ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.04.2021Справа № 910/1085/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Міністерства оборони України (Україна, 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Преміум фінанс груп” (Україна, 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код: 37371973)
про стягнення 26 889,05 грн
Міністерство оборони України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Преміум фінанс груп” (далі - відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 26 889,05 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 286/2/18/177 про закупівлю послуги з організації харчування (55320000-9) (послуги з харчування (годування), забезпечення продуктами харчування особового складу (штатних тварин) військових частин (установ) Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах у зонах відповідальності оперативних командувань за місцем постійної дислокації) від 29.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
26.02.2021 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності договірних відносин між сторонами після закінчення 2019 року, так як укладений сторонами договір діяв до 31.12.2019 року, відтак підстави для сплати відповідачем штрафних санкцій відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення відповідачем умов вищевказаного договору, нарахування позивачем штрафу у заявленому розмірі є безпідставним.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
29.12.2018 між Міністерством оборони України (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Преміум фінанс груп” (далі - виконавець, відповідач) було укладено Договір № 286/2/18/177 про закупівлю послуги з організації харчування (55320000-9) (послуги з харчування (годування), забезпечення продуктами харчування особового складу (штатних тварин) військових частин (установ) Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах у зонах відповідальності оперативних командувань за місцем постійної дислокації) (далі - Договір), відповідно до пункту 2.1 якого виконавець зобов'язується у 2019 році надати Міністерству оборони України послуги з організації харчування (55320000-9) (послуги з харчування (годування), забезпечення продуктами харчування особового складу (штатних тварин) військових частин (установ) Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах у зонах відповідальності оперативних командувань за місцем постійної дислокації), зазначені у Специфікації до цього Договору, освіження продовольства, а замовник - прийняти послуги і оплатити у строки та за цінами згідно з положеннями цього Договору.
У пунктах 2.2, 2.3 Договору сторони погодили перелік військових частин, закладів та установ, яким надаються послуги за цим Договором.
Згідно з п. 2.4 Договору ціна, кількість та строки надання послуг зазначаються у специфікації до Договору, яка викладена в цьому пункті Договору.
Додатковою угодою № 1 від 29.12.2018 до Договору сторони виклали пункт 2.4 Договору в новій редакції.
У розділі ІІІ Договору сторони погодили вимоги щодо якості послуг, які надаються за Договором.
Як зазначає позивач, у військовій частині НОМЕР_1 було зафіксовано порушення умов Договору, про що складено Акт про порушення договірних зобов'язань від 04.03.2020 № 275, яким, всупереч умовам пунктів 3.1, 3.3 Договору, було виявлено небезпечні харчові продукти, у зв'язку з чим позивач, на підставі абз. 9 підп. 8.2.1 пункту 8.2 Договору, за постачання харчових продуктів з порушенням маркування та харчових продуктів, які є небезпечними, нарахував штраф у розмірі 20 % від вартості наданої послуги - 15 735,75 грн; у військовій частині НОМЕР_2 було зафіксовано порушення умов Договору, про що складено Акт про порушення договірних зобов'язань від 20.02.2020 № 350/249/189, яким, всупереч умовам пунктів 3.1, 3.3 Договору, було виявлено небезпечні харчові продукти, а також встановлено порушення відповідачем санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні та при транспортуванні готових страв, у зв'язку з чим позивач, на підставі абз. 1 підп. 8.2.1 пункту 8.2 Договору, за постачання харчових продуктів з порушенням маркування та харчових продуктів, які є небезпечними, нарахував штраф у розмірі 20 % від вартості наданої послуги - 6 053,30 грн, на підставі абз. 6 підп. 8.2.2 пункту 8.2 Договору, за порушення санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні штраф у розмірі 1 700,00 грн та за порушення санітарних норм і правил при транспортуванні готових страв штраф у розмірі 1 700,00 грн; у військовій частині НОМЕР_3 було зафіксовано порушення умов Договору, про що складено Акт про порушення договірних зобов'язань від 28.07.2020 № 796, яким встановлено порушення відповідачем санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні, у зв'язку з чим позивач, на підставі абз. 4 підп. 8.2.2 пункту 8.2 Договору, за порушення санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні нарахував штраф у розмірі 1 700,00 грн.
Як зазначає позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором, ним було направлено відповідачу претензії, а саме: № 286/6/4079 від 05.06.2020 на суму 15 735,75 грн, № 286/6/5695 від 06.08.2020 на суму 9 453,30 грн та № 286/6/6551 від 14.09.2020 на суму 1 700,00 грн.
У відповіді вих. № 901 від 30.06.2020 на претензію позивача № 286/6/4079 від 05.06.2020, відповідач зазначив, що ним було належним чином виконано зобов'язання за Договором та надано послуги відповідної якості, у зв'язку з чим відповідач відхилив грошові вимоги позивача за вказаною претензією. Відповіді на інші претензії матеріали справи не містять.
З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача штраф у загальному розмірі 26 889,05 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
За приписами статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було складено Акт про порушення договірних зобов'язань № 275 від 04.03.2020, яким на продовольчому складі військової частини НОМЕР_1 було виявлено небезпечні харчові продукти, а саме продукти з інформацією на маркуванні, що вводить споживача в оману, харчові продукти, на маркуванні яких не зазначено номінальної кількості, консервовану продукцію без протоколів випробувань установи безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини на консервовану продукцію.
Крім того, позивачем було складено Акт перевірки окремих питань щодо організації харчування № 274 від 04.03.2020, відповідно до якого було встановлено, що відповідач не дотримується умов Договору щодо якості послуг, які надаються за Договором.
Згідно з Актом про порушення договірних зобов'язань № 350/249/189 від 20.02.2020 на продовольчому складі військової частини НОМЕР_2 було виявлено небезпечні харчові продукти, а саме продукти з порушенням маркування, сумнівної якості за різними показниками та (або) з порушенням ДСТУ, ГОСТ, ТУ, відсутні протоколи випробувань установи безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини, а також порушення санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні та при транспортуванні готових страв.
Крім того, позивачем було складено Акт перевірки окремих питань щодо організації харчування № 350/249/186 від 19.02.2020, відповідно до якого було встановлено, що відповідач не дотримується умов Договору щодо якості послуг, які надаються за Договором.
Також позивачем було складено Акт про порушення договірних зобов'язань від № 796 28.07.2020, яким встановлено порушення санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підп. 8.2.1 пункту 8.2 Договору у разі виявлення порушень договірних зобов'язань, виконавець сплачує замовнику штраф за кожен встановлений та зафіксований випадок у розмірі 20 % від вартості наданої послуги відповідно до акту приймання наданих послуг з харчування на день виявлення порушення, зокрема, використання виконавцем під час надання послуги з харчування харчових продуктів, які є небезпечними та з порушенням маркування.
Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 Договору передбачено, що при порушенні санітарних норм і правил утримання приміщень їдальні, з урахуванням прийому-передачі рухомого та нерухомого майна, технологічного (немеханічного, механічного, теплового), холодильного обладнання та при виявленні факту неякісного миття посуду, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний встановлений та зафіксований випадок; при порушенні санітарних норм і правил при здійсненні підвозу харчових продуктів, транспортуванні готових страв, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний встановлений та зафіксований випадок.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, зобов'язання, яке існувало на момент дії Договору, яке залишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що строк дії Договору закінчився.
Згідно з частинами 1, 4 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналогічні норми містяться в ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України.
З огляду на вищенаведені положення законодавства, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язань за договором, а також не звільняє сторону договору від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яке мало місце під час дії договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17 та від 19.03.2019 у справі № 916/626/18.
Згідно з п. 11.1 Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Як було вказано вище, в пункті 2.1 Договору відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги, передбачені умовами Договору, в 2019 році.
Натомість, як встановлено судом, порушення відповідачем договірних зобов'язань були зафіксовані позивачем в Актах від 04.03.2020 № 275, від 20.02.2020 № 350/249/189 та від 28.07.2020 № 796, тобто після закінчення строку дії Договору.
За умовами пункту 12.1 Договору зміни та доповнення до Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються сторонами цього Договору та додаються як невід'ємні його частини.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження продовження сторонами строку дії Договору і відповідачем у відзиві на позовну заяву вказана обставина заперечується.
При цьому, зі змісту відповіді вих. № 901 від 30.06.2020 на претензію позивача вбачається, що між сторонами було укладено інший договір про закупівлю (№ 286/6/4079 від 05.06.2020).
Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною першою статті 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Враховуючи вищевказані положення законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Тлумачення умов укладеного сторонами Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
З огляду на вищенаведене, оскільки виявлені позивачем порушення мали місце у 2020 році, враховуючи ту обставину, що строк дії Договору закінчився 31.12.2019, правові підстави для стягнення з відповідача штрафу, передбаченого Договором, відсутні.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Наведені позивачем доводи та подані ним докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.04.2021
Суддя О.В. Нечай