ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.03.2021Справа № 910/7903/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТТОЙС"
про стягнення 3 231 386,78 грн.
Представники учасників справи:
Від позивача: не з'явились;
Від відповідача: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТТОЙС" (далі - відповідач) про стягнення 3 231 386, 78 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору Договору постачання від 10.10.2018 № 1/10-2018, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 3.231.386,78 грн., з яких: 3 126 243,61 грн - основна заборгованість, 91 869,99 грн пеня та 13 273,18 - 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 (Суддя Балац С.В.) відкрито провадження у справі № 910/7903/20, підготовче засідання призначено на 08.07.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 позов залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі № 910/7903/20 скасовано, матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Розпорядженням № 05-23/1711 керівника апарату призначено повторний розподіл судової справи № 910/7903/20 у зв'язку з відпусткою судді Балаца С.В.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи від 01.12.2020 справу № 910/7903/20 передано на розгляд судді Літвінової М.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.20 прийнято до розгляду справу № 910/7903/20, вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.01.2021.
21.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
11.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
Підготовче засідання, призначене на 11.01.2021, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді М.Є. Літвінової на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 призначено підготовче засідання у справі № 910/7903/20 на 08.02.2021.
29.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Представники сторін у підготовче засідання 08.02.2021 не з'явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105476204360, № 0105476204344.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 01.03.2021.
15.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у підготовче засідання 01.03.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477271118.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.03.2021.
09.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник позивача у судове засідання 22.03.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 01.03.2021.
Представник відповідача у судове засідання 22.03.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105474873591.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
10.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТТОЙС" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ" (далі - постачальник) укладено Договір постачання № 1/10-2018, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність покупця непродовольчі товари з відповідною товарно - супровідною документацією згідно з наданим покупцем замовленням, погодженим постачальником, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість.
10.10.2018 до Договору постачання № 1/10-2018 від 10.10.2018 сторонами підписано протокол узгодження розбіжностей.
Загальна сума Договору складає суму за товар, отриманий покупцем за всіма видатковими накладними (п. 7.1 Договору).
Оплата товару здійснюється кожні 14 календарних днів на підставі актів звірки розрахунків, які готує покупець. У акті звірки розрахунків вказується кількість отриманого покупцем товару, кількість реалізованого товару та сума, що підлягає оплаті на дату складання акту (п. 7.8 Договору).
Покупець зобов'язаний: надавати постачальнику звіт про реалізований товар (треті особам): по електронній пошті (на електронну адресу постачальника) - щотижнево кожного вівторка протягом дії договору (п. 7.12 Договору).
Як встановлено п. 8.2 Договору в будь - який час постачальник має право вимагати від покупця повернути раніше отриманий і не реалізований товар. Таку вимогу покупець зобов'язується виконати в безумовному порядку. Невиконання покупцем вимоги постачальника про повернення товару є підставою вважати, що такий товар покупцем реалізовано споживачем і строк його оплати настав. Повернення товару за вимогу постачальника здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту отримання вимоги про таке повернення товарів покупцем від постачальника.
Договір вступає в силу з дати підписання та діє до 31 грудня 2019 (п. 13.1 Договору).
За несвоєчасну або неповну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пені, від суми боргу за кожний день прострочення, а також 3% річних від простроченої суми за період прострочення згідно з ст.. 625 Цивільного кодексу України (п. 16.1 Договору).
Як вказує позивач у позовній заяві позивачем в період з 01.11.2018 по 23.10.2019 здійснено поставку товару відповідачеві на загальну суму 17 625 908,10 грн., що підтверджується підписаними накладними, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.
Відповідачем було частково сплачено борг у розмірі 14 249 664, 49 грн.
У позовній заяві позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви борг відповідача становить 3 126 243, 61 грн.
Позивач, листом б/н від 13.04.2020 звертався до відповідача з проханням повернути нереалізований товар у розмірі 1 996 548, 86 грн та зазначив, що у випадку неповернення товару в семиденний строк товар буде вважатися реалізованим та підлягатиме оплаті.
Лист б/н від 13.04.2020 було направлено відповідачу на адресу: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 4913004169700 та накладною № 4913004169700.
Відповідач відповідь на лист б/н від 13.04.2020 не надав.
Позивач зазначає, що станом на 20.03.2020 відповідно до актів звіряння взаємних розрахунків заборгованість за товар, строк оплати якого настав, становить 3 126 243, 61 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 91 869, 99 грн та 3 % річних у розмірі 13 273, 18 грн.
Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав, докази сплати заборгованості у вказаному розмірі у матеріалах справи відсутні.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами, останнім було надано підписані сторонами видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як встановлено п. 7.8 Договору оплата товару здійснюється кожні 14 календарних днів на підставі актів звірки розрахунків, які готує покупець. У акті звірки розрахунків вказується кількість отриманого покупцем товару, кількість реалізованого товару та сума, що підлягає оплаті на дату складання акту.
Судом встановлено, що товар за видатковими накладними був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості, що свідчить про підписання видаткових накладних без заперечень.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу у розмірі 3 126 243, 61 грн відповідачем не сплачена.
В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті 3 126 243, 61 грн, станом на момент розгляду справи, настало.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 3 126 243, 61 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 91 869, 99 грн та 3% річних у розмірі 13 273, 18 грн, суд зазначає наступне.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як передбачено п. 16.1 Договору за несвоєчасну або неповну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пені, від суми боргу за кожний день прострочення, а також 3% річних від простроченої суми за період прострочення згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України.
Як встановлено п. 8.2 Договору в будь - який час постачальник має право вимагати від покупця повернути раніше отриманий і не реалізований товар. Таку вимогу покупець зобов'язується виконати в безумовному порядку. Невиконання покупцем вимоги постачальника про повернення товару є підставою вважати, що такий товар покупцем реалізовано споживачем і строк його оплати настав. Повернення товару за вимогу постачальника здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту отримання вимоги про таке повернення товарів покупцем від постачальника.
Позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 37 203, 44 грн за період з 10.02.2020 по 11.03.2020 на суму боргу 1 996 548, 86 грн та у розмірі 54 666, 55 грн за період з 13.03.2020 по 13.04.2020 на суму боргу 3 126 243, 61 грн.
Суд зазначає, що позивачем не вірно взяту суму заборгованості у розмірі 3 126 243, 61 грн за період з 13.03.2020 по 13.04.2020, оскільки в листі б/н від 13.04.2020 позивач зазначив, що відповідачу потрібно сплатити суму боргу у розмірі 1 996 548, 86 грн та повернути нереалізований товару розмірі 1 129 694, 75 грн, тому сума 1 129 694, 75 грн станом на 13.03.2020 ще не могла бути включена у суму заборгованості 3 126 243, 61 грн відповідно до п. 8.2 Договору.
За висновком суду, розмір пені у розмірі 37 203, 44 грн за період з 10.02.2020 по 11.03.2020 на суму боргу 1 996 548, 86 грн є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних прийшов до висновку, що він підлягає частковому задоволенню у розмірі 5 073, 20 грн за період з 10.02.2020 по 11.03.2020 на суму боргу у розмірі 1 996 548, 86 грн, оскільки даний розрахунок здійснено тим же способом, що і розрахунок пені.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити Товариства з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ" частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТТОЙС" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21; код ЄДРПОУ 33448476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ" (49051, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул. Байкальська, будинок 12А; код ЄДРПОУ 37274396) заборгованість у розмірі 3 126 243 (три мільйона сто двадцять шість тисяч двісті сорок три) грн 61 коп, пеню у розмірі 37 203 (тридцять сім тисяч двісті три) грн 44 коп, 3 % річних у розмірі 5 073 (п'ять тисяч сімдесят три) грн 20 коп, судовий збір у розмірі 47 527 (сорок сім тисяч п'ятсот двадцять сім) грн 80 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТТОЙС" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21; код ЄДРПОУ 33448476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КІДДІСВІТ" (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Байкальська, будинок 12А; код ЄДРПОУ 37274396) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 061 (дві тисячі шістдесят одну) грн 11 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21.04.2021.
Суддя М.Є.Літвінова