П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4230/20
Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кравця О.О.
судді -Домусчі С. Д.
судді - Коваля М.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року по справі № 420/4230/20, прийнятого суддею Глуханчуком О.В. у відкритому судовому засіданні за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Публічного акціонерного товариства Машинобудівного виробничого об'єднання «Оріон» про накладення арешту на кошти та інші цінності,-
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
20 травня 2020 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Машинобудівне виробниче об'єднання «Оріон» про накладення арешту на кошти та інші цінності Публічного акціонерного товариства Машинобудівне виробниче об'єднання Оріон, що знаходяться у банках, обслуговуючих підприємство, на суму податкового боргу у розмірі 1 393 642, 34 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, просило його скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги Головне управління ДПС в Одеській області обґрунтовує тим , що процедура приватизації ПАТ МБО «Оріон» ще не закінчена та все майно підприємства знаходиться у розпорядженні Наглядової ради Фонду державного майна, отже майно не може бути джерелом самостійного погашення відповідачем податкового боргу, а відтак у Головного управління ДПС в Одеській області були наявні всі правові підстави для звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2021 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, представники сторін подали заяви про розгляд справ в порядку письмового провадження , тому апеляційний суд в порядку ст.311 КАС України продовжує розгляд справи в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню за наступних встановлених обставин:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом 1-ої інстанції було встановлено, що Публічне акціонерне товариство Машинобудівне виробниче об'єднання «Оріон», код ЄДРПОУ 14309913, зареєстроване 08.08.1995 року, номер запису в ЄДР 1 556 120 0000 002092, до переліку його засновників входить Міністерство промислової політики України; основний вид діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; органи управління: Загальні збори (а.с. 188-194, том 1), узято на податковий облік 22.06.1995 року за №200 та з 14.01.2015 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області, Північне управління у м. Одесі, Малиновська ДПІ (а.с. 163, том 1).
За даними облікової картки платника податків, за платежем 14010100 «Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» за відповідачем станом на 30.04.2020 року рахується заборгованість у розмірі 1 491 786, 97 грн. (а.с. 88-158, том 1).
Позивачем заявлено до погашення суму у розмірі 1 393 642, 34 грн.
Згідно розрахунку податкового боргу (а.с. 14-21, том 1), податкова заборгованість з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) виникла в результаті:
нарахування податкової декларації №9272294072 від 20.12.2017 року на суму 13 030 грн. 70 коп. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29296630778 від 22.01.2018 року на суму 44 656 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29023984660 від 16.02.2018 року на суму 40 440 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29048023867 від 19.03.2018 року на суму 42 029 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29070317700 від 17.04.2018 року на суму 34 389 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29095478039 від 17.05.2018 року на суму 47 392 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29122953194 від 19.06.2018 року на суму 30 809 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації№29147753053 від 18.07.2018 року на суму 41 193 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29173361034 від 16.08.2018 року на суму 37 465 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №292000901212 від 18.09.2018 року на загальну суму 34 398 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29226880025 від 17.10.2018 року на загальну суму 34131 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29255532353 від 19.11.2018 року на загальну суму 34 303 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29282728024 від 18.12.2018 року на загальну суму 42 366 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29308052417 від 21.01.2019 року на загальну суму 34 491 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації№29025585620 від 19.02.2019 року на загальну суму 39 306 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації№29049830175 від 19.03.2019 року на загальну суму 17 649 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації№29076081749 від 17.04.2019 року на загальну суму 29 646 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29102626207 від 17.05.2019 року на суму 29 251 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29130194706 від 19.06.2019 року на суму 27 325 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29156453010 від 18.07.2019 року на суму 33 646 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29185475682 від 19.08.2019 року на суму 47 765 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29212529365 від 17.09.2019 року на суму 40 783 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №9242342306 від 17.10.2019 року на суму 40 526 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №9274132759 від 18.11.2019 року на суму 50 265 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29305179470 від 18.12.2019 року на суму 37797грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29331411715 від 16.01.2020 року на суму 47 624 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29027943476 від 18.02.2020 року на суму 50 331 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29054268556 від 16.03.2020 року на суму 54 449 грн. (основний платіж);
нарахування податкової декларації №29083923562 від 17.04.2020 року на суму 47 861 грн. (основний платіж);
донарахування на підставі податкового повідомлення-рішення №0142805104 від 05.11.2019 року на суму 26192 грн. (ш/с);
донарахування на підставі повідомлення-рішення №20119495104 від 16.09.2019 року на суму 24 662 грн. 47 коп. (ш/с).
Також, платнику податків була нарахована пеня на загальну суму - 237 471, 17 грн. із посиланням на пп. 129.1.1 ст.129 Податкового кодексу України та ч.4 гл.2 розділу III Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422.
У лютому 2019 року Головним управлінням ДПС в Одеській області скеровано до АТ «ОТП «БАНК» інкасові доручення про стягнення з ПАТ Машинобудівне виробниче об'єднання «Оріон» податкового боргу, які повернуті без виконання (а.с. 176-184, том 1).
20 травня 2020 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до суду з даним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності публічного акціонерного товариства Машинобудівне виробниче об'єднання Оріон, що знаходяться у банках, обслуговуючих підприємство, на суму податкового боргу у розмірі 1 393 642, 34 грн., із посиланням на пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, у зв'язку з відсутністю у підприємства майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом на адресу відповідача надіслано першу податкову вимогу форми «Ю1» №1/143 від 15.01.2005 року та другу податкову вимогу № 2/343 від 15.02.2019 року (а.с. 159-160, том 2).
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ОЦІНКА ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ:
Відповідно до ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу
Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту , виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи
За змістом п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України).
В силу вимог п. 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно вимог пп. 20.1.18, пп. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 ПК України.
Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Отже, норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.
Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.
Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1)відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2)недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3)майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті (пункт 94.3 статті 94 ПК України).
Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).
За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.
У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулює Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено, що з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об'єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління не мають права щодо:
вчинення правочину та/або господарського зобов'язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг чи сума коштів, що є предметом такого правочину та/або господарського зобов'язання, перевищує 10 відсотків вартості активів підприємства та/або господарського товариства за даними фінансової звітності за останній звітний період. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від вимоги, передбаченої цим абзацом;
укладення кредитних договорів, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги, правочинів та/або господарських зобов'язань щодо відступлення права вимоги та/або зарахування зустрічних однорідних вимог, факторингу, правочинів та/або господарських зобов'язань, предметом яких є переведення боргу;
вчинення правочинів та/або господарських зобов'язань, предметом яких є відчуження підприємством та/або господарським товариством або набуття ним земельної ділянки та іншого нерухомого майна, та/або майнових прав на зазначені об'єкти та/або внаслідок яких може відбутися зменшення вартості такого майна або зменшення розміру земельної ділянки, що належить такому підприємству та/або господарському товариству або перебуває в його користуванні;
вчинення правочинів та/або господарських зобов'язань, предметом яких є обтяження земельних ділянок, іншого нерухомого майна та/або основних фондів підприємства та/або господарського товариства та/або майнових прав на зазначені об'єкти;
вчинення правочинів та/або господарських зобов'язань, предметом яких є придбання, відчуження, обтяження, набуття у власність у інший спосіб акцій, часток, а також похідних цінних паперів;
укладення договорів оренди земельних ділянок та іншого нерухомого майна або основних засобів підприємства та/або господарського товариства;
укладення договорів поруки, гарантії;
списання основних засобів, що мають залишкову вартість, безоплатної передачі та реалізації майна для погашення заборгованості, передачі майна в управління;
зміни номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства (крім банків);
прийняття рішень про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу товариства (крім банків);
прийняття рішень про припинення підприємства/господарського товариства шляхом реорганізації;
скорочення чисельності працівників підприємства, що приватизується.
Тобто, відповідно до вказаних вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкту приватизації забороняється без згоди органів приватизації розпоряджатися майном цих об'єктів.
Згідно з п. 41.4 ст. 41 Податкового кодексу України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
У відповідності з п. 95.1, п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов'язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих самих підстав.
У справі, яка розглядається, апеляційним судами встановлено, що із даним позовом ГУ ДПС в Одеській області звернулась до суду у загальному порядку 20 травня 2020 року, отже у останнього були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених статтею 283 КАС України.
Схожа правова позиція щодо застосування подібних норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року (справа №820/5045/18).
Законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №813/4345/16.
Сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 по справі №804/7201/16 та у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 по справі №826/16002/14.
З метою правильного вирішення даного спору та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративного арешту коштів судам необхідно було встановити:
факт наявності у відповідача податкового боргу в сумі, що зазначалась у позовній заяві;
факт відсутності у відповідача майна, яке може бути використане для його погашення.
Тобто, встановленню підлягає факт наявності у відповідача непогашеної суми податкового боргу та відсутності у нього майна, яке може бути використане для його погашення, з підтвердженням відповідними доказами. Наявність таких факторів дає підстави для задоволення вимог контролюючого органу щодо накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку в сумі, що не перевищує суму податкового боргу.
Разом з цим, необхідно надати оцінку інформації, наведеній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Інформаційній базі щодо зареєстрованих транспортних засобів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 280/6481/19
Вирішуючи спір судом 1-ої інстанції вірно встановлено, що звертаючись до суду із даним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках, обслуговуючих Публічне акціонерне товариство “Машинобудівне виробниче об'єднання “Оріон”, Головним управління ДПС в Одеській області не було надано та не було доведено належними та допустимими доказами, що у відповідача відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, та не доведено, що контролюючим органом вчинялись дії щодо проведення опису майна підприємства з метою погашення податкового боргу.
Натомість, що також встановлено судом 1-ої інстанції , відповідно до звіту підприємства про фінансовий стан на 31.03.2020 (за 1 квартал), у нього достатньо основних засобів (рухоме та нерухоме майно) для застосування податкової застави.
Також апеляційним судом встановлено, що у Публічного акціонерного товариства “Машинобудівне виробниче об'єднання “Оріон” наявне рухоме майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, але відсутні відомості щодо вартості вказаного майна .
При цьому, відповідач не заперечує щодо наявності у нього податкового боргу та вживає заходів щодо його погашення шляхом схвалення Фондом державного майна України переліку майна для податкової застави.
Апеляційний суд, враховуючи принципи верховенства права, належного врядування, презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ , як джерело права, правові позиції Верховного суду , погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, щодо відмови у задоволенні позову , оскільки позивачем при зверненні до суду на підставі пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України не дотриманий, передбачений вказаною нормою порядок, а саме не встановлено та не доведено належними, достатніми ,достовірними та допустимими доказами ,що балансова вартість належного Публічному акціонерному товариству «Машинобудівне виробниче об'єднання «Оріон» майна менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Так само позивачем не доведено і того, що ним, як контролюючим органом вчинялись дії щодо виявлення цього майна з метою погашення податкового боргу.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
(2) Висновки апеляційного суду:
Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні , при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують та відхиляються апеляційним судом за необґрунтованістю.
Апеляційний суд доходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, рішення суду 1-ої інстанції залишити без змін та також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6, 13, ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 272,283,292, 308,311,п.1 ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду, крім випадків , встановлених ч.4 ст.328 КАС України.
Повне рішення складене та підписане 21.04.2021 року
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.