Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 квітня 2021 р. Справа№200/1960/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд
у складі головуючого - судді Аляб'єва І.Г.
при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Ноздрьова С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (вул.Університетська, 6, м.Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 25707002) про стягнення грошових коштів не виплачених при звільнені, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури, у якій просить суд:
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 21219,64 грн;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 21219,64 грн.
Позов обґрунтовано тим, що наказом прокурора Донецької області від 03.09.2020 № 871-к його звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Між тим, вихідну допомогу передбачену ст.44 КЗпП України при звільненні йому виплачено не було.
Оскільки Законом України "Про прокуратуру" не регульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, тому вважав, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених Кодексом законів про працю України, з дотриманням ст. 44 цього Кодексу, відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Норми п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України щодо підстав звільнення вважав однорідними, тому незалежно від зазначення у наказі про звільнення тієї чи іншої норми вважала, що особа є звільненою за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця.
Тому вважав, що мав право на вихідну допомогу при звільненні.
Оскільки таку допомогу йому не виплачено, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, тому вважав, що має право стягнення її з відповідача, а також право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що згідно зі ст. 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України є Закон України "Про прокуратуру". Норми даного Закону є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а тому саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У пп. 2 п. 19 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зазначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови у т.ч. настання такої події, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури від 03.09.2020 № 871-к на підставі п.9 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" мотивовано рішенням № 7 кадрової комісії № 7 від 09.07.2020 про неуспішне проходження ним атестації. Тобто, позивача звільнено виключно з підстави, що визначена спеціальним Законом.
Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені ст. 44 Кодексу законів про працю України, положеннями якої, серед іншого, передбачено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку здійснюється при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу.
Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991, у тому числі ч. І ст.46-2, якою передбачалося звільнення прокурорів за нормами Кодексу законів про працю України, втратив чинність 15.07.2015 на підставі п. 1 пп. 1 п. 3 "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, норм цього Кодексу були відсутні.
Діючий Закон України "Про прокуратуру" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не передбачають виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п. 9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".
Тому вважав, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, що визначені Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, тому позивач не набув права на її отримання. З огляду на що похідні від цих позовних вимог, також задоволенню не підлягають. Просив в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 25.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.03.2021.
Ухвалою суду від 15.03.2021 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 29.03.2021.
29.03.2021 розгляд справи відкладено на 14.04.2021.
До судового засідання з'явився позивач, який підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позові.
Представник відповідача у судовому засідання заперечував про задоволення позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 (а.с14-17).
Судом встановлено, що з 2008 по 2020 роки ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України, зокрема з 27.11.2019 по 03.09.2020 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.22-24).
Наказом прокурора Донецької області від 03.09.2020 № 871-к позивача звільнено з вказаної посади та з органів прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Підставою для прийняття вказаного наказу стало рішення № 7 кадрової комісії № 7 від 09.07.2020. (а.с.44).
Відповідно до довідки від 10.09.2020 № 18-85-1001, що видана Прокуратурою Донецької області, заробітна плата позивача за останні два повні місяці роботи перед звільненням - липень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 23 з 23) та серпень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 23 з 43), становила: середньоденна - 986,96 грн., середньомісячна - 21219,64 грн.
Вихідну допомогу при звільненні не було виплачено. Однак позивач вважав, що має право на таку допомогу, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:
- статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;
- статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»;
- частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
Водночас, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладене в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.
Враховуючи наведене, позивач має право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.44 Кодексу законів про працю у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Враховуючи викладене, суд вважає помилковими та такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, викладений у відзиві на позовну заяву про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.
Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як встановлено судом наказом Прокуратури Донецької області від 03.09.2020 №871-к позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04.09.2020.
На день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
Позивач просить суд стягнути з Донецької обласної прокуратури, вихідну допомогу в розмірі 21219,64 грн.
Розмір середньомісячної заробітної плати в сумі 21219,64 грн також підтверджується довідкою Прокуратури Донецької області від 10.09.2020 № 18-85-1001 (а.с. 45).
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 21219,64 грн підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2021 сплату судового збору в сумі 908 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (вул.Університетська, 6, м.Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 25707002) про стягнення грошових коштів не виплачених при звільнені - задовольнити.
Стягнути з Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, Університетська, 6, код в ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 21219 (двадцять одну тисячу двісті дев'ятнадцять) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки.
Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення з Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, Університетська, 6, код в ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 21219 (двадцять одну тисячу двісті дев'ятнадцять) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури (вул.Університетська, 6, м.Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 25707002) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошено у судовому засіданні 14.04.2021 року.
Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2021 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв