Справа №757/18053/18-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/5857/2021
14 квітня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Сліпченка О.І., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» про поновлення на роботі,
11 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», в якому просить поновити його на посаді провідного юрисконсульта юридичної служби Державного підприємства «Регіональні електричні мережі».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» про поновлення на роботі залишено без розгляду.
На обґрунтування постановленої ухвали місцевим судом зазначено, зокрема, наступне.
Судом встановлено, що в судові засідання по розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ДП «Регіональні електричні мережі» про поновлення на роботі позивач систематично не з'являвся та конверти про виклик позивача в судові засідання повертались на адресу суду з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».
При цьому, позивач подав на адресу суду заяву про виклик свідків, клопотання про витребування доказів та письмові пояснення по справі, в яких просив розглядати справу за його відсутності.
Протокольною ухвалою суду від 23.10.2019 року явку позивача в судове засідання, призначене на 30.01.2020 року, визнано обов'язковою.
В судове засідання, призначене на 30.01.2020 року, позивач не з'явився, про день, час, місце розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку, на адресу суду повернувся конверт з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Частиною 4 статті 130 ЦПК України визначено, що у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 127 ЦПК України, часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Так, до повноваження суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
На підставі вищезазначених положень, а також враховуючи наявність в матеріалах справи письмових заяв та клопотань позивача, суд дійшов висновку, що позивач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Правовими підставами для ухвалення зазначеного судового рішення місцевий суд зазначив, зокрема, ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44, ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Наведені норми закону, на переконання суду першої інстанції, передбачають, що суд може розглядати справу за відсутності позивача або його представника тільки за умови, якщо від нього надійшла відповідна заява та подання цієї заяви не перешкоджає розгляду справи по суті за відсутності позивача чи його представника.
Відтак, враховуючи строк розгляду справи та систематичну неявку позивача в судові засідання без поважних причин, а його нез'явлення в судове засідання перешкоджає вирішенню спору, оскільки окремі обставини поновлення на роботі підлягають з'ясуванню у судовому засіданні; зважаючи, що судом визнано явку позивача в судове засідання обов'язковою, проте позивач в судове засідання не з'явився, суд дійшов висновку, що позов слід залишити без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить скасувати судове рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах її доводів та вимог, вважає за необхідне задовольнити апеляційні вимоги, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено апеляційним судом, що підтверджується і матеріалами справи, 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», в якому просить поновити його на посаді провідного юрисконсульта юридичної служби Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (а.с. 2-3, 11).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року відкрито провадження у справі, яка призначалась до слухання, зокрема, на 15 годину 30 хвилин 02 липня, 09 годин 30 хвилин 02 серпня, 11 годин 30 хвилин 16 листопада 2018 року, 12 годин 05 лютого, 16 годин 21 березня, 11 годин 24 червня, 15 годин 30 хвилин 23 жовтня 2019 року, 15 годин 30 хвилин 30 січня 2020 року ( а.с. 33-34, 58, 67-69, 87, 92, 95, 98, 106, 107, 108-109, 110 ).
При цьому, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» про поновлення на роботі залишено без розгляду ( а.с. 118-121 ).
Зазначене судове рішення, на переконання апеляційного суду, ухвалено без дотримання норм процесуального права, а відтак - підлягає скасуванню відповідно до положень ст. 379 ЦПК України, як таке, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, враховуючи наступне.
Так, відповідно до положень ч. 5 ст. 223, п, 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, зокрема, належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, місцевий суд не зазначив у судовому рішенні які ж неявки позивача до суду відносяться до повторних.
Окрім цього, частина судових засідань не відбулась не з вини позивача, що місцевим судом не враховано.
Не звернув суд першої інстанції уваги і на ту обставину, що справа розглядається з 2018 року і, на переконання апеляційного суду, нез'явлення до суду позивача 30 січня 2020 року не перешкоджало розгляду справи за його відсутності при наявності всіх необхідних доказів по справі.
При цьому, висновок місцевого суду, про те, що суд може розглядати справу за відсутності позивача або його представника тільки за умови, якщо від нього надійшла відповідна заява та подання цієї заяви не перешкоджає розгляду справи по суті за відсутності позивача чи його представника, з точки зору суду другої інстанції є помилковим.
А тому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне задовольнити заявлені апеляційні вимоги, в т.ч. і з огляду на необхідність дотримання положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої позивач має право, зокрема, на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Таким чином,доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, що свідчать про обґрунтованість заявлених апеляційних вимог.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 263, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» про поновлення на роботі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
О.І. Сліпченко