Справа № 537/4027/20 Номер провадження 11-кп/814/406/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
22 квітня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних
справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2020 року за №12020175110000456 за апеляційною скаргою прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури ОСОБА_8 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 08 грудня 2020 року, -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чечелево Кременчуцького р-ну Полтавської обл., громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, електрогазозварника гірничого цеху виробничого підрозділу «Крюківський кар'єр» філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-20 жовтня 2020 року Крюківським районним судом м. Кременчук за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку - 1 рік, -
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 гривень.
Ухвалено вирок виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 жовтня 2020 року приблизно о 21 годині 45 хвилин перебував у торговому залі магазину «МаркетОпт», що належить ПП «Фудзмарт» за адресою: вул. І. Приходька, буд. 86/1 м. Кременчук Полтавської обл., де під час перегляду асортименту алкогольних напоїв, вважаючи, що його дії не помітні для оточуючих, повторно, шляхом вільного доступу здійснив крадіжку з полиці для продажу товарів пляшки лікеру «Jagermeister», об'ємом 0,7 літри, вартістю 240 гривень 95 копійок, який належить ПП «Фудзмарт». Після чого, заволодівши вказаним майном ОСОБА_7 не розплатившись за вказану пляшку лікеру намагався залишити приміщення магазину, проте був затриманий працівниками магазину неподалік місця вчинення ним злочину, а тому ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але не закінчив його з причин, які не залежали від його волі.
В апеляційній скарзі прокурор Кременчуцької місцевої прокуратури ОСОБА_8 , просить скасувати вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 08 грудня 2020 року та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим та призначити йому покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді 1 року обмеження волі; на підставі ст.71 КК України до покарання призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Крюківського районного суду м. Кременчук від 20 жовтня 2020 року та за сукупністю вироків остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 1 року 1 місяця обмеження волі; в іншій частині вирок залишити без змін.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що оскільки ОСОБА_7 20 жовтня 2020 року Крюківським районним судом м. Кремечнук засуджено за ч.1 ст.185 КК України на 1 рік обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку - 1 рік та обвинувачений вчинив нове кримінальне правопорушення 25 жовтня 2020 року, тобто протягом іспитового строку, то з урахуванням п.10 постанова Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та правової позиції Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №752/2269/18, обвинуваченому необхідно призначити покарання на підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків.
Крім того, прокурор зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано застосував положення ст.69 КК України, оскільки не навів переконливих мотивів наявності підстав для застосування ст.69 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобіганню вчиненню ним нових злочинів та не у повній мірі врахував особу ОСОБА_9 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливого злочину, однак це не призвело до позитивних змін у його особистості та не створило у нього готовності до самокерованої право слухняної поведінки у суспільстві, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знову вчинив новий умисний злочин протягом іспитового строку, встановленого попереднім вироком.
В запереченнях обвинувачений ОСОБА_7 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 08 грудня 2020 року - без змін.
При цьому, ОСОБА_7 , посилаючись на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції зазначає, що: місцевий суд правильно не застосував положення ст.71 КК України, так як на час вчинення злочину за даним вироком, попередній вирок не набрав законної сили; у даному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме ч.3 ст.72 КК України; місцевий суд правильно оцінив обставини, що пом'якшують покарання та особу обвинуваченого, зважив на родинні обставини ОСОБА_7 та те, що фактичний розмір збитку знаходиться на межі між адміністративним правопорушенням та злочином; він, обвинувачений, визнає, що вчинив замах на крадіжку та шкодує про свої дії, офіційно працевлаштований та має законний дохід.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених; обвинуваченого який, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку місцевого суду, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційних скарг.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, а саме у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна, вчиненому повторно за обставин, встановлених судом першої інстанції ніким з учасників судового провадження не оспорювалися і докази відносно них, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися, що підтверджується журналом судового засідання та технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. Тому висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, які не оспорюються у суді апеляційної інстанції, згідно з положеннями ч. 2 ст. 394 КПК України, перевірці апеляційним судом не підлягають.
Згідно з положеннями статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи апелянта про необгрунтоване застосування судом першої інстанції положень ст.69 КК України та безпідставне незастосування ст.71 КК України при призначенні обвинуваченому покарання, на думку колегії суддів, є слушними з огляду на наступне.
Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Згідно з положеннями ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є нетяжким, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу обвинуваченого, який раніше судимий, вчинив злочин у період іспитового строку, неодружений, працює електрогазозварником, на утриманні інших осіб не має, за місцем проживання характеризується як особа скарги на яку не надходили, на диспансерному обліку у наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, наявність обставин, які пом'якшують покарання - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, молодий вік обвинуваченого та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
У свою чергу, місцевий суд дійшов висновку, що наведені вище обставини, які пом'якшують покарання та дані про особу обвинуваченого, який працевлаштувався, є особою молодого віку, його посягання на незначну шкоду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, та, як наслідок, застосував при призначенні покарання ОСОБА_7 положення ст.69 КК України, перейшовши до більш м'якого виду основного покарання, не встановленого санкцією ч.2 ст.185 КК України, а саме - штрафу.
Водночас суд першої інстанції прийняв рішення про самостійне виконання оскаржуваного вироку.
Незважаючи на наведені в оскаржуваному вироку мотиви призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів, виходячи із норм, передбачених розділом ХІ КК України, якими регламентується призначення покарання, не може погодитися із зазначеним судовим рішенням у частині призначеного обвинуваченому покарання, оскільки, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі прокурора, судом було допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, як у частині застосування ст. 69 КК України, яка не підлягала застосуванню, так і у частині незастосування судом ст. 71 КК України, яка підлягала застосуванню, що тягне за собою скасування судового рішення місцевого суду з цих підстав та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку.
Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню та застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
Згідно з ч.1 ст.66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання визнається, зокрема, щире каяття.
За ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені у ч.1 ст.66 КК України.
Так, щире каяття має місце у тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готова нести передбачену законом відповідальність.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєю вини, тобто визнання обвинуваченим винуватості у вчиненому кримінальному правопорушенні у будь-якому випадку охоплюється поняттям щире каяття, а тому врахування судом першої інстанції визнання вини як обставини, що пом'якшує покарання, поряд з обставиною, що пом'якшує покарання у виді щирого каяття, на думку колегії суддів є безпідставним.
Аналіз положень ст.69 КК України вказує на те, що підставою для застосування зазначеної норми є не просто наявність сукупності обставин, визнаних судом такими, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а дані обставини також повинні відповідати критеріям, які здатні, з урахуванням особи винного, істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, тобто зменшувати його ступінь суспільної небезпеки до такого рівня, який виходить за межі, типові для кримінальних правопорушень даного виду (окремого його різновиду).
Колегія суддів зауважує, що ці обставини чи сукупність обставин мають бути у причинному зв'язку з цілями злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця.
Водночас місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК України не навів переконливих мотивів для застосування положень ст. 69 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами, та жодним чином не обґрунтував, яким є зв'язок перерахованих ним обставин, які пом'якшують покарання із вчиненим ОСОБА_7 кримінальним правопорушенням і чому вони з урахуванням особи обвинуваченого істотно знизили тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції у достатній мірі не врахував дані про особу обвинуваченого, який, маючи незняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення корисливого кримінального правопорушення проти власності, у період іспитового строку, через 5 днів після ухвалення щодо нього обвинувального вироку, на шлях виправлення не став та вчинив умисний корисливий злочин проти власності за аналогічних обставин.
Наведене свідчить про системний характер протиправної поведінки обвинуваченого та вказує на свідоме порушення ним закону, незважаючи на невідворотність покарання.
Так, попереднє притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності із застосуванням положень ст.75 КК України, не призвело до позитивних змін у його особистості та не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві.
Отже, апеляційний суд встановив, що обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, молодий вік обвинуваченого у їх сукупності, з урахуванням особи обвинуваченого, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, а тому застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Помилковим також є і висновок суду першої інстанції про необхідність окремого виконання оскаржуваного вироку з посиланням на положення ч.3 ст.72 КК України.
Так, положеннями ч. 3 ст. 78 КК України встановлено, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Положення вказаної норми є імперативними, тобто обов'язковими для застосування.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За правилами ч. 3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Однак, у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК України, та призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання.
Наведену позицію викладено в абз.5 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 20 жовтня 2020 року Крюківським районним судом м. Кременчук ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст.75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку - 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
При цьому, як випливає з обвинувачення, яке місцевий суд визнав доведеним, ОСОБА_7 25 жовтня 2020 року, а саме у період іспитового строку, тобто до повного відбуття покарання за вироком Крюківського районного суду м. Кременчук від 20 жовтня 2020 року, вчинив нове кримінальне правопорушення, за яке його засуджено у даному кримінальному провадженні.
Наведене залишилось поза увагою суду першої інстанції, який повинен був визначити ОСОБА_7 остаточне покарання із застосуванням положень ст.71 КК України, а не ухвалювати судове рішення про окреме виконання оскаржуваного вироку.
За таких обставин, місцевим судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, у тому числі, що призвело і до м'якості покарання, істотно порушено вимоги КПК України, а тому вирок місцевого суду не можна визнати законним і справедливим, у зв'язку з чим він підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.
Крім того, твердження обвинуваченого у запереченнях щодо того, що місцевий суд правильно не застосував положення ст.71 КК України, так як на час вчинення злочину за даним вироком, попередній вирок не набрав законної сили, є неспроможними, оскільки згідно із системним аналізом норми ч.1 ст.71 КК початковим моментом періоду вчинення злочину, протягом якого суд призначає покарання за сукупністю вироків, є саме момент постановлення вироку, а не набрання ним законної сили.
Так, згідно з висновком, викладеним у Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18), при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили. Зокрема, якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).
Аналогічну позицію відображено у абз. 1 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», у якій вказано, що за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При призначенні покарання ОСОБА_7 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України є нетяжким, його характер та ступінь суспільної небезпеки, виходячи з конкретних обставин його вчинення, стадію вчинення злочину - закінчений замах, умисну форму вини та корисливий мотив, який завжди є суспільно негативним, розмір предмету злочину - 240 гривень 95 копійок, особу обвинуваченого, який маючи незняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення корисливого кримінального правопорушення проти власності, у період іспитового строку, через 5 днів після ухвалення щодо нього обвинувального вироку, на шлях виправлення не став та вчинив умисний корисливий злочин проти власності за аналогічних обставин та у 2016 році притягувався до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.75 КК України, є неодруженим, працює електрогазозварником з 28 жовтня 2020 року, позитивну характеристику ОСОБА_7 за місцем роботи, та дані характеристики Виконавчого комітету М'янопотоківської сільської ради, за якою ОСОБА_7 виконавчим комітетом до адміністративної відповідальності не притягувався, скарг та нарікань на його адресу до сільської ради не надходило; думку представника потерпілого, яка при призначенні покарання поклалась на розсуд суду, те, що обвинувачений на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, та, що у нього є дід та баба (пенсіонери), наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, молодий вік обвинуваченого, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
У зв'язку з наведеним вище та виходячи з апеляційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що покарання ОСОБА_7 повинно бути призначено у виді обмеження волі у мінімальних межах санкції ч.2 ст.185 КК України, яке буде справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та сприятиме меті покарання.
З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке вчинено через 5 днів після ухвалення щодо ОСОБА_7 обвинувального вироку, встановлених даних про особу винного, конкретних обставин справи, свідомого порушення обвинуваченим закону, незважаючи на невідворотність покарання, недосягнення мети покарання за попереднім вироком, яким ОСОБА_7 було призначено покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, колегія суддів вважає неможливим виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.
Водночас на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, зважаючи при цьому на межі апеляційної скарги прокурора, до покарання, призначеного за новим вироком апеляційного суду, колегія суддів вважає необхідним частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Крюківського районного суду м. Кременчук від 20 жовтня 2020 року, так як обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення у даному провадженні після постановлення вироку Крюківського районного суду м. Кременчук від 20 жовтня 2020 року (який до того ж ніким з учасників судового провадження не оскаржувався та станом на день ухвалення апеляційним судом вироку набрав законної сили), у період іспитового строку, тобто до відбуття покарання за попереднім вироком.
При цьому, при призначенні покарання за сукупністю вироків колегія суддів враховує, що відповідно до абз. 4 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Зважаючи на встановлені вище обставини та відповідні їм правовідносини, апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-
Апеляційну скаргу прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 08 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 у частині призначення покарання - скасувати.
Ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за новим вироком апеляційного суду, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Крюківського районного суду м. Кременчук від 20 жовтня 2020 року та призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця обмеження волі.
Строк покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
В іншій частині вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 08 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня його проголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4