ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.04.2021Справа № 910/21025/20
За позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
доПриватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні
позивача1. ОСОБА_1
відповідача2. ОСОБА_2
простягнення 100 000,00 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
позивача:Негрич С.Ю.;
відповідача:не з'явився;
третьої особи 1:не з'явився
третьої особи 2:не з'явився.
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (надалі - ПАТ «НАСК «Оранта») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (надалі - ПрАТ «СГ «ТАС») про стягнення 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу №УБ/1323755 від 23.01.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - «ДТП») виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, було застрахована ПрАТ «СГ «ТАС» згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/7400521, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування йому збитків у розмірі 100 000,00 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 01.02.2021.
01.02.2021 через канцелярію суду від представника ПрАТ «СГ «ТАС» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19 встановлено відсутність вини водія автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Підготовче судове засідання 01.02.2021 було відкладено на 22.02.2021.
В судовому засіданні 22.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. на лікарняному судове засідання 15.03.2021 не відбулося та ухвалою Господарського суду міста Києва призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14.04.2021.
Присутня в судовому засіданні представник позивача надала пояснення по суті спору, позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105474505827.
Представник третьої особи 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105474505835.
Представник третьої особи 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином виходячи з наступного.
Ухвали суду у даній справі направлялись на адресу ОСОБА_2 , яка була встановлена Голосіївським районним судом м. Києва під час розгляду справи №752/10346/19, проте повертались до суду із зазначенням причин повернення: «адреса відсутні за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання», у зв'язку з чим такі ухвали вважаються врученими на підставі пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 14.04.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
23.01.2019 між ПАТ «НАСК «Оранта» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу №УБ/1323755 (надалі - «Договір»), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме: автомобілем Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
11.05.2019 о 23:13 год. в м. Києві на проспекті Глушкова 31-А відбулась ДТП за участю автомобіля Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
На підставі страхових актів №СТО-19-7291/1 та №СТО-19-7291/2 від 22.05.2019, позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування у розмірі 356 329,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням №27858 від 23.05.2019.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
За твердженням позивача, особа, яка керувала автомобілем Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є винною у спірній ДТП, на підтвердження чого позивачем надано висновок судового експерта №59/19 від 16.05.2019, а цивільно-правова відповідальність власника вказаного автомобіля за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/7400521.
Зокрема, позивач посилається на те, що у висновку судового експерта №59/19 від 16.05.2019 зазначено: «В даній дорожній обстановці з технічної точки зору в причинному зав'язку з виникненням зіткнення знаходяться (перебувають) дії водія ОСОБА_2 , які не відповідали вимогам дорожньої розмітки 1.1 та вимогам п.п. 10.1, 10.4, 10.7 Правил дорожнього руху».
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до Правил Дорожнього руху України дорожня розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.
Пунктом 10.1 Правил Дорожнього руху України передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Згідно з п. 10.4 Правил Дорожнього руху України Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою. Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам. Водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот. За наявності трамвайної колії посередині проїзної частини водій нерейкового транспортного засобу, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу трамваю.
Із змісту висновку судового експерта №59/19 від 16.05.2019 вбачається, що роблячи висновок про не відповідність дій водія ОСОБА_2 вимогами, зокрема, п. 10.7 Правил дорожнього руху України досліджувався підпункт «ґ» вказаного пункту, відповідно до якого розворот забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадку дозволеного розвороту на перехресті.
Суд відзначає, що висновок судового експерта №59/19 від 16.05.2019 спростовується встановленими під час розгляду Голосіївським районним судом м. Києва у справі №752/10346/19 обставинами.
Так, у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19 встановлено, що пояснення ОСОБА_1 не відповідають схемі місця ДТП, на якій відсутня будь-яка дорожня розмітка, у т.ч. суцільна лінія, яка розділяє дорожнє покриття в протилежних напрямках, а також схема ДТП не містить відомостей, що ОСОБА_2 здійснював розворот в зоні дії знаку «пішохідний перехід», а відтак провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Тобто, встановлені у вказаній постанові факти повністю спростовують висновок судового експерта №59/19 від 16.05.2019.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, встановлений у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19 факт відсутності в діях ОСОБА_2 порушення Правил дорожнього руху України має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рп/2010 у справі №1-25/2010 визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Слід зауважити, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов'язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення правомочного суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися.
Таким чином, суд не може робити переоцінку рішення, що набрало законної сили, і досліджувати в даній справі обставини, які вже встановлені у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2019 у справі №752/10346/19.
Посилання позивача на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2019 у справі №752/10344/19 не приймається судом до уваги оскільки висновок про відсутність в діях ОСОБА_1 , водія автомобіля Mercedes-Benz GLS350D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складу цивільного правопорушення щодо спірної ДТП ґрунтувався саме на висновку судового експерта №59/19 від 16.05.2019 і не встановлює факт вини ОСОБА_2 , водія автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у скоєнні ДТП.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд відзначає, що предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача страхового відшкодування на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/7400521, що можливе лише за наявності вини водія автомобіля Nissan Tiida, реєстраційний номер НОМЕР_2 , проте позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності такої вини, що унеможливлює покладення на страховика такої особи обов'язку з виплати страхового відшкодування.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.04.2021.
Суддя В.П. Босий