про повернення апеляційної скарги
Справа №757/4771/19-ц Головуючий у суді 1 інстанції: Ільєва Т.Г.
Провадження №22-ц/824/5853/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
09 квітня 2021 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Гаращенко Д.Р., перевіривши відповідність вимогам ст. ст. 352-356 ЦПК України апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду про стягнення судового збору,-
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду про стягнення судового збору визнано неподаною та повернуто заявнику.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, у липні 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року, клопотання про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення, апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року залишено без руху,надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали шляхом надання суду апеляційної інстанції оригіналу квитанції про сплату судового збору в розмірі 420 грн 40 коп.
На виконання вимог ухвали суду на адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, в якій апелянт просить звільнити його від сплати судового збору у зв'язку із тяжким матеріальним станом та на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір». До заяви ОСОБА_1 додав копію ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року та копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків №2205 від 25.08.2020 за період з 1 по 2 квартали 2020 року.
У ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
За приписами статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК Україниєдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо), і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Вищезазначена норма закріплює дискреційне право, а не обов'язок суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуального рівноправ'я сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин щодо того, що скрутне майнове становище особи не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі. З метою недопущення зловживання процесуальними правами суд має враховувати: предмет спору, наявність у особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, рахунків в банківських та інших фінансових установах та можливість розпорядження ними, вік особи та її працездатність, склад сім'ї та наявність утриманців тощо.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Подані апелянтом відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків №2205 від 25.08.2020 не може бути доказом на підтвердження його майнового стану, оскільки підтверджує відсутність доходів ОСОБА_1 лише з 1 по 2 квартали 2020 року.
Інших доказів на підтвердження свого майнового стану апелянт не надав.
Посилання ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, як на підставу звільнення від сплати судового збору є безпідставними, оскільки звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших стадіях чи в інших судових провадженнях.
За таких обставин клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як неодноразово наголошував в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Станом на 09 квітня 2021 року ухвала Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апелянтом не виконана, що перешкоджає суду апеляційної інстанції вирішити питання про відкриття апеляційного провадження, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає визнанню неподаною та поверненню.
Повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню особи з такою скаргою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись ст.ст. 185, 356, 357 ЦПК України, суд,-
Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишити без задоволення.
Апеляційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду про стягнення судового збору вважати неподаною та повернути особі, яка її подала.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя: Д.Р. Гаращенко