22 квітня 2021 року № 320/1826/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Файчак В.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Дубовий О.В. в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) з позовом до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04054636, адреса: 08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Грушевського, буд. 39) (далі - відповідач, Рада), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Ради щодо ненадання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області;
- зобов'язати Раду надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, згідно з заявою (клопотанням) від 23.12.2020;
- зобов'язати Раду подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у даній справі;
- стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 6108,00 грн. (908,00 грн. судового збору та 5200,00 грн. правової допомоги) за рахунок бюджетних асигнувань Боярської міської ради.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем безпідставно не розглянута заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах орієнтовною площею 0,15 га, на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, яке входить до складу Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, що обумовило звернення до суду.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою від відповідача витребувані докази у справі, а саме: копію заяви позивача та додані до неї документи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, від 23.12.2020; належним чином засвідчені копії всіх матеріалів в підтвердження викладених у листі виконавчого комітету Боярської міської ради від 05.01.2021 № 02-10/18-14 доводів щодо перебування вказаної вище земельної ділянки у приватній власності.
Копія ухвали судді від 23.02.2021 разом з матеріалами позовної заяви була направлена наступного дня на електронну адресу відповідача, та була отримана ним 24.02.2021, про що свідчить звіт про доставлення електронної пошти.
Суд зазначає, що у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву не скористався, витребувані судом докази не надані про поважність причин невиконання вказаної ухвали відповідач суд не повідомив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
23.12.2020 адвокат Дубовий О.В. в інтересах позивача звернувся до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявою, в якій, керуючись статтями 118, 121, 122 Земельного кодексу України, просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,15 гектара, яка знаходиться на території та в межах населеного пункту села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах.
До заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки у вигляді скріншоту з публічної кадастрової онлайн карти (https://map.land.gov.ua), копію паспорта громадянина України заявника, ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 15.01.2020 № 001258.
Листом від 05.01.2021 № 02-10/18-14 відповідач надав відповідь, що земельним законодавством не передбачена можливість подання через адвоката в інтересах громадянина клопотання про надання дозволу на розроблення землеустрою. Також повідомлено, що зазначена у клопотанні земельна ділянка перебуває у приватній власності.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача, подану адвокатом, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).
Суд при розгляді даної справи керується положеннями ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Положеннями статті 5 ЗК України встановлені принципи на яких базується земельне законодавство, зокрема: б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; ґ) забезпечення гарантій прав на землю.
Статтею 12 ЗК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частин 1 статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Згідно з частинами 2 -4 статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 1 статті 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За змістом преамбули Закону України «Про землеустрій» цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено поняття проекту землеустрою, відповідно до якого це - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено ба
Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 статті 186-1 ЗК України).
Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).
Згідно з частиною 9 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
З аналізу наведених норм діючого законодавства вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до положень частини 7 статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачений вичерпний перелік матеріалів та документів, які додаються особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої ділянки, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Даною нормою також зазначено, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Суд наголошує на тому, що рішення про відмову позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не приймалось.
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Відповідно до статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону №280/97-ВР- сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами 1-2 статті 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що рішення з питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до виключних повноважень Боярської міської ради шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні; при цьому рішення, дії або бездіяльність Боярської міської ради з цього питання можуть бути оскаржені до суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.01.2019 (справа №826/8870/16).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, результат розгляду радою клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність оформлюється у формі рішення, яке приймається виключно на пленарному засіданні ради.
З матеріалів справи вбачається, що Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, розглянувши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, повідомила його листом, що земельним законодавством не передбачена можливість подання через адвоката в інтересах громадянина клопотання про надання дозволу на розроблення землеустрою.
При цьому, відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів на підтвердження того, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на засіданні ради було прийнято відповідне рішення протягом строку, встановленого чинним законодавством України.
Натомість, результат розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність був оформлений у вигляді листа, а не у вигляді рішення, прийнятого на пленарному засіданні ради, що суперечить вимогам Закону №280/97-ВР та свідчить про наявність в діях відповідача ознак протиправної бездіяльності.
Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076), адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону № 5076, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 20 цього Закону, адвокат має право складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 2.1. договору про надання правової (правничої) допомоги від 18.12.2020, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Олександра Дубового" (далі - Договір), для виконання даного Договору, Замовник доручає Виконавцю представляти його інтереси з усіма необхідними правами і повноваженнями у питаннях одержання безоплатно у власність Земельної ділянки, зокрема, в органах місцевого самоврядування (сільських, селищних та міських радах, об'єднаних територіальних громадах) і підпорядкованих їм органах. Згідно з пунктом 2.2., з метою виконання даного Договору, Замовник надає Виконавцю повноваження бути представником Замовника, з усіма правами, які надано законом заявнику, позивачу, відповідачу, третій особі, скаржнику, зацікавленій особі, в тому числі, але не обмежуючись: проводити переговори; підписувати та подавати в інтересах Замовника будь-які документи, в тому числі заяви, клопотання, запити, позовні заяви; завіряти власним підписом копії документів.
Згідно зі статтею 26 Закону № 5076, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги визначено, що Ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом № 5076-VI та іншими законами України. В Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України.
Ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (п. 5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги).
До заяви (клопотання) від 23.12.2020, яка подана Адвокатським бюро "Олександра Дубового" в інтересах позивача до Боярської міської ради, було долучено ордер на надання правничої (правової) допомоги з відміткою про те, що договором про надання правової (правничої) допомоги права адвоката не обмежуються.
Ордер, виданий відповідно до вимог Закону, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання будь-яких інших додаткових документів на підтвердження повноважень адвоката, в тому числі копії довіреності або договору, чинним законодавством не вимагається.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18 та постановах Верховного Суду, зокрема, від 25.02.2019 у справі № 826/16295/18 та від 30.04.2020 у справі № 826/12926/18.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Адвокатським бюро "Олександра Дубового" належним чином підтверджено повноваження звертатися в інтересах позивача до Боярської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо нерозгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 га на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 га на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щоб бути ефективним в розумінні положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.
У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Так, судом встановлено, що відповідач не зазначив підстав, передбачених статтею 118 ЗК України, для надання відмови у наданні дозволу за відповідною заявою позивача, перелік яких, як зазначалось вище, є вичерпним (частина 7 цієї статті).
Проте, після отримання заяви позивача, відповідачем було підготовлено та направлено на адресу позивача відповідь про те, що земельним законодавством не передбачена можливість подання через адвоката в інтересах громадянина клопотання про надання дозволу на розроблення землеустрою, однак рішення Радою не було прийняте.
У спірних правовідносинах відповідач фактично не розглянув заяву позивача у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді заяви позивача не надана її оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за відсутності такої перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону, а також є передчасним.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача розглянути заяву адвоката Дубового О.В. в інтересах позивача від 23.12.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України, за результатами розгляду якої прийняти відповідне рішення.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17.
Таким чином, решта позовних вимог задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про подання відповідачем у місячний строк звіту про виконання судового рішення у даній справі суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зважаючи на наведене, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
З урахуванням того, що позивачем в позові не наведено обґрунтувань необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №64083 від 16.02.2021.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 454,00 грн.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5200,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу на суму 5200,00 грн. позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги від 18.12.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001258 від 15.01.2020, виданого на ім'я Дубового Олександра Володимировича, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії СА №1007461 від 23.12.2020, акту наданої правової допомоги від 16.02.2021.
Згідно з пунктом 3.1. Договору, перелік, об'єм та вартість правової допомоги, а також порядок розрахунків, умови та строк оплати вартості правової допомоги за цим Договором, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами Договору.
Актом наданої правової допомоги від 16.02.2021, укладеного до вищезазначеного Договору, передбачено, що вартість наданої правової допомоги становить 5200,00 грн., в тому числі: надання правової інформації, усних консультацій і роз'яснень з правових питань, щодо визнання протиправною бездіяльності Боярської міської ради щодо ненадання Клієнту дозволу на розроблення проекту землеустрою згідно з заявою (клопотання) від 23.12.2020 та зобов'язання вчинити дії на суму 1400,00 грн., збір та підготовка позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом Клієнта до Боярської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Боярської міської ради щодо ненадання Клієнту дозволу на розроблення проекту землеустрою згідно заяви (клопотання) від 23.12.2020 та зобов'язання вчинити дії, на суму 3800,00 грн. Сторони погодили, що Клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити вартість правової допомоги, що визначена в цьому Акті, протягом шести місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами). Крім того, в акті наданої правової допомоги від 16.02.2021 не визначено тривалості витраченого адвокатом Дубовим О.В. часу під час надання вказаних послуг.
За таких обставин суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1500,00 грн., які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 132, 139, 143, 243- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо нерозгляду заяви адвоката Дубового Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 від 23.12.2020 щодо надання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 га на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області.
Зобов'язати Боярську міську ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04054636, 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Грушевського, буд. 39) розглянути заяву адвоката Дубового Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 від 23.12.2020 щодо надання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 га на території села Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04054636, 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Грушевського, буд. 39) судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04054636, 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Грушевського, буд. 39) витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Файчак В.О.