Справа № 640/27080/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
21 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Шевченківського районного відділа Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанов, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року, -
30 жовтня 2020 року Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - позивач, АТ «Укргазвидобування») звернулось у суд з позовом до Шевченківського районного відділа Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Шевченківський РВ ДВС у м. Києві) про визнання протиправними дій з винесення постанов про стягнення виконавчого збора та мінімальних витрат, а також визнання таких постанов протиправними і скасування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження направлення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження. Наголошує, що постанову про стягнення виконавчого збора може бути винесено лише по закінченню виконавчого провадження. Акцентує увагу, що товариством добровільно сплачено суму боргу, а тому підстави для стягнення виконавчого збора відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з таких підстав.
Судом установлено, що 22 грудня 2005 Долинським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист по кримінальній справі № 1-105 2005, згідно якого стягнуто з цивільного відповідача ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на користь потерпілого ОСОБА_1 120,00 грн. відшкодування завданої злочином матеріальної та 9000,00 грн моральної шкоди.
17 лютого 2006 року на підставі виконавчого листа державним виконавцем державної виконавчої служби у Шевченківському районі міста Києва відкрито виконавче провадження.
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2020 року у справі №343/1201/20 у виконавчому провадженні № 6907375 від 17 лютого 2006 з примусового виконання виконавчого листа Долинського районного суду Івано-Франківської області №1-105/2005 від 30 листопада 2005 року замінено боржника ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на його правонаступника АТ «Укргазвидобування».
Платіжним дорученням №315758 від 06 серпня 2020 року позивач перерахував 9000,00 грн. відповідачу на користь ОСОБА_1 відповідно до ухвали суду у справі №343/1201/20.
Сума відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди у розмірі 120,00 грн. була перерахована в рамках виконавчого провадження платіжним дорученням № 1211 від 02 червня 2010 року.
11 вересня 2020 державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у зазначеному виконавчому провадженні винесено постанову про стягнення виконавчого збора в сумі 912,06 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 457,92 грн.
Не погоджуючись з наведеними постановами виконавця, АТ «Укргазвидобування» звернулось до суду з даним позовом.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збора. Розрахунок мінімальних витрат виконавчого провадження проведений у відповідності до положень інструкції з організації примусового виконання рішень та наказа Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII), згідно з яким примусове виконання рішень проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Стаття 27 Закону України №1404-VІІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Згідно з частиною 5 статті 27 Закону України №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункта 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 40 Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
При цьому, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання, а початком примусового виконання у розумінні Закону України № 1404-VІІІ є винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як убачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 лютого 2006 року, боржника зобов'язано у строк до 23 червня 2006 року виконати рішення суду у добровільному порядку.
Згідно матеріалів виконавчого провадження перерахування коштів на виконання рішення суду здійснено боржником 28 липня 2010 року та 06 серпня 2020 року, тобто після відкриття виконавчого провадження та спливу строку, наданого для добровільного виконання.
Підсумовуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що постанова про стягнення виконавчого збора відповідає вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.
Оцінюючи правомірність постанови від 11 вересня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 42 Закону України №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 42 Закону України №1404-VIII передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Абзацом 3 частини 3 цієї правової норми визначено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України №1404-VIII підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за №512/5 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) (далі - Інструкція №512/5).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Відповідно до пункта 2 Розділу VІ Інструкції №512/5 витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
Згідно з розділом I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» (далі - Наказ №2830/5) до витрат виконавчого провадження належать, зокрема, витрати на виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари), пересилання документів виконавчого провадження (конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку), плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України Про виконавче провадження плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
Розділом ІІ Наказа №2830/5 встановлено, що розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу І Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати. Відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п'яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження. Розміри витрат виконавчого провадження, які стягнуті до проведення процедури закупівлі відповідних товарів і послуг, визначаються на підставі вартості раніше придбаних товарів і послуг.
Таким чином, за змістом наведених норм, у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження обов'язково повинні бути зазначені види витрат та суми таких витрат виконавчого провадження.
У постанові державного виконавця від 11 вересня 2020 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження наведений розрахунок суми, що підлягає стягненню з боржника, а саме: плата за користування АСВП - 69 грн; конверт не маркований С4 0,54х12 = 6,48 грн; поштові марки - 165 грн; аркуші формату А4 0,16х32 = 5,12 грн; витрати на друк листів на принтері 0,23х32 = 7,36 грн; телекомунікаційні послуги (інтернет) - 108, 33 грн; витрати по оформленню матеріалів виконавчого провадження (канцтовари) - 40,00 грн; інші витрати виконавчого провадження, здійсненні під час проведення виконавчих дій - 56,53 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова за своїм змістом відповідає вимогам Інструкції №512/5 та Наказу №2830/5.
Сума, визначена в оскаржуваній постанові, як і окремі її складові позивачем у даному провадженні не оскаржується.
Посилання позивача на те, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів на підтвердження отримання боржником копії постанови про його відкриття, колегія суддів до уваги не приймає.
Як убачається з копії виконавчого провадження, про його відкриття боржник був обізнаний, що підтверджується вчиненням дій на виконання рішення суду та направлення виконавчому органу відповідних доказів, зокрема платіжного доручення від 28 липня 2010 року №11413 про перерахування ОСОБА_1 120,60 грн. матеріальної шкоди.
Оскільки позивач у справі є правонаступником боржника у виконавчому провадженні, що встановлено ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2020 року, постановленої за результатами розгляду заяви саме АТ «Укргазвидобування», всі вчинені до правонаступництва дії є обов'язковими для позивача.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 287, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька