22 квітня 2021 року № 640/16093/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Київській області
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС
про застосування заходів реагування,
І. Зміст позовних вимог
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління Держпродспоживслужби у Київській області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС, в якому просить суд:
- тимчасово зупинити виробництво підприємства за адресою: 08720, м. Українка, вул. Промислова, Обухівський район, Київська області до моменту розроблення та узгодження з Держпродспоживслужбою проекту організації санітарно-захисної зони та отримання позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо застосування заходів реагування позивач вказує, що під час позапланової перевірки господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС було встановлено ряд порушень чинного санітарного законодавства України, які є достатніми підставами для вжиття запобіжних заходів у вигляді зупинення виконання робіт.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначив, що встановлені перевіркою порушення недостатні для вжиття запобіжних заходів у вигляді зупинення виконання робіт. Також, з посеред іншого наголошено на неправильному тлумаченні позивачем змісту положень, що регулюють спірні правовідносини; ненаведенні будь-яких доказів існування на території санітарно-захисної Трипільської ТЕС об'єктів житлової забудови
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/16093/20 за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області (08133, Київська область, м. Вишневе, вул. Балукова, 22) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС (03022, м. Київ, вул. Козацька, 120/4Є) про застосування заходів реагування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2020 передано адміністративну справу №640/16093/20 за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС про застосування заходів реагування до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 прийнято до провадження адміністративну справу №640/16093/20.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 заяву представника Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС про заперечення проти слухання справи за правилами спрощеного позовного провадження - залишено без задоволення.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено наступне.
На підставі звернення гр. ОСОБА_1 , наказу "Про проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Головного управління Держпродспоживслужби у Київській області №2988-ОД від 02.06.2020, посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю) №2456 від 02.06.2020 посадовими особами Обухівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби у Київській області проведено позапланову перевірку Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС (а.с.24-28).
За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання санітарного законодавства на промислових підприємствах №10-30.1.8-11/99 від 15.06.2020, яким встановлено 3 (три) порушення вимог законодавства (а.с.29-37).
Вказаний акт перевірки підписано представниками Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС без зауважень (а.с.35-36).
З метою застосування до відповідача заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) позивач звернувся до суду з позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V (далі Закон України № 877-V), Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 5 цієї статті, виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду. Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб'єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.
Пунктом 7 цієї статті передбачено, що у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб'єкта господарювання.
Згідно вимог п. 11 цієї статті, плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України №348 від 29.03.2017 на Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (надалі - Держпродспоживслужба) покладено завдання і функції з реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення та із здійснення контролю (нагляду) за дотриманням вимог санітарного законодавства (крім функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників).
Відповідно до п. 7 Положення про Держпродспоживслужбу, затверджену постановою Кабінету міністрів України №667 від 02.09.2015 (далі - Положення №667), Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Наказом Держпродспоживслужби від 24.02.2020 № 153 затверджено Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області.
Пунктом "л" статті 41 Закону № 4004-ХІІ передбачено, що головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям, на транспорті та їх заступникам у межах відповідних територій (об'єктів транспорту) надаються повноваження застосовування передбачених цим Закономзаходів для припинення порушення санітарного законодавства.
Стаття 42 цього Закону (імперативна норма) містить вичерпний перелік застосування заходів для припинення порушення санітарного законодавства та підстави їх застосування, а саме:
а) обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;
б) обмеження, тимчасова заборона або припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів у разі відступу від затвердженого проекту;
в) тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань в разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної, реєстрації, а також якщо їх визнано шкідливими для здоров'я людей;
г) обмеження, зупинення або заборона викидів (скидів) забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм;
д) зупинення або припинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством;
е) внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у абзаці шостому частини першої статті 7 цього Закону;
є) вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров'я хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством.
В силу норм ст. 8 Закону № 877-V орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю), серед іншого, має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків.
