вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2021 р. Справа№ 910/13855/19 (916/3241/19)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Копитової О.С.
Сотнікова С.В.
за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В.
у присутності представників сторін:
від позивача Цвера І.С. - ордер серії АА №1086921 від 05.03.2021
від відповідача: не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Укртекбезпека" на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року
у справі № 910/13855/19 (916/3241/19) (суддя Пасько М.В.)
за позовом Приватного підприємства "Укртекбезпека"
до Державного підприємства "Укртранснафтопродукт"
про стягнення 1 783 149,82 грн.
в межах справи № 910/13855/19 про банкрутство ДП "Укртранснафтопродукт"
У листопаді 2019 року ПП "Укртекбезпека" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до ДП "Укртранснафтопродукт" про стягнення 1 783 149,82 грн., який мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного 07.08.2017 року Договору про надання охоронних послуг №5/оо.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.11.2019 року прийнято вказану позовну заяву, відкрито провадження у справі №916/3241/19 та призначено справу до розгляду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.01.2020 року справу №916/3241/19 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/13855/19 про банкрутство ДП "Укртранснафтопродукт".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 року прийнято справу №916/3241/19 до розгляду в межах справи №910/13855/19 про банкрутство ДП "Укртранснафтопродукт" та призначено підготовче засідання.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі №910/13855/19 (916/3241/19) позов ПП "Укртекбезпека" задоволено повністю, стягнуто з ДП "Укртранснафтопродукт" на користь ПП "Укртекбезпека" основну заборгованість у сумі 1 357 999,94 грн., пеню в сумі 235 681,89 грн., 3% річних в сумі 61 846,00 грн., інфляційній втрати в сумі 127 621,99 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 26 747,25 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована обґрунтованістю позовних вимог та доведеністю їх належними та допустимими доказами.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ПП "Укртекбезпека" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі № 910/13855/19 (916/3241/19) в частині назви судового рішення, а саме: замість назви "Ухвала" зазначити "Рішення", в іншій частині судове рішення залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення господарським судом міста Києва норм процесуального права.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 вищезазначеною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Укртекбезпека" на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі № 910/13855/19 (916/3241/19), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 08.04.2021 року за участю повноважних представників сторін.
У зв'язку з перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021 року справу №910/13855/19 (916/3241/19) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Остапенко О.М.,судді: Сотніков С.В., Копитова О.С.
Ухвалою суду від 08.04.2021 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/13855/19 (916/3241/19) за апеляційною скаргою ПП "Укртекбезпека" на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року.
Представник позивача в судовому засіданні 08.04.2021 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, змінити ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі №910/13855/19 (916/3241/19) в частині назви судового рішення, а саме: замість назви "Ухвала" зазначити "Рішення", в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляв.
08.04.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі №910/13855/19 (916/3241/19) - залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.08.2017 між ПП "Укртекбезпека" та ДП "Укртранснафтопродукт" укладено Договір про надання охоронних послуг №5/оо (далі - Договір), за умовами якого відповідач передає, а позивач приймає на себе обов'язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей на об'єкті за адресою: м.Одеса, вул. Шкодова гора, 1 та 1/1, шляхом встановлення стаціонарних постів охорони з цілодобовим режимом роботи, в тому числі з використанням технічних засобів охорони.
Відповідно до п. 1.5 Договору при початку здійснення охоронних послуг сторони укладають двосторонній Акт.
Згідно Акту приймання об'єкта охорони від 07.08.2017 року позивач відповідно до умов укладеного Договору прийняв під охорону майно цілісного майнового комплексу Одеського нафтопереробного заводу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова гора, 1.
В силу положень п. 2.1 Розділу 2 Договору щомісячна вартість послуг охорони складає 300 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 50 000,00 грн.
Фактичне надання послуг охорони виконавцем згідно договору фіксується сторонами у двохсторонньому Акті наданих послуг (п. 2.2 Договору).
Згідно п. 2.4 Договору оплата за охоронні послуги проводиться щотижня не пізніше останнього тижня за поточний тиждень, в розрахунку 7 днів від загальної кількості днів в поточному місяці (67 741,94 грн./тиждень - у разі, якщо в поточному місяці 31 день; або 70 000,00 грн./тиждень, у разі, якщо в поточному місяці 30 днів), на підставі виставленого виконавцем рахунку.
Пунктом 2.7 Договору визначено, що у разі прострочення оплати послуг, Позивач має право вимагати від відповідача виплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
За послуги з охорони, відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу грошові кошти у розмірі і у строки, передбачені розділом 2 даного Договору (5.6 Договору).
Додатковою угодою №1 від 25.09.2017 року внесено зміни до Договору, якими передбачені тимчасові зміни щодо вартості послуг та порядку їх оплати, які діяли з 01.10.2017 року по 30.11.2017 року, по закінченню яких Основний договір продовжував діяти в редакції від 07.08.2017 року.
Додатковою угодою №2 від 01.02.2018 року внесено зміни до Договору, відповідно до яких щомісячна вартість послуг з охорони складала 280 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 46 666,67 грн., оплата за охоронні послуги проводиться щотижня не пізніше останнього дня тижня за поточний тиждень, в розрахунку 7 днів від загальної кількості днів в поточному місяці (63 225,82 грн./тиждень - у разі, якщо в поточному місяці 31 день; або 65 333,31 грн./тиждень, якщо в поточному місяці 30 днів), на підставі виставленого Виконавцем рахунку.
Відповідно до ст.193 ГК України від 16.01.2003 року №436-IV із змінами та доповненнями суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
На виконання умов Договору позивачем були надані послуги з охорони об'єкту, що підтверджується відповідними актами надання послуг, які містяться в матеріалах справи: №101 від 31.08.2017 року на суму 241 935,50 грн., №126 від 30.09.2017 року на суму 300 000,00 грн., №138 від 31.10.2017 року від 450 000,00 грн., №153 від 30.11.2017 року на суму 150 000,00 грн., №164 від 31.12.2017 року на суму 300 000,00 грн., №5 від 31.01.2018 року на суму 300 000,00 грн., №24 від 28.02.2018 року на суму 280 000,00 грн., №38 від 31.03.2018 року на суму 280 000,00 грн., №56 від 30.04.2018 року на суму 280 000,00 грн., №74 від 31.05.2018 року на суму 280 000,00 грн. та №78/1 від 18.06.2018 року на суму 167 999,94 грн.
Відповідачем, в свою чергу, було здійснено лише часткову оплату за надані позивачем послуги, зокрема, неоплаченими залишились надані послуги за актом №5 від 31.01.2018 року в сумі 70 000,00 грн. та у повному обсязі акти №24 від 28.02.2018 року на суму 280 000,00 грн., №38 від 31.03.2018 року на суму 280 000,00 грн., №56 від 30.04.2018 року на суму 280 000,00 грн., №74 від 31.05.2018 року на суму 280 000,00 грн. та №78/1 від 18.06.2018 року на суму 167 999,94 грн.
Згідно Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2018 року по 16.07.2018 року основний борг відповідача перед позивачем становить 1357999,94 грн.
01.07.2019 року позивачем надано та відповідачем отримано претензію №18 від 27.06.2019 року про необхідність сплати до 01.08.2019 року основної заборгованості у розмірі 1 357 999,94 грн., однак станом на дату подання вказаної позовної заяви дана претензія залишилась без реагування, надані позивачем послуги відповідачем не оплачено.
Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), як це визначено ст. 610 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу визначені договором послуги.
Водночас, відповідач порушив умови Договору, не здійснивши повну оплату за надані послуги у визначений сторонами строк.
Відзив чи інші документи, які б спростували викладені в позовній заяві обставини відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, заявлені вимоги на суму основної заборгованості є доведеними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки оплата за наданні послуги не була здійснена у встановлені сторонами строки, позивачем заявлено пеню у розмірі 235 681,89 грн., 3% річних у розмірі 61 846,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 127 621,99 грн.
Перевіривши правильність розрахунків вказаних сум, судова колегія визнає їх обґрунтованими,арифметично вірними та такими, що відповідають обставинам справи і вимогам чинного законодавства, а відтак підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Таким чином, переглянувши в апеляційному порядку законність винесення даної ухвали, дослідивши позовну заяву на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою позивач зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 232 ГПК України, оскільки обрано невірний вид судового рішення, а саме постановлено ухвалу замість рішення.
З цього приводу судова колегія зазначає, що в силу положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Крім того, відповідно до ст. 232 ГПК України, розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду
Судом також враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2020 року у справі №918/335/17, згідно якої судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, оскільки предметом спору у даній справі №910/13855/19 (916/3241/19) є стягнення з відповідача заборгованості за договором надання послуг, тобто спір з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, і такий спір було розглянуто в межах провадження у справі про банкрутство, то колегія суддів погоджується з доводами позивача, що в даному випадку судовий розгляд повинен був закінчитись ухваленням рішення суду, а не відповідної ухвали, як це помилково зроблено господарським судом міста Києва.
В той же час судова колегія зауважує, що з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах „Пономарьов проти України" та „Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): „одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.
Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").
Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", ТОВ "Фріда" проти України").
Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суперечність правозастосування щодо порядку розгляду спорів в межах справи про банкрутство чи в окремому позовному провадженні, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталістю судової практики, не повинні мати наслідком порушення принципу правової визначеності у випадку забезпечення справедливого розгляду справи.
Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 року у справі №926/358/19).
Отже, на підставі наведеного, судова колегія зазначає, що не можна скасовувати або змінювати правильно прийняту по суті заявлених позовних вимог ухвалу лише з мотивів неправильної форми судового рішення, оскільки таке рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак "форми").
Окрім наведеного, апеляційний суд звертає увагу скаржника, що відповідно до положень ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови та судові накази.
У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу.
Згідно ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" за цим законом підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується скаржником, оскаржуваною ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі №910/13855/19 (916/3241/19) позов ПП "Укртекбезпека" задоволено повністю, стягнуто з ДП "Укртранснафтопродукт" на користь ПП "Укртекбезпека" основну заборгованість у сумі 1 357 999,94 грн., пеню в сумі 235 681,89 грн., 3% річних в сумі 61 846,00 грн., інфляційній втрати в сумі 127 621,99 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 26 747,25 грн.
На примусове виконання даної ухвали, як набрала законної сили 16.02.2021 року, господарським судом міста Києва 09.03.2021 року видано наказ, який дійсний для пред'явлення до виконання до 16.02.2024 року.
Таким чином, в силу приписів Закону України "Про виконавче провадження" відповідний наказ є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому цим Законом.
Разом з тим, жодних доказів пред'явлення позивачем до виконання даного наказу державній виконавчій службі або приватному виконавцю та подальшого неприйняття його до виконання або неможливості його виконання з огляду на те, що його видано саме на підставі ухвали, а не рішення суду, позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Тобто, у даному випадку скаржником не доведено порушення його права та законного інтересу шляхом прийняття місцевим господарським судом ухвали за результатами розгляду його справи.
Отже, позивач не позбавлений можливості пред'явити відповідний наказ до виконання протягом визначеного строку з метою задоволення своїх вимог у справі, що вже вирішена, у виконавчому провадженні.
При цьому, задоволення апеляційної скарги та зміна оскаржуваної ухвали в частині назви судового рішення лише призведе до необхідності видачі нового наказу, а також до визнання первісно виданого наказу таким, що не підлягає виконанню, і, як наслідок, до затягування розгляду справи.
За вказаних обставин, враховуючи принцип процесуальної економії господарського судочинства, а також наведену вище практику ЄСПЛ, беручи до уваги, що прийняттям оскаржуваної ухвали право позивача не порушено, оскільки на підставі даної ухвали видано наказ для його подальшого примусового виконання, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність в даному конкретному випадку підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни правильної по суті ухвали, що оскаржується, лише з формальних причин.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Укртекбезпека" на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі №910/13855/19 (916/3241/19) залишити без задоволення.
2.Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року у справі №910/13855/19 (916/3241/19) залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Справу повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 22.04.2021 року після виходу судді Копитової О.С. з лікарняного.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді О.С. Копитова
С.В. Сотніков