вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" квітня 2021 р. Справа№ 910/79/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Твердохліб І.Ю., Галицька В.А.,
відповідача: Тараско Т.Є.,
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 (повний текст складений 15.09.2020)
у справі № 910/79/20 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп"
до Комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 701.727,93 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" (з урахуванням заяви від 10.06.2020 про збільшення розміру позовних вимог) 701.727,93 грн, з яких:
- 313.833,07 грн суми нестягнутого судом у справі №910/19565/17 залишку основного боргу по Договору №06/43-14 від 28.03.2014;
- 182.751,75 грн суми інфляційних втрат з: суми основного боргу 479.922,63 грн (за період з 01.10.2017 по 22.10.2019) та з залишку основного боргу 313.833,07 грн за Договором №06/43-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019) та з суми основного боргу 10.343,65 грн за Договором №06/42-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019);
- 58.865,31 грн 3% річних з: сум основного боргу 479.922,63 грн (за період з 01.10.2017 по 22.10.2019) та залишку основного боргу 313.833,07 грн за договором №06/43-14 про закупівлю продуктів нафто перероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019) та суми основного боргу 10.343,65 грн за Договором №06/42-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019);
- 135.934,15 грн пені з: сум основного боргу 479.922,63 грн (за період з 01.10.2017 по 22.10.2019) та залишку основного боргу 313.833,07 грн за Договором №06/43-14 про закупівлю продуктів нафто перероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019) та суми основного боргу 10.343,65 грн за Договором №06/42-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019);
- 10.343,65 грн основного боргу за Договором №06/42-14 про закупівлю продуктів нафто перероблення рідких від 28.03.2014.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" інфляційні втрати у розмірі 86.015 (вісімдесят шість тисяч п'ятнадцять) грн 52 коп, 3% річних у розмірі 29.663 (двадцять дев'ять тисяч шістсот шістдесят три) грн 12 коп та судовий збір у розмірі 1.735 (одна тисяча сімсот тридцять п'ять) грн 18 коп.
Провадження у справі в частині вимог про стягнення 353.067,45 грн закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару, а тому з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних у визначеному судом розмірі.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ "Гарант Ойл Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прияти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Гарант Ойл Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/79/20 залишено без руху. Надано ТОВ "Гарант Ойл Груп" строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку. Роз'яснено ТОВ "Гарант Ойл Груп" право подати заяву для поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав та доказів на їх підтвердження протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали. Роз'яснено ТОВ "Гарант Ойл Груп" право подати заяву з уточненими вимогами апеляційної скарги.
31.12.2020 від ТОВ "Гарант Ойл Груп" надійшла заява на усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку, заявою про уточнення вимог апеляційної скарги та заявою про поновлення строків на подачу апеляційної скарги.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Ходаківська І.П. (у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 поновлено ТОВ "Гарант Ойл Груп" пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Гарант Ойл Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/79/20. Зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/79/20. Розгляд справи призначено на 08.02.2021.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А. (у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/79/20 до провадження у визначеному складі суду.
У судовому засіданні 08.02.2021 оголошувалась перерва до 03.03.2021.
У судовому засіданні 03.03.2021 оголошувалась перерва до 05.04.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 відкладено судове засідання на 21.04.2021.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- у резолютивній частині рішення місцевий суд зазначив, що закриває провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог про стягнення 353.067,45 грн, що повністю суперечить мотивувальній частині рішення; в обґрунтування закриття провадження була покладена в основу вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 313.833,07 грн за Договором № 06/43-14; вимогу про стягнення з відповідача 353.067,45 грн позивач не заявляв;
- місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що видаткові накладні №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014. №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014 були предметом розгляду у справі №910/19565/17 та стосовно них уже є прийняте судове рішення;
- матеріали справ №910/79/20, №910/19565/17 не містять доказів оплати КП «Київпастранс» суми 313.833,07 грн за видатковими накладними №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014;
- місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Гарант Ойл Групп» про стягнення з КП «Київпастранс» 313.833,07 грн залишку основного боргу за Договором №06/43-14 з неповним дослідженням обставин справи та з порушеннями норм процесуального права, а тому апелянт вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасування в цій частині, відповідно, вимоги про стягнення з відповідача 93.649,62 грн інфляційних втрат та 28.270,42 грн 3% річних, нарахованих на суму 313.833,07 грн за період з 27.12.2016 по 27.12.2019, також підлягають задоволенню як похідні від вимоги про стягнення 313.833,07 грн;
- місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Гарант Ойл Групп» про стягнення з КП «Київпастранс» 10.343,65 грн залишку основного боргу за Договором №06/42-14 з неповним дослідженням обставин справи та з порушеннями норм матеріального права, а тому апелянт вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасування в цій частині, відповідно, вимоги про стягнення з відповідача 3.086,61 грн інфляційних втрат та 931,77 грн 3% річних, нарахованих на суму 10.343,65 грн за період з 27.12.2016 по 27.12.2019, також підлягають задоволенню як похідні від вимоги про стягнення 10.343,65 грн;
- суд першої інстанції невірно застосував ч. 4 ст. 267 ЦК України, яка передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові;
- місцевий суд не врахував пункт 7.1 Договорів №06/42-14, №06/43-14 від 26.03.2014, згідно з яким у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором; а тому висновок місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 135.934,15 грн не підлягає задоволенню, є хибним з огляду на наявність пунктів 7.1 у Договорах №06/42-14, №06/43-14 від 26.03.2014.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
У судових засіданнях представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, у березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А", найменування якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп", взяло участь у процедурі закупівлі за державні кошти (далі - відкриті торги), які проводило Комунальне підприємство "Київпастранс" на закупівлю "Палива рідинне та газ; оливи мастильні" (Лот № 1 - Дизельне паливо; Лот № 2 - Дизельне паливо; Лот № 3 - Дизельне палив Лот № 4 - Дизельне паливо, Лот № 5 - Дизельне паливо, Лот №6 - Дизельне паливо, Лот № 7 Бензин А-92, Лот № 7 - Бензин А-92 код 19.20.2 за ДК 016:2010 згідно оголошення №073022 бюлетені № 17/2 (863/2) від 28.02.2014.
За наслідками відкритих торгів відповідно до повідомлення про акцепт пропозицій відкритих торгів №155/11-1 від 26.03.2014 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." (постачальник) були укладені такі договори:
- договір №06/37-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (надалі - Договір №06/37-14), за умовами якого постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язується передавати у власність замовника "Паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (Дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010;
- договір №06/43-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (надалі - Договір №06/43-14), за умовами якого постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язується передавати у власність замовника "Паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (Бензин А-92) код 19.20.2 за ДК 016:2010;
- договір №06/42-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (надалі - Договір №06/42-14), за умовами якого постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язується передавати у власність замовника "Паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (Бензин А-92) код 19.20.2 за ДК 016:2010.
Надалі Договір №06/37-14, Договір №06/43-14 та Договір №06/42-14 разом - Договори.
Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 Договорів кількість товару визначається відповідно до Специфікацій, що є їх невід'ємними частинами; обсяги закупівлі товару, що підлягають постачанню, можуть бути зменшені залежно від виробничих потреб замовника.
Як визначено у п. 2.1 Договорів, постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає сертифікату відповідності та паспорту якості, які надаються постачальником замовнику.
За правовою природою укладені між сторонами Договори є договорами поставки.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 4.1 Договорів, замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів, згідно Договору та виставленого рахунку-фактури.
Згідно з п. 4.3 Договорів оплата товару здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до пп. 6.1.1 п. 6.1 Договорів замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.
Приписами ст. ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договорів в частині здійснення оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача залишків основної заборгованості, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідних грошових зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Киїпастранс" основної заборгованості за Договором №06/37-14 та Договором №06/43-14 у загальному розмірі 793.755,70 грн, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/19565/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" задоволені частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 (яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №910/19565/17) рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/19565/17 скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:
" 1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути із Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе 2, ідентифікаційний номер 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (37043, Полтавська область, Пирятинський район, шлях Київ-Харків, корпус 134 км, ідентифікаційний номер 25392923) основну заборгованість в розмірі 479.922 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні) 63 коп, інфляційні втрати в розмірі 346.236 (триста сорок шість тисяч двісті тридцять шість гривні) 02 коп, 3% річних в розмірі 38.025 (тридцять вісім тисяч двадцять п'ять гривень) 65 коп, судовий збір в розмірі 12.962 (дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні) 77 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 у справі №910/19565/17 встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати товару за Договором №06/37-14 та Договором №06/43-14 і присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором №06/43-14 у розмірі 479.922,63 грн.
За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки у справі №910/79/20 брали участь ті самі особи, що і у даній справі, в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №910/19565/17 мають преюдиціальне значення та повторного доказування не потребують.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зі змісту судових рішень у справі 910/19565/17 вбачається, що окрім основного боргу за Договором №06/43-14 з відповідача на користь позивача було присуджено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, нараховані по 30.09.2017.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтями 599 - 609 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; за домовленістю сторін; внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Суд відзначає, що за умовами п. 4.3 Договору №06/43-14 оплата товару здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
З наявної у справі банківської виписки по рахунку, сформованої 24.10.2019 АТ "Сбербанк", вбачається, що сума заборгованості у розмірі 479.922,63 грн за Договором №06/43-14 (згідно наказу у справі №910/19565/17) була фактично перерахована на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" 23.10.2019.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем в частині оплати товару у сумі 479.922,63 грн, поставленого на підставі Договору №06/43-14, припинилося його фактичним виконанням саме 23.10.2019.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 86.015,52 грн та 3% річних у розмірі 29.663,12 грн, нарахованих за період з 01.10.2017 по 22.10.2019 від суми основного боргу 479.922,63 грн за Договором №06/43-14, яка була присуджена до стягнення постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі №910/19565/17, є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.
Між тим, як стверджує апелянт, за результатами розгляду справи №910/19565/17 судами не було надано оцінку існуючому простроченому боргу за Договором №06/43-14 за накладними №Рн141111/001 від 11.11.2014, №Рн141112/001 від 12.11.2014, №Рн141113/001 від 13.11.2014, №Рн141117/001 від 17.11.2014, №Рн141119/002 від 19.11.2014, №Рн141120/001 від 20.11.2014, №Рн141124/005 від 24.11.2014, №Рн141126/001 від 26.11.2014, №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014, та за цими накладними суд стягнув борг у розмірі 313.833,07 грн.
У цьому зв'язку в межах даної справи позивач просить стягнути з відповідача:
- 313.833,07 грн не стягнутої судом у справі №910/19565/17 суми залишку основного боргу за Договором №06/43-14 від 28.03.2014 (за накладними №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014, виданими при виконанні Договору №06/43-14 від 28.03.2014, що залишився не стягнутим судами в межах справи №910/19565/17);
- 93.649,62 грн інфляційних втрат за період з 27.12.2016 по 27.12.2019, нарахованих на суму боргу у розмірі 313.833,07 грн за накладними, виданими при виконанні Договору №06/43-14 від 28.03.2014, що залишився не стягнутим судами в межах справи №910/19565/17;
- 28.270,42 грн 3% річних за період з 27.12.2016 по 27.12.2019, нарахованих на суму боргу у розмірі 313.833,07 грн за накладними, виданими при виконанні Договору №06/43-14 від 28.03.2014, що залишився нестягнутим судами в межах справи №910/19565/17;
- 51.391,24 грн пені за період з 27.06.2019 по 27.12.2019, нарахованої на суму боргу у розмірі 313.833,07 грн за накладними, виданими при виконанні Договору №06/43-14 від 28.03.2014, що залишився нестягнутим судами в межах справи №910/19565/17;
Однак колегія суддів відзначає, що в ході розгляду справи №910/19565/17 Київський апеляційний господарський суд встановив, що матеріали справи містять докази виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами №06/37-14 та №06/43-14 на загальну суму 3.421.975,32 грн, містять докази часткової сплати відповідачем заборгованості в розмірі 892.684,56 грн та дійшов висновку про наявність підстав для застосування строку позовної давності до вимог про стягнення коштів за накладними на суму 2.049.368,13 грн (а саме: №Рн140602/001 від 02.06.2014 на суму 236618,51 грн, №Рн140602/002 від 02.06.2014 на суму 303008,40 грн, №Рн140603/001 від 03.06.2014 на суму 234475,55 грн, №Рн140604/001 від 04.06.2014 на суму 234475,55 грн, №Рн140605/001 від 05.06.2014 на суму 328578,26 грн, №Рн140606/003 від 06.06.2014 на суму 443859,67 грн, №Рн140610/001 від 10.06.2014 на суму 234490,01 грн, №Рн140619/001 від 19.06.2014 на суму 33862,18 грн).
