нп 2/490/1072/2020 Справа № 490/5955/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
20 квітня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого - судді Гуденко О.А.,
при секретарі - Дудник Г.С.,
за участі представника позивача адвоката Бессчастної А.В., відповідача, представника відповідача адвоката Івко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Миколаївська міська рада, Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні майном , -
05 липня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди в користуванні нплежною позивачу на праві спільної часткової власності спорудою - господарчою будівлею погребу з шиєю Літ.Кпд та земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов язання ОСОБА_2 за його рахунок знести самочинно встановлені споруди ( огорожі) № 10 , 11, 12, 13 та самочинно збудовані господарчі будівлі - напівзруйновану Літ.Е та недобудовану Літ.Я, які розташовані на території домоволодіння по АДРЕСА_1 . У разі відмови добровільно знести вказані огорожі та господарчі будівлі провести їх примусове знесення за рахунок ОСОБА_2 .
В обгрунтування позову посилається на те, що є співвласником домоволодіння за вказаною адресою, іншим співвласником є відповідач. На території домовлодіння знаходяться самовільно зведені будівлі та споруди літер Е - на цей час напівзруйнована та літер Я - недобудована, а також огорожі №№ 10-13, якими користується відповідач і які були ними зведені без узгодження з співвласником .
Самовільно зведеними огорожами №№ 10-13 відповідач фактично відокремив для свого особистого користування частину території домоволодіння, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно господарча будівля погребу з шиєю літ. КПд, яка є їх спільної частковою власністю, і тим самим позбавив його доступу до частини території домоволодіння, а отже до належного йому нерухомого майна - погребу.
Крім того самовільно зведені будівлі літер Е та літер Я, які знаходяться в напівзруйнованому стані, становлять значну небезпеку для оточуючих та порушують його право на безпечне користування своїм майном.
На даний час між ним та ОСОБА_2 не досягнуто згоди щодо спільного корситування погребом з шиєю літер Кпд, також він не надавав згоди на встановлення спірних огорож та будівництво літер Я, які перешкоджають в тому числі вільному пересуванню по території домоволодіння.
Посилаючись на положення ст.ст. 319,321, 358, 376 , 391 ЦК України просить захистити його права власника шляхом зобов'язання відповідача знести самовільні споруди за власний рахунок.
24 червня 2020 року наійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обгрунутвання своїх запереченнь посилався на те, що жодним чином не перешкоджає користуванню ОСОБА_1 спільним підвалом літер Кпд. Споруда літер Е була зведена щепопереднім співвласником. Твердження позивача, що ці споруди літ. Е та Я створють небезпеку для корситувачів не підтверджено ніякими належними доказами. Навпаки, небезпеку створюють як раз аварійні приміщення позивача, занедбаність двору та відсутність господарського відношення позивача до своїх приміщень. Щодо спірних огорож, то вони не потребують окремого оформлення та не підлягають прийняттю в експлуатацію, тому фактично статусу споруд не мають, отримання дозвільних документів на їх зведення не потребують. Ці огорожі вперше зведені в 1970 році , існували щн до прибання ОСОБА_1 , частки домоволодіння, що підтверджується планом земельної ділянки від 06.07.2007 року. В огорожі металевій є хвіртка, отже перешкод позивачеві не створюють. інші огорожі - це фактично декоративні бетонні блоки з воротами без фундаментної основи, їх цільове призначення - захист його частки домовлодіння та земельної ділянки задля безпеки від наркоманів та бомжів. Прилегла до домоволодіння позивача земельна ділянка захаращена та покинута, що підтверджується доданими фотографіями. Ділянка, якою він користується, знаходиться в лівій частині домовлодіння, не є прохідною, тому не перешкоджає позивачеві вільно користуватися своєю часткою, а доступ до погребу надано буде позивачеві за необхідності. Позивач спотворює в позовній заяві фактичні обставини. Адже він неодноразово пропонував позивачеві визначити порядок користування земельною ділянкою, проте чув лише лайку та образи . Вказав, що при спільній частковій власності право власності одного із співвласників не може порушувати права іншого власника.
07 липня 2020 року надійшла відповідь на відзив , в якій позивач зазначив, що через зведені огорожі будівля підвалу знаходиться на території, користування якою одноособово здійснює відповідач, у позивача відсутній доступ до підвалу взагалі. Споруди літер Е та Я до теперішнього часу перебувають на ділянці, отже зазначаючи про їх знесення, відповідач вводить суд в оману. Самовільним встановленням огорож відповідач без узгодження з іншими співвласниками відокремив для свого особистого користування частину території домоволодіння. Вказані дії перешкоджають вільному пересуванню територією домовлодіння та позбавляють також можливості здійснити належний благоустрій території домоволодіння.
Ухвалою суду від 22.04.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_3 , проживає АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 04.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні представник позивача суду пояснила, що вказаними огорожами ОСОБА_2 фактично перегородив спільну територію домоволодіння та не дає ОСОБА_1 доступу до підвалу літер Кпд, адже він фізично не може дістатися до цієї споруди .Крім того обмежено взагалі і його вільне пересування по двору. Через вказані огорожі не може вільно заїхати техніка до двору та розвернутися вантажний транспорт, щоб прибрати. По двору не можуть вільно ходити інвестори для огляду домовлодіння, адже ОСОБА_1 хоче продати належну йому частку і там треба навести лад. А споруди літер Е та Я перебувають у напівзруйнованому стані та перебувають на території загального користування (адже домовленості між співвласниками щодо порядку користування двором не існує), що створює загрозу для осіб, що там пересуваються. Звернула увагу суду на те, що через спірні огрожі немає доступу позивачеві до погребу взагалі, проте якщо порядок корисутвання спільною земельною ділянкою не визначено, то кожен співвласник може користуватися всією ділянкою та господарчими будівлями безперешкодно. Отже єдиним належним способом захисту порушеного права позивача як співвласника є саме знесення спірних самочинних будівель та споруд, наявність яких підтверджується листом КП ММБТІ від 01.10.2020 № 2163.
Відповідач ОСОБА_2 в промові в судових дебатах просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що станом на 2009 рік- на момент придбання ОСОБА_1 частини домоволодіння всі вказані огорожі вже були зведені. Отже позивач був чітко обізнаний з таким порядком користування, який вже склався на той час, і ці огорожі йому не заважали протягом 10 років. Спільною спорудою підвалу літер Кпд позивач може вільно користуватися, жодних перешкод у цьому він йому не створює, проте позивач не проживає в цьому домовлодінні і не користується там взагалі нічим, отже і не звертався до нього за доступом до підвалу. Приміщення, шо належать ОСОБА_1 , перебувають у напівзруйнованому та занедбаному стані , до цих приміщень мають вільний доступ будь-які особи. Через це він вимушений встановити там належні огорожі для обмеження доступу до власного житла сторонніх осіб, оскільки побоюється за свою безпеку . На території домоволодіння він не зводив самовільні споруди, лише в кутку складене каміння- будівельні матеріали для майбутнього будівництва, яке не є спорудою взагалі.
Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти позову, зазначила, що спірні огорожі фактично були зведені ще в 1980-х роках, тобто вже і на час придбання ОСОБА_1 в 2009 році частки домовлодіння і це питання на той час було узгоджено . Отже такий порядок користування домоволодінням фактично склався протягом тривалого часу і ОСОБА_1 став власником частини домовлодіння вже за такого порядку.
Територія домовлодіння частково розташовано і на Миколаївських катакоммбах, тому спірний підвал є аварійним і користуватися ним небезпечено для обох сторін. Проте ОСОБА_2 ніколи не заперечував, щоб ОСОБА_1 заходив за цю огорожу та проходив до підвалу, він надать йому ключі на вимогу, проте той такого і не просив. ОСОБА_1 не користується цим домоволодінням як співвласник, все здає в оренду під нежитлові комерційні приміщення. Частина убдинку літер в, де квартира позивача - повністю занедбана та навпівзруйнована, там можуть зайти сторонні люди , отже ОСОБА_2 вимушений заради своє безпеки повісити на хвіртку та ворота замок , щоб до його подвір'я не заходили наркомани та інші сторонні. Перешкод у заїзді транспорту для уборки немає - є заїзд і з вул.Фалеївська, і з пр.Центрального .
В промові в судових дебатах представник відповідача адвокат Івко Л.В просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначила, що спірну споруду погребу з шиєю можливо технічно розділити на дві частини для спільного користування та користуватися обом співвласникам. Зведеними огрожами права ОСОБА_1 на користування погребом не порушуються взагалі. ОСОБА_2 , ніколи не заперечував надавати доступ ОСОБА_1 до цього приміщення, останнім і не надано доказів наявності перешкод чи недопуску його до погребу з боку співвласників.
Також зазначила, що земля у власності сторін не перебуває, на теперішній час порядок користування земельною ділянкою за вказаною адресою так і не визначено, позивач до нього не звертався , відповідного договору щодо виділення у користування співвласникам конкретно визначеної частини земельної ділянки не укладено, тому вважати, що ОСОБА_1 має право користуватися всією земельною ділянкою домоволодіння, в тому числі і прилеглою до частини нерухомості ОСОБА_2 -є безпідставним .
Також зазначила, що позивач не є суб'єктом звернення до суду з вимогами про знесення самовільних забудов на підставі ст. 376 ЦК України, оскільки земельна ділянка перебуває в комунальній власності.
Представник третьої особи Адімінстрації Центрального району ММР надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Третя оосба ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, повідомлялася судом належним чином, причин неявки суду не повідомила, письмові пояснення по суті позову не надала.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши фактичні обставини справи наданими сторонами письмовими доказами, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що на підставі Договору міни від 03.12.2009 року ОСОБА_1 набув право власності на 9/100 часток домовлодіння АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Також позивач є власником квартири № 4 та нежитлової будівлі літер Б ( раніше складала 31/100 частини домоволодіня).
На підставі Договору купівлі-продажу частки домовлодіння від 04.10.2002 року ОСОБА_2 є власником 1\20 частки домовлодінян АДРЕСА_1 , яку продала ОСОБА_9 . На підставі договору дарування від 17.07.2002 року ОСОБА_2 прийняв в дар від ОСОБА_10 3/25 часток домовлодіння АДРЕСА_1 з всіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами.
З вказаних договорів вбачається, що до складу всього вказаного домовлодіння, частки у якому відчужувалися сторонам, не зазначено огорожі № 10-13 та споруди під літерами Е та
ОСОБА_11 належить на праві власності 7\100 часток домоволодіння за вказаною адресою на підставі рішення суду від 26.07.2005 року, які вилучено в окрему адресу АДРЕСА_4 .
Все домоволодінян розташовано на земельній діянці, площею 1180 кв.м. , під забудовою 783 кв.м., під двором 406 кв.м.
Згідно інформації КП ММБТІ до складу об'єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 входить господарча будівля погребу з шиєю літ.Кпд, яка знаходиться у спільній частковій власності по 1\2 частки співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Господарча будівля літер Е ( на теперішній час напівзруйнована) вважалася самочиним будівництвом, відповідно до повідомлення виконкому Центральної ради народних депутатів від 25.04.1990 року це самочинне будівництво знаходилося у користуванні ОСОБА_12 . Споруди №№ 10-13 були вперше зафіксовані за результатами технічної інвентаризації нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, 30.06.2011 року, яку було проведено за замовленням ОСОБА_2 , інформація щодо оформлення права власності на вказані споруди у КП ММБТІ відсутня.
Згідно довідки КП ММБТІ від 16.03.2020 - у користуванні ОСОБА_2 , перебувають споруди літер Я- недобудова, площа забудови 76,7 кв.м., літня кухня літер Е - напівзруйнована, площею забудови 21,3 кв.м.
Згідно Довідки КП ММБТІ від 01.102020, яку долучено представником позиваач до матеріалів справи, за вказаною адресою домоволодіння наявна споруда літер Я , яку складає частина стіни у вигляді огорожі з боку двора - матеріали стін шлакоблоки, середня висота приблизно 1,8 м, довжина 10,92 м, середня висота придблизно 2,0 м, довжина 1,5 м (?). Та споруда літер Е: по периметру з боку вул.Фалеєвської стіна відсутня, у наявності три стіни висотою 0,89 м до 1,04 м, стіни кам'яні, у стіні паралельно будинку літер В є дерев'яна коробка з дверима, відсутне пререкриття , дах, підлога, всередені груда каміння та росте дерево.
Також в матеріалах справи наявне надане представником позиваач підтвердження , що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з листом про знесення спірних споруд в квітні 2019 року, в якому зазначав, що порядок користування земельною ділянкою та спільним майном - підвалом не визначено, отже він вимагає знесення споруд №№ 10-13 та літер Я та Е.
За такого суд погоджується з твердженням відповідача, що позивачем не надано доказів , що він звертався до співвласника з пропозицією щодо узгодження встановлення порядку користування спільною частковою власністю та ділянкою спільного користування і що йому було відмовлено .
Як слідує з листа - відповіді позивачеві від ДАБК ММР від 27.08.2019 - за вищевказаною аддресою ознак виконання підготовчих та будівельних робіт не встановлено, отже ДАБК не має відповідних повноважень щодо винесення відповідних приписів.
З наданих сторонами фото спірнорго домоволодіння вбчається , що біля частини будинку літер В, якою користується ОСОБА_2 , наявна груда каміння, посередині якої росте дерево ( сторони зазначили, що це є споруда літер Е), та інша споруда Я, яка є кам'яною кладоюа висотою у 5 камней/ блоків, всередені також складено каміння .
Не заперечують сторони і аварійний стан належної ОСОБА_1 частини домоволодіння та занедбаний і захаращений стан двору.
Відповідач також не заперечує факт наявності огорож № 10-13 , металевий з хвірткою та бетонний з декоративних блоків з воротами.
Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи КП ММБТІ № 1362 за вказаною адресою ( почата 27.09.1970 року), яка досліджена судом в судовому засіданні, огорожа , яка була під номером 7 ( на теперішній час це огорожа 10-11) - зазначена в плані земельної ділянки ще станом на 1987 рік - і відокремлює ліву нижню кутову частину земельної ділянки , де розташований житловий будинок літер В , літня кухня літер Е та господарчі споруди літер Ж - літня кухня з тамбуром літер З, літер Ч навіс, літер Л сарай, літер Р сарай, атакож погреб літер Кпд до 1917 року побудови .
Ці ж побудови наявні в планах технічної інвентаризації домоволодіння і станом на 1999 рік, літер Е - переобладнана з сарая , площею забудови 4,18х4,69 м. Про літню кухню літер Е , переобладанану з сараю , зазначено і в короткій технічній характеристиці станом на 23.02.1999 року
Як вбачається зі Зведеного акту станом на 05.07.2007 - зазначено про самовільні споруди: недобудоване літер Я, площа забудови 76,6 кв.м., літня кухня ( напівзрйновано) літер Е , розміром 4,65 х 4,57 , та огорожі №№ 12-13. При цьому чітко вбачається, що огорожа № 10 співпадає з планом 1984 року , будівля літньої кухнілітер Е також розташована там же, де і в 1984 році, а будівля літер Я - частково на місці господарчих будівель та споруд літер Ж, Л, Р, Ч ( які не були самовільними) та зазначено, що зводиться навколо літер Ж. Згідно оціночного акту КП ММБТІ від 21.07.2011 року: № 10 огорожа з металевого профілю та № 11 - хвіртка дерев'яна, № 12 - огорожа залізобетонна та № 13 ворота металеві на металевих стовпах .
Вважаючи вказані огорожі та будівлі літер Е та Я самочинним будівництвом, оскільки вони збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети або без відповідного дозвільного документу та посилаючись на наслідки самочинного будівництва, передбачені ч.4 ст. 376 ЦК України, а також на перешкоди у користуванні власним майном та вільному пересуванню по земельній ділянці - з метою зобов'язання відповідача знесення самочинного будівництва за його рахунок, позивач звернувся до суду.
У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов'язок доказування і подання доказів. У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із позовних вимог у зверненні позивача до суду вбачається, що він просить у судовому порядку зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні самовільно зайнятою ними прибудинковою територією, яка має перебувати у спільному користуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 .
Водночас позивач ОСОБА_1 не доводить жодними письмовими доказами, ані його представник в своїх поясненнях під час судового розгляду справи того, що відповідачем чиняться йому перешкоди у користуванні погребом з шиєю Кпд та територією подвір'я, крім цього позивач не зазначає взагалі, що спірні огорожі та будівлі збудовані з порушенням правил ДБН, зокрема 360-93 «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» тощо. Суд при цьому враховує, що представник позивача не заперечувала, що позивач не мешкає в указаному домоволодінні , не користується прибудинковою територією ( матеріали справи не містять докази, що за більше 10 років володіння часткою у праві власності ОСОБА_1 вжив заходів щдо приведення його власності у не аварійний стан), а метою є продати цю нерухомість та вільно проводити інвесторів для огляду території. Доказів того, що огорожі перешкоджають провести прибирання захаращеної тиериторії домоволодіння - суду позивачем не надано жодного.
Відповідно до вимог ч.1, п. д ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Стаття 103 ЗК України передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення,при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянокз авдається найменше незручностей . Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок тощо.
Згідно ч.2, 4 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 є неприватизованою та перебуває в комунальній власності, сторони по справі є користувачами земельної ділянки. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи КП ММБТІ загальна площа земельної ділянки становить 1189 м2.
Суд також зауважує, що порядок користування закріпленою земельною ділянкою між співвласниками домовлодіння на час вирішення справи не визначено. Відтак, позивачем суду не надано жодного документа щодо порушення його права у використанні/користуванні прибудинковою територією вказаного домоволодіння, оскільки межі користування такої території між співвласниками не встановлені, а тому відсутні підстави вважати, що огорожі та споруди літер Е та Я становять перешкоду для позивача в користуванні земельною ділянкою за вказаною адресою з будь-якою метою.
Крім того, суд також враховує, що відповідач, який дійсно проживає за вказаною адресою, несе тягар утримання власного мйана та вживає дій щодо належного утримання прилеглої до домовлодіння земельної ділянки. В той же час позивачем земельна ділянка за вказаною адресою не утримується належним чином, отже суд погоджується з твердженням відповідача, що в свою чергу таким станом речей створюється небезпека для співласників щодо проникнення на територію домовлодіння сторонніх осіб. А отже встановлення спірних огорож відповідачем не є діями, які направлені на самовільне захоплення частини ділянки домоволодіння та створення перешкод позивачеві у користуванні двором, а саме на захист свого права власності.
До того ж матеріалами справи підтверджується, що такий порядок корситування подвір'ям домовлодіння фактично склався вже тривалий час і задовго до придбання ОСОБА_1 частки у праві власності на це домолодіння.
Судом із позиції позивача не з'ясовано, які реально його права порушені відповідачем і які конкретно несприятливі наслідки спричинило для нього це порушення; а також те, чи є метою пред'явлення позову позивачем ОСОБА_1 захист (відновлення) дійсно порушених його прав і законних інтересів .
За змістом ст. 19 Конституції України способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, тобто суд може прийняти лише таке рішення, можливість ухвалення якого передбачена законодавством. Способи захисту прав мають бути встановлені законом або випливати із його положень чи бути передбачені договором. При цьому можливість пред'явлення конкретних позовних вимог та прохання про застосування конкретного способу захисту порушеного права в тих чи інших правовідносинах має бути передбачена законодавством, тобто юридично можливою.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 61-40353св18).
Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Отже, позивач зобов'язаний був довести не тільки факт самочинності будівництва, але насамперед порушення його прав як користувача спільної земельної ділянки та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб як знесення.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проте доказів того, що здійснене відповідачем (або його правопопередниками) будівництво огорож та літер Я не відповідає вимогам будівельних норм та правил, у зв'язку з чим порушує права позивача, суду не надано взагалі.
Постановою КМУ від 07.06.2017р. № 406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.
Пунктом 6 вказаного Переліку закріплено, що зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаменту, зокрема, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозедів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до них, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків, не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво.
Отже, чинне законодавство не передбачає зобов'язання щодо оформлення дозвільної документації на спорудження паркану з хвірткою на земельних ділянках. Тому такий паркан з хвірткою не може мати статус самочинного будівництва .
Щодо літньої кухні літер Е, то з огляду на матеріали інвентарної справи БТІ - вказана будівля існувала ще щонайменше з 1984 року , її зовнішні розміри на теперішній час відповідачем не змінені, отже на час вирішення спору така будівля не може розглядатися як об'єкт розумінні ст. 376 ЦК України.
Щодо будівлі літер Я - то з огляду на її місце розташування жодних доказів того, що вона порушує права позивача як співвласника домоволодіння та створює йому перешкоди у користуванні належною йму часткою у праві власності - позивачем суду не надано. Сам факт розташування кам'яної чи шлакоблочної кладки висотою до 1 метра , в тому числі і частково на місці попереднього розташування узаконених господарчих будівель та споруд, на земельній ділянці , порядок корситування якою між співвласниками наразі не визначено, без узгодження з такими співвласниками - не може слугувати підставою для задволення таких вимог співвласника, як знесення такої будівлі.
Щодо вимог позову про знесення вказаних огорож, то знесення об'єкту самочинного будівництва є крайньою мірою, а відповідно до наявних у матеріалах справи доказів - неможливо стверджувати, що поновлення порушеного права ОСОБА_1 на вільне користування 1\2 частки належного йому погребу з шиєю Кпд не можливе іншим шляхом ( як-то проведення реконструкції огорожі, надання йому ключів від хвіртки та воріт для вільного доступу). Однак таких позовних вимог позивач не пред'являв. Тому суд доходить висновку про відсутність передбачених статтею 376 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог у частині знесення як огорож, так і будівель.
До того ж , позивачем не було використано всі передбачені законодавством заходи щодо усунення вказаного порушення, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо здійснити перебудову, реконструкцію.
Ураховуючи наведене про відсутність доказів стосовно встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин, беручи до уваги історично складений порядок користування земельною ділянкою співвласниками нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , недоведеність позивачем необхідності саме такого способу усунення йому перешкод в користуванні землею та погребом шляхом знесення усіх огорож та двох будівель літер Е та Я - приводять суд до висновку про необхідність відмови у позові .
Згідно вимог ст. 141 ЦПК України враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, з відповідача на користь позивача судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4,5,12,13,79-81,141, 259-265,273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Миколаївська міська рада, Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання знесення самочинно збудованих споруд та господарчих будівель - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні - протягом 30 днів зо дня отримання ними копії повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення, або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Згідно з вимогами п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст. 354 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення суду складено 22 квітня 2021 року.
Суддя О.А. Гуденко