Згідно з вимогами ст. 11 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний серед іншого, виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації, зокрема, зобов'язані: виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено:
-санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами;
-державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно- протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти (далі - санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення;
-вимоги безпеки для здоров'я і життя людини - розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі, санітарно-епідеміологічні нормативи, правила, норми, регламенти тощо (медичні вимоги щодо безпеки для здоров'я і життя людини), розроблення, обґрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься виключно до медичної професійної компетенції;
-небезпечний фактор - будь-який хімічний, фізичний, біологічний чинник, речовина, матеріал або продукт, що впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров'я людини.
Недотримання санітарних норм порушує законні права громадян на безпеку для здоров'я і життя населення та може в подальшому завдати шкоди їх здоров'ю.
Згідно п.п. 1, 2, 3, 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства зобов'язані розробляти і здійснювати санітарні заходи, а також виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб при здійснення ними державного нагляду.
Відповідно до статті 22 Закону № 4004-ХІІ органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.
У процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.
Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.
Наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173 затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, зареєстровано в МЮ України 24.07.1996 за № 379/1404 (ДСП 173-96).
Згідно з п. 3.4 ДСП 173-96, відповідно до діючих будівельних норм та правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на:
- сельбищну територію - для розміщення житлового фонду, громадських будівель та споруд, установ соціального, культурного та побутового призначення, внутрішньосельбищної вулично-дорожньої та транспортної мереж, зелених насаджень та місць громадського користування, окремих комунальних та промислових об'єктів, будівництво яких допускається поблизу житлової забудови;
- виробничу територію - для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об'єктів (баз, складів, гаражів, автопарків, трамвайних, тролейбусних депо і т.ін.), підприємств по виробництву та переробці сільськогосподарських продуктів, створення санітарно-захисних зон промислових підприємств, об'єктів зовнішнього транспорту, шляхів позаміського та приміського сполучення;
- ландшафтно-рекреаційну територію, що охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами сельбищної території формують систему озеленення та оздоровчих зон.
Пунктами 5.4, 5.5 ДСП 173-96 передбачено, що промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.
На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу.
Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об'єктів, що є джерелами виробничих шкідливостей, слід встановлювати відповідно до діючих санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за «Методикой расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий» ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електромагнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітрів та ін.), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та об'єктів.
У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нормативної санітарно- захисної зони або неможлива її організація в конкретних умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття (п.5.5. ДСП 173-96).
Приписами пункту 5.6. ДСП №173-96 обумовлено, що основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об'єктів, що наведена у додатку N 4.
Згідно відомостей додатку №4 ДСП №173-96 Додатком № 4 встановлено санітарну класифікацію підприємств, виробництв га споруд і розміри санітарно-захисних зон для них, відповідно до якої підприємства з переробки полімеру віднесені до IV класу, для якого встановлена санітарно-захисна зона у розмірі 100 метрів.
Відповідно 5.8. ДСП № 173-96 у разі організації нових, не вивчених в санітарно- гігієнічному відношенні виробництва та технологічних процесів, а також будівництва (реконструкції) великих підприємств І та II класів небезпеки та їх комплексів, що можуть несприятливо впливати на навколишнє середовище та здоров'я населення, розміри санітарно- захисних зон слід встановлювати у кожному конкретному випадку з урахуванням даних про ступінь впливу на навколишнє середовище аналогічних об'єктів, які функціонують у державі та за її кордоном та відповідних розрахунків.
Відповідно 5.9. ДСП № 173-96 Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення згідно з пунктом 5.7) затверджуються Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі результатів проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідних матеріалів.
Пунктом 5.13 ДСП 173-96 Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони в залежності від ширини зони повинна складати: до 300 м - 60%, від 300 до 1000 м - 50%, понад 1000 м - 40%.
Пунктом 5.14 ДСП 173-96 встановлено, що проект організації санітарно-захисної зони слід розробляти в комплексі з проектом будівництва (реконструкції) підприємства з першочерговою реалізацією заходів, передбачених у зоні.
За приписами ч. 7 ст. 7 Закону №877-V, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.
VI. Оцінка суду
Законом, що регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні є Закон України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Судом встановлено, що відповідач є суб'єктом господарювання, тому здійснення державного (контролю) у сфері господарської діяльності проводиться з урахуванням вимог Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, при здійсненні Держпродспоживслужбою контролю (нагляду) за дотриманням Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС вимог санітарного законодавства, перевірка та застосування заходів для припинення порушень має здійснюватися з дотриманням в сукупності вимог обох вищевказаних законів.
Згідно з вимогами статті 11 Закону № 4004-ХІІ об'єкти державної санітарно-епідеміологічної експертизи
Державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають:
проекти міждержавних, державних цільових, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку;
інвестиційні проекти і програми у випадках і порядку, встановлених законодавством;
схеми, передпроектна документація, що стосується районного планування і забудови населених пунктів, курортів тощо;
проекти нормативно-технічної, інструкційно-методичної документації, що стосується здоров'я та середовища життєдіяльності людини;
продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей;
документація на розроблювані техніку, технології, устаткування, інструменти тощо; діючі об'єкти, у тому числі військового та оборонного призначення.
Таким чином, підприємство відповідача, як діючий об'єкт, підлягає державній санітарно-епідеміологічній експертизі.
Із матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Держпродспоживслужби у Київській області проведено позапланову перевірку дотримання санітарного законодавства Публічним акціонерним товариством «Центренерго» Трипільська ТЕС, за результатами якої складено акт №10-30.1.8-11/99 від 15.06.2020, в якому зазначено, що при проведенні перевірки виявлені порушення санітарного законодавства.
Підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об'єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об'єктів зобов'язані дотримувати вимог санітарного законодавства.
Затвердження норм проектування, розроблення, виготовлення і використання нових машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва, впровадження нових технологій здійснюються за погодженням з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Згідно з п. 3.2. Наказу 247 забороняється використання або функціонування об'єктів експертизи без наявності позитивного висновку санітарно-епідеміологічної експертизи.
Згідно з п. 3.4. Наказу 247 Державна санітарно-епідеміологічна експертиза діючих об'єктів експертизи призначається лише в разі наявності в головного державного санітарного лікаря офіційних матеріалів про негативний вплив об'єктів на здоров'я людей або зміну їх властивостей, що може спричинити такий вплив, а також у разі внесення змін до санітарного законодавства, якими встановлюються більш жорсткі вимоги до об'єктів експертизи.
За приписами п. 5.1. Наказу 247 заявниками державної санітарно-епідеміологічної експертизи є власники об'єкта експертизи або вповноважені ними особи.
Таким чином, входячи з наведених норм, відсутність у відповідача висновку санітарно- епідеміологічної експертизи є порушенням норм санітарного законодавства, та виключає можливість продовження діяльності підприємства.
Щодо організації санітарно-захисної зони суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 Закону № 4004-ХІІ органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.
У процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.
Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.
Згідно з п. 3.4 ДСП 173-96, відповідно до діючих будівельних норм та правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на:
- сельбищну територію - для розміщення житлового фонду, громадських будівель та споруд, установ соціального, культурного та побутового призначення, внутрішньосельбищної вулично-дорожньої та транспортної мереж, зелених насаджень та місць громадського користування, окремих комунальних та промислових об'єктів, будівництво яких допускається поблизу житлової забудови;
- виробничу територію - для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об'єктів (баз, складів, гаражів, автопарків, трамвайних, тролейбусних депо і т.ін.), підприємств по виробництву та переробці сільськогосподарських продуктів, створення санітарно-захисних зон промислових підприємств, об'єктів зовнішнього транспорту, шляхів позаміського та приміського сполучення;
- ландшафтно-рекреаційну територію, що охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами сельбищної території формують систему озеленення та оздоровчих зон.
У межах зазначених територій виділяються зони різного функціонального призначення - житлової забудови, громадських центрів, промислові, наукові, науково-виробничі, комунально-складські, зовнішнього транспорту, масового відпочинку, курортні (при наявності лікувальних ресурсів).
Пунктами 5.4, 5.5 ДСП 173-96 передбачено, що промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.
На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу.
Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об'єктів, що є джерелами виробничих шкідливостей, слід встановлювати відповідно до діючих санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за «Методикой расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий» ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електромагнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітрів та ін.), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та об'єктів.
Відповідно 5.9. ДСП № 173-96 Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення згідно з пунктом 5.7) затверджуються Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі результатів проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідних матеріалів.
Пунктом 5.13 ДСП 173-96 Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони в залежності від ширини зони повинна складати: до 300 м - 60%, від 300 до 1000 м - 50%, понад 1000 м - 40%.
Предметом позову у справі є вжиття заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) шляхом зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг.
Пунктом 5.14 ДСП 173-96 встановлено, що проект організації санітарно-захисної зони слід розробляти в комплексі з проектом будівництва (реконструкції) підприємства з першочерговою реалізацією заходів, передбачених у зоні.
За приписами ч. 7 ст. 7 Закону №877-V, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.
Суд вказує на те, що зазначеними нормами передбачений вичерпний перелік заходів реагування, які застосовуються за рішенням суду, ухваленого за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю), а саме: повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) продукції, повне або часткове зупинення реалізації продукції, повне або часткове зупинення виконання робіт, повне або часткове зупинення надання послуг.
За змістом статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Законодавство України не містить визначення поняття «порушення, яке створює загрозу життю та/або здоров'ю людей», а відтак, воно є оціночним. Разом з цим, за переконанням суду, зазначені в Акті перевірки порушення вимог санітарного законодавства створюють реальну загрозу життю та/або здоров'ю людей, гарантованого рівня безпеки, оскільки такі порушення впливають на забезпечення безпеки роботи об'єкта, обслуговуючого персоналу та інших громадян.
В адміністративних справах щодо застосування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю) суд має встановити наявність підстав для застосування таких заходів на момент постановлення судового рішення, зокрема, наявність не усунутих суб'єктом господарювання порушень вимог законодавства, які дійсно створюють загрозу життю та здоров'ю людей.
Мета застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) полягає в убезпеченні людей від можливої небезпеки. Разом з тим, форма такого захисту повинна бути розумною, не порушувати прав відповідача і не повинна перешкоджати власнику (користувачу) вживати заходів до усунення виявлених порушень. При цьому, захід реагування у вигляді повного зупинення виконання робіт (виробництва) є крайнім заходом, обрання якого є доцільним лише у разі, якщо допущенні порушення реально створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
Отже, в даному випадку належним доказом усунення відповідачем порушень, які встановлені позивачем, є акт перевірки, в якому має бути зазначено про відсутність порушень, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей.
Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження усунення порушень вимог санітарного законодавства на промислових підприємствах, що слугували підставою для прийняття акту №10-30.1.8-11/99 від 15.06.2020.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що встановлені в акті перевірки №10-30.1.8-11/99 від 15.06.2020 порушення відповідачем не усунуті.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідач висновків акта перевірки не оскаржував в судовому порядку та підписав акт без зауважень.
При цьому, доказів того, що не усуненні відповідачем порушення вимог санітарного законодавства не створюють несприятливі та небезпечні умови для життєдіяльності людини матеріали справи не містять.
Наведені твердження відповідачем не спростовують наявності порушень вимог законодавства встановлених під час проведення контролюючим органом позапланової перевірки товариства.
Крім цього, суд не наділений повноваженнями органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд і які, в свою чергу, є дискреційними, а тому не може надавати оцінку якості виконаних та усунутих порушень відповідачем на підприємстві.
Суд звертає увагу на те, що застосування заходів реагування у вигляді тимчасового зупинення надання послуг відповідачем, є тимчасовим заходом, який направлений на попередження настання негативних наслідків, викликаних наявністю на об'єкті порушень вимог санітарних правил і норм, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей.
Враховуючи не усунення відповідачем порушень вимог санітарного законодавства встановлених актом №10-30.1.8-11/99 від 15.06.2020, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
ІX. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Витрат пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз позивачем під час розгляду справи не здійснювалось.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Застосувати заходи реагування до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» Трипільська ТЕС (код ЄДПОУ: 22927045), а саме: тимчасово зупинити виробництво підприємства за адресою: 08720, м. Українка, вул. Промислова, 1, Обухівський район, Київська область, до моменту розроблення та узгодження з Держпродспоживслужбою проекту організації санітарно-захисної зони та отримання позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 22.04.2021 р.