Справа № 524/6059/20 Номер провадження 22-ц/814/606/21Головуючий у 1-й інстанції Вінтоняк Н. Д. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
20 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Кривчун Т.О.
Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.
секретар: Коротун І.В
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адв. ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2020 року (повний текст складено 23 грудня 2020 року)
по справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокоп Денис Олександрович, про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що вона давно знайома з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допомагала їй по господарству, оскільки остання своєї сім'ї не мала. З квітня 2015 року на пропозицію ОСОБА_3 позивач переїхала проживати до неї та здійснювати постійний догляд.
Вказує, що 12.02.2016 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність позивача кімнату № НОМЕР_1 , буд. АДРЕСА_1 , взамін на здійснення постійного догляду та довічного утримання. Вищевказаний договір сторони нотаріально не посвідчили, так як ОСОБА_3 за станом здоров'я була неспроможна це вчинити, а також через відсутність коштів, оскільки значні витрати були зумовлені лікуванням ОСОБА_3 .
Зазначає, що 17.02.2016 року ОСОБА_3 видала довіреність на її (ОСОБА_1 ) ім'я, якою уповноважила розпоряджатися нерухомим майном - спірною кімнатою. На день смерті ОСОБА_3 12.04.2018 року договір нотаріально посвідчено не було.
Зауважує, що сторонами було дотримано усіх істотних умов договору довічного утримання, зокрема на те, що вона постійно проживала з ОСОБА_3 , здійснювала за нею догляд, утримувала, а після смерті останньої -здійснила її поховання за власні кошти. Окрім того, після смерті ОСОБА_3 вона залишилася проживати у спірній кімнаті, утримувати житло.
При цьому, у заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що договір довічного утримання було укладено в лютому 2016 року, точної дати вона не пам'ятає, а у примірнику вказаного договору помилково зазначено дату укладення 12.02.2016 року, так як у договорі зазначене теперішнє прізвище позивача, а паспорт зі зміненим прізвищем нею отримано лише 24.02.2016 року.
З урахуванням наведеного остаточно прохала: визнати дійсним договір довічного утримання від лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , визнати за ОСОБА_1 право власності на кімнату АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 (а.с.1-5, 72-73).
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокоп Денис Олександрович, про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності, відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодилась позивач, яка в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що всі дії та намагання ОСОБА_3 по відношенню до позивача (складання довіреностей, договору довічного утримання), та мотиви їх укладення, відповідали її внутрішній волі по відчуженню кімнати, при цьому договір довічного утримання, укладений в лютому 2016 року, не був нотаріально посвідчений лише через брак коштів.
Зауважує, що кімната № НОМЕР_1 , буд. АДРЕСА_1 , не є предметом спору між ймовірними спадкоємцями померлої ОСОБА_3 , оскільки за весь час вимог до неї пред'явлено не було і навпаки, родичі померлої визнають право позивача на вказану кімнату.
Вважає, що не зважаючи на відсутність нотаріального посвідчення договору довічного утримання (догляду) та його державної реєстрації, договір є таким, що фактично відбувся, з виконанням усіх істотних умов та обов'язків, які відповідали бажанню та волевиявленню померлої ОСОБА_3 .
У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали та прохали її задовольнити.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши поясненняучасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи, на підставі довіреності від 28.04.2015 року, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) вчиняти дії, пов'язані з будівництвом, реконструкцією, переплануванням, управлінням, оформленням права власності на належне їй нерухоме майно - кв. АДРЕСА_2 (а.с.15,19), а на підставі довіреності від 17.02.2016 року - вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, оформленням права власності, підготовкою до відчуження та розпорядження тощо (а.с.18).
Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 09.02.2016 року та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру Заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №53069368 від 11.02.2016 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала кімната АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано 09.02.2016 року (а.с.11-12).
При цьому, місцевим судом установлено, що у лютому 2016 року, точної дати позивач не пам'ятає, однак в договорі зазначено 12.02.2016 року, у простій письмовій формі укладено договір довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 кімнату АДРЕСА_2 , взамін чого остання зобов'язувалася забезпечувати її утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених договором, зокрема, харчуванням, необхідним доглядом, медикаментозними лікарськими засобами; наданням медичної допомоги; здійснювати оплату за власний рахунок комунальних послуг, надавати іншу допомогу; здійснити поховання. Розмір щомісячного матеріального забезпечення визначено в розмірі 1000 грн.
Пунктами 10,11 вказаного договору передбачено, що витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору несе набувач. Право власності на кімнату виникає у набувача з моменту державної реєстрації.
Згідно актового запису №969, складеного Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про смерть від 12.04.2018 року серії НОМЕР_2 , а.с.22).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення, не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України. Окрім того, законом не передбачено можливості визнання дійсним у судовому порядку правочину, який підлягає державній реєстрації, але не зареєстрований, оскільки визнати дійсним можна лише укладений договір.
Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 745 ЦК України).
Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Частини третя та четверта статті 334 ЦК України передбачають, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (статті 203 ЦК України).
Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що у лютому 2016 року між нею та ОСОБА_3 укладений договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 передала їй у власність кімнату АДРЕСА_2 , а позивач, у свою чергу, зобов'язувалась довічно утримувати її.
Посилаючись на досягнення домовленості щодо усіх істотних умов договору і повне виконання договору, який нотаріально посвідчити не встигли через відсутність на те коштів, ОСОБА_1 просила про задоволення позову.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач, як на підставу своїх вимог, надала примірник договору довічного утримання, складеного, зі слів позивача у лютому 2016 року, (в договорі вказана дата 12 лютого 2016 року), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без нотаріального посвідчення та державної реєстрації такого.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів).
Так, вирішуючи справу, суд першої інстанції належним чином дослідив наданий позивачем договір довічного утримання та вірно вказав, що відсутність у позивача коштів на належне оформлення договору довічного утримання щодо його нотаріального посвідчення не може стати підставою для застосування положень ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки не свідчить про безпідставне ухилення однієї зі сторін від такого посвідчення.
Окрім того, місцевим судом було вірно вказано, що, оскільки предметом даного договору довічного утримання є, зокрема, нерухоме майно, то такий договір, відповідно до положень ст.334 ЦК України, підлягав державній реєстрації, яка вчинена не була, а законом не передбачено можливості визнання дійсним у судовому порядку правочину, який підлягає державній реєстрації, але не зареєстрований.
Відтак, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дослідив усі обставини справи у їх сукупності та виходив з того, що позивач не довів обставини, які є підставою для визнання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дійсним.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що кімната № НОМЕР_1 , буд. АДРЕСА_1 , не є предметом спору між ймовірними спадкоємцями померлої ОСОБА_3 , оскільки за весь час вимог до неї пред'явлено не було і навпаки, родичі померлої визнають право позивача на вказану кімнату, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі дії ймовірних спадкоємців померлої ОСОБА_3 жодним чином не вказують на дійсність договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
При цьому, з урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позову, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2020 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак
Повний текст постанови виготовлено 23.04.2021 року.