ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.03.2021Справа № 910/18853/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕДА"
до Приватного підприємства "Консалтингова фірма "ПРОМЕТЕЙ"
про стягнення 312 531, 16 грн
Представники учасників справи:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АНЕДА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Консалтингова фірма "ПРОМЕТЕЙ" (далі - відповідач) про стягнення 312 531, 16 грн., з яких 277 374, 42 грн основний борг, 23 805, 93 грн пеня, 4 938, 86 грн 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 6 411, 95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки товару № 29/04/16 від 29.04.2016 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 07.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/18853/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 25.01.2021.
Представники учасників справи у судове засідання 25.01.2021 не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень № 0105476203780, № 0105476203801.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі № 910/18853/20 на 22.02.2021.
Представник відповідача у судове засідання 22.02.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477269024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі № 910/18853/20 на 03.03.2021.
02.03.2021 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, однак, вказана заява не скріплена власним електронним цифровим підписом заявника, з огляду на що вона є такою, що не підписана уповноваженою особою.
Крім того, 03.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 277 374, 42 грн основного боргу, 28 938, 13 грн пеню, 6 041,44 грн 3% річних та 7 821, 96 грн інфляційних збитків.
Представник позивача у судовому засіданні 03.03.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 03.03.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477272491.
У судовому засіданні 03.03.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви по справі на 22.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 заяву б/н від 02.03.2021, яка надійшла до суду електронною поштою повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "АНЕДА" без розгляду; заяву б/н від 01.03.2021, яка надійшла через відділ діловодства Господарського суду міста Києва залишено без розгляду.
16.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд поновити строк на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог та стягнути з відповідача 277 374, 42 грн основного боргу, 28 938, 13 грн пеню, 6 041,44 грн 3% річних та 7 821, 96 грн інфляційних збитків.
16.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява по суті позовних вимог, в якій позивачем зазначено, що ним було допущено описку в позовній заяві, а саме в частині зазначення основного боргу у прохальній частині позовної заяви та вказано 227 374, 42 грн замість 277 374, 42 грн.
Судом у судовому засіданні 22.03.2021 розглянуто заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та вирішено залишити її без розгляду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 4 статті 252 Господарського процесуального кодексу України перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/18853/20 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у даній справі міг скористатися наданим йому пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України правом на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до 29.01.2021 року включно (протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі).
Проте, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕДА" про збільшення розміру позовних вимог б/н від 16.03.2021 (повторна), надійшла до Господарського суду міста Києва 16.03.2021.
За приписами частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд зазначає, що позивачем в заяві про збільшення розміру позовних вимог не вказано поважності пропуску для звернення з даною заявою, а тому суд на підставі ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу відмовляє позивачу у поновлені процесуального строку на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Оскільки строк на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог у цій справі фактично закінчився після 29.01.2021, а така заява подана позивачем до суду лише 16.03.2021, суд на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про залишення без розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог б/н від 16.03.2021.
Окрім того, судом досліджено матеріали справи та вирішено виправити описку у прохальній частині позовної заяви, слід вважати вірну суму основного боргу 277 374, 42 грн, спір вирішується з урахуванням вказаних виправлень.
Представник позивача у судове засідання 22.03.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви від 03.03.2021, яка наявна в матеріалах справи.
Представник відповідача у судове засідання 22.03.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105474873737.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29 квітня 2016 року між Приватним підприємством «Консалтингова фірма «ПРОМЕТЕЙ» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНЕДА» (далі - постачальник) було укладено Договір поставки товару № 29/04/16.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язувався поставити і передати у власність покупця продукцію в асортименті, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар у відповідності до умов Договору.
Поставка товару здійснюється партіями згідно письмової заявки покупця, в якій вказується найменування, асортимент, кількість товару, і відображаються постачальником в рахунку і товарній накладній, які є невід'ємною частиною Договору поставки товару (п. 1.3 Договору).
Виставлений рахунок-фактура до оплати є підтвердженням з боку постачальника прийняття заявки покупця до виконання (п.1.4 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору поставки - ціна за одиницю товару вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору поставки товару.
В пункті 4.2 Договору поставки вказано, що сума Договору ґрунтується на загальній сумі всіх товарів, поставлених за весь період дії договору.
Відповідно до п. 4.3 Договору покупець оплачує поставлений товар на підставі рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
В п. 8.2 Договору поставки зазначено, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань передбачених цим Договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані в зв'язку з цим збитки згідно чинного законодавства України.
Пунктом 8.4 Договору передбачено, що за прострочення оплати покупець сплачує пеню за кожен день прострочення, яка обчислюється від суми боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.
В пункті 9.3. Договору зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2016 року, але в будь - якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим Договором.
Додатковою угодою № 1 від 30.12.2016 року строк дії вищезазначеного Договору поставки товару було продовжено до 31 грудня 2020 року.
На виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 2 612 778, 42 грн з квітня 2017 року по вересень 2019, що підтверджується специфікаціями; рахунками-фактурами та видатковими накладними (копії додаються до матеріалів справи).
Претензій щодо комплектності, якості чи кількості товару у встановленому законом порядку відповідач не надавав.
Як встановлено судом, відповідачем було частково сплачено за поставлений товар суму у розмірі 2 335 404,00 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач не розрахувався за вищеназвані поставки продукції відповідно до умов укладеного Договору поставки товару в повному обсязі та не сплатив існуючу заборгованість на загальну суму 277 374,42 грн.
Позивач 25.08.2020 направив на адресу відповідача претензію № 1 з проханням сплатити заборгованість у розмірі 277 374,42 грн.
Відповідачем було проігноровано претензію позивача, заборгованість у вказаному розмірі не сплачено.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 277 374, 42 грн, 23 805, 93 грн пені, 4 938, 86 грн 3 % річних та інфляційне збільшення у розмірі 6 411, 95 грн.
Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав, докази сплати заборгованості у вказаному розмірі у матеріалах справи відсутні.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами, останнім було надано підписані сторонами видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до п. 4.3 Договору покупець оплачує поставлений товар на підставі рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Судом встановлено, що товар за видатковими накладними був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості, що свідчить про підписання видаткових накладних без заперечень.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу у розмірі 277 374, 42 грн відповідачем не сплачена.
В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті 277 374, 42 грн, станом на момент розгляду справи, настало.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 277 374, 42 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 23 805, 93 за період з 01.03.2020 по 20.11.2020 грн, суд зазначає наступне.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 8.4 Договору передбачено, що за прострочення оплати покупець сплачує пеню за кожен день прострочення, яка обчислюється від суми боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Як встановлено судом, позивачем нараховано пеню з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 01.03.2020 по 20.11.2020, а тому розрахунок позивача не відповідає вимогам закону.
За висновком суду, сума пені, яка має бути стягнута з відповідача становить 17 692, 96 грн., яка нарахована на суму заборгованості 227 374, 42 грн за період з 01.03.2020 по 30.08.2020.
Щодо стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 4 938, 88 грн за період з 01.03.2020 по 20.11.2020 та інфляційних втрат у розмірі 6 411, 95 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши заявлену до стягнення з відповідача суму 3% річних та інфляційних втрат нараховану на суму боргу 227 374, 42 за період з 01.03.2020 по 20.11.2020, суд встановив, що розрахунок позивача в цій частині є вірним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаному позивачем розмірі.
Також позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Судом встановлено, що 19.08.2020 між адвокатом Приходько Євгеном Володимировичем (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНЕДА» (далі - клієнт) укладено Договір № 19-08-20/1ЮО.
Клієнт доручає, а адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту для захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта обсязі та на умовах, встановлених цим договором, та за домовленістю сторін.
20.11.2020 між адвокатом та клієнтом підписано акт № СФ-20-11-20/1-АН виконаних робіт (надання послуг) та зазначено, що загальна вартість послуг становить 30 000, 00 грн.
На підтвердження повноважень на представлення інтересів адвокат надав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3094 від 10.06.2016, посвідчення адвоката, ордер серії АЕ від 24.11.2020.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідач заперечень щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 30 000, 00 грн. не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позивачем було допущено описку в зазначені суми основного боргу, суд приходить до висновку про стягнення з позивача в дохід бюджету України судового збору у розмірі 750,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕДА" задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Консалтингова фірма "ПРОМЕТЕЙ" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; код ЄДРПОУ 30668980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕДА" (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Центральний, буд. 54-Б; код ЄДРПОУ 36221736) заборгованість у розмірі 306 418, 21 грн, з яких: 277 374 (двісті сімдесят сім тисяч триста сімдесят чотири) грн 42 коп, пеню у розмірі 17 692 (сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто дві) грн 96 коп, 3 % річних у розмірі 4 938 (чотири тисячі дев'ятсот тридцять вісім) грн 88 коп, інфляційні втрати у розмірі 6 411 (шість тисяч чотириста одинадцять) грн. 95 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 596 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 28 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29 413 (двадцять дев'ять тисяч чотириста тринадцять) грн 22 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АНЕДА" (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Центральний, буд. 54-Б; код ЄДРПОУ 36221736) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21.04.2021.
Суддя М.Є.Літвінова