Справа № 826/6097/18 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.
22 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління поліції охорони в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2021 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
зобов'язати відповідача виплатити вказану допомогу з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення з урахуванням вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати";
зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позов обґрунтовано тим, що з часу звільнення по дату звернення з цим позовом до суду відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393. Зазначає, що вислуга років позивача більше 10 років й після звільнення звертався до відповідача із запитом про нарахування грошової допомоги, у відповідь на який повідомлено про відсутність підстав для виплати. Також, посилаючись на положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", зазначає, що виплата грошової допомоги повинна бути проведена з урахуванням компенсації втрати частини доходів, а за період до повного фактичного розрахунку з позивачем відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язано Управління поліції охорони в м. Києві виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 15487,50 грн.
Зобов'язано Управління поліції охорони в м. Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки із виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 39187,04 грн.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що оскільки у позивача наявна вислуга років, яка на час його звільнення склала понад 10 років, то при звільненні позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідному розмірі. Відповідач не здійснив виплату позивачу вказаної одноразової грошової допомоги, чим порушив відповідне право позивача, тому наявні підстави для задоволення вимоги про визнання такої бездіяльності протиправною.
Вимога в частині зобов'язання відповідача провести виплату з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення з урахуванням вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", є передчасною і не підлягає задоволенню, оскільки виплата спірної грошової допомоги не проведена, тобто відповідачем не реалізовано вказані повноваження, а тому у суду відсутні підстави для висновку про допущення відповідачем порушення щодо не врахування певних складових грошового забезпечення чи не нарахування компенсації.
Вимога про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги підлягає задоволенню у частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток у сумі 39187,04 грн. (без урахування податків і зборів).
Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду у відповідній частині та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На думку скаржника, суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосувавши принцип співмірності, визначений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, оскільки у справі № 761/9584/15-ц інші фактичні обставини.
Відповідач не погоджуючись із судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що виплата одноразової грошової допомоги в розмiрi 25 % мiсячного грошового забезпечення передбачена у випадку, якщо на час звільнення особи, яка звільняється iз служби за власним бажанням, набула права на пенсiю та мала вислугу 10 poків i бiльше. При цьому факт виникнення в особи права на пенсiю повинен обов'язково передувати звiльненню.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Управління поліції охорони в м. Києві від 05.12.2017 №434 о/с (По особовому складу) відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0025176), поліцейського взводу №3 роти охорони об'єктів та публічної безпеки Печерського районного відділу, звільнено зі служби в поліції з 06.12.2017. Вислуга років станом на 06.12.2017 у календарному обчисленні складає 10р. 07міс. 13д. Підстава звільнення - рапорт ОСОБА_1 від 30.10.2017.
Згідно з довідкою Управління поліції охорони в м. Києві від 26.06.2018 при звільненні позивача з ним проведено розрахунок грошового забезпечення за грудень 2017р. у загальній сумі 8199,74 грн., у т.ч.: - посадовий оклад - 348,41 грн.; - компенсація за невикористану відпустку - 6814,50 грн.; - оклад за спецзванням - 193,56 грн.; - надбавка за стаж служби в поліції (25%)- 135,49 грн.; - доплата за роботу в нічний час (35%) - 154,64 грн.; - доплата за роботу в нічний час (35%) - 31,50 грн.; - премія - 521,64 грн.
Представник позивача звернувся з адвокатським запитом щодо виплати грошової допомоги, у відповідь на який листом Управління поліції охорони в м. Києві від 30.03.2018 №13аз/43/29/4/01-2018 повідомлено про проведення усіх виплат при звільненні позивача та про відсутність передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 102 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону №2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Абзацом четвертим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1)посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоскаржувану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Предметом спору у справі, що розглядається є право особи на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2262-ХІІ при наявності в неї 10 років вислуги та відсутності права на пенсію згідно із вказаним законом; та право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати такої допомоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, зокрема, про наявність у позивача права на отримання спірної допомоги, застосовуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №821/3762/15-а.
Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на таке.
Положення пункту 10 Порядку № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.
Системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.
Вказана правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №821/3762/15-а, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17 від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020.
Згідно з довідкою відповідача від 09.12.2020 розмір місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення, становив 6195 грн (а.с.77-78).
Отже, розмір одноразової грошової допомоги, який підлягав виплаті позивачу на день його звільнення (06.12.2017) становив 15487,50 грн. (25%*6195 (грн.)*10 (повних років)).
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав Управління поліції охорони в м. Києві виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 15487,50 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога в частині зобов'язання відповідача провести виплату з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення з урахуванням вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", є передчасною і не підлягає задоволенню, оскільки виплата спірної грошової допомоги не проведена, тобто відповідачем не реалізовано вказані повноваження, а тому у суду відсутні підстави для висновку про допущення відповідачем порушення щодо не врахування певних складових грошового забезпечення чи не нарахування компенсації.
Щодо права позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд зазначає, що виплата поліцейським, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 102 Закону №580-VIII, статтею 9 Закону №2262-XII, пунктом 10 Постанови №393.
Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Таким чином, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав і для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги.
При цьому, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, врахував висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 №6-113цс16 та Верховного Суду у постановах від 01.04.2020 №761/16407/15-ц, від 26.06.2020 №761/9584/15-ц, від 04.09.2020 №260/348/19, від 30.11.2020 №480/3105/19, в яких цими судами застосовано принцип співмірності, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції під час розгляду справи № 826/6097/18.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.
Як зазначалось, розмір одноразової грошової допомоги становить 15487,50 грн.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості до звернення представника позивача з адвокатським запитом від 24.03.2018 до відповідача і подання даного позову до суду (17.04.2018) становив 74 робочих дні і 90 робочих дні, відповідно. Тривалість невиплати до пред'явлення вимоги про її сплату пов'язана з тим, що відповідач не визнавав право позивача на отримання допомоги. У подальшому, невиплата відповідачем допомоги пов'язана з розглядом судом цієї справи.
Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, розрахований судом виходячи з розміру середньоденної заробітної плати у сумі 288,14 грн. (6195 грн./43 робочих дні за жовтень і листопад 2017р.), обчисленого відповідно до абз. 3 п. 2 розд. ІІ, п.п. 5, 8 розд. IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, становить (без врахування індексацій та компенсацій та без вирахування податків і зборів) :
- 21322,36 грн. за період з 06.12.2017 по дату адвокатського запиту 24.03.2018;
- 25932,60 грн. за період з 06.12.2017 по дату подання позову (17.04.2018);
- 223596,64 грн. за період з 06.12.2017 по дату прийняття рішення у справі.
При цьому, суд першої інстанції врахував розмір належної позивачу до виплати суми допомоги (15487,50 грн.), належність і своєчасність без невиправданих зволікань дій позивача щодо пред'явлення відповідачу вимоги про виплату спірної допомоги, відсутність спору між сторонами щодо розміру допомоги, а також ст. 258 КАС України строк розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (60 днів із дня відкриття провадження у справі - 25.04.2018).
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що співмірним є відшкодування у розмірі 39187,04 грн. (288,14 грн.*136 (робочих дні за період з 06.12.2017 по 25.06.2018)).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що суд правильно визначив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 39187,04 грн. (без урахування податків і зборів) та стягнув дану суму.
Також суд обґрунтовано зазначив, що тривалий розгляд даної справи судом, який викликаний іншими об'єктивними обставинами (неповний склад суду, надмірне навантаження тощо), а не процесуальними діями чи рішеннями сторін, не може бути підставою для покладення на відповідача обов'язку із виплати відшкодування на дату прийняття судом рішення, розмір якого очевидно неспівмірним із сумою допомоги.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління поліції охорони в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька
Судді: О.Є. Пилипенко
Я.М. Собків