Справа № 240/17113/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
21 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коростишівської місцевої прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівської місцевої прокуратури про визнання бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Коростишівської місцевої прокуратури, в якому просив: визнати бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення №38 від 25.08.2020року; зобов'язати відповідача розглянути звернення №38 від 25.08.2020 року в установленому законом порядку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Коростишівської місцевої прокуратури щодо результатів розгляду звернення ОСОБА_1 від 25.08.2020року за №38, викладених в листі-відповіді від 10.09.2020року за №34-10-2436ВИХ-20.
Зобов'язано Коростишівську місцеву прокуратуру в повному обсязі та у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян" розглянути звернення ОСОБА_1 від 25.08.2020року за №38.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач спільно із громадською організацією "проти придурків та ідіотів"звернувся 25.08.2020 за №38 до Коростишівської місцевої прокуратури, в якому просив: розглянути питання щодо порушень, допущених відповідним (відповідними) прокурором (прокурорами), та здійснити заходи щодо їх усунення; зобов'язати процесуального прокурора в порядку нагляду за досудовим розслідуванням надати ОСОБА_1 відповідь про результати розгляду його клопотань слідчим; розглянути питання щодо ненадання та забезпечити надання відповіді на направлені звернення.
Одночасно позивач, як заявник, заявив бажання взяти особисту участь в розгляді такого звернення (а.с.15-20).
Неправомірну бездіяльність позивач вбачає в тому, що відповідач не розглянув вказане звернення та не надав на нього відповіді.
Мотивувальна частина.
Позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду.
За приписами частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Згідно з ст.3 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до ст.7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з частиною першою ст.15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до частини 3 ст.15 Закону № 393/96-ВР визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян", встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що звернення громадян, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду тим органом чи посадовою особою органу, до якого подано звернення та до повноважень якого входять питання, порушені у зверненні, зазвичай протягом одного місяця, з обов'язковим повідомленням громадянина про результати розгляду; при цьому орган або посадова особа зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти звернену до них заяву та надати обґрунтовану відповідь за результатами її розгляду.
Матеріалами адміністративної справи встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача зі зверненням №38 від 25.08.2020, просив: розглянути питання щодо порушень, допущених відповідним (відповідними) прокурором (прокурорами), та здійснити заходи щодо їх усунення; розглянути питання щодо ненадання та забезпечити надання відповіді на направлені звернення.
Крім того, позивач просив розглянути звернення за його участі.
В свою чергу судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідачем за результатами розгляду звернення листом від 10.09.2020 №34-10-2436 ВИХ-20 не було додержано вимоги Закону України "Про звернення громадян" та не надано відповідь на поставлені позивачем питання.
При цьому, спосіб захисту порушеного права позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд встановив, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це його пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, ненадання відповіді на запит на інформацію).
Враховуючи ту обставину, що всі заяви позивача були розглянуті Коростишівською місцевою прокуратурою та ОСОБА_1 надані відповіді Листом від 10.09.2020 № 34-10-2436 вих-20, а тому дії відповідача не можуть бути кваліфіковані як бездіяльність.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розгляд звернення є дискреційними повноваженнями та виключно компетенцією суб'єкта владних повноважень, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У рішенні по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.
Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.
Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.
Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року (справа №825/602/17).
Таким чином, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов'язання відповідача розглянути звернення в повному обсязі не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови відповідач зобов'язаний вчинити такі дії.
Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не порушено, оскільки у своєму рішенні суд першої інстанції зобов'язав відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 25.08.2020 за № 38 в повному обсязі та у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян".
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Коростишівської місцевої прокуратури залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.