При цьому з наданої позивачем копії позовної заяви вих.№272 від 03.11.2017 слідує, що загальна сума поставленого товару у розмірі 3.421.975,32 грн, про які зазначено судом апеляційної інстанції у справі №910/19565/17, є сумою поставленого товару за такими видатковими накладними:
- за Договором №06/37-14 від 28.03.2014: видаткові накладні №Рн140602/002 від 02.06.2014, №Рн140602/001 від 02.06.2014, №Рн140603/001 від 03.06.2014, №Рн140604/001 від 04.06.2014, №Рн140605/001 від 05.06.2014, №Рн140606/003 від 06.06.2014, №Рн140610/001 від 10.06.2014 (на загальну суму 2.015.505,95 грн);
- за Договором №06/43-14 від 28.03.2014: видаткові накладні №Рн140619/001 від 19.06.2014, №Рн141111/001 від 11.11.2014, №Рн141112/001 від 12.11.2014, №Рн141113/001 від 13.11.2014, №Рн141117/001 від 17.11.2014, №Рн141119/002 від 19.11.2014, №Рн141120/001 від 20.11.2014, №Рн141124/005 від 24.11.2014, №Рн141126/001 від 26.11.2014, №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014, №Рн141215/001 від 15.12.2014, №Рн141217/002 від 17.12.2014, №Рн141218/003 від 18.12.2014, №Рн141222/002 від 22.12.2014, №Рн141223/013 від 23.12.2014, №Рн141224/013 від 24.12.2014, №Рн141225/010 від 25.12.2014 (на загальну суму 1.406.469,37 грн).
З матеріалів справи вбачається, що в рамках справи №910/19565/17 позивач звертався до Північного апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення стосовно позовних вимог про стягнення з КП "Київпастранс" на користь ТОВ "Гарант Ойл Групп" основного боргу в сумі 848.608,72 грн за 16 видатковими накладними (а саме: №Рн141111/001 від 11.11.2014, №Рн141112/001 від 12.11.2014, №Рн141113/001 від 13.11.2014, №Рн141117/001 від 17.11.2014, №Рн141119/002 від 19.11.2014, №Рн141120/001 від 20.11.2014, №Рн141124/005 від 24.11.2014, №Рн141126/001 від 26.11.2014, №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014) щодо виконання договору №06/43-14 від 28.03.2014.
У вказаній заяві позивач зазначав, що апеляційний суд при ухваленні постанови від 20.09.2018 не вирішив питання щодо існуючої простроченої заборгованості в сумі 848.608,72 грн, яка виникла внаслідок неоплати відповідачем поставлених нафтопродуктів за 16 видатковими накладними у листопаді-грудні 2014 року під час виконання договору №06/43-14 від 28.03.2014.
Проте ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.10.2019, відмовлено ТОВ "Гарант Ойл Групп" у прийнятті додаткового рішення.
У постанові від 03.10.2019 у справі №910/19565/17 Верховний Суд вказав таке: "Щодо обставин виконання договору №06/43-14 від 28.03.2014, ТОВ "Гарант Ойл Групп" зазначало, що у 2014 році ним було поставлено КП "Київпастранс", відповідно до 24 видаткових накладних, бензин А-92 Євро на загальну суму 1.406.469,37 грн. КП "Київпастранс" сплатило частину вартості бензину, а борг на момент подання позову за договором № 06/43-14 від 28.03.2014 складає 678.114,11 грн.
Вказуючи у заяві про ухвалення додаткового рішення про те, що апеляційний суд при ухваленні постанови від 20.09.2018 не вирішив питання щодо існуючої простроченої заборгованості в сумі 848.608,72 грн за 16 видатковими накладними за договором №06/43-14 від 28.03.2014, ТОВ "Гарант Ойл Групп" помилково не враховує, що апеляційним судом при розгляді справи були досліджені обставини поставки бензину А-92 Євро за договором №06/43-14 від 28.03.2014 відповідно до всіх 24 видаткових накладних на загальну суму 1.406.469,37 грн, у перелік яких входять і 16 видаткових накладних, прийняття додаткового рішення щодо яких ставить питання позивач.
Як вбачається з матеріалів справи та постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, апеляційний суд прийняв рішення з врахуванням загальної вартості поставленого товару за договором № 06/43-14 від 28.03.2014, суми сплачених платежів (розмір яких, підтверджував сам позивач), застосував наслідки спливу позовної давності щодо частини вимог.
Оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена в межах заявлених позовних вимог, в постанові зазначена точна сума грошових коштів, які підлягають стягненню, вирішено питання про судові витрати.
Під час ухвалення судового рішення 20.09.2018 судом було розглянуто всі вимоги позивача, зазначені в позовній заяві, надана оцінка всім доводам та доказам, які надав позивач, на підставі чого ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Правильність застосування норм матеріального права при ухваленні вказаної постанови була перевірена Касаційним господарським судом та підтверджена постановою від 20.02.2019, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018.".
Таким чином колегія суддів відзначає, що спір про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за накладними №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014, був предметом розгляду у справі №910/19565/17, за результатами розгляду якої ухвалено судове рішення, що набрало законної сили.
Так само предметом розгляду справи №910/19565/17 було питання щодо стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за вказаними накладними за період з 27.12.2016 по 30.09.2017.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за вищевказаними накладними, позивач фактично просить здійснити повторний розгляд відповідного спору, що не відповідає принципу правової визначеності. В даному випадку суд позбавлений процесуальної можливості здійснити переоцінку обставин, встановлених в ході розгляду іншої справи - №910/19565/17.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку, що провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 313.833,07 грн (які позивач кваліфікує як суму не стягнутого судом у справі №910/19565/17 залишку основного боргу по Договору №06/43-14 від 28.03.2014 за накладними №Рн141127/001 від 27.11.2014, №Рн141201/001 від 01.12.2014, №Рн141202/001 від 02.12.2014, №Рн141203/001 від 03.12.2014, №Рн141204/002 від 04.12.2014, №Рн141209/001 від 09.12.2014, №Рн141210/001 від 10.12.2014, №Рн141211/001 від 11.12.2014), а також в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 32.063,86 грн та 3% річних у розмірі 7.170,52 грн, нарахованих на суму 313833,07 грн за період з 27.12.2016 по 30.09.2017 підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Апелянт зазначає, що у резолютивній частині рішення місцевий суд вказав, що закриває провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог про стягнення 353.067,45 грн, що повністю суперечить мотивувальній частині рішення, адже в обґрунтування закриття провадження була покладена в основу вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 313.833,07 грн за Договором № 06/43-14.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що провадження у справі закрито в частині вимог про стягнення 313.833,07 грн (які позивач кваліфікує як суму не стягнутого судом у справі №910/19565/17), а також в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 32.063,86 грн та 3% річних у розмірі 7.170,52 грн, нарахованих на суму 313833,07 грн за період з 27.12.2016 по 30.09.2017, що разом становить 353.067,45 грн (313.833,07 + 32.063,86 + 7.170,52).
А відтак провадження у справі в частині вимог про стягнення 353.067,45 грн обґрунтовано закрито місцевим судом на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів також відзначає, що позивач неправомірно звертається до суду з вимогою щодо стягнення залишку боргу згідно з Договором №06/43-14 у сумі 313.833,07 грн, а отже необґрунтованими є також вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на дану суму боргу.
Оскільки наявності боргу у сумі 313.833,07 грн а, відповідно, і підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 61.585,76 грн та 3% річних у сумі 21.099,90 грн, нарахованих за період з 01.10.2017 по 27.12.2019 на суму 313.833,07 грн, позивач належними та допустимими доказами не довів, то позов у цій частині місцевий суд підставно залишив без задоволення.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №06/42-14 у розмірі 10.343,65 грн, інфляційних втрат у розмірі 3.086,61 грн та 3% річних у розмірі 931,77 грн апеляційний суд встановив таке.
Як вказує позивач, 07.07.2014 на виконання умов Договору №06/42-14 згідно з видатковими накладними №РН-140707/007 на суму 70.721,42 грн та №140707/008 на суму 35.360,71 грн позивач передав відповідачу товар загальною вартістю 106.082,13 грн, однак відповідач розрахунки за поставлений товар в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого в останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 10.343,65 грн.
Відповідач в ході розгляду справи факт поставки товару за вищевказаними видатковими накладними не заперечував. Проте доказів оплати поставленого товару за накладними №РН-140707/007 та №140707/008 відповідач місцевому суду не надав, факту наявності заборгованості у розмірі 10.343,65 грн за Договором №06/42-14 належними та допустимими доказами не спростував.
Водночас згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вірно встановлено місцевим судом, заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 10.343,65 грн утворилася за несплату товару, поставленого 07.07.2014. З огляду на умови Договору №06/42-14, строк оплати поставленого товару за накладними №РН-140707/007 та №140707/008 закінчився у серпні 2014 року, а у серпні 2017 року строк позовної давності сплив.
Позивач звернувся до суду з даним позовом у грудні 2019 року (згідно календарного штемпеля поштової установи), тобто після спливу строку позовної давності щодо цієї частини позовних вимог.
Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В ході розгляду справи відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за Договором №06/42-14.
У свою чергу апелянт стверджує, що строк позовної давності щодо відповідних вимог переривався внаслідок подання до суду в рамках справи №910/19565/17 заяви про збільшення розміру позовних.
Однак вказані доводи апеляційним судом відхиляються, оскільки така заява подавалася позивачем до суду у листопаді 2017 року, тобто на момент її подання строк позовної давності вже сплив.
Таким чином, оскільки строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, сплив, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №06/42-14 у розмірі 10.343,65 грн відсутні.
За приписами ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3.086,61 грн та 3% річних у розмірі 931,77 грн, нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за Договором №06/42-14, також задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 135.934,15 грн (з яких пеня з: суми основного боргу 479.922,63 грн (за період з 01.10.2017 по 22.10.2019) та залишку основного боргу 313.833,07 грн за Договором №06/43-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019) та з суми основного боргу 10.343,65 грн за Договором №06/42-14 про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких від 28.03.2014 (за період з 27.12.2016 по 27.12.2019) суд відзначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст.230 Господарському кодексі України).
Відповідно до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Як стверджує апелянт, місцевий суд не врахував пункти 7.1 Договорів №06/42-14, №06/43-14 від 26.03.2014, якими передбачено нарахування пені.
Однак, як вбачається з тексту вказаних договорів, пунктами 7.1 встановлені лише загальні положення про те, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
Однак умовами Договорів №06/37-14, №06/42-14 та №06/43-14 не передбачено такої міри відповідальності за неналежне виконання з оплати як стягнення пені, а тому підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого на підставі вказаних Договорів товару відсутні.
За таких обставин у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 135.934,15 грн місцевий суд правомірно відмовив.
З огляду на викладене місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/79/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/79/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі №910/79/20.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/79/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 23.04.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак