вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2021 р. Справа№ 911/2578/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Дикунської С.Я.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 01.04.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020 (повний текст рішення складено та підписано 10.12.2020)
у справі №911/2578/20 (суддя Колесник Р.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрпластик»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шен-Сервіс»
про визнання недійсним договору
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Укрпластик» (надалі - ПрАТ «Укрпластик»/позивач) звернулось до Господарського суду Київської област до товариства з обмеженою відповідальністю «Шен-Сервіс» (надалі - ТОВ «Шен-Сервіс»/відповідач) про визнання недійсним договору про надання послуг від 01.02.2019 № 70219, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами правочин вчинений всупереч ч.ч. 1, 2, 4 ст. 203, ст.ст. 215, 214 Цивільного кодексу України, адже не було оформлено додатків до договору, які є його невід'ємними частинами, та якими сторони мали узгодити істотні умови договору. Позивач посилався на те, що за відсутності факту підписання та оформлення вказаних додатків, сторонами під час укладання договору не дотримано вимог встановлених ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним.
Короткий зміст заперечень на позов
Відповідач в обґрунтування заперечень на позв посилався на те, що вчинений між сторонами договір є укладеним, який виконувався як відповідачем, так і частково позивачем в частині покладених на обидві сторону договору зобов'язань. Протягом виконання договору жодна із сторін не зверталась до змісту додатків, які мали бути складеними і доданими до договору, за якими б деталізувався зміст правовідносин.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що оспорюваний позивачем правочин не суперечить положенням ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердження фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, у суду відсутні підстави для визнання недійсним договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Укрпластик» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020 у справі №911/2578/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно не взяв до уваги доводи скаржника про те, що:
- за відсутності додатків за Договором неможливо визначити та з'ясувати істотні умови договору, обумовлені ст. 180 Господарського кодексу України (зміст та обсяг погодженого сторонами замовлення на надання послуг, перелік приміщень, які мають прибиратися за умовами договору, перелік робіт, які становлять зміст послуг, періодичність виконання таких робіт, перелік та кількість матеріалів, які повинні бути поставлені виконавцем замовником по договору, вимоги до якості надання послуг, передбачений договором порядок оцінювання якості та обсягу наданих послуг, що є ключовим питанням для визнання ціни, встановити ціну (вартість) наданих послуг за договором), а непідписання сторонами додатків до договору в момент вчинення правочину - є порушенням його сторонами умов дійсності правочинів, визначених ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України;
- висновки суду стосовно відповідності укладеного договору ст. 203 Цивільного кодексу України не відповідають та суперечать положенням ч. 2 ст. 662, ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, тобто нормам матеріального права;
- за відсутності погоджених сторонами додатків, які мали бути невід'ємною частиною договору, вказаний договір втрачає правовий та економічний зміст;
- оспорюваний правочин містить дефекти змісту, волі та волевиявлення та мети (наслідків) вчинення правочину, не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, і не здатен їх спричинити з об'єктивних причин, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України.
Також, скаржник в апеляційній скарзі з посиланням на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, просив врахувати при вирішенні спору висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 927/986/17, які не були враховані судом першої інстанції, що свідчить про допущені порушення норм процесуального права.
Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги
18.02.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шен-Сервіс» - надійшов відзив на апеляційну скаргу (надісланий засобами поштового зв'язку), який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказував про те, що:
- Договір між сторонами укладено у належній формі, підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками обох сторін, договір містить визначення прав та обов'язків сторін, а також містить місце надання послуг: м.Київ, вул.. М.Раскової,1;
- позивач не вказав, яким саме чином, наявність додатків впливає на чинність оспорюваного правочину, і жодним пунктом Договору не визначено, що додатки є саме невід'ємними частинами договору;
- в межах справ № 910/16260/19, № 910/303/20 судами встановлювався розмір заборгованості з Договором у певні періоди та наявність підстав для оплати відповідних послуг згідно оформлених документів, які досліджувались в межах відповідних спорів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2578/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Разіна Т.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020 у справі № 911/2578/20 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
12.01.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020, розгляд справи призначено на 18.02.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.02.2021 у справі №911/2578/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Разіна Т.І., Дикунська С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 справу №911/2578/20 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи призначено на 01.04.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Разіної Т.І. 01.04.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.04.2021 у справі №911/2578/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 справу №911/2578/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 01.04.2021 з'явились представники позивача (скаржника) та відповідача.
В судове засідання 01.04.2021 представник позивача (скаржника) підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та постановити в апеляційному порядку нове рішення, яким позов задовольнити повністю та визнати недійсним договір про надання послуг від 01.02.2019 № 70219, укладеного між позивачем та відповідачем.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.04.2021 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.02.2019 між ПАТ «Укрпластик» (наразі ПрАТ «Укрпластик») (далі - замовник) та ТОВ «Шен-Сервіс» (далі - виконавець) укладено договір про надання послуг № 70219 (далі - договір), за умовами якого:
- в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується власними силами надавати послуги з комплексного прибирання території та приміщення ПАТ «Укрпластик» (далі - послуги), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 1 (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується приймати належним чином надані послуги та оплачувати їх (пункт 1.1.);
- перелік приміщень об'єкта, що підлягають прибиранню (далі - приміщення), та детальна їх характеристика, погоджена сторонами у додатку № 1 до договору. Детальний перелік видів послуг, місця виконання окремих видів послуг, періодичність надання послуг протягом доби погоджено сторонами у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору (пункти 1.2., 1.3.);
- щомісячна вартість послуг за один календарний місяць становить 233350,38 гривень, у тому числі ПДВ 20% - 38891,73 гривень. Ціною цього договору є загальна вартість послуг, які були надані протягом дії договору на підставі всіх підписаних до цього договору актів приймання-передачі наданих послуг (пункти 5.1., 5.2.).
- договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року включно. Незалежно від наявності або відсутності порушень умов Договору, одна із Сторін Договору має право в будь-який момент на власний розсуд відмовитись від цього Договору шляхом направлення іншій Стороні відповідного письмового повідомлення. В такому випадку, Договір вважається припиненим на 20 (двадцятий) день від дати надсилання такого повідомлення на адресу Сторони. (пункти 8.1. 8.2.).
Договором сторони визначили, що додатками до договору є: додаток № 1 - перелік видів послуг, місць виконання окремих видів послуг, періодичність виконання та площі об'єкта (приміщення), щодо яких надаються послуги; додаток № 2 - перелік та кількість витратних матеріалів на місяць; додаток № 3 - технологічна карта; додаток № 4 - порядок і правила заповнення «Бланків щоденної перевірки якості прибирання» (чек-листів); додаток № 5 - зразок «Звіту про проведену перевірку якості прибирання (чек - листа)».
Додатковою угодою № 1 від 28.06.2019 до договору сторони погодили внести зміни у пункт 5.1. договору та виклали його в наступній редакції: «Щомісячна вартість послуг за один календарний місяць становить 211664,62 гривень, у тому числі ПДВ 20% - 35277,44 гривень».
У матеріалах справи наявні акти здачі-приймання робіт, які підписані та скріплені печатками замовника та виконавця, а саме: від 28.02.2019 № 165, від 31.03.2019 № 311, від 30.04.2019 № 461, від 31.05.2019 № 559, від 30.06.2019 № 666.
Також, на підставі договору виконавцем були оформлені акти здачі-приймання робіт від 31.07.2019 № 812, від 31.08.2019 № 813, від 30.09.2019 № 1010, від 31.10.2019 № 1148, від 10.11.2019 № 1256.
Вказані акти разом із рахунками на оплату відповідач направляв позивачу листами від 28.10.2019 № 979, від 04.11.2019 № 1005 та від 12.11.2019, відповідно до яких відповідач просив підписати акти приймання-передачі наданих послуг та повернути по одному примірнику акту відповідачу, а також оплатити їх вартість, або надати мотивовану відмову від підписання зазначених актів.
Доказів наявності заперечень щодо наданих послуг або вмотивованої відмови від підписання актів матеріали справи не містять.
Листом від 22.10.2019 № 10/7-6/1761 позивач, у відповідності до п. 8.2 договору, повідомив відповідача про розірвання договору, з 11.11.2019.
Платіжними дорученнями від 08.05.2019 № 3122, від 26.06.2019 № 2832, від 11.07.2019 № 2935, від 31.07.2019 № 5311, від 15.08.2019 № 3282, від 02.09.2019 № 3608, від 12.09.2019 № 3884 позивач частково сплатив за надані відповідачем послуги по прибиранню.
Позивач вказував на те, що сторонами не було підписано додатків до договору, які є його невід'ємними частинами. Зокрема позивач зазначає, що додатком № 1 до договору мало б бути передбачено: перелік видів послуг, місць виконання окремих видів послуг, періодичність їх виконання та площі об'єкта (приміщення), щодо яких надаються послуги, проте за відсутності підписаного додатку договір є неукладеним, адже сторони не досягли усіх істотних умов щодо його укладання та не визначили чітко предмет та обсяг договірних зобов'язань (предмет договору) та спосіб їх належного виконання.
При цьому, за відсутності додатків №№ 1, 2, 3, 4, 5 договору послуг неможливо визначити та з'ясувати: 1) зміст погодженого сторонами замовлення на надання послуг; 2) перелік приміщень, які мають прибиратися за умовами договору; 3) перелік робіт, які становлять зміст послуг; 4) перелік та кількість витратних матеріалів, які повинні використовуватися та витрачатися виконавцем в процесі надання послуг; 5) реалізувати встановлений договором порядок здійснення спільної перевірки та контролю якості наданих послуг, а також порядок здійснення оцінювання якості, що є необхідним для визначення ціни послуг; 6) визначити вартості (ціну наданих послуг) в установленому Договором порядку. За відсутності факту підписання та оформлення вказаних додатків, сторонами під час укладання договору не дотримано вимог встановлених ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним.
З урахуванням наведеного, позивач, із посиланням на положення ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, частин 1, 3, 5 ст. 203, ст. 215 та ст. 217 Цивільного кодексу України, вказував на недійсність оспорюваного Договору.
Відповідач посилався на те, що вчинений між сторонами договір є укладеним, який виконувався як відповідачем, так і частково позивачем в частині покладених на обидві сторону договору зобов'язань. Протягом виконання договору жодна із сторін не зверталась до змісту додатків, які мали бути складеними і доданими до договору, за якими б деталізувався зміст правовідносин.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд, в межах доводів апеляційної скарги, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином на підставі ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору, згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст. 180 Господарського кодексу України.
Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, укладений договір за своїм змістом є договором надання послуг.
Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 905 Цивільного кодексу України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Таким чином, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.
Положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Водночас, виходячи з аналізу ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з зазначених умов унеможливлює задоволення позову.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України та статей 651 - 653 Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.
Умови, на яких договір укладається, мають істотне значення, оскільки від них залежать особливості договірних прав і обов'язків сторін договору, а також належне виконання зобов'язань. За загальним правилом істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору.
Це випливає зі ст. 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов.
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, між сторонами 01.02.2019 укладено договір про надання послуг № 70219, за яким відповідач зобов'язався надавати послуги по прибиранню, а позивач приймати відповідні послуги, і сторонами виконувався відповідний договір, а відповідачем здійснювалась часткова оплата наданих послуг.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що оцінка доводів скаржника щодо недійсності оспорюваного правочину здійснюється виключно в контексті оцінки його в призмі ст. 203 Цивільного кодексу України саме на момент вчинення (укладення) договору, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Як зазначалось вище, частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається саме на те, що за відсутності додатків за Договором неможливо визначити та з'ясувати істотні умови договору, обумовлені ст. 180 Господарського кодексу України (зміст та обсяг погодженого сторонами замовлення на надання послуг, перелік приміщень, які мають прибиратися за умовами договору, перелік робіт, які становлять зміст послуг, періодичність виконання таких робіт, перелік та кількість матеріалів, які повинні бути поставлені виконавцем замовником по договору, вимоги до якості надання послуг, передбачений договором порядок оцінювання якості та обсягу наданих послуг, що є ключовим питанням для визнання ціни, встановити ціну (вартість) наданих послуг за договором), а непідписання сторонами додатків до договору в момент вчинення правочину - є порушенням його сторонами умов дійсності правочинів, визначених ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Проте, суд апеляційної інстанції вказані доводи скаржника відхиляє як безпідставні, необґрунтовані та такі, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Аналізуючи зміст договору надання послуг від 01.02.2019 № 70219 на предмет узгодження в ньому обов'язкових умов суд апеляційної інстанції враховує, що в розділі 1 договору сторонами визначено предмет договору, а саме - виконавець зобов'язується власними силами надавати послуги з комплексного прибирання території та приміщення ПАТ «Укрпластик» (далі - послуги), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 1; в розділі 2 договору сторони погодили строки та порядок надання послуг, в розділі 5 сторонами погоджено ціну договору та порядок розрахунків, а розділом 8 визначено строк дії договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умови укладеного договору підтверджують, що під час укладення оспорюваного правочину сторонами в належній письмовій формі погоджено всі необхідні істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк дії договору.
Позивач у якості підстави для визнання договору недійсним, зокрема, посилався на недосягнення учасниками правочину згоди з усіх істотних умов господарського договору.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.
Як встановлено судом, договір виконувався обома сторонами, а саме за спірним договором відповідач надавав послуги, а позивач своєю чергою приймав надані послуги, про що свідчать підписані та скріплені печатками обох сторін акти виконаних робіт (зокрема за період з лютого по червень 2019 року), та частково їх оплачував, тобто, обома сторонами вчинялись дії, що спрямовані на виконання договору, що виключає наявність підстав для визнання такого договору неукладеним.
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України, ПрАТ «Укрпластик» та ТОВ «Шен-Сервіс» при укладенні договору про надання послуг від 01.02.2019 № 70219 дотримані, з огляду на що відсутні підстави стверджувати про відсутність погодження сторонами істотних умов вказаного договору.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, оцінка виконання сторонами умов договору здійснювалась під час розгляду справ № 910/16260/19 (рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 позов задоволено та стягнуто з ПАТ «Укрпластик» на користь ТОВ «Шен-Сервсі» заборгованість по договору в розмірі 951 694,62 грн.) та № 910/303/20 (рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 позов задоволено та стягнуто з ПАТ «Укрпластик» на користь ТОВ «Шен-Сервсі» заборгованість по договору в розмірі 282 219,49 грн. заборгованості за договором), а отже, заперечення позивача стосовно обсягів та вартості відповідних послуг не мають юридичного значення в контексті оцінки презумпції чинності оспорюваного правочину та не є підставами для її спростування в силу приписів ст. ст. 204, 203, 215 Цивільного кодексу України.
Також, суд апеляційної інстанції враховує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 господарського процесуального кодексу України того, що під час надання відповідачем послуг обумовлених договором, у позивача виникала необхідність у конкретизації окремих положень договору щодо його виконання, що свідчить про те, що позивач визнавав, що сторонами узгоджено всі істотні умови договору. При цьому, незгода позивача з відсутністю певних умов, які мають бути наявними у договорі та/або незгода з певними умовами - не позбавляє останнього здійснити захист своїх прав та законних інтересів належним та ефективним способом, з застосуванням відповідних інструментів матеріального права, які регулюють зміну та/або припинення правовідносин за ініціативою сторони договору.
Доводи скаржника про те, що укладений позивачем та відповідачем договір не мав на меті реальне настання правових наслідків та суперечить загальними умовам дійсності правочинів, визначених ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.
Обставина, на яку посилається скаржник стосовно того, що під час укладання договору, сторонами не досягнуто згоди щодо предмету договору, переліку послуг, які надаються за ним, їх обсягу, місця та порядку надання, порядку здійснення контролю якості, визначення розміру їх оплати - не є тією обставиною, яка позбавила ПрАТ «Укрпластик» можливості здійснювати оплату за надані від ТОВ «Шен Сервіс» послуги, тобто не позбавила позивача можливості реально виконувати умови оплати за договором.
Відсутність більш деталізованих/конкретизованих умов окремих пунктів договору не може свідчити про те, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов договору, адже як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, під час укладення договору сторонами досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, включаючи предмет, ціну та строк дії договору.
Посилання скаржника на те, що пунктом 5.1. договору визначено саме базову ставку щомісячної оплати, яка застосовується в якості основи для нарахування розміру оплати наданих послуг за звітний місяць - є безпідставними, адже сторонами не визначено, що обумовлена в цьому пункті сума є саме базовою, яка має братися за основу для нарахування плати за надані послуги.
При цьому, не заперечуючи факту наданих відповідачем послуг, позивач підписував акти приймання наданих послуг та частково оплатив надані відповідачем послуги, а будь-яких заперечень щодо якості наданих послуг або вмотивованої відмови від підписання актів, внаслідок відсутності погодження сторонами умов щодо особливості надання послуг матеріали справи - не містять.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріал справи не містять доказів того, що в процесі надання відповідачем послуг позивач звертався до виконавця із пропозицією підписати додатки до договору, навпаки наявні у матеріалах справи докази, зокрема підписані обома сторонами акти та періодична часткова оплата наданих послуг, свідчать про те, що позивач погоджувався щодо належності наданих відповідачем послуг та відсутність заперечень стосовно наданих послуг, що в розумінні положень чинного законодавства України вказує про подальше схвалення позивачем умов договору.
Також, позивач звертаючись до відповідача із листом від 22.10.2019 № 10/7-6/1761 про розірвання договору не висловив жодних зауважень щодо відсутності у договорі істотних умов договору, а лише повідомив відповідача про намір розірвати договір, тобто реалізував свої права, як сторони правочину.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявні у матеріалах справи докази, зокрема, акти наданих послуг, платіжні доручення, якими підтверджується оплата наданих послуг, свідчать про те, що укладений позивачем та відповідачем договір виконувався сторонами, а отже, є спрямованим на реальне настання наслідків, обумовлених договором, у зв'язку з чим протилежні доводи позивача є необґрунтованими.
При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що за відсутності погоджених сторонами додатків, які мали бути невід'ємною частиною договору, вказаний договір втрачає правовий та економічний зміст - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки під час укладення договору сторонами досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, включаючи предмет, ціну та строк дії договору, а отже, в розумінні ст. ст. 3, 6, 11, 12, 13, 14 Цивільного кодексу України, позивачем реалізовано засаду цивільного законодавства, як свобода договору, і взято на себе зобов'язання, як і набуто права у певних визначених законом та договором межах. А непогодження позивача з економічним змістом оспорюваного правочину - не є підставою для визнання його недійсним, оскільки економічний зміст відноситься до ризиків господарської діяльності, який узгоджується з вільною ціною, встановленою учасниками спору у договорі на власний розсуд та за двостороннім погодженням.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, зокрема, позивачем не доведено того факту, що оспорюваний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, не доведено відсутності вільного волевиявлення та невідповідності його внутрішній волі, не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Крім того, доводи скаржника про те, що оспорюваний правочин містить дефекти змісту, волі та волевиявлення та мети (наслідків) вчинення правочину, не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, і не здатен їх спричинити з об'єктивних причин, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України - не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не вказав, яким саме чином, наявність додатків впливає на чинність оспорюваного правочину, і жодним пунктом Договору не визначено, що додатки є саме невід'ємними частинами договору.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір в момент його укладення не суперечив положенням ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містив всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердження фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, відсутні обумовлені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного позивачем правочину з огляду на не спростування позивачем належними засобами доказування презумпції чинності такого.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що при вирішенні спору у справі господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, проте, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом заявлення вимоги про визнання Договору недійсним - не відповідає ефективному засобу захисту, оскільки фактично, позивач не погоджується з тим, що у договорі відсутні відомості, які є необхідними саме для виконання умов договору, проте, вказані обставини по-перше, не є підставами для визнання недійсним договору, який оцінюється в межах заявленого позивачем предмету позову виключно на момент його вчинення (укладення). А по-друге, обставини виконання правочину не впливають на умови його дійсності, оскільки виконання правочину і його дійсність в момент укладення - є різними правовими категоріями, які регулюються окремими нормами законодавства.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не було доведено ні суду першої інстанції. ні суду апеляційної інстанції наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину саме в момент його укладення.
Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, оскільки при вирішенні спору не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 927/986/17 - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.
Ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так у згадуваній скаржником постанові суду касаційної інстанції від 05.07.2019 у справі № 927/986/17 зазначено наступне:
- причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості юридичних послуг за Договором;
- встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання ним юридичних послуг за Договором, суди попередніх інстанцій дійшли неспростовного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Отже, як предмети спору у справі № 910/986/17 та даній справі, так і обставини у вказаних справах - є різними, а тому посилання скаржника в межах апеляційної скарги (арк.. 13 апеляційної скарги), на вказану постанову суду касаційної інстанції - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки висновки суду касаційної інстанції у вказаній постанові зроблені у спорі стосовно стягнення суми коштів, коли предметом спору у даній справі № 911/2578/20 є дійсність правочину, який укладено між сторонами.
Крім того, у вказаній постанові від 05.07.2019 у справі № 927/986/17 зазначено, що:
- алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
- Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (в тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Крім того, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), судом апеляційної інстанції приймається до уваги, і у даній справі висновки суду апеляційної інстанції, як і суду першої інстанції, відповідають правовим висновкам судового акту суду касаційної інстанції, у якому, зокрема, зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
З урахуванням встановлених обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача, у зв'язку з чим судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в рішенні, рішення суду першої інстанції ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020 у справі №911/2578/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2020 у справі №911/2578/20 - залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Приватне акціонерне товариство «Укрпластик».
4. Матеріали справи №911/2578/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 22.04.2021
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
С.Я. Дикунська