перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області пред'явив позов в інтересах держави в серпні 2019 року, а ДП «Лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства могло довідатись про порушення їх права з часу видачі державного акту, в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском трирічного строку позовної давності.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття
257 ЦК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв'язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.
Вказаний висновок висловлений Верховним Судом 22 травня 2018 року по справі № 369/6892/15-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вважав, що жодних порушень при передачі у властність відповідачки спірної земельної ділянки не встановлено, оскільки ДП «Київське лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області в межах якої вподальшому було надано земельну ділянку відповідачкі, а відтак колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову саме за пропуском строку позовної давності безпідставними та незаконними.
Що стосується позовних вимог по суті, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. ст. 4, 5 Лісового кодексу України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (абз. 2 ст. 5 ЛК України).
Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 92 зазначеного кодексу встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Зокрема, статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України (ст. 45).
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства (ст. 47).
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст. 48).
Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування (ст. 54).
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що факт віднесення спірної земельної ділянки, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, до земель лісогосподарського призначення підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісових насаджень Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп» лісовпорядкування 2014 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.
Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 29.12.2018 №612 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 відносилась до кварталу 44 виділу 35, та відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року відноситься до кварталу 68 виділу 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/879 від 14.11.2018 спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68, виділ 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу.
Крім того, згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/136 від 14.02.2019 спірна земельна ділянка відносилась і на даний час обліковується в землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва квартал 68 виділа 20 згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року, по матеріалах лісовпорядкування 2003 року квартал 44 виділ 25.
ДП «Київське лісове господарство», як постійний користувач спірної земельної ділянки згідно листа № 02-02/136 від 14.02.2019 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 не надавало.
Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно листа № 04-48/334 від 18.02.2019 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 не надавало.
Враховуючи наведене, колегією суддів встановлено, що надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 149 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення „ водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.
Також, як передбачено ст. 156 Земельного кодексу України внаслідок вилучення лісових земель власникам та землекористувачам відшкодовуються заподіяні збитки.
Отже, рішення про вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення має право приймати орган державної влади в силу положень ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України в межах ст.ст 122, 149 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
В силу положень статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) црипинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та , організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
В свою чергу відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачівна підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України України).
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що встановлені обставини переконливо свідчать про те, що Гореницька сільська рада всупереч вищезазначених вимог законодавства передала у приватну власність землі лісового фонду, за відсутності згоди землекористувача, що вказує про перевищення сільрадою передбачених законом повноважень.
Такі висновки апеляційного суду крім іншого підтверджуються матеріалами справи, а саме відсутністю в матеріалах справи згоди землекористувача на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на час передачі у власність відповідачкі земельної ділянки та відсутністю відповідних рішень уповноваженого органу про проведення такого вилучення та зміну цільового призначення.
При цьому, колегія суддів критично розцінює посилання відповідачів на лист №02-1448 від 03.10.2007 року, яким ДП «Лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, оскільки жодного належного та допустимого доказу про реалізацію цього погодження і прийняття відповідного рішення, як того вимагає закон, про вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області суду, також надано не було.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відведення рішенням Гореницької сільської ради від 20.12.2011 у приватну власність земельної ділянки для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, а саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відбулося саме за рахунок земель лісогосподарського призначення, що суперечить вимогам ст.ст. 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 16 Лісового кодексу України.
Крім цього, апеляційним судом встановлено, що рішенням Гореницької сільської ради від 20.12.2011 про передачу у власність спірної земельної ділянки порушено порядок зміни цільового призначення земель.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Із листа № 04-48/334 від 18.02.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства вбачається, що на момент прийняття оспорюваного рішення згода на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 не надавалась.
Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до г.-п. а, б ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Така правова позиція щодо протиправності рішень органу місцевого самоврядування щодо відведення у приватну власність земельних ділянок без попереднього прийняття рішення щодо зміни їх цільового призначення викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 761/1554/13-ц.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, які свідчать про незаконність рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірної земельної ділянки відповідачу, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора в повному обсязі.
Що ж стосується заяв відповідачів щодо необхідності застосування строку позовної давності, то в цій частині колегія суддів виходить з наступного.
У заявах про застосування строку позовної давності відповідачі зазначають, що позивачам було і могло бути відомо про порушення їх прав з часу надання згоди на вилучення земельної ділянки, у тому числі спірної, тобто з 2007 року.
Однак, колегія суддів з такими твердженнями не погоджується, оскільки, як вже зазначалося вище жодних наслідків з реалізації цієї згоди на вилучення, тобто рішення відповідного органу щодо вилучення земельної ділянки не приймалося, а отже, твердження про порушення прав позивачів саме з цього часу є безпідставним на необгрутнованим. Крім того, нормами матеріального права не визначено повноважень ДП « Київське лісове господарство» та Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства самостійно перевіряти рішення органу місцевого самоврядування та відповідно видачу державних актів на земельні ділянки у власність громадян, оскільки вони не є тими органами, до повноважень яких відносяться такі дії.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі дізналися про порушення свого права у 2018 році, що підтверджується листом ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/879 від 14.11.2018, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68, виділ 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин щодо обізнаності позивачів про таке накладення раніше, тобто поза межами трирічного строку позовної давності до дня звернення до суду з позовом 20.08.2019 року матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, враховуючи, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, іпід час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення є безпідставним та незаконним, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, апеляційну скаргу задоволено, а відтак з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню сплачений судовий збір 14 407,50 грн. (по 7 203, 75 грн. із кожного з відповідачів).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення 10 сесії 26 скликання Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №6/2 від 20.12.2011 року, про передачу у власність земельної ділянки громадянину України ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , Гореницької сільської ради.
Визнати недійсним державний акт на право власності серія ЯМ № 6/2 від 13.02.2012 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695.
Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Стягнути з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 7 203 (сім тисяч двісті три гривні) 75 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 7 203 (сім тисяч двісті три гривні) 75 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура