16 квітня 2021 року Справа № 915/62/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС", вул. Закревского, 16, м. Київ, 02222 (код ЄДРПОУ 37141112)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Оил", вул. Спаська, 72, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 42020375)
про стягнення коштів
без повідомлення (виклику) учасників
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНД ОИЛ":
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Оил" суму основного боргу в розмірі 10 656, 78 грн.
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Оил" розрахованих на день прийняття судом рішення по суті, сум пені за прострочення строку виконання зобов'язання за договором, 12 % річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання та втрат від інфляції, завданих внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/62/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 26.01.2021 року № 4 здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 915/62/21. Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 915/62/21 є тимчасова непрацездатність головуючого судді Ржепецького В.О.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2021 року справу № 915/62/21 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.02.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» (вх. 704/21 від 18.01.2021 року) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД ОИЛ» про стягнення коштів залишено без руху.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості.
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 10 656, 78 грн., а також розраховані на день прийняття судом рішення по суті, сум пені за прострочення строку виконання зобов'язань до договором, 12 % річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання та втрат від інфляції, завданих внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.
В поданій суду заяві про усунення недоліків (вх. № 2031/21) від 10.02.2021 року позивачем зазначено, що у мотивувальній частині позовної заяви зазначено ціну позову у розмірі 11 410, 71 грн. та наведений її обгрунтований розрахунок. Такий саме розмір ціни позову наведений у вступній частині позовної заяви. Виходячи із цього розміру ціни позову, позивачем при поданні позову до господарського суду Миколаївської області було сплачено судовий збір у розмірі 2 270 грн.
В мотивувальній частині позовної заяви позивачем наведено розрахунок:
- пені в сумі 259, 26 грн., нарахованої за період з 03.11.2020 по 15.01.2021;
- 12 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 260, 23 грн., нарахованих за період з 03.11.2020 по 15.01.2021;
- втрат від інфляції в сумі 234, 44 грн., нарахованих за період з листопада 2020 по грудень 2020 року (включно).
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 17632-15/2020 від 01.08.2020 року, укладеного між сторонами, а саме: зобов'язань щодо в повному обсязі оплати товару на умовах договору, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі та нараховано відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 20, 173-175, 216-218, 224, 225, 230, 231, 265, ГК України, ст. 11, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629 ЦК України, практикою Верховного Суду та умовами договору.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Про розгляд справи відповідач обізнаний, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 48).
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
01.08.2020 року між ТзОВ «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» (постачальник) та ТзОВ «Бренд Оил» (покупець) укладено Договір № 17632-15/2020 (арк. 14-19), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини тощо (далі - товар), а також надати шиноремонтні та шиномонтажні послуги (далі - послуги), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і послуги та здійснити їх оплату (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 8.2 Договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року.
Відповідно до п. 8.3 Договору даний договір може бути розірваний по домовленості сторін, за умов відсутності між ними заборгованості, при цьому строк необхідного письмового попередження про розірвання договору повинен бути не менше одного календарного місяця.
Відповідно до п. 8.4 Договору якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважаються продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що передаються за цим договором, термін та умови передачі, визначаються у рахунках-фактурах (рахунках на оплату), товарних (видаткових) накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товари, які і невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.
Відповідно до п. 1.3 договору найменування, вартість та обсяг наданих послуг, зазначається в актах виконаних робіт, укладених сторонами, які є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до п. 1.4 договору загальна сума договору складається із вартості переданого товару, та відповідає сумі всіх товарних (видаткових) накладних, та сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах виконаних робіт, здійснених протягом дії даного договору.
Відповідно до п. 2.3 договору поставка товару здійснюється на умовах:
2.3.1. EXW (франко завод; назва місця: склад постачальника) (правила «Інкотермс» в редакції 2010 року) - товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару покупцю на складі постачальника. Доказом передачі товару постачальником у власність покупця є належним чином оформлена товарна (видаткова) накладна.
2.3.2. FCA (франко-перевізник) (правила «Інкотермс» в редакції 2010 року) товар переходить у власність покупця з моменту передачі товара у розпорядження перевізника на складі постачальника.
Вибір перевізника здійснюється покупцем на власний розсуд. З моменту передачі товару перевізнику обов'язки постачальника перед покупцем вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, а ризики загибелі, втрати, пошкодження або знищення товару переходять до покупця. Доказом передачі товару перевізнику є належним чином оформлених товарної (видаткової) накладної та товарно-транспортної накладної, що разом засвідчують факт передачі постачальником товару покупцю.
Відповідно до п. 2.4 договору погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується у товарних (видаткових) накладних та в рахунках на оплату, що являються невід'ємними складовими даного договору, без складання специфікацій.
Відповідно до п. 2.5 договору покупець, підписуючи товарну (видаткову) накладну, виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом та ціною. Сторони домовились, що уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника, у тому числі перевізника, покупець тим самим уповноважує таку особу підписувати відповідні документи на товар: товарні (видаткові) накладні, товарно-транспортні накладі тощо.
Відповідно до п. 2.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін товарної (видаткової) накладної, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. При цьому печатка покупця може не використовуватись, якщо факт невикористання печатки в господарській діяльності підтверджений установчими документами покупця.
Відповідно до п. 2.13 договору в залежності від виду господарської операції за цим договором (поставка товару або надання послуг) постачальник повинен надати покупцеві такі документи:
- товарну (видаткову) накладну:
- акт виконаних робіт;
- рахунок на оплату;
- сертифікати відповідності, виданих органами Держстандарту України (на товар, що підлягає обов'язковій сертифікації).
Відповідно до п. 3.1 договору ціни на товар і послуги погоджуються сторонами у кожному окремому випадку і вказуються у товарних (видаткових) накладних, товарно-транспортних накладних, замовленнях-нарядах та Актах виконаних робіт, які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 3.2 договору за домовленістю сторін товар продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту. Кредитним лімітом сторони вважають суму, на яку постачальник може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. В залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця, постачальник визначає суму кредитного ліміту.
Відповідно до п. 3.3 договору у випадку продажу товару на умовах попередньої оплати постачальник одночасно з підтвердженням замовлення надає покупцю рахунок на оплату.
Відповідно до п. 3.4 договору якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплату, який надається постачальником покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання покупцем або уповноваженої ним особи на прийняття товару товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату.
Відповідно до п. 3.6 договору оплата товару і наданих послуг за цим договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійсненні оплати покупець, крім обов'язкових реквізитів, повинен зазначити у документах на оплату номер та дату даного договору, а також номер та дату рахунку-фактури, за яким здійснюється вказана оплата.
Відповідно до п. 4.3 договору покупець зобов'язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з розділом три даного договору.
До договору між сторонами підписано Додаток № 1 «Генеральна довіреність» від 01.08.2020 року (арк. 20), відповідно до якого ТзОВ «Бренд Оил» (покупець) уповноважує директора ТзОВ «Бренд Оил» ОСОБА_1 та водія ОСОБА_2 отримувати товарно-матеріальні цінності від ТзОВ «АВТОДИСТРИБ'ЮШН КАРГО ПАРТС» (постачальник), підписувати товарно-транспортні та видаткові накладні згідно з договором № 17632-15/2020 від 01.08.2020, та завіряти зразки печатки (штампу) та підписи.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 10 656, 78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи та перевіреними судом видатковою накладною № SІ0002563634 від 21.10.2020 на суму 10 656, 78 грн. та товарно-транспортною накладною № SНР0001802345 від 21.10.2020 року на суму 10 656, 78 грн. (арк. 22-23).
Підставою поставки товару у вищевказаних накладних зазначено договір № 17632.15/2020 від 01.08.2020 року та рахунок № S0005404516 від 21.10.2020 року.
У видатковій накладній № SІ0002563634 від 21.10.2020 року зазначено строк оплати товару: сплатити до 02.11.2020 року.
Для проведення оплати, позивачем виставлено відповідачу рахунок № S0005404516 від 21.10.2020 року на суму 10 656, 78 грн. (арк. 21).
Отже, в силу умов п. 3.2, п. 3.4 договору сторони погодили продаж товару на умовах відстрочення платежу, термін якого зазначено у товарній (видатковій) накладній.
Таким чином, боржник (відповідач) в силу умов п. 3.2, п. 3.4 договору зобов'язаний був здійснити оплату до 02.11.2020 року (включно), а з 03.11.2020 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Отже, станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений на підставі договору № 17632-15/2020 від 01.08.2020 року товар становила 10 656, 78 грн.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості.
Невиконання відповідачем обов'язку за договором в частині здійснення оплати за поставлений товар мало наслідком виникнення заборгованості та нарахування позивачем пені, 12 % річних та інфляції, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).
Як встановлено судом вище, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 10 656, 78 грн.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 10 656, 78 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості жодними доказами.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено вимоги ст. 11, 509, 525, 526, 692 ЦК України та умов п. 3.2, п. 3.4 договору в частині оплати за поставлений товар.
Позовна вимога в частині стягнення 10 656, 78 грн. - суми основного зобов'язання є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
2. Щодо вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.2 договору за порушення грошового зобов'язання за цим договором більше 3-х календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.
Відповідно до п. 5.5 договору постачальник залишає за собою право в односторонньому порядку приймати рішення про застосування, часткове застосування, не застосування до покупця пені та штрафних санкцій згідно п. п. 5.1-5.4 даного договору. Пеня та штрафні санкції вважаються застосованими в разі надіслання покупцю повідомлення- претензії від постачальника з розрахунком за конкретний період санкцій та пені відносно прострочення виконання грошового зобов'язання. Покупець зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання повідомлення-претензії сплатити штрафні санкції та пеню на банківські реквізити постачальника, які вказані в повідомленні-претензії. Сплата пені та штрафних санкцій на інші банківські реквізити постачальника, ніж вказані в повідомленні-претензії, буде зарахована в погашення основної суми простроченого грошового зобов'язання за отримані товари та послуги за ним договором, а пеня і штрафні санкції будуть вважатися непогашеними.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19).
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова КГС ВС від 21.01.2020 № 910/17434/18).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту (постанова КГС ВС від 28.05.2020 № 917/750/19; постанова КГС ВС від 21.05.2020 № 920/551/19).
В мотивувальній частині позовної заяви позивачем наведено розрахунок пені в сумі 259, 26 грн., нарахованої за період з 03.11.2020 по 15.01.2021.
В свою чергу, в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача розраховану на день прийняття судом рішення по суті суму пені за прострочення строку виконання зобов'язань за договором.
Як вказано вище, в поданій суду заяві про усунення недоліків (вх. № 2031/21) від 10.02.2021 року позивачем зазначено, що у мотивувальній частині позовної заяви зазначено ціну позову у розмірі 11 410, 71 грн. та наведений її обгрунтований розрахунок. Такий саме розмір ціни позову наведений у вступній частині позовної заяви. Виходячи із цього розміру ціни позову, позивачем при поданні позову до господарського суду Миколаївської області було сплачено судовий збір у розмірі 2 270 грн.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 01.02.2021 року суд вже зазначав, що суд не наділений повноваженнями самостійно здійснювати нарахування штрафних санкцій, відсотків річних тощо, а також самостійно визначати періоди нарахування таких сум. Відповідно до процесуального закону (ст. 4, 13, 45, 46 ГПК України) саме позивач визначає позовні вимоги, наводить відповідні розрахунки, а суд під час розгляду справи лише перевіряє відповідність останніх вимогам норм законодавства, а також правильність здійснених розрахунків.
Отже, при вирішенні спору в частині стягнення пені суд виходить з наведеного позивачем в мотивувальній частині позовної заяви розрахунку пені в сумі 259, 26 грн. за період з 03.11.2020 року по 15.01.2021 року.
В свою чергу, за умовами п. 5.5 договору обов'язок покупця сплатити пеню, якому кореспондує відповідне право постачальника вимагати сплати пені, виникає протягом 3 робочих днів з дня отримання відповідного повідомлення-претензії постачальника.
Натомість, позивачем не подано суду доказів направлення постачальником покупцю та отримання останнім повідомлення-претензії про сплату пені, яку нараховано позивачем на підставі умов договору, що дозволяє суду стверджувати, що відповідний обов'язок у відповідача не виник та, як наслідок, у постачальника не виникло відповідне право вимагати сплати пені, що зумовлює відсутність порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені, у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача.
3. Щодо вимоги про стягнення процентів річних та індексу інфляції.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Відповідно до п. 5.3 договору сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона несе відповідальність, встановленої статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.
В мотивувальній частині позовної заяви позивачем наведено розрахунок 12 % річних та втрат від інфляції, а саме:
- 12 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 260, 23 грн., нарахованих за період з 03.11.2020 по 15.01.2021;
- втрат від інфляції в сумі 234, 44 грн., нарахованих за період з листопада 2020 по грудень 2020 року (включно).
В свою чергу, в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача розраховані на день прийняття судом рішення по суті 12 % річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання та втрат від інфляції, завданих внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.
Як вказано вище, в поданій суду заяві про усунення недоліків (вх. № 2031/21 від 10.02.2021 року) позивачем зазначено, що у мотивувальній частині позовної заяви зазначено ціну позову у розмірі 11 410, 71 грн. та наведений її обгрунтований розрахунок. Такий саме розмір ціни позову наведений у вступній частині позовної заяви. Виходячи із цього розміру ціни позову, позивачем при поданні позову до господарського суду Миколаївської області було сплачено судовий збір у розмірі 2 270 грн.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 01.02.2021 року суд вже зазначав, що суд не наділений повноваженнями самостійно здійснювати нарахування штрафних санкцій, відсотків річних тощо, а також самостійно визначати періоди нарахування таких сум. Відповідно до процесуального закону (ст. 4, 13, 45, 46 ГПК України) саме позивач визначає позовні вимоги, наводить відповідні розрахунки, а суд під час розгляду справи лише перевіряє відповідність останніх вимогам норм законодавства, а також правильність здійснених розрахунків.
Отже, при вирішенні спору в частині стягнення 12 % річних та втрат від інфляції суд виходить з наведеного позивачем в мотивувальній частині позовної заяви розрахунку відповідних сум.
Позивачем нараховано відповідачу 260, 23 грн. - 12 % річних від суми заборгованості за період з 03.11.2020 року по 15.01.2021 року.
Перевіривши розрахунок позивача за допомогою Бази "Законодавство", судом встановлено, що при розрахунку 12 % річних позивачем допущено арифметичні помилки, а саме неправильно визначено кількість днів в 2020 році (366 днів).
Судом здійснено перерахунок розміру 12 % річних за період з 03.11.2020 року по 15.01.2021 року (74 дня) та встановлено, що 12 % річних за вказаний період становлять 258, 70 грн. Детальний розрахунок 12 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 57). Розрахунок розміру 12 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство".
Отже, вимога про стягнення 12 % річних в розмірі 258, 70 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. В решті інфляційних втрат в розмірі 1, 53 грн. слід відмовити.
Позивачем також нараховано відповідачу 234, 44 грн. - індексу інфляції за прострочення виконання грошових зобов'язань. Нарахування здійснено за період з листопада 2020 року по грудень 2020 року.
Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з листопада 2020 року по грудень 2020 року включно. Судом встановлено, що інфляційні втрати, виходячи з суми заборгованості в розмірі 10 656, 78 грн., за вказаний період з листопада 2020 року по грудень 2020 року становлять 235, 70 грн.
Отже, суд, не виходячи за межі позовних вимог (заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат), дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення індексу інфляції в розмірі 234, 44 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.
Положеннями ГПК України не передбачено права або обов'язку суду самостійно здійснювати нарахування штрафних санкцій, відсотків річних, інфляційних втрат тощо, а також самостійно визначати періоди нарахування таких сум. Відповідно до процесуального закону (ст. 4, 13, 45, 46 ГПК України) саме позивач визначає позовні вимоги, наводить відповідні розрахунки, а суд під час розгляду справи лише перевіряє відповідність останніх вимогам норм законодавства, а також правильність здійснених розрахунків та вирішує спір по суті, за результатами чого приймає рішення. Самостійне нарахування та стягнення судом штрафних санкцій свідчитиме про вихід суду за межі позовних вимог, що не відповідатиме приписам ст. 14 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення розрахованих саме на день прийняття судом рішення по суті 12 % річних та інфляційних втрат.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
1. Щодо розподілу судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 218, 02 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 51, 98 грн. слід покласти на позивача.
2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві позивач також просив суд покласти судові витрати, понесені ТзОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» у зв'язку із розглядом справи, на відповідача.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і очікує понести, відповідно до якого фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу становлять 5 280, 00 грн.; очікується понести 3 200 грн. (арк. 10).
Розглянувши питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами: договором про надання правової (правничої) допомоги № 14/01/2021-1ПД від 14.01.2021 року, укладеним між адвокатом Спиридоновим О.В. та ТзОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» (арк. 25-27); додатковою угодою від 14.01.2020 року до укладеного між сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до якої сторони домовились про розмір винагороди за надання послуг в сумі 5 280 грн. (арк. 28); свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК № 001709 від 08.11.2019 року (арк. 24); довіреністю від 14.01.2021 року (арк. 29); підписаним та скріпленим печатками клієнта та адвоката описом надання послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 14/01/2021-1ПД від 14.01.2021 року на суму 5 280, 00 грн. (арк. 51); платіжним дорученням № 611 від 15.01.2021 року на суму 5 280, 00 грн. (арк. 31).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, суд вбачає обґрунтованими та підтвердженими понесені позивачем ТзОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 280, 00 грн. В зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 159, 09 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Оил", вул. Спаська, 72, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 42020375) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс», вул. Закревського, 16, м. Київ, 02222 (код ЄДРПОУ 37141112):
- 10 656, 78 грн. (десять тисяч шістсот п'ятдесят шість грн. 78 коп.) - суми основного боргу;
- 258, 70 грн. (двісті п'ятдесят вісім грн. 70 коп.) - 12 % річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання;
- 234, 44 грн. (двісті тридцять чотири грн. 44 коп.) - втрат від інфляції;
- 2 218, 02 грн. (дві тисячі двісті вісімнадцять грн. 02 коп.) - витрат по сплаті судового збору;
- 5 159, 09 грн. (п'ять тисяч сто п'ятдесят дев'ять грн. 09 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 21.04.